Право застави зберігається навіть при переході права власності на майно під час ліквідаційної процедури (Постанова ВСУ у справі № 6-168цс14 від 19 листопада 2014р.)

Фабула судового акту: Відповідач як фізична особа придбав за кредитні кошти автомобіль але потім як суб‘єкт підприємницької діяльності оголосив себе банкрутом і під час ліквідаційної процедуру продав автомобіль третій особі, з якою був укладений договір купівлі-продажу заставленого автомобілю.

Банк звернувся із цивільним позовом до відповідача про звернення стягнення на заставлене майно і суди першої та апеляційної інстанцій за правилами цивільного судочинства цей позов задовольнили. Вищий спеціалізований суд із розгляду цивільних та кримінальних справ прийшов до висновку, що оскільки автомобіль був придбаний третьою особою за процедурою примусового виконання судових рішень, зокрема рішення господарського суду, то такий автомобіль не може бути витребуваний у третьої особи, оскільки вона є його добросовісним набувачем. ВСУ не погодився із судом касаційної інстанції і зазначив, що застава не припиняється під час ліквідаційної процедури і зберігає чинність при переході власності на автомобіль, тому на предмет застави – автомобіль може бути звернено стягнення банком з підстав, передбачених ст. 25, 26 ЗУ «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень.» Окрім цього постанову про визнання відповідача банкрутом пізніше було скасовано господарським судом апеляційної інстанції і припинено провадження.

У підсумку ВСУ скасував постанову суду касаційної інстанції і направив справу на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Аналізуйте судовий акт: Фізична особа -підприємець відповідає за своїми зобовязаннями, повязаними з підприємницькою діяльністю усім своїм майном і у випадку припинення (банкрутства) СПД ( Постанова ВСУ у справі №6-125цс13 від 4 грудня 2013р.)

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 листопада 2014 року №6-168цс14 м. Київ

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого суддів: Яреми А.Г., Григор'євої Л.І., Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Охрімчук Л.І., Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л., Сімоненко В.М.,-

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_9, третя особа - ОСОБА_10, про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на заставлене майно за заявою публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» про перегляд Верховним Судом України рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 червня 2014 року,

в с т а н о в и л а :

У липні 2013 року публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк» (далі - ПАТ «Альфа-Банк») звернулось до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що 16 серпня 2007 року ним та ОСОБА_10 укладено кредитний договір, відповідно до якого останній отримав кредит на придбання автомобіля марки «Тойота Прадо» у сумі 47 847, 29 доларів США зі сплатою 12% річних зі строком повернення до 16 серпня 2013 року. З метою забезпечення умов договору зазначений автомобіль був переданий у заставу. У зв'язку з неналежним виконанням ОСОБА_10 своїх зобов'язань станом на 16 червня 2013 року виникла заборгованість: за кредитом у сумі 21 002, 98 доларів США, за процентами - 3 553, 06 доларів США, з виплати пені - 41 628, 97 доларів США та з неустойки - 36 601 грн 44 коп.

Постановою господарського суду Харківської області від 24 грудня 2012 року ОСОБА_10 як фізичну особу - підприємця визнано банкрутом і відкрито ліквідаційну процедуру, у процесі якої спірний автомобіль реалізовано з прилюдних торгів.

30 січня 2012 року автомобіль знято з обліку для реєстрації в межах України, а 22 лютого 2013 року - зареєстровано за ОСОБА_9

Посилаючись на те, що у зв'язку з придбанням автомобіля ОСОБА_9 набула обов'язків за договором застави, позивач просив звернути стягнення на предмет застави шляхом продажу спірного автомобіля із застосуванням процедури продажу, установленоїстаттею 21 Закону України "Про заставу".

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 30 жовтня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 лютого 2014 року, позов задоволено.

Рішенням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 червня 2014 року рішення районного суду та ухвалу апеляційного суду скасовано, у задоволенні позову відмовлено.

У заяві про перегляд рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 червня 2014 року ПАТ «Альфа-Банк» порушує питання про скасування зазначеного рішення та прийняття нового рішення про задоволення позову, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції статті 589 Цивільного кодексу України(далі - ЦК України), статті 27 Закону України «Про заставу» і статей 9, 12, 23 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

В обґрунтування заяви ПАТ «Альфа-Банк» надало ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 квітня 2012 року та від 4 липня 2012 року, в яких, на його думку, по-іншому застосовані зазначені правові норми.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 29 вересня 2014 року справу допущено до провадження Верховного Суду України в порядку глави 3 розділу V Цивільного процесуального кодексу України (далі -ЦПК України).

Перевіривши матеріали справи та наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до статті 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у справі виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положеннями пункту 1 частини першої статті 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 16 серпня 2007 року закритим акціонерним товариством «Альфа-Банк» (далі - ЗАТ «Альфа-Банк»), правонаступником якого є ПАТ «Альфа-Банк», і ОСОБА_10 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого ОСОБА_10 надано кредит у сумі 47 847, 29 доларів США на придбання автомобіля марки «Тойота Прадо», 2007 року випуску, зі сплатою 12 % річних і кінцевим терміном повернення до 16 серпня 2013 року.

З метою забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором між ЗАТ "Альфа-Банк" і ОСОБА_10 укладено договір застави, за умовами якого встановлено заставу спірного автомобіля.

У зв'язку з невиконанням ОСОБА_10 зобов'язань із повернення кредиту та сплати процентів за кредитним договором виникла заборгованість: за кредитом у сумі 21 002, 98 доларів США, за процентами - 3 553, 06 доларів США, зі сплати пені - 41 628, 97 доларів США та неустойка - 36 601 грн. 44 коп.

Постановою господарського суду Харківської області від 24 грудня 2012 року фізичну особу - підприємця ОСОБА_10 визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру.

У процесі ліквідаційної процедури проведено прилюдні торги, на яких реалізовано автомобіль марки "Тойота Прадо", номерний знак НОМЕР_1, 2007 року випуску, за стартовою ціною 30 294 грн 67 коп. Відповідно до протоколу № 1 переможцем аукціону стала ОСОБА_9, з якою укладено договір купівлі-продажу зазначеного автомобіля.

27 лютого 2013 року постановою Харківського апеляційного господарського суду Харківської області скасовано постанову господарського суду Харківської області від 24 грудня 2012 року про визнання ОСОБА_10 банкрутом і припинено провадження у справі.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову ПАТ «Альфа-Банк», суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що невиконання зобов'язань за кредитним договором ОСОБА_10 є підставою відповідно до статті 27 Закону України «Про заставу» для звернення стягнення на заставлене майно, яке перебуває у власності ОСОБА_9

Скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що оскільки спірний автомобіль був придбаний ОСОБА_9 у порядку, установленому для виконання судових рішень, то він не може бути витребуваний у останньої, яка є добросовісним набувачем.

Разом із тим у інших справах, які виникли з подібних правовідносин - звернення стягнення на предмет застави, суд касаційної інстанції - Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ в ухвалі від 11 квітня 2012 року дійшов висновку про те, що реалізація рухомого майна банкрута, яке є предметом застави, у межах ліквідаційної процедури, проведеної з порушенням вимог Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» і Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», не припиняє заставу, а тому застава зберігає чинність при переході права власності на предмет застави до іншої особи, отже, на неї може бути звернено стягнення з підстав, передбачених статтями 25,26 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень».

Таким чином, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: статті 589 ЦК України, статті 27 Закону України «Про заставу» та статей 9, 12, 23 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень».

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вказаних норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Застава є способом забезпечення зобов'язань; у силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави) (стаття 572 ЦК України та стаття 1 Закону України «Про заставу»).

Відповідно до частин першої, другої статті 20 Закону України «Про заставу» заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави у разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов'язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.

У разі ліквідації юридичної особи заставодавця заставодержатель набуває право звернення стягнення на заставлене майно незалежно від настання строку виконання зобов'язання, забезпеченого заставою.

Згідно із частиною першою статті 589 ЦК України в разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.

Звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом (частини перша, друга статті 590 ЦК України).

Відповідно до статті 27 Закону України «Про заставу» застава зберігає силу, якщо за однією з підстав, зазначених в законі, майно або майнові права, що складають предмет застави, переходять у власність іншої особи; застава зберігає силу і у випадках, коли у встановленому законом порядку відбувається уступка заставодержателем забезпеченої заставою вимоги іншій особі або переведення боржником боргу, який виник із забезпеченої заставою вимоги.

Зазначені норми застосовуються з урахуванням положень Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», який визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов'язань, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна.

Відповідно до частини третьої статті 9 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», якщо інше не встановлено законом, зареєстроване обтяження зберігає силу для нового власника (покупця) рухомого майна, що є предметом обтяження, за винятком таких випадків: 1) обтяжувач надав згоду на відчуження рухомого майна боржником без збереження обтяження; 2) відчуження належного боржнику на праві власності рухомого майна здійснюється в ході проведення господарської діяльності, предметом якої є систематичні операції з купівлі-продажу або інші способи відчуження цього виду рухомого майна.

За змістом статті 23 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» відповідно до забезпечувального обтяження обтяжувач має право в разі порушення боржником забезпеченого обтяженням зобов'язання або договору, на підставі якого виникло забезпечувальне обтяження, одержати задоволення своєї вимоги за рахунок предмета обтяження в черговості згідно із встановленим пріоритетом.

Обтяжувач набуває права вимагати виконання забезпеченої обтяженням вимоги незалежно від настання строку виконання в разі, якщо порушено провадження у справі про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом.

Відповідно до статті 12 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» взаємні права та обов'язки за правочином, на підставі якого виникло обтяження, виникають у відносинах між обтяжувачем і боржником з моменту набрання чинності цим правочином, якщо інше не встановлено законом.

Реєстрація обтяження надає відповідному обтяженню чинності у відносинах із третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом. У разі відсутності реєстрації обтяження таке обтяження зберігає чинність у відносинах між боржником і обтяжувачем, проте воно є нечинним у відносинах із третіми особами, якщо інше не встановлено цим Законом.

На підставі реєстрації встановлюється пріоритет обтяження, якщо інші підстави для виникнення пріоритету не визначені цим Законом.

Це правило відповідає речовій природі застави як способу забезпечення, що отримало назву «право слідування».

За таких обставин реалізація майна, що є предметом застави, яка проведена в межах ліквідаційної процедури, без припинення обтяжень, не припиняє заставу, тому застава зберігає чинність при переході права власності на предмет застави до іншої особи, отже, на неї може бути звернено стягнення з підстав, передбачених статтями 25, 26 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень».

Саме до цього зводяться правові висновки, що викладені в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 11 квітня 2012 року, яка надана ПАТ «Альфа-Банк» як приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції статті 589 ЦК України, статті 27 Закону України «Про заставу» і статей 9, 12, 23 Закону України «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» у подібних правовідносинах, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень.

Така сама правова позиція висловлена й у постанові Верховного Суду України від 3 квітня 2013 року № 6-7 цс13.

Ухвалюючи рішення у справі, яка переглядається, суд касаційної інстанції наведені положення не урахував та не звернув увагу на те, що на час реалізації заставленого майна обтяження припинено не було.

За таких обставин, рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 червня 2014 року підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Керуючись пунктом 1 частини першої статті 355, частиною першою статті 3602 , пунктом 1 частини першої статті 3603 , частиною першою статті 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

Заяву публічного акціонерного товариства «Альфа-Банк» про перегляд Верховним Судом України рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 червня 2014 року задовольнити частково.

Рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 червня 2014 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 2 частини першої статті 355 ЦПК України.

Головуючий А.Г. Ярема

Судді: Л.І. Григор'єва, В.І. Гуменюк, Н.П. Лященко, Л.І. Охрімчук, Я.М. Романюк, Ю.Л. Сенін, В.М. Сімоненко