При встановленні наявності обману суд має враховувати стандарт поведінки розумного учасника ділового обороту, який наділений схожими характеристиками зі стороною, введеною в оману (ВС/КГС у справі № 910/18745/19 від 11 лютого 2021р.)

Присоединяйтесь к нам в социальных сетях: telegram viber youtube

Фабула судового акту: Історія про ту ситуацію, коли бажав заробити і прийняв участь у схемі з викупу кредитного портфелю, але невдало.

До суду звернулось ТОВ із вимогами до Приватбанку про визнання недійсним договору поруки, як такого, що укладений під впливом омани на підставі ст.230 ЦКУ.

Як на мене така правова підстава для визнання недійсним правочину є важкою у доказуванні, особливо, якщо мова йде про договірні відносини між юридичними особами.

Як описує обставини позивач, Приватбанк запропонував йому участь у реструктуризації кредитного портфелю банку. Механізм «реструктуризації» виглядав наступним чином: Позивач отримує від банку кредит більше 4 млн. і за рахунок цих коштів погашає заборгованість «старих» боржників банку. Для цього, окрім кредитного договору Позивач має підписати договори поруки у забезпечення зобов’язань «старих» боржників. Взамін Банк обіцяв передати право вимоги до боржників, яке нібито було забезпечено надзвичайно ліквідними активами, у тому числі корпоративними правами, товаром в обороті, цінними паперами та ін.

У жовтні 2016 р. Позивач уклав кредитний договір та ряд договорів поруки за зобов’язаннями «старих» боржників (їх кредитні договори укладались ще в 2014 р.), з якими немає жодного правового зв’язку та погасив, як поручитель їх заборгованість.

Здійснюючи такі дії, Позивач мав на меті отримати прибуток від реалізації активів або набуття права власності на майно «старих» боржників.

Однак, в грудні 2016 р. Приватбанк було визнано неплатоспроможним і він перейшов у власність держави.

Свої зобов`язання щодо передачі позивачу документів, що посвідчували права заставодержателя (Приватбанку) на активи боржників, якими були забезпечені зобов`язання за кредитними договорами, банком виконані не були.

У підсумку, Позивач і взятий на себе кредит мав виплатити і «чужу» заборгованість оплатив, проте отримати відшкодування від «старих» боржників не може, оскільки немає відповідних документів від банку.

З урахуванням зазначеного, на думку позивача Банк ввів його в оману, щодо істотних умов договору.

Відмовляючи у позові суди всіх трьох інстанцій вказували на те, що позивачем не доведено факт того, що Банком повідомлялись відомості, які не відповідають дійсності, або що представники банку замовчували обставин, що мали істотне значення для оскаржуваного правочину.

Крім того, ВС нібито дійшов до висновку, що не вбачає зв’язку між договором кредиту позивача та договорами поруки (доречі укладеними в один день).

Якщо суд дійшов до висновку про те, що правочини між собою не пов’язані і обставини, на які посилається Позивач з приводу реструктуризації кредитного портфелю не підтверджуються, то мабуть на цьому рішення мало б закінчуватись.

Всупереч зазначеному, суд все ж таки аналізує реальні відносини, що склались між сторонами та наголошує на наступних висновках.

Кожна сторона при укладенні правочину має поводити себе добросовісно, обачливо і розумно, об`єктивно оцінювати ситуацію. При встановленні наявності обману суд має враховувати стандарт поведінки розумного учасника обороту, який наділений схожими характеристиками зі стороною, яку ввели в оману.

Якщо обидві сторони правочину є суб`єктами господарської діяльності (професійними комерсантами, підприємцями), стандарти розкриття інформації і можливість введення в оману є зовсім іншими, аніж у випадку, якщо б стороною правочину були дві фізичні особи, або банк та пересічний громадянин, споживач банківської послуги. Стандарт розумної та обачливої поведінки комерсанта набагато вищий, порівняно зі стандартом пересічної розумної людини.

Такий підхід використовується в кодифікованих джерелах звичаєвого права, зокрема зазначений у Принципах міжнародних комерційних договорів (принципи УНІДРУА) 2010 року.

ВС зазначив також, що обов`язок щодо розкриття інформації випливає із принципу добросовісності, закріпленого у статті 3 ЦКУ. Водночас нереалістичні уявлення і очікування однієї сторони відносно суті чи наслідків правочину не можуть бути кваліфіковані як введення її в оману іншою стороною. Інша сторона не могла розкрити інформацію про помилковість таких уявлень, оскільки вони є вочевидь нерозумними, неочікуваними, нетиповими.

Отже, на думку ВС, якщо особа уклала кредитний договір з банком на суму більш як 4,5 млрд грн та договір поруки без отримання детальної інформації та документів від банку або іншої особи щодо зобов`язань, за якими вона надає поруку, то це свідчить:

(а) про відсутність розумної обачливості у діях сторони договору та нереалістичні очікування від правочину або

(б) про те, що така інформація все ж таки була надана банком/іншою особою, але особа приховує цей факт від суду, або

(в) про те, що особа мала іншу мету і інші мотиви при укладанні таких правочинів, аніж ті, про які вона заявила у позові до відповідача, і на момент укладення договору поруки її взагалі не цікавив склад і вартість активів первісних боржників (забезпечення за проблемними кредитами банку), за яких особа поручилася у договорі поруки.

Як вбачається із тексту постанови ВС, такі випадки і судові спори вже розглядались судами, ситуація не поодинока, однак всі вони не на користь осіб, що викупали борги.

У мене залишилось двояке відчуття після ознайомлення із змістом рішення. З одного боку, якщо казати про викупи боргів колекторами, нібито справедливо, бо не дуже люблю їх методи «вибивання» коштів з боржників.

З іншого боку, принципи УНІДРУА, на мою думку, не мають застосовуватись до договорів між резидентами, вони передбачені для міжнародних комерційних договорів. А конструкції, які використав суд щодо обачності сторін при укладенні правочину можна застосовувати в будь-яких спорах у договірних відносинах і так як зручно, можна на ст. 3 ЦКУ послатись, а можна і на ст. 3.5 принципів УНІДРУА.

Аналізуйте судовий акт: Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку НАВМИСНОГО введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину (ВС/КЦС № 445/1011/17 від 01.08.2018)

Фраудаторний договір, або такий, що шкодить інтересам кредитора може бути визнаний недійсним (ВС/КЦС у справі № 757/33392/16 від 24 лютого 2021).

Несправедливими є положення договору про споживчий кредит, які містять умови про зміни у витратах, зокрема щодо плати за обслуговування кредиту, і це є підставою для визнання таких положень недійсними (ВСКЦС, справа № 444/484/15-ц, 12.12.18)

Договір купівлі-продажу, укладений іпотекодержателем на підставі іпотечного застереження про продаж предмета іпотеки, без повідомлення спадкоємців боржника підлягає визнанню недійсним (ВС/КЦС справа № 278/3367/19-ц від 03.02.2021 р.)

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 лютого 2021 року

м. Київ

Справа № 910/18745/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Студенець В.І. - головуючий, судді: Баранець О.М., Мамалуй О.О.

за участю секретаря судового засідання: Натаріної О.О.

розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Боранд Трейд"

на рішення Господарського суду міста Києва

(суддя - Чинчин О.В.)

від 02.07.2020

та постанову Північного апеляційного господарського суду

(головуючий суддя - Сулім В.В.; судді: Коротун О.М., Майданевич А.Г.)

від 10.11.2020

у справі № 910/18745/19

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Боранд Трейд"

до Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю "Імріс"

про визнання договору недійсним,

за участю представників учасників справи:

позивача - Самойленко А.В.;

відповідача - Тищенко А.В.;

третьої особи - не з`явився;

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Боранд Трейд" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" про визнання недійсним договору поруки №4И14074Д/П від 20.10.2016.

1.2. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач вказує на те, що договір поруки №4И14074Д/П від 20.10.2016 був укладений ним під впливом обману, у зв`язку з чим наявні підстави для визнання вказаного договору недійсним відповідно до статті 230 Цивільного кодексу України.

2. Зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 02.07.2020 у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Боранд Трейд" відмовлено.

2.2. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 10.11.2020 рішення Господарського суду міста Києва від 02.07.2020 залишено без змін.

2.3. Рішення судів попередніх інстанцій обґрунтовані тим, що позивачем не доведено існування обставин, з якими положення статті 230 Цивільного кодексу України пов`язують можливість визнання договору поруки недійсним.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнений виклад позиції інших учасників справи

3.1. Не погоджуючись з рішенням Господарського суду міста Києва від 02.07.2020 та постановою Північного апеляційного господарського суду від 10.11.2020, Товариство з обмеженою відповідальністю "Боранд Трейд" подало касаційну скаргу, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати, ухвалити нове, яким позов задовольнити.

3.2. Підставою касаційного оскарження Товариство з обмеженою відповідальністю "Боранд Трейд" визначило пункт 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що на момент розгляду справи був відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме: частини 1 статті 230 Цивільного кодексу України стосовно визнання договору недійсним у випадках, якщо сторона правочину в тексті договору повідомила недостовірні відомості щодо наявності забезпечення договору.

Також підставою касаційного оскарження Товариство з обмеженою відповідальністю "Боранд Трейд" зазначає пункт 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме: пункт 3 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що суди попередніх інстанцій порушили норми процесуального права, зокрема:

- не було надано належної правової оцінки тому, що у Товариства з обмеженою відповідальністю "Боранд Трейд", як поручителя, відсутні оригінали/та навіть копії кредитних договорів і відповідні документи, які підтверджують зобов`язання третіх осіб, що порушує право позивача на подальше звернення до третіх осіб як нового кредитора;

- не встановлено чи дійсно дані документи існують у відповідача;

- не було витребувано у відповідача жодного документа за клопотаннями позивача, які б підтвердили позицію позивача, але в силу обставин відсутні в нього;

- судами не витребувано в банку доказів існування заборгованостей у позивача щодо повного виконання зобов`язань за кредитним договором та договором поруки, адже підставою ненадання документів банк також зазначав існування боргу за даними зобов`язаннями;

- надано неправильну оцінку доказам: протоколу загальних зборів та техніко-економічному обґрунтуванню, на які посилається відповідач;

- судами не встановлено існування плану реструктуризації;

- не надано належної правової оцінки договору поруки та кредитному договору, в частині укладання оскаржуваного договору під впливом введення в оману в частині повідомлення недостовірних відомостей щодо наявності забезпечення договору (від старих боржників), отже судами неправильно застосовано норму матеріального права, а саме: частину 1 статті 230 Цивільного кодексу України.

3.3. У відзиві на касаційну скаргу Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" просить відмовити в її задоволенні, а оскаржувані судові рішення залишити без змін.

3.4. На адресу суду 11.02.2021 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Боранд Трейд" надійшла заява про відкладення розгляду справи, обґрунтована тим, що через складні погодні та транспортні умови представник товариства не зможе бути присутнім в засіданні суду.

Проте представник позивача з`явилася в судове засідання та клопотання про відкладення розгляду справи не підтримувала.

4. Фактичні обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

Між Товариством з обмеженою відповідальністю "Боранд Трейд" (позичальник) та Акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" (банк) 20.10.2016 укладено кредитний договір №4Б16091Г, за умовами якого банк за наявності вільних коштів зобов`язується надати позичальнику кредит у формі відновлювальної кредитної лінії з лімітом 4800000000,00 грн для фінансування поточної діяльності в обмін на зобов`язання позичальника щодо повернення кредиту, сплати відсотків, винагороди у визначені цим договором терміни - з урахуванням додаткової угоди.

Відповідно до п. А.2.1 та п. А.3 кредитного договору №4Б16091Г від 20.10.2016 термін повернення кредиту - 06.10.2026.

Позичальник зобов`язується використовувати кредит на цілі, зазначені у п. 1.1 договору (п. 2.2.1), сплатити відсотки за користування кредитом (п. 2.2.2), повернути кредит в строки/терміни, встановлені договором (п. 2.2.3).

Згідно з п. 6.1 кредитного договору №4Б16091Г від 20.10.2016 цей договір в частині п. 4.4 набирає чинності з моменту підписання і скріплення печатками сторін, в інших частинах - з моменту надання позичальником розрахункових документів на використання кредиту в межах зазначених у них сум, і діє в обсязі перерахованих коштів до повного виконання зобов`язань сторонами за цим договором.

Також між Товариством з обмеженою відповідальністю "Боранд Трейд" (поручитель) та Акціонерним товариством Комерційний банк "Приватбанк" (кредитор) 20.10.2016 укладено договір поруки №4И14074Д/П, предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Імріс" своїх зобов`язань за кредитним договором від 19.02.2014 №4И14074Д, за кредитним договором від 20.02.2014 №4И14076И, за кредитним договором від 25.02.2014 №4И14075Д.

Відповідно до п. 2 договору поруки №4И14074Д/П від 20.10.2016 поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов`язку боржника за кредитним договором з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору.

Згідно з п. 4 договору поруки №4И14074Д/П від 20.10.2016 у випадку невиконання боржником зобов`язань за кредитним договором боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники у сумі заборгованості за кредитом та у сумі відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору.

Згідно з п. 5 договору поруки №4И14074Д/П від 20.10.2016 у випадку невиконання боржником обов`язку п. 1 цього договору кредитор направляє на адресу поручителя письмову вимогу із зазначенням порушеного зобов`язання.

Поручитель зобов`язаний виконати обов`язок, зазначений у письмовій вимозі кредитора, впродовж 5-ти календарних днів з моменту отримання вимоги, зазначеної у п. 5 цього договору (п. 6 договору поруки №4И14074Д/П від 20.10.2016).

Відповідно до п. 7 договору поруки №4И14074Д/П від 20.10.2016 у випадку порушення поручителем зобов`язання, передбаченого п. 6 цього договору, кредитор та поручитель прийшли до згоди, що кредитор має право в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором здійснювати договірне списання грошових коштів, що належать поручителю і знаходяться на його рахунках. Договірне списання оформлюється меморіальним ордером, у реквізиті "призначення платежу" якого зазначається інформація про платіж, номер, дату цього договору.

Згідно з п. 8 договору поруки №4И14074Д/П від 20.10.2016 до поручителя, який виконав обов`язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за кредитним договором і договорами застави (іпотеки), укладеними в цілях забезпечення виконання зобов`язань боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов`язання.

Відповідно до п. 10 договору поруки №4И14074Д/П від 20.10.2016 кредитор зобов`язаний у випадку виконання поручителем обов`язку боржника за кредитним договором передати поручителю впродовж 5-ти робочих днів банку з моменту виконання обов`язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов`язки боржника за кредитним договором.

Позивачем долучено до позовної заяви копію платіжного доручення №2317 від 21.10.2016, в якому у графі "призначення платежу" вказано - виконання зобов`язання по кредитному договору від 19.02.2014 №4И14074Д відповідно до договору поруки №4И14074Д/П від 20.10.2016; сума грошових коштів - 162355197,34 грн; копію платіжного доручення №2318 від 21.10.2016, в якому у графі "призначення платежу" вказано - виконання зобов`язання по кредитному договору від 20.02.2014 №4И14076И відповідно до договору поруки №4И14074Д/П від 20.10.2016; сума грошових коштів - 106438388,06 грн; копію платіжного доручення №2319 від 21.10.2016, в якому у графі "призначення платежу" вказано - виконання зобов`язання по кредитному договору від 25.02.2014 №4И14075Д відповідно до договору поруки №4И14074Д/П від 20.10.2016; сума грошових коштів - 371556157,64 грн.

Звертаючись з позовом до суду, позивач вказував на наявність підстав для визнання недійсним договору поруки №4И14074Д/П від 20.10.2016 з огляду на таке.

Як зазначає позивач у позовній заяві, укладенню вказаних договорів (кредитного договору №4Б16091Г від 20.10.2016 та договору поруки №4И14074Д/П від 20.10.2016), а також інших договорів поруки (перелік наведений позивачем у позовній заяві) передували ті обставини, що позивач зарекомендував себе як надійний та перспективний клієнт банку, що постійно нарощує обсяг необхідних банківських послуг.

За твердженням позивача, банк, володіючи повною фінансовою інформацією про позивача, усвідомлюючи високі економічні показники діяльності товариства, висунув позивачу пропозицію щодо можливості участі Товариства з обмеженою відповідальністю "Боранд Трейд" у процедурі "трансформації" кредитного портфеля Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк".

У позовній заяві позивач зауважив, що така процедура, зі слів співробітників банку, була ініційована Національним банком України відповідно до рішення Правління Національного банку України від 05.10.2016 №323/БТ, яким зобов`язано Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" розробити план реструктуризації (трансформації) кредитного портфеля. Згаданий план заходів, зі слів співробітників банку, передбачав переведення існуючого корпоративного кредитного портфеля на операційні компанії, які мають реальні та прозорі джерела походження доходів. Як зазначає позивач у позовній заяві, на думку банку, позивач повністю відповідав необхідним критеріям для переведення на Товариство з обмеженою відповідальністю "Боранд Трейд" кредитного боргу "старих боржників".

При цьому, як зазначив позивач, представники банку наголошували на тому, що кредитні зобов`язання "старих боржників" забезпечені надзвичайно ліквідними активами, у тому числі корпоративними правами, товаром в обороті, цінними паперами та інше.

За твердженням позивача, його дії з отримання кредитних коштів за кредитним договором №4Б16091Г від 20.10.2016 були направлені на залучення таких коштів для погашення зобов`язань "старих боржників" банку в зазначених рамках реалізації плану "трансформації" кредитного портфеля Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк", ініційованого НБУ.

Тобто, укладення кредитного договору №4Б16091Г від 20.10.2016 було обумовлено тим, що позивач, здійснюючи погашення за рахунок отриманих кредитних коштів (за вказаним кредитним договором) заборгованості "старих" позичальників (боржників), в тому числі позичальника Товариства з обмеженою відповідальністю "Імріс" за кредитним договором від 19.02.2014 №4И14074Д, за кредитним договором від 20.02.2014 №4И14076И, за кредитним договором від 25.02.2014 №4И14075Д (на підставі договору поруки №4И14074Д/П від 20.10.2016), мав на меті отримати прибуток від реалізації активів або набуття права власності на них (переданих позичальниками в забезпечення виконання зобов`язань за кредитними договорами), так як зі слів банку, сукупна вартість активів, що передані в забезпечення, у декілька разів перевищує заборгованість "старих" позичальників перед банком.

Як зазначив позивач у позовній заяві, сума отриманого від банку кредиту за кредитним договором №4Б16091Г від 20.10.2016 дорівнює сумі сплачених ним грошових коштів в рахунок погашення заборгованості "старих" позичальників (боржників) за кредитними договорами, в тому числі заборгованості Товариства з обмеженою відповідальністю "Імріс" за кредитним договором від 19.02.2014 №4И14074Д, за кредитним договором від 20.02.2014 №4И14076И, за кредитним договором від 25.02.2014 №4И14075Д.

Однак, як вказує позивач, рішенням НБУ від 18.12.2016 №498-р Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" визнано неплатоспроможним, та відповідно до постанови КМУ від 18.12.2016 №961 банк перейшов у власність держави.

Відповідно до п. 10 договору поруки №4И14074Д/П від 20.10.2016 кредитор зобов`язаний у випадку виконання поручителем обов`язку боржника за кредитним договором передати поручителю впродовж 5-ти робочих днів з моменту виконання обов`язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов`язки боржника за кредитним договором.

Однак, хоча позивачем і були виконані зобов`язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Імріс" за кредитним договором від 19.02.2014 №4И14074Д, за кредитним договором від 20.02.2014 №4И14076И, за кредитним договором від 25.02.2014 №4И14075Д на підставі договору поруки №4И14074Д/П від 20.10.2016, втім зобов`язання Приватбанку щодо передачі позивачу документів, що посвідчували права заставодержателя (Приватбанку) на активи боржників, якими були забезпечені зобов`язання за кредитними договорами, виконані не були.

У зв`язку з викладеними обставинами, як зазначає позивач, протягом 2017-2018 років він намагався у судовому порядку отримати вказані документи від Приватбанку. Однак, як встановлено у рішеннях судів, Акціонерне товариство Комерційний банк "Приватбанк" і не був зобов`язаний передавати такі документи Товариству з обмеженою відповідальністю "Боранд Трейд".

Тобто, ані в порядку договору поруки №4И14074Д/П від 20.10.2016, ані в судовому порядку, Приватбанк не передав позивачу документи, які б давали змогу товариству звернути стягнення на активи, що забезпечували виконання зобов`язань "старих" боржників за кредитними договорами, зокрема документи, які забезпечували виконання зобов`язань Товариства з обмеженою відповідальністю "Імріс" за кредитним договором від 19.02.2014 №4И14074Д, за кредитним договором від 20.02.2014 №4И14076И, за кредитним договором від 25.02.2014 №4И14075Д.

Як зазначає позивач, така поведінка банку свідчить про відсутність намірів у банку виконувати свої зобов`язання за договором поруки №4И14074Д/П від 20.10.2016 як в момент його укладення, так і протягом значного періоду після його укладення, що свідчить про введення в оману позивача відповідачем.

Позивач вказує на те, що тривале невиконання Акціонерним товариством Комерційним банком "Приватбанк" зобов`язань за договором поруки №4И14074Д/П від 20.10.2016 свідчить про відсутність у банку намірів передати позивачу (як поручителю, який виконав зобов`язання боржника) документів, які підтверджували наявність забезпечення виконання зобов`язань "старих" позичальників (зокрема, Товариства з обмеженою відповідальністю "Імріс") у вигляді цінних для позивача активів.

При цьому банк лише використовував інформацію про такі активи для спонукання позивача укласти як кредитний договір №4Б16091Г від 20.10.2016, так і договори поруки, в тому числі договір поруки №4И14074Д/П від 20.10.2016, з метою реалізації плану "трансформації", чим ввів Товариство з обмеженою відповідальністю "Боранд Трейд" в оману щодо істотних умов договору.

Крім того, як зазначає позивач, у нього взагалі є сумніви щодо реальної наявності у банку таких активів, оскільки протягом 2016-2019 років банк не передав позивачу ні документи, які посвідчували наявність активі (їх копії), ні будь-яку іншу інформацію, що надавала б змогу позивачу звернути стягнення на такі активи.

Всі наведені обставини, за твердженням позивача, свідчать про те, що банк, як недобросовісна сторона правочину, навмисно, з метою виконання плану "трансформації" кредитного портфелю Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк", ввів в оману Товариство з обмеженою відповідальністю "Боранд Трейд" щодо існування у банку договорів, укладених для забезпечення виконання зобов`язань "старих" боржників за кредитними договорами у розмірах, що суттєво перевищують розміри заборгованості за кредитними договорами.

Відсутність вказаних документів має істотне значення при укладенні як кредитного договору №4Б16091Г від 20.10.2016, так і договору поруки №4И14074Д/П від 20.10.2016 (та інших договорів поруки) та підтверджує факт обману позивача, оскільки якби позивач на момент укладення вказаного кредитного договору та договору поруки знав про відсутність договорів забезпечень, він би не вчиняв вказаних правочинів (кредитного договору №4Б16091Г від 20.10.2016 та договору поруки №4И14074Д/П від 20.10.2016).

Враховуючи викладені обставини, посилаючись на норми статті 230 Цивільного кодексу України, позивач просив суд визнати недійсним договір поруки №4И14074Д/П від 20.10.2016, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Боранд Трейд" та Акціонерним товариством Комерційним банком "Приватбанк".

5. Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій з посиланням на норми права, якими керувався Суд

5.1. Відповідно до частини 1 статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

5.2. Предметом спору в цій справі є матеріально-правова вимога Товариства з обмеженою відповідальністю "Боранд Трейд" до Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" про визнання недійсним договору поруки №4И14074Д/П від 20.10.2016 на підставі статті 230 Цивільного кодексу України, оскільки банк як недобросовісна сторона договору поруки №4И14074Д/П від 20.10.2016 навмисно з метою виконання трансформації (реструктуризації) кредитного портфеля Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" ввів в оману позивача про існування у банку договорів, укладених для забезпечення прав вимоги за кредитними зобов`язаннями Товариства з обмеженою відповідальністю "Імріс" (за кредитним договором від 19.02.2014 №4И14074Д, за кредитним договором від 20.02.2014 №4И14076И, за кредитним договором від 25.02.2014 №4И14075Д), у розмірі, що суттєво перевищує розмір заборгованості за кредитом, та спонукав товариство до укладення з банком як кредитного договору, так і оскаржуваного договору поруки.

5.3. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивачем не доведено, що представниками Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" повідомлялись відомості, які не відповідають дійсності, або що представники банку замовчували обставин, що мали істотне значення для правочину (відсутність забезпечення виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором від 19.02.2014 №4И14074Д, за кредитним договором від 20.02.2014 №4И14076И, за кредитним договором від 25.02.2014 №4И14075Д - Товариства з обмеженою відповідальністю "Імріс").

Позивачем не доведено, що відповідачем вчинялись певні винні, навмисні дії, що свідчили б про намагання відповідачем запевнити позивача про такі властивості й наслідки договору поруки №4И14074Д/П від 20.10.2016, які насправді наступити не можуть.

Крім того, суди попередніх інстанцій встановили, що відповідно до протоколу №5 загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Боранд Трейд" від 13.10.2016, одним з питань порядку денного загальних зборів було укладення з відповідачем кредитного договору на суму 4800000000,00 грн для фінансування поточної діяльності товариства. Жодних посилань/згадувань/рішень в частині необхідності укладення кредитного договору/договорів поруки з метою отримання прибутку у вигляді продажу/отримання у власність позивачем майна, переданого у якості забезпечення за "старими" кредитами, у зазначеному протоколі не міститься, так само, як і не міститься будь-яких згадок і даних взагалі щодо такого майна (його оцінки, наявності і т. ін.) та взагалі щодо так званої трансформації кредитного портфелю Банку.

Відповідно до техніко-економічного обґрунтування повернення кредитних коштів від 18.10.2016, метою кредитування Товариства з обмеженою відповідальністю "Боранд Трейд" є фінансування поточної діяльності.

Згідно із заявкою на отримання кредиту від 18.10.2016 цільовим призначенням позики є фінансування поточної діяльності підприємства; джерела погашення - за рахунок основної діяльності.

Жодних посилань на трансформацію/майно/забезпечення за первісними кредитами - вказаний документ не містить, так само, як і не містить посилань на договори поруки, які позивач помилково ототожнює з умовами/підставами отримання ним кредиту та бажаними наслідками отримання за такими договорами поруки прибутку (в тому числі за оспорюваним договором).

Крім того, жоден пункт кредитного договору №4Б16091Г від 20.10.2016 не містить згадок про трансформацію, необхідність укладення оспорюваного позивачем договору поруки №4И14074Д/П від 20.10.2016 та щодо інших обставин, які позивач наводить в обґрунтування свого позову.

Також суди попередніх інстанцій врахували, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Боранд Трей" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк "Приватбанк" про розірвання договору поруки №4И14074Д/П від 20.10.2016 (справа №910/21017/17).

Позовна заява обґрунтована істотним порушенням відповідачем умов договору поруки №4И14074Д/П від 20.10.2016, яке полягає у ненаданні товариству належним чином завірених копій документів на підтвердження обов`язків Товариства з обмеженою відповідальністю "Імріс" за кредитним договором від 19.02.2014 №4И14074Д, за кредитним договором від 20.02.2014 №4И14076И, за кредитним договором від 25.02.2014 №4И14075Д, внаслідок чого позивач значною мірою позбавлений того, на що розраховував під час укладення цього договору поруки, був змушений залучити кредитні кошти, зазнав збитків і втратив зацікавленість у подальшому його виконанні.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.04.2018, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 02.08.2018 у справі 910/21017/17, у задоволенні позову відмовлено повністю.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди дійшли висновку про відсутність передбачених законом підстав для розірвання договору поруки №4И14074Д/П від 20.10.2016, оскільки, в тому числі, позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б свідчили про те, що позивач погасив повністю всі зобов`язання боржника за кредитними договорами, а не їх частину. Крім того, в договорі поруки відсутня вказівка на суму конкретних зобов`язань боржника, за виконання яких поручився позивач.

З врахуванням викладеного, а також оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю "Боранд Трей" не довело наявності обставин вчинення правочину під впливом обману, а саме таких трьох складових як: наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про відмову в задоволенні позову.

5.4. Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, однією з підстав касаційного оскарження Товариство з обмеженою відповідальністю "Боранд Трейд" визначило пункт 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме:

частини 1 статті 230 Цивільного кодексу України стосовно визнання договору недійсним у випадку, якщо сторона правочину в тексті договору повідомила недостовірні відомості, щодо наявності забезпечення договору.

5.5. Разом з тим колегія суддів встановила, що Верховний Суд у постанові від 02.12.2020 у справі № 910/18185/19 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Софт-Альянс" до Акціонерного товариства "Комерційний банк "Приватбанк", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "КАРТ СЕРВІС ПЛЮС", про визнання договору поруки № 4К12048И/П від 08.11.2016 недійсним на підставі статті 230 Цивільного кодексу України, залишив без змін рішення Господарського суду міста Києва від 02.06.2020 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 09.09.2020, якими у задоволенні позову відмовлено.

Суд касаційної інстанції у справі № 910/18185/19 вказав, що у вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статті 230 Цивільного кодексу України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем факту обману, під яким необхідно розуміти умисне введення в оману особу, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману (позивач). Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

При цьому, залишаючи без змін судові рішення у справі № 910/18185/19, суд касаційної інстанції зазначив, що за встановлених судами обставин (відповідно до рішення загальних зборів учасників ТОВ "Софт-Альянс", оформленого протоколом № 7/11/2016 від 07.11.2016, вирішено укласти з ПАТ "Комерційний банк "Приватбанк" кредитний договір, ліміт цього кредитного договору 4 600 000 000, 00 грн; жодних посилань/згадувань/рішень в частині необхідності укладення кредитного договору/договорів поруки з метою отримання прибутку у вигляді продажу/отримання у власність позивачем майна, переданого як забезпечення за "старими" кредитами, у зазначеному протоколі не міститься, так само, як і не міститься будь-яких згадок і даних щодо такого майна (його оцінки, наявності тощо) та щодо трансформації кредитного портфелю банку; відповідно до протоколу техніко-економічного обґрунтування повернення кредитних коштів від 04.11.2016 та заявки на отримання кредиту від 04.11.2016 метою кредитування позивачем зазначено - фінансування поточної діяльності товариства. Жоден пункт кредитного договору не містить згадок про трансформацію, необхідність укладення оспорюваного позивачем договору поруки та щодо інших обставин, на які позивач покликається, обґрунтовуючи позов у справі; позивач помилково стверджує про мету укладення ним кредитного договору № 4К12048И/П від 08.11.2016, вважаючи його наслідком необхідності укладення договору поруки, в той час як всі докази, наявні в матеріалах справи, підтверджують зворотне - отримання кредиту позивачем відбулося для фінансування його поточної діяльності, а укладення договору поруки позивачем відбулося не внаслідок отримання ним кредиту, а внаслідок його вільного волевиявлення), з огляду на недоведення позивачем обставин, які б свідчили про ведення його в оману відповідачем згідно зі статтею 230 Цивільного кодексу України, суди правильно відмовили у задоволенні позову.

Аналогічна правова позиція щодо застосування статті 230 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах викладена також в постановах Верховного Суду від 02.12.2020 у справі № 910/60/20 та від 27.01.2021 у справі № 910/17876/16.

5.6. Крім того, у постанові Верховного Суду від 27.01.2021 у справі № 910/17876/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнеспром Інвест" до Акціонерного товариства Комерційного банку "Приватбанк" за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Поляріс М", про визнання недійсним договору поруки на підставі статті 230 Цивільного кодексу України викладено таку правову позицію.

Кожна сторона при укладенні правочину має поводити себе добросовісно, обачливо і розумно, об`єктивно оцінювати ситуацію. При встановленні наявності обману суд має враховувати стандарт поведінки розумного учасника обороту, який наділений схожими характеристиками зі стороною, яку ввели в оману.

Якщо обидві сторони правочину є суб`єктами господарської діяльності (професійними комерсантами, підприємцями), стандарти розкриття інформації і можливість введення в оману є зовсім іншими, аніж у випадку, якщо б стороною правочину були дві фізичні особи, або банк та пересічний громадянин, споживач банківської послуги. Стандарт розумної та обачливої поведінки комерсанта набагато вищий, порівняно зі стандартом пересічної розумної людини.

Такий підхід використовується в кодифікованих джерелах звичаєвого права, так, стаття 3.8. Принципів міжнародних комерційних договорів (принципи УНІДРУА) 2010 року передбачає, що сторона може відмовитися від договору, якщо договір був укладений внаслідок обманних заяв іншої сторони, включно з мовою вираження чи способом дії або внаслідок недобросовісного утаювання фактів, які відповідно до розумних комерційних стандартів чесної ділової практики повинні були бути повідомлені цій стороні. Водночас стаття 3.5 цих Принципів виключає відмову від договору внаслідок помилки за умови грубої необережності сторони, яка помилилася. У статті ІІ.-7:201 Модельних правил європейського приватного права 2013 року закріплено, що не дозволяється оскаржувати правочин у випадку, якщо помилка за таких обставин не може бути виправдана.

Сторони мають інформувати одна одну про важливі обставини, які можуть вплинути на рішення укласти правочин, тому замовчування важливої для сторони інформації, яка могла вплинути на її намір укласти договір може бути кваліфіковане як обман. Обов`язок щодо розкриття інформації випливає із принципу добросовісності, закріпленого у статті 3 Цивільного кодексу України. Водночас нереалістичні уявлення і очікування однієї сторони відносно суті чи наслідків правочину не можуть бути кваліфіковані як введення її в оману іншою стороною. Інша сторона не могла розкрити інформацію про помилковість таких уявлень, оскільки вони є вочевидь нерозумними, неочікуваними, нетиповими.

Отже, якщо особа уклала кредитний договір з банком на суму більш як 4,5 млрд грн та договір поруки без отримання детальної інформації та документів від банку або іншої особи щодо зобов`язань, за якими вона надає поруку, то це свідчить:

(а) про відсутність розумної обачливості у діях сторони договору та нереалістичні очікування від правочину або

(б) про те, що така інформація все ж таки була надана банком/іншою особою, але особа приховує цей факт від суду, або

(в) про те, що особа мала іншу мету і інші мотиви при укладанні таких правочинів, аніж ті, про які вона заявила у позові до відповідача, і на момент укладення договору поруки її взагалі не цікавив склад і вартість активів первісних боржників (забезпечення за проблемними кредитами банку), за яких особа поручилася у договорі поруки.

5.7. Подібність правовідносин визначається обставинами кожної конкретної справи (така правова позиція викладена в п. 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16, п. 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 925/3/17, п. 40 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/24257/16).

Нормативно-правове регулювання та обставини, що формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права у справі, що переглядається, та справах № 910/18185/19, № 910/60/20, № 910/17876/16 є подібними.

5.8. Отже, Верховним Судом у справах № 910/18185/19, № 910/60/20, № 910/17876/16 було викладено правовий висновок щодо застосування статті 230 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах. Зокрема, на думку суду касаційної інстанції, встановлені судами фактичні обставини (які є подібними з фактичними обставинами у справі, яка переглядається) не підтверджують, що оспорюваний договір було укладено позивачем шляхом введення його в оману відповідачем згідно зі статтею 230 Цивільного кодексу України.

5.9. Також як на підставу касаційного оскарження Товариство з обмеженою відповідальністю "Боранд Трейд" посилається на пункт 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а саме: пункт 3 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вважає, що суди попередніх інстанцій порушили норми процесуального права, зокрема не було витребувано у відповідача жодного документа за клопотаннями позивача, які б підтвердили позицію позивача, але в силу обставин відсутні в нього; а також не надано оцінки всім доводам товариства, зроблено неправильну оцінку зібраних у справі доказів.

Щодо наведених доводів колегія суддів зазначає таке.

Згідно з пунктом 3 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Право учасників справи подавати заяви та клопотання передбачено статтею 42 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до частин першої та другої статті 81 Господарського процесуального кодексу України учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом, в якому повинно бути зазначено: 1) який доказ витребовується (крім клопотання про витребування судом групи однотипних документів як доказів); 2) обставини, які може підтвердити цей доказ, або аргументи, які він може спростувати; 3) підстави, з яких випливає, що цей доказ має відповідна особа; 4) заходи, яких особа, яка подає клопотання, вжила для отримання цього доказу самостійно, докази вжиття таких заходів та (або) причини неможливості самостійного отримання цього доказу; 5) причини неможливості отримати цей доказ самостійно особою, яка подає клопотання.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів (частина 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України).

Перевіривши матеріали справи, судом касаційної інстанції встановлено, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Боранд Трейд" не подавало ні до суду першої, ні до суду апеляційної інстанції клопотання про витребування доказів, оформлене відповідно до вимог статті 81 Господарського процесуального кодексу України.

Про заявлення клопотання про витребування доказів позивачем не зазначено ні в тексті рішення суді першої інстанції, ні в постанові суду апеляційної інстанції.

При цьому, у місцевого господарського суду не було підстав для витребування у відповідача відповідних доказів з власної ініціативи в силу частини 4 статті 74 Господарського процесуального кодексу України, а наявні в матеріалах справи докази були достатніми для прийняття законного і обґрунтованого рішення у справі відповідно до вимог статті 236 Господарського процесуального кодексу України.

Подібні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 02.12.2020 у справі № 910/60/20.

З урахуванням вказаного, відсутні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень з направленням справи на новий розгляд згідно з частиною 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України.

Інші доводи касаційної скарги передусім зводяться до переоцінки доказів, а суд касаційної інстанції в силу положення частини 2 статті 300 Господарського процесуального кодексу України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

6.1. Пунктом 4 частини 1 статті 296 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження виявилося, що Верховний Суд у своїй постанові викладав висновок щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі, або відступив від свого висновку щодо застосування норми права, наявність якого стала підставою для відкриття касаційного провадження, і суд апеляційної інстанції переглянув судове рішення відповідно до такого висновку (крім випадку, коли Верховний Суд вважає за необхідне відступити від такого висновку). Якщо ухвала про відкриття касаційного провадження мотивована також іншими підставами, за якими відсутні підстави для закриття провадження, касаційне провадження закривається лише в частині підстав, передбачених цим пунктом.

Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, оскільки Верховний Суд у справах № 910/18185/19, № 910/60/20, № 910/17876/16 виклав висновок щодо питання застосування частини 1 статті 230 Цивільного кодексу України у подібних правовідносинах, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Боранд Трейд" в цій частині.

6.2. Згідно зі статтею 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, виходячи із меж перегляду справи в касаційній інстанції, враховуючи те, що інша підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, не знайшла свого підтвердження, оскільки висновки судів попередніх інстанцій зроблені без порушень норм процесуального права, то колегія суддів вважає, що відсутні правові підстави для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень.

7. Судові витрати

7.1. З огляду на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 236, 238, 240, 296 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В:

1. Закрити касаційне провадження у справі № 910/18184/19 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Боранд Трейд", відкрите на підставі пункту 3 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України в частині відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування частини 1 статті 230 Цивільного кодексу України.

2. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Боранд Трейд" в іншій частині залишити без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 10.11.2020 та рішення Господарського суду міста Києва від 02.07.2020 у справі № 910/18745/19 - без змін.

3. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню.

Головуючий В. Студенець

Судді О. Баранець

О. Мамалуй

4497
Просмотров
0
Комментариев
Оставьте Ваш комментарий:

Пожалуйста, авторизуйтесь или зарегистрируйтесь для добавления комментария.

Популярные судебные решения
Популярные события
ЕСПЧ
0