Приватизированный в браке земельный участок и не оформленные в законном порядке постройки не подлежат разделу в судебном порядке (ВССУ у справі № 175/1710/13-ц)

Фабула судового акту: 19.08.2015г. Высший специализированный суд Украины рассмотрел кассационную жалобу на решение Днепропетровского районного суда Днепропетровской области и определение апелляционного суда Днепропетровской области по делу о разделе имущества супругов.

Предметом указанного выше спора было транспортное средство, земельный участок и жилой дом.

Истец в обоснование своих исковых требований ссылался на то, что в период брака за совместные денежные средства приобретен автомобиль и построен дом с хозяйственными постройками на земельном участке отведенном ответчице. Просил поделить имущество поровну. В ходе рассмотрения дела судом первой инстанции, истец уточнил свои исковые требования и просил суд признать за ним право собственности, выделив ½ часть домовладения по проведенной судебно-технической экспертизе, взыскать с ответчицы денежную компенсацию стоимости его части, определить порядок пользования земельным участком. Так же истец просил разделить бытовую технику. Требования по разделу автомобиля исключил.

Нашей юридической компанией, в интересах ответчицы, были подготовлены по делу возражение. Правовая позиция адвоката заключалась в том, что указанный земельный участок с жилым домом не подлежат разделу, так как земля выделялась жене хоть и в период брака, но на основании решения Исполкома, путем безоплатной передачи в частную собственность, о чем выдан государственный акт (госакт). Кроме того дом о котором идет речь в иске строился за денежные средства родителей жены и не введен в эксплуатацию. На момент спора, право собственности на указанный дом не зарегистрировано, на участке имеются самовольные постройки. В части раздела бытовой техники ответчица не возражала.

Решением суда первой инстанции, которое поддержала коллегия судей апелляционного суда Днепропетровской области, в удовлетворении исковых требований истца в части раздела имущества и признания права собственности на дом и земельный участок отказано.

Высший специализированный суд Украины определил, что доводы кассационной жалобы не дают оснований для вывода о неправильном применении судом первой и апелляционной инстанций норм материального права и нарушение норм процессуального права, которое привело или могло привести к неправильному разрешению дела, а сводятся к переоценке доказательств.

http://semeyniyadvokat.blogspot.com/2015/09/poziciya-advokata-prinesla-pobedu-klientu-v-dele-o-razdele-imushhestva.html

Справа № 175/1710/13-ц

Провадження № 2/175/585/13

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 січня 2015 року смт. Ювілейне

Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого - судді Шабанова А.М.,

за участю секретаря - Ратушної Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Ювілейне Дніпропетровської області позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2, про поділ майна подружжя, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом ОСОБА_2, про поділ майна подружжя. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що в період перебування у зареєстрованому шлюбі з відповідачем ними було придбано майно, яке він вважає спільною сумісною власністю сторін, а саме: житловий будинок АДРЕСА_1 на відведеній земельній ділянці зі спорудами та будівлями, а також автомобіль «Шевроле-Лачеті», державний номер НОМЕР_1. Оскільки домовленостей про добровільний поділ набутого під час шлюбу майна між сторонами не досягнуто, позивач звернувся до суду з вимогою про його поділ у судовому порядку шляхом визнання за сторонами по 1/2 частині вищезазначеного майна.

26 листопада 2014 року під час судового засідання представником позивача подано заяву про зменшення позовних вимог, а саме виключення позовної вимоги про визнання спільною сумісною власністю автомобіля Шевроле Лацеті NF 196 2006 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1.

02 грудня 2014 року позивачем по справі було подано заяву про уточнення позовних вимог, в якій ОСОБА_1 просить суд визнати житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами об'єктом спільної сумісної власності подружжя; визнати холодильник, заводський номер 00627; холодильник комбі 171-190 см Samsung RL41SBSV; телевізор Samsung LE-32B350F1WXUA; меблі «Кухонний куточек»; меблі «куточок «Візит» об'єктами права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та здійснити поділ майна, визнавши за ОСОБА_1 право приватної власності на: холодильник комбі 171-190 см Samsung RL41SBSV; телевізор Samsung LE-32B350F1WXUA, за ОСОБА_2 - холодильник, заводський номер 00627; меблі «Кухонний куточек»; меблі «куточок «Візит»; поділити житловий будинок, виділивши позивачеві в приватну власність 1/2 частину житлового будинку відповідно до варіанту №1 висновку судової експертизи; стягнути з відповідача на користь позивача 3140 грн. в якості грошової компенсації вартості його частки; визначити порядок користування земельною ділянкою згідно варіанту №1 висновку судової експертизи; судові витрати покласти на відповідача.

У судовому засіданні позивач та його представник підтримали позовні вимоги, викладені в уточненій редакції позовної заяви, просили їх задовольнити в повному обсязі.

Відповідач та її представник у судовому засіданні заперечували проти позовних вимог частково, визнаючи позовну вимогу щодо визнання холодильника, заводський номер 00627; холодильника комбі 171-190 см Samsung RL41SBSV; телевізора Samsung LE-32B350F1WXUA; меблів «Кухонний куточек»; меблі «куточок «Візит» об'єктами права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та здійснення поділу майна шляхом визнання за ОСОБА_1 право приватної власності на: холодильник комбі 171-190 см Samsung RL41SBSV; телевізор Samsung LE-32B350F1WXUA, за ОСОБА_2 - холодильник, заводський номер 00627; меблі «Кухонний куточек»; меблі «куточок «Візит». У задоволенні іншої частини позовних вимог просили суд відмовити.

Заслухавши пояснення сторін, пояснення свідків ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 у судовому засіданні, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що 14 жовтня 1989 року сторонами було укладено шлюб, зареєстрований виконавчим комітетом Ювілейної селищної ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області, актовий запис № 72, що підтверджується копією свідоцтва про укладення шлюбу НОМЕР_2 від 14 жовтня 1989 року (Том 1, а.с. 7).

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 17 червня 2013 року шлюб між сторонами було розірвано.

Згідно матеріалів справи, відповідачу ОСОБА_2 на підставі рішення виконкому Підгородненської міської ради народних депутатів №215 від 23 жовтня 1996 року передано у приватну власність земельну ділянку, площею 0,14 га, яка розташована у АДРЕСА_1, що підтверджується копією державного акту на право приватної власності на землю, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю №9694 від 05 грудня 1996 року.

Згідно ст.57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.

Відповідно до пункту 182 постанови Пленуму ВСУ № 7 від 16 квітня 2004 року «Про практику застосування судами земельного законодавства прп розгляді цивільних справ», ст. 81, 116 Земельного кодексу України земельна ділянка, одержана громадянином у період шлюбу приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю.

Оскільки право власності на земельну ділянку № 12 площею 0,14 га, яка розташована у АДРЕСА_1, виникло у ОСОБА_2 внаслідок приватизації 23 жовтня 1996 року, то таке майно не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя.

У судовому засіданні будо встановлено, що на сьогоднішній день житловий будинок АДРЕСА_1 незавершений будівництвом. Будівництво було розпочато у 1990 року. Всі будівельні матеріали батько відповідача замовляв на своє ім'я, що підтверджується матеріалами справи та поясненнями свідків.

Відповідно до ч.5 ст.39 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності» та п.11 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів затвердженого постановою №461 від 13 квітня 2011 року датою прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта є реєстрація декларації про готовність об'єкта до експлуатації або видачі сертифіката.

Відповідно до ч.2 ст.331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власносте на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. Відповідно до ч. 3 ст. 331 ЦКУ до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна). Таким чином, власниками матеріалів є батьки відповідача.

Як вбачається із Інформаційної довідки №5318407, у Реєстрі прав власності щодо нерухомого майна, а саме будинку АДРЕСА_1 відомості відсутні.

Отже, вищевказане домоволодіння належним чином у власність не оформлене та державної реєстрації права власності не здійснено, документи на новопобудований будинок, докази про додержання при цьому будівельних, архітектурних, санітарних, екологічних та іїц норм і правил, державних стандаргів, введення його в експлуатацію у встановленому порядку, відповідні висновки та документи компетентних установ чи органів позивачем не надано.

У відповідності зі ст. 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один із них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ст.ст. 68, 69, 70 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Судом встановлено, що домовленості між сторонами не досягнуто.

Частиною 1 ст. 61 СК України передбачено, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Згідно ч.3 ст.368 ЦК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

За змістом ч. 1 та ч. 2 ст. 372 Цивільного кодексу України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Пунктом 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» №11 від 21.12.2007 року встановлено, що поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК та ст. 372 ЦК. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Відповідно до положень ст. 174 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Враховуючи положення ст. 174 ЦПК України, суд вважає можливим задовольнити позовну вимогу ОСОБА_1 про визнання холодильника, заводський номер 00627; холодильника комбі 171-190 см Samsung RL41SBSV; телевізора Samsung LE-32B350F1WXUA; меблів «Кухонний куточек»; меблі «куточок «Візит» об'єктами права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та здійснення поділу майна шляхом визнання за ОСОБА_1 право приватної власності на: холодильник комбі 171-190 см Samsung RL41SBSV; телевізор Samsung LE-32B350F1WXUA, за ОСОБА_2 - холодильник, заводський номер 00627; меблі «Кухонний куточек»; меблі «куточок «Візит».

Таким чином, встановивши вищевказані фактичні обставини справи, оцінивши наявні у справі докази в їх сукупності та проаналізувавши відповідні норми права, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов до висновку про можливість задоволення позовних вимог частково.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 60, 61, 68- 72 СК України, ст.ст. 368, 372 Цивільного кодексу України, Постановою Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя", ст. ст.10, 57-60, 209, 212-215 ЦПК України, суд –

В И Р І Ш И В :

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2, про поділ майна подружжя - задовольнити частково.

Визнати холодильник, заводський номер 00627; холодильник комбі 171-190 см Samsung RL41SBSV; телевізор Samsung LE-32B350F1WXUA; меблі «Кухонний куточек»; меблі «куточок «Візит» об'єктами права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 та здійснити поділ майна, визнавши за ОСОБА_1 право приватної власності на: холодильник комбі 171-190 см Samsung RL41SBSV; телевізор Samsung LE-32B350F1WXUA, за ОСОБА_2 - холодильник, заводський номер 00627; меблі «Кухонний куточек»; меблі «куточок «Візит».

У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Апеляційного суду Дніпропетровської області через Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя А.М. Шабанов

----------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/2678/15

Справа № 175/1710/13-ц

Головуючий у 1 й інстанції - Шабанов А. М.

Доповідач - Петренко І.О.

Категорія 48

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 квітня 2015 року м. Дніпропетровськ

Колегія суддів судової палати по цивільним справам апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого судді - Петренко І.О.

суддів - Котушенко С.П., Романюк М.М.

при секретарі - Порубай М.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпропетровську за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 13 січня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ майна,-

В С Т А Н О В И Л А :

Позивач звернувся до суду з позовом та просив з урахуванням уточнених позовних вимог ухвалити рішення, яким визнати житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами об'єктом спільної сумісної власності подружжя; визнати холодильник, заводський номер 00627; холодильник комбі 171-190 см Samsung RL41SBSV; телевізор Samsung LE-32B350F1WXUA; меблі «Кухонний куточек»; меблі «куточок «Візит» об'єктами права спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та здійснити поділ майна, визнавши за ОСОБА_2 право приватної власності на: холодильник комбі 171-190 см Samsung RL41SBSV; телевізор Samsung LE-32B350F1WXUA, за ОСОБА_3 - холодильник, заводський номер 00627; меблі «Кухонний куточек»; меблі «куточок «Візит»; поділити житловий будинок, виділивши позивачеві в приватну власність 1/2 частину житлового будинку відповідно до варіанту №1 висновку судової експертизи; стягнути з відповідача на користь позивача 3140 грн. в якості грошової компенсації вартості його частки; визначити порядок користування земельною ділянкою згідно варіанту №1 висновку судової експертизи; судові витрати покласти на відповідача.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що в період перебування у зареєстрованому шлюбі з відповідачем ними було придбано майно, яке він вважає спільною сумісною власністю сторін, а саме: житловий будинок АДРЕСА_1 на відведеній земельній ділянці зі спорудами та будівлями, а також автомобіль «Шевроле-Лачеті», державний номер НОМЕР_1. Оскільки домовленостей про добровільний поділ набутого під час шлюбу майна між сторонами не досягнуто, позивач звернувся до суду з вимогою про його поділ у судовому порядку шляхом визнання за сторонами по 1/2 частині вищезазначеного майна.

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 13 січня 2015 року позовну заяву ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано холодильник, заводський номер 00627; холодильник комбі 171-190 см Samsung RL41SBSV; телевізор Samsung LE-32B350F1WXUA; меблі «Кухонний куточек»; меблі «куточок «Візит» об'єктами права спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та здійснити поділ майна, визнавши за ОСОБА_2 право приватної власності на: холодильник комбі 171-190 см Samsung RL41SBSV; телевізор Samsung LE-32B350F1WXUA, за ОСОБА_3 - холодильник, заводський номер 00627; меблі «Кухонний куточек»; меблі «куточок «Візит». В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

В частині задоволення позовних вимог рішення суду не оскаржується.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 14 жовтня 1989 року сторонами було укладено шлюб, зареєстрований виконавчим комітетом Ювілейної селищної ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області, актовий запис № 72, що підтверджується копією свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_2 від 14 жовтня 1989 року (т. 1, а.с. 7).

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 17 червня 2013 року шлюб між сторонами було розірвано .

Згідно матеріалів справи, відповідачу ОСОБА_3 на підставі рішення виконкому Підгородненської міської ради народних депутатів №215 від 23 жовтня 1996 року передано у приватну власність земельну ділянку, площею 0,14 га, яка розташована у АДРЕСА_1, що підтверджується копією державного акту на право приватної власності на землю, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю НОМЕР_3 від 05 грудня 1996 року ( т. 1 ар. сп. 56).

Згідно ст.57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.

Відповідно до пункту 18-2 постанови Пленуму ВСУ № 7 від 16 квітня 2004 року «Про практику застосування судами земельного законодавства про розгляді цивільних справ» з наступними змінами та доповненнями , ст. 81, 116 Земельного кодексу України земельна ділянка, одержана громадянином у період шлюбу приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю.

Оскільки право власності на земельну ділянку № 12 площею 0,14 га, яка розташована у АДРЕСА_1, виникло у ОСОБА_3 внаслідок приватизації 23 жовтня 1996 року, то таке майно не може вважатися об'єктом спільної сумісної власності подружжя.

У судовому засіданні будо встановлено, що на сьогоднішній день житловий будинок АДРЕСА_1 незавершений будівництвом. Будівництво було розпочато у 1990 року. Всі будівельні матеріали батько відповідача замовляв на своє ім'я, що підтверджується матеріалами справи та поясненнями свідків.

Відповідно до ч.5 ст.39 ЗУ «Про регулювання містобудівної діяльності» та п.11 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів затвердженого постановою №461 від 13 квітня 2011 року датою прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта є реєстрація декларації про готовність об'єкта до експлуатації або видачі сертифіката.

Відповідно до ч.2 ст.331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. Відповідно до ч. 3 ст. 331 ЦКУ до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Як вбачається із Інформаційної довідки №5318407, у Реєстрі прав власності щодо нерухомого майна, а саме будинку АДРЕСА_1 відомості відсутні.

Отже, вищевказане домоволодіння належним чином у власність не оформлене та державної реєстрації права власності не здійснено, документи на ново побудований будинок, докази про додержання при цьому будівельних, архітектурних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, державних стандартів, введення його в експлуатацію у встановленому порядку, відповідні висновки та документи компетентних установ чи органів позивачем не надано.

Посилання в апеляційній скарзі на те , що будівництво спірного домоволодіння виконувалось під час спільного подружнього життя , на підставі рішення виконкому Підгороднянської міської ради народних депутатів № 341 від 26 грудня 1989 року ( т.1 ар. сп. 8) , а тому у суду були підстави для поділу його , оскільки згідно до висновків комплексної судової будівельно-технічної експертизи від 30 вересня 2014 року за № 395/396,397,398-14 ступінь готовності житлового будинку складає 100% ( т. 1 ар. сп.215-263) , визнати обґрунтованими не можна. Так, сам апелянт не заперечував тієї обставини , що будівництво як житлового будинку , так і господарчих споруд виконувалось без дотримання розмірів зазначених у вищевказаному рішенні виконкому, проектної документації. При складанні технічного паспорту домоволодіння ( т.2 ар. сп.9-12) зазначено , що 19% його являється самовільним , а таким чином все домоволодіння являється самовільною забудовою , що не підлягає а ні розділу , а ні визнання права власності на частки його.

Окрім того , доводи апеляційної скарги про те , що суду слід було розділити домоволодіння у відповідності до запропонованого експертом варіанту № 1 визнати обґрунтованими також не можна , оскільки у випадках , коли для поділу необхідне переобладнання та перепланування будинку , він проводиться при наявності дозволу на це виконкому відповідної Ради , на що зазначено в ст. 152 ЖК України та п.7 постанови Пленуму Верховного Суду України « Про практику застосування судами законодавства Ґ, що регулює право приватної власності на жилий будинок» від 4 жовтня 1991 року з наступними змінами та доповненнями.

Таким чином доводи апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції процесуального та невірне застосування матеріального права не знайшли свого підтвердження, на правильність висновків суду не впливають та не спростовують їх, що відповідно до ст.308 ЦПК України є підставою для відхилення апеляційної скарги та залишення рішення суду першої інстанції без змін.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313 - 315 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 13 січня 2015 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий суддя І.О. Петренко

Судді С.П.Котушенко

М.М. Романюк

----------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

19 серпня 2015 року м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Євтушенко О.І., Горелкіної Н.А., Ситнік О.М.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про поділ майна подружжя,

за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 13 січня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 08 квітня 2015 року,

в с т а н о в и л а:

У квітні 2013 року ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_5 про поділ майна подружжя.

На обґрунтування позовних вимог зазначав, що в період шлюбу з відповідачем було придбано майно, житловий будинок АДРЕСА_1 зі спорудами та будівлями, а також автомобіль «Шевроле Лачеті», державний номерний знак НОМЕР_1. Оскільки домовленостей про добровільний поділ майна між сторонами не досягнуто, позивач просив визнати за сторонами по Ѕ частині вищезазначеного майна.

У листопаді 2014 року представник позивача зменшив позовні вимоги, а саме: виключив з позовних вимог визнання спільною сумісною власністю автомобіля «Шевроле Лачеті», державний номерний знак НОМЕР_1.

У грудні 2014 року позивачем подано заяву про уточнення позовних вимог, в якій ОСОБА_4 просив визнати житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами об'єктом спільної сумісної власності подружжя; визнати холодильник заводський номер 00627; холодильник комбі 171-190 см Samsung RL41SBSV; телевізор Samsung LE-32B350F1WXUA; меблі «Кухонний куточок»; меблі «Куточок «Візит» об'єктами права спільної сумісної власності ОСОБА_4 та ОСОБА_5 та здійснити поділ майна, визнавши за ОСОБА_4 право приватної власності на: холодильник комбі 171-190 см Samsung RL41SBSV; телевізор Samsung LE-32B350F1WXUA, за ОСОБА_5 - холодильник, заводський номер 00627; меблі «Кухонний куточок»; меблі «Куточок «Візит»; здійснити поділ житлового будинку, виділивши позивачеві в приватну власність Ѕ частину житлового будинку відповідно до варіанту № 1 висновку судової експертизи; стягнути з відповідача на користь позивача 3 140 грн в якості грошової компенсації вартості його частки; визначити порядок користування земельною ділянкою згідно варіанту № 1 висновку судової експертизи.

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 13 січня 2015 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано холодильник заводський номер 00627; холодильник комбі 171-190 см Samsung RL41SBSV; телевізор Samsung LE-32B350F1WXUA; меблі «Кухонний куточок»; меблі «Куточок «Візит» обʼєктами права спільної сумісної власності ОСОБА_4 та ОСОБА_5 та здійснено поділ майна, визнано за ОСОБА_4 право приватної власності на: холодильник комбі 171-190 см Samsung RL41SBSV; телевізор Samsung LE-32B350F1WXUA, за ОСОБА_5 - холодильник заводський номер 00627; меблі «Кухонний куточок»; меблі «Куточок «Візит». В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 08 квітня 2015 року рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 13 січня 2015 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог залишено без змін.

В іншій частині судове рішення першої інстанції судом апеляційної інстанції не переглядалося, а тому його законність судом касаційної інстанції не перевіряється.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення Дніпропетровського районного суду м. Дніпропетровська від 13 січня 2015 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 08 квітня 2015 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити ці позовні вимоги, мотивуючи свої вимоги порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції в межах касаційної скарги перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду, чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині визнання житлового будинку з господарськими будівлями спільною сумісною власністю подружжя та його поділ, визначення порядку користування земельною ділянкою, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із того, що земельна ділянка та житловий будинок не можуть бути предметом поділу.

Судами встановлено, що 14 жовтня 1989 року сторони уклали шлюб, який розірвано рішенням Дніпропетровського районного суду м. Дніпропетровська від 17 червня 2013 року.

ОСОБА_5 на підставі рішення виконкому Підгородненської міської ради народних депутатів від 23 жовтня 1996 року № 215 передано у приватну власність земельну ділянку, площею 0,14 га, яка розташована по АДРЕСА_1.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є, зокрема, земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.

Як роз’яснено в абз. 1 п. 18-2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ», зі змінами та доповненнями, відповідно до положень статей 81, 116 ЗК України окрема земельна ділянка, одержана громадянином у період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації, є його особистою приватною власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 331 ЦК України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна). Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації. Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що спірний житловий будинок незавершений будівництвом, яке було розпочате в 1990 році. Крім того, всі будівельні матеріали батько відповідача замовляв на своє їмʼя.

Таким чином, суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів поданих сторонами (ст. 212 ЦПК України), встановив, що спірна земельна ділянка органом місцевого самоврядування передана відповідачу у приватну власність, спірний, незавершений будівництвом, житловий будинок не введений в експлуатацію, крім того, встановив, що будівельні матеріали на будівництво житлового будинку були замовленні на батька відповідача, а тому суди попередніх інстанції дійшли правильного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в частині визнання житлового будинку з господарськими будівлями спільною сумісною власністю подружжя та його поділ, визначення порядку користування земельною ділянкою.

Перевіривши доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції дійшов до висновку про відхилення касаційної скарги та залишення без змін рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 13 січня 2015 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 08 квітня 2015 року, тому що судові рішення законні та обґрунтовані.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а зводяться лише до переоцінки доказів.

Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції при попередньому розгляді справи відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 13 січня 2015 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 08 квітня 2015 року в справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про поділ майна подружжя залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: О.І. Євтушенко

Н.А. Горелкіна

О.М. Ситнік