При дослідженні питання, чи відноситься назва кіоску до вивіски, або до реклами - суди мають прописати ознаки, за якими її віднесено до реклами (на яку треба погодження), або ж до вивіски, що не є рекламою (ВС КАС № 641/4163/17 від 22.09.2021 р.)

Фабула судового акту: Законодавство про рекламу забороняє розміщувати зовнішню рекламу за відсутності дозволу на її розміщення. В принципі, це позитивне явище - спрямоване на приведення вигляду населених пунктів до нормального стану, без хаотичного розміщення на кожному куті різнобарвних реклам. Проте треба розрізняти вивіски, що містять назви суб’єктів господарювання, розміщених за цією адресою - і зовнішню рекламу. У цій справі ВС КАС висловився стосовно того, на що повинні звертати увагу суди при розрізненні цих понять.

На підприємця, що торгував власними товарами у кіоску, інспекцією України з питань захисту прав споживачів (далі - Держспоживслужба), накладено штраф за порушення законодавства про рекламу. Підставою для притягнення до відповідальності в рішенні вказано відсутність дозволу міської ради на розміщення зовнішньої реклами. На вказаному кіоску була розміщена назва кіоску. Будь-яких інших відомостей вказана вивіска не містила. Не погоджуючись із рішенням про накладення штрафу - особа звернулась до суду, де просила визнати протиправним та скасувати рішення про накладення штрафу.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, з урахуванням пункту 7 статті 8, частини шостої статті 9 Закону України «Про рекламу», пункту 2 Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України №2067 від 29.12.2003 року (далі - Типові правила), вважав, що Держпродспоживслужба помилково дійшла висновку про те, що вивіска з назвою торгової точки є рекламою, оскільки будь-яких товарів із такою назвою не існує, та така вивіска не є рекламою, а тому її розміщення не вимагає дозволу. Крім того, позивач самостійно демонтував вивіску і на час спірних правовідносин її не існувало.

Суд же апеляційної інстанції - не погодився із такими висновками. Скасовуючи постанову суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд виходив із того, що позивач у спірних відносинах не дотримався вимог частини першої статті 16 Закону “Про рекламу”. Зокрема, суд апеляційної інстанції спростував висновки суду першої інстанції про демонтаж вивіски позивачем самостійно. Крім того, вказав, що під час судового розгляду не надано жодних доказів того, що вивіска зареєстрована, як найменування суб`єкта господарювання або, зареєстрована, як знак для товарів і послуг, що належать ФОПу позивача. Інших умов, визначених положеннями статей 8, 9 Закону “Про рекламу”, за яких таку вивіску можна не вважати рекламою - не виявлено.

Позивач подав касаційну скаргу. Він вказував, що назва його кіоску не є рекламою та символізує вид діяльності позивача - реалізацію кондитерських виробів. Будь якої продукції чи товарів з такою назвою - не існує.

ВС КАС, повертаючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, звернув увагу на наступне:

Відповідно до статті 1 Закону “Про рекламу”, реклама - інформація про особу чи товар, розповсюджена в будь-якій формі та в будь-який спосіб і призначена сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо таких особи чи товару. Зовнішня реклама - реклама, що розміщується на спеціальних тимчасових і стаціонарних конструкціях - рекламоносіях, розташованих на відкритій місцевості, а також на зовнішніх поверхнях будинків, споруд, на елементах вуличного обладнання, над проїжджою частиною вулиць і доріг.

Розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах проводиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, а поза межами населених пунктів - на підставі дозволів, що надаються обласними державними адміністраціями, а на території АРК - Радою міністрів АРК, в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. (ч.1 ст.16 Закон “Про рекламу”).

При цьому - розміщення інформації про виробника товару та/або товар у місцях, де цей товар реалізується чи надається споживачеві, у тому числі на елементах обладнання та/або оформлення місць торгівлі, а також безпосередньо на самому товарі та/або його упаковці, не вважається рекламою (згідно з частиною 7 статті 8 Закону “Про рекламу”).

Нормою частини шостої статті 9 Закону “Про рекламу” визначено, що вивіска чи табличка з інформацією про зареєстроване найменування особи, знаки для товарів і послуг, що належать цій особі, вид її діяльності (якщо це не випливає із зареєстрованого найменування особи), час роботи, що розміщена на внутрішній поверхні власного чи наданого у користування особі приміщення, на зовнішній поверхні будинку чи споруди не вище першого поверху або на поверсі, де знаходиться власне чи надане у користування особі приміщення, біля входу в таке приміщення, не вважається рекламою.

Пунктом 2 Типових правил визначено, що: вивіска чи табличка - елемент на будинку, будівлі або споруді з інформацією про зареєстроване найменування особи, знаки для товарів і послуг, що належать такій особі, вид її діяльності (якщо це не випливає із зареєстрованого найменування особи), час роботи, що розміщений на зовнішній поверхні будинку, будівлі або споруди не вище першого поверху або на поверсі, де розташовується власне чи надане у користування особі приміщення (крім, випадків, коли суб`єкту господарювання належить на праві власності або користування вся будівля або споруда), біля входу у таке приміщення, який не є рекламою.

Отже у цій справі: За такого правового регулювання в межах розгляду цієї справи суди попередніх інстанцій повинні були, на підставі належних і допустимих доказів встановити, чи є назва кіоску, який розташований за адресою у якому здійснює підприємницьку діяльність позивач, рекламою або вивіскою.

Так, - суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив із того, що назва кіоску є вивіскою, а не рекламою, оскільки будь яких товарів з такою назвою не існує. Однак такий висновок суду є передчасним з огляду на те, що вивіска згідно Закону “Про рекламу”та Типових правил має мати такі ознаки: містить інформацію про зареєстроване найменування особи, знаки для товарів і послуг, що належать цій особі, вид її діяльності (якщо це не випливає із зареєстрованого найменування особи), час роботи. Однак, оскільки така демонтована на час, зазначений відповідачем у протоколі про порушення законодавства про рекламу - саму вивіску чи її зображення суд першої інстанції не досліджував. При цьому у судовому рішенні суд першої інстанції не зазначив, за якими саме ознаками, він відніс назву торгового кіоска до вивіски.

Суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходив із того, що назва кіоску є рекламою, а не вивіскою, оскільки під час судового розгляду не надано жодних доказів того, що вивіска зареєстрована, як найменування суб`єкта господарювання, або зареєстрована як знак для товарів і послуг, що належать ФОПу позивача. Проте такий висновок також є передчасним, оскільки реклама, має такі ознаки: містити інформацію про особу чи товар, повинна бути розповсюджена в будь-якій формі та в будь-який спосіб і призначена сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо таких особи чи товару. При цьому в судовому рішенні суд апеляційної інстанції не зазначив, за якими саме ознаками, визначеними Законом “Про рекламу”, він відніс назву торгового кіоска до реклами.

Таким чином, при дослідженні питання, чи відноситься назва кіоску до вивіски, або до зовнішньої реклами - суди мають встановити ознаки, за якими її віднесено до реклами (на яку треба погодження), або ж до вивіски, що не є рекламою.

Аналізуйте судовий акт: Конструкція із зазначенням торговельної марки та допоміжних зображень біля входу в приміщення не вважається рекламою та не потребує дозволу на її розміщення (КАС/ВС у справі № 323/809/17 від 11.08.2021);

Відсутність печатки Державтоінспекції у дозволі на розміщення зовнішньої реклами НЕ СВІДЧИТЬ про незаконність дозволу (КАС/ВС у справі № 488/1537/16-а від 08.09.2021);

Департамент містобудування та архітектури - орган, який зайвий у погодженні дозволу на розміщення рекламних засобів (ОАС м. Києва, справа № 826/5929/18 від 21 вересня 2018 р.);

За умови розміщення реклами на транспорті з дотриманням вимог безпеки і ПДД забороняється вимагати від власників транспортних засобів отримання дозволів, погоджень, інших документів щодо розміщення реклами (справа № К/800/31728/17, 14.12.17)

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2021 року

м. Київ

справа № 641/4163/17

адміністративне провадження № К/9901/26323/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Шарапи В.М.,

суддів - Желєзного І.В., Чиркіна С.М.,

розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2017 року у складі судді Спірідонова М.О. та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2018 року у складі колегії суддів: Яковенка М.М. (головуючий), суддів: Лях О.П., Старосуда М.І. у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держпродспоживслужби в Харківській області (далі - ГУ Держпродспоживслужби в Харківській області) про скасування рішення,

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

1. У червні 2017 року позивач звернулася до суду з позовом у якому просила:

1.1 - визнати протиправним та скасувати рішення в.о. начальника інспекції України з питань захисту прав споживачів у Харківській області №32 від 20 червня 2017 року про накладення штрафу за порушення законодавства про рекламу.

2. Харківський окружний адміністративний суд постановою від 15 листопада 2017 року позов задовольнив. Визнав протиправним та скасував рішення т.в.о. начальника інспекції України з питань захисту прав споживачів у Харківській області №32 від 20 червня 2017 року про накладення штрафу за порушення законодавства про рекламу.

2.1 Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, з урахуванням пункту 7 статті 8, частини шостої статті 9 Закону України від 3 липня 1996 року №270/96-ВР «Про рекламу» (далі - Закон №270/96-ВР), пункту 2 Типових правил розміщення зовнішньої реклами, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України №2067 від 29 грудня 2003 року (далі - Типові правила), вважав, що ГУ Держпродспоживслужби в Харківській області помилково дійшла висновку про те, що вивіска з назвою торгової точки « ІНФОРМАЦІЯ_1 » є рекламою, оскільки будь-яких товарів із такою назвою не існує, та така вивіска не є рекламою, а тому її розміщення не вимагає дозволу.

2.1. Також суд першої інстанції вказав, що позивач самостійно демонтував вивіску і на час спірних правовідносин її не існувало.

3. Харківський апеляційний адміністративний суд постановою від 17 січня 2018 року скасував постанову Харківського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2017 року та прийняв нову, якою у задоволенні позову відмовив.

3.1 Суд апеляційної інстанції, скасовуючи постанову суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, виходив із того, що позивач у спірних відносинах не дотримався вимог частини першої статті 16 Закону №270/96-ВР. Зокрема, суд апеляційної інстанції спростував висновки суду першої інстанції про демонтаж вивіски позивачем самостійно. Крім того, вказав, що під час судового розгляду не надано жодних доказів того, що вивіска « ІНФОРМАЦІЯ_1 » зареєстрована, як найменування суб`єкта господарювання або, зареєстрована, як знак для товарів і послуг, що належать ФОП ОСОБА_1 . Суд апеляційної інстанції також зазначив, що з вивіски не вбачаються інші, визначені положеннями статей 8, 9 Закону №270/96-ВР умови, за яких таку вивіску можна не вважати рекламою.

4. Судами попередніх інстанцій встановлено що:

4.1 Рішенням інспекції України з питань захисту прав споживачів у Харківській області №32 від 20 червня 2017 року на ОСОБА_1 накладено штраф в розмірі 1700 грн за порушення частини першої статті 16 Закону №270/96-ВР. Підставою для притягнення до відповідальності в рішенні вказано відсутність дозволу Харківської міської ради на розміщення зовнішньої реклами.

4.2 Позивач здійснює підприємницьку діяльність в торговому кіоску, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 . На вказаному кіоску була розміщена назва кіоску « ІНФОРМАЦІЯ_1 ». Будь-яких інших відомостей вказана вивіска не містила.

4.3 На адресу ГУ Держпродспоживслужби в Харківській області, у відповідності до пункту 46 Типових правил, подано інформацію від Харківської міської ради про невиконання ФОП ОСОБА_1 вимоги припису №19 від 28 жовтня 2016 року на усунення порушень у визначений строк (додаток до Рішення №145 від 1 березня 2017 року).

4.4 Згідно Рішення від 1 березня 2017 року №145 про демонтаж спеціальних конструкцій, які розміщені на території міста Харкова з порушенням законодавства про рекламу, головним спеціалістом відповідача виявлено 23 травня 2017 року розміщення зовнішньої реклами «ІНФОРМАЦІЯ_1» за адресою: АДРЕСА_1, з ознаками порушення частини першої статті 16 Закону №270/96-ВР, про що 23 травня 2017 року зроблено фотофіксацію цієї назви фотоапаратом, який знаходиться на балансі ГУ Держпродспоживслужби в Харківській області.

4.5 Крім того, головним спеціалістом сектору контролю за рекламою складено протокол №21 від 25 травня 2017 року «Про порушення законодавства про рекламу», яким підтверджено факт розміщення вивіски «ІНФОРМАЦІЯ_1».

Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги:

5. Не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанцій позивач звернулася із касаційною скаргою, у якій просить її скасувати і залишити в силі постанову Харківського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2017 року.

5.1 Аргументи скаржника на обґрунтування доводів касаційної скарги полягають у тому, що суд апеляційної інстанції порушив норми матеріального права. Зокрема, він вказує на те, що суд апеляційної інстанції під час перегляду справи до спірних правовідносин неправильно застосував норми Закону №270/96-ВР та Типових правил, не застосував норми Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП), Указу Президента України від 23 липня 1998 року №817/98 «Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності» (далі - Указ №817/98).

5.2 Зокрема, у частині неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм Закону №270/96-ВР та Типових правил доводи позивача полягають у тому, що назва кіоску « ІНФОРМАЦІЯ_1 » не є рекламою та символізує вид діяльності позивача - реалізацію кондитерських виробів. Будь якої продукції чи товарів з такою назвою, на переконання позивача, не існує. Також на час прийняття оскарженого рішення вивіска була демонтована самостійно позивачем, а суд апеляційної інстанції безпідставно стверджує протилежне.

5.3 Щодо незастосування до спірних правовідносин вимог КУпАП позивач зазначає, що оформлення матеріалів про вчинене порушення вимог законодавства про рекламу, процедура розгляду справи про порушення законодавства про рекламу і прийняття відповідного рішення повинні здійснюватися за правилами встановленими цим Кодексом. Проте суди попередніх інстанцій його доводи в цій частині проігнорували.

5.4 Стосовно незастосування до спірних правовідносин Указу №817/98 позивач вказує, що фактично відповідач на свій власний розсуд провів перевірку його діяльності, хоч вказаним Указом передбачено право державних органів у справах захисту прав споживачів проводити позапланову перевірку діяльності суб`єктів підприємницької діяльності виключно на підставі отриманих від споживачів скарг про порушення такими суб`єктами вимог законодавства про захист прав споживачів. Однак таких скарг не надходило.

6. Відповідач відзив на касаційну скаргу не подав.

Висновки суду за результатами розгляду касаційної скарги:

7. Вирішуючи питання про обґрунтованість поданої касаційної скарги, Верховний Суд виходить з наступного.

8. При розгляді касаційної скарги колегією суддів враховуються приписи частин першої-другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України; у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин), у відповідності до яких суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

9. Відповідно до частин першої- третьої статті 159 КАС України (чинної на час прийняття судового рішення судом першої інстанції) рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Подібні вимоги закріплені у частинах першої-третьої статті 242 КАС України (чинної на час прийняття судового рішення судом апеляційної інстанції).

Оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції, а також рішення суду першої інстанції вказаним вимогам не відповідають, оскільки судами не з`ясовано обставини справи, що мають значення для правильного її вирішення.

10. Предметом оскарження у суді в цій справі є Рішення інспекції України з питань захисту прав споживачів у Харківській області №32 від 20 червня 2017 року, яким на ОСОБА_1 накладено штраф в розмірі 1700 грн за порушення частини першої статті 16 Закону №270/96-ВР. Підставою для притягнення до відповідальності в рішенні вказано відсутність дозволу Харківської міської ради на розміщення зовнішньої реклами.

11. Тому суди попередніх інстанцій у межах судового контролю, з урахуванням вимог статті 2 КАС України, повинні були перевірити обґрунтованість всіх підстав, які зазначені у позовній заяві, апеляційній скарзі та заявах по суті справи та дослідити надані з цього приводу докази, а у разі їх недостатності, витребувати такі з власної ініціативи на виконання вимог статті 9 КАС України.

12. Між тим, суди попередніх інстанцій зазначені вимоги КАС України не виконали. Зокрема, спірні правовідносини регулюються Законом №270/96-ВР та Типовими правилами.

13. Відповідно до статті 1 Закону №270/96-ВР реклама - інформація про особу чи товар, розповсюджена в будь-якій формі та в будь-який спосіб і призначена сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо таких особи чи товару; зовнішня реклама - реклама, що розміщується на спеціальних тимчасових і стаціонарних конструкціях - рекламоносіях, розташованих на відкритій місцевості, а також на зовнішніх поверхнях будинків, споруд, на елементах вуличного обладнання, над проїжджою частиною вулиць і доріг.

14. Частиною першою статті 16 Закону №270/96-ВР передбачено, що розміщення зовнішньої реклами у населених пунктах проводиться на підставі дозволів, що надаються виконавчими органами сільських, селищних, міських рад, а поза межами населених пунктів - на підставі дозволів, що надаються обласними державними адміністраціями, а на території Автономної Республіки Крим - Радою міністрів Автономної Республіки Крим, в порядку, встановленому цими органами на підставі типових правил, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

15. Згідно з частиною сьомою статті 8 Закону №270/96-ВР розміщення інформації про виробника товару та/або товар у місцях, де цей товар реалізується чи надається споживачеві, у тому числі на елементах обладнання та/або оформлення місць торгівлі, а також безпосередньо на самому товарі та/або його упаковці, не вважається рекламою.

16. Відповідно до частини першої статті 9 цього Закону реклама має бути чітко відокремлена від іншої інформації, незалежно від форм чи способів розповсюдження, таким чином, щоб її можна було ідентифікувати як рекламу.

17. Нормою частини шостої статті 9 Закону №270/96-ВР визначено, що вивіска чи табличка з інформацією про зареєстроване найменування особи, знаки для товарів і послуг, що належать цій особі, вид її діяльності (якщо це не випливає із зареєстрованого найменування особи), час роботи, що розміщена на внутрішній поверхні власного чи наданого у користування особі приміщення, на зовнішній поверхні будинку чи споруди не вище першого поверху або на поверсі, де знаходиться власне чи надане у користування особі приміщення, біля входу в таке приміщення, не вважається рекламою.

18. Пунктом 2 Типових правил визначено, що:

спеціальні конструкції - тимчасові та стаціонарні рекламні засоби (світлові та несвітлові, наземні та неназемні (повітряні), плоскі та об`ємні стенди, щити, панно, транспаранти, троли, таблички, короби, механічні, динамічні, електронні табло, екрани, панелі, тумби, складні просторові конструкції, аеростати, повітряні кулі тощо), які використовуються для розміщення реклами;

вивіска чи табличка - елемент на будинку, будівлі або споруді з інформацією про зареєстроване найменування особи, знаки для товарів і послуг, що належать такій особі, вид її діяльності (якщо це не випливає із зареєстрованого найменування особи), час роботи, що розміщений на зовнішній поверхні будинку, будівлі або споруди не вище першого поверху або на поверсі, де розташовується власне чи надане у користування особі приміщення (крім, випадків, коли суб`єкту господарювання належить на праві власності або користування вся будівля або споруда), біля входу у таке приміщення, який не є рекламою.

19. За такого правового регулювання в межах розгляду цієї справи суди попередніх інстанцій повинні були на підставі належних і допустимих доказів встановити, чи є назва кіоску « ІНФОРМАЦІЯ_1 », який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , у якому здійснює підприємницьку діяльність позивач, рекламою або вивіскою.

20. Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив із того, що назва кіоску « ІНФОРМАЦІЯ_1 » є вивіскою, а не рекламою, оскільки будь яких товарів з такою назвою не існує. Однак такий висновок суду є передчасним з огляду на те, що вивіска згідно Закону №270/96-ВР та Типових правил має мати такі ознаки: містить інформацію про зареєстроване найменування особи, знаки для товарів і послуг, що належать цій особі, вид її діяльності (якщо це не випливає із зареєстрованого найменування особи), час роботи. Проте саму вивіску чи її зображення суд першої інстанції не досліджував, оскільки констатував, що така демонтована на час, зазначений відповідачем у протоколі про порушення законодавства про рекламу. При цьому у судовому рішенні суд першої інстанції не зазначив, за якими саме ознаками, визначеними Законом №270/96-ВР та Типовими правилами, він відніс назву торгового кіоска до вивіски.

21. Суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, виходив із того, що назва кіоску « ІНФОРМАЦІЯ_1 » є рекламою, а не вивіскою, оскільки під час судового розгляду не надано жодних доказів того, що вивіска « ІНФОРМАЦІЯ_1 » зареєстрована, як найменування суб`єкта господарювання, або зареєстрована як знак для товарів і послуг, що належать ФО-П ОСОБА_1 . З вивіски також не вбачаються інші визначені положеннями статей 8, 9 Закону №270/96-ВР умови, за яких, таку вивіску не можна вважати рекламою. Проте такий висновок також є передчасним, оскільки реклама, згідно Закону №270/96-ВР, має такі ознаки: містити інформацію про особу чи товар, повинна бути розповсюджена в будь-якій формі та в будь-який спосіб і призначена сформувати або підтримати обізнаність споживачів реклами та їх інтерес щодо таких особи чи товару. При цьому в судовому рішенні суд апеляційної інстанції не зазначив, за якими саме ознаками, визначеними Законом №270/96-ВР, він відніс назву торгового кіоска до реклами.

22. Крім того, доводами позовної заяви та заперечень позивача проти апеляційної скарги було те, що оскаржене рішення відповідача прийняте всупереч вимогам Указу №817/98, оскільки відповідач на свій власний розсуд провів перевірку його діяльності, хоч вказаним Указом Президента України передбачено право державних органів у справах захисту прав споживачів проводити позапланову перевірку діяльності суб`єктів підприємницької діяльності виключно на підставі отриманих від споживачів скарг про порушення такими суб`єктами вимог законодавства про захист прав споживачів. Однак таких скарг не надходило. Проте ці доводи судами попередніх інстанцій залишені поза увагою, будь якої оцінки їм не надано і відповідні докази з цього приводу не досліджувались та не витребовувались.

23. У судовому рішенні суд апеляційної інстанції зазначив, що на адресу ГУ Держпродспоживслужби в Харківській області, у відповідності до пункту 46 Типових правил, було подано інформацію від Харківської міської ради про невиконання ФО-П ОСОБА_1 вимоги припису №19 від 28 жовтня 2016 року на усунення порушень у визначений строк. Проте матеріали справи такої інформації, а також припису №19 від 28 жовтня 2016 року не містять. Між тим, дослідження таких доказів і встановлення на підставі їх дослідження обставин щодо надання Харківською міською радою зазначеної інформації відповідачу має значення для правильного розгляду справи по суті щодо підстав проведення заходів державного нагляду та їх правомірності, оскільки за пунктом 46 Типових правил у разі порушення порядку розповсюдження та розміщення реклами уповноважена особа органу, який здійснює контроль за додержанням цих Правил, звертається до розповсюджувача зовнішньої реклами з вимогою усунення порушень у визначений строк. У разі невиконання цієї вимоги орган, який здійснює контроль, подає інформацію спеціально уповноваженому органу виконавчої влади у сфері захисту прав споживачів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

24. Також суди попередніх інстанцій не надали будь якої оцінки доводам позивача щодо застосування до спірних правовідносин КУпАП, хоч це було доводами позовної заяви, заперечень проти апеляційної скарги, що не відповідає вимогам частини третьої статті 242 КАС України в частині обов`язку суду надати оцінку всім аргументам учасників справи.

25. За змістом статті 11 КАС України (у редакції чинній на час ухвалення постанови судом першої інстанції), яка кореспондується зі статтею 9 КАС України (у чинній редакції) розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з`ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

26. Колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що принцип офіційного з`ясування всіх обставин у справі полягає насамперед у активній ролі суду при розгляді справи. В адміністративному процесі, на відміну від суто змагального процесу, де суд оперує виключно тим, на що посилаються сторони, мають бути повністю встановлені обставин справи, щоб суд ухвалив справедливе та об`єктивне рішення. Принцип офіційності, зокрема, виявляється у тому, що суд визначає обставини, які необхідно встановити для вирішення спору; з`ясовує якими доказами сторони можуть обґрунтовувати свої доводи чи заперечення щодо цих обставин; а у разі необхідності суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, доповнити чи пояснити певні обставини, а також надати суду додаткові докази.

27. Суд касаційної інстанції звертає увагу на те, що встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суди повинні належним чином мотивувати свої висновки та враховувати, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

28. Отже, Верховний Суд вважає, що для правильного вирішення цього спору суду необхідно встановити всі обставини, покладені в основу оскарженого позивачем рішення. З цього приводу належним чином дослідити наявні докази, а у разі потреби, витребувати додаткові. Також надати оцінку всім аргументам, які учасники справи наводять в обґрунтування своїх вимог та заперечень. За наслідками встановлених обставин і перевірки їх доказами зробити висновок про відповідність або невідповідність оскарженого рішення відповідача вимогам Закону №270/96-ВР, Типовим правилам, іншим нормативним актам.

29. За наведених обставин суди попередніх інстанцій не дослідивши зібрані у справі докази, допустили порушення норм процесуального права, які унеможливлюють встановлення фактичних обставин справи, що мають значення для правильного вирішення справи, що відповідно до частини другої статті 353 КАС України (у редакції до 8 лютого 2020 року) є підставою для скасування ухвалених судових рішень і направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 15 січня 2020 року №460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», статтями 327 345 349 353 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 15 листопада 2017 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2018 року - скасувати. Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.

Суддя-доповідач В.М. Шарапа

Судді: І.В. Желєзний С.М. Чиркін