Право подружжя на вимогу (зобов'язальне право) при внесенні спільного сумісного майна до статутного фонду приватного підприємства (Постанова ВСУ у справі № 6-5 цс14 від 19 лютого 2014р.)

ПРАВОВА ПОЗИЦІЯ (у справі № 6-5 цс 14): Аналіз норм права: ст. ст. 63, 65 СК України, ст. ст. 66, 67 ГК України дає підстави для висновку про те, що у разі передання подружжям свого спільного сумісного майна до статутного фонду приватного підприємства, учасником якого є один із подружжя, майно переходить у приватну власність цього підприємства, а в іншого з подружжя право власності на майно (тобто речове право) трансформується в право вимоги (зобов’язальне право), сутність якого полягає у праві вимоги виплати половини вартості внесеного майна в разі поділу майна подружжя (а не право власності на саме майно) або право вимоги половини отриманого доходу від діяльності підприємства, або половини майна, що залишилось після ліквідації підприємства.

Читайте статтю: Звільнення від оподаткування аліментів та доходів від поділу спільної сумісної власності

Обговорюйте тему: Проблема регулирования правовых отношений между супругами: пробелы в законодательстве

Аналізуйте судовий акт: Майно ФОП є особистою приватною власністю особи, а не спільною сумісною власністю подружжя (Постанова ВСУ у справі № 6-79цс13) від 2 жовтня 2013р.)

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Судова палата у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, приватного підприємства «Даско», товариства з обмеженою відповідальністю «Фортекс Альянс», Подільської районної у м. Києві державної адміністрації, Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації, третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 про визнання правочину недійсним та скасування державної реєстрації змін до статуту підприємства за заявою ОСОБА_1 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 жовтня 2013 року,

в с т а н о в и л а:

У грудні 2012 року ОСОБА_1 звернулась до суду із зазначеним позовом до ОСОБА_2 приватного підприємства «Даско» (далі – ПП «Даско»), товариства з обмеженою відповідальністю «Фортекс Альянс» (далі – ТОВ «Фортекс Альянс»), Подільської районної у м. Києві державної адміністрації, Голосіївської районної у м. Києві державної адміністрації, мотивуючи вимоги тим, що вона перебуває в зареєстрованому шлюбі з відповідачем. 26 жовтня 2010 року ОСОБА_2 вступив до складу власників ПП «Даско» з часткою S_1 статутного капіталу цього підприємства. 25 серпня 2011 року ОСОБА_2 склав нотаріально посвідчену заяву про вихід зі складу ПП «Даско» з передачею ТОВ «Фортекс Альянс» належної йому частки у статутному капіталі підприємства.

Посилаючись на те, що вказана частка у статутному капіталі ПП «Даско» належала ОСОБА_2 та їй на праві спільної сумісної власності і що відчуження цієї частки відбулося без її відома та згоди, ОСОБА_1, змінивши позовні вимоги, просила суд визнати недійсним з моменту вчинення правочин про передачу ОСОБА_2 ТОВ «Фортекс Альянс» належної йому частки в статутному капіталі ПП «Даско» та скасувати державну реєстрацію змін до статуту ПП «Даско» від 30 серпня 2011 року та від 22 серпня 2012 року.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 20 серпня 2013 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 2 жовтня 2013 року позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 жовтня 2013 року ОСОБА_1 відмовлено у відкритті касаційного провадження у справі.

20 грудня 2013 року надійшла заява ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 жовтня 2013 року з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України.

У заяві про перегляд ОСОБА_1 порушує питання про скасування зазначеної ухвали з підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції норми матеріального права - ст. 65 СК України.

На обґрунтування заяви ОСОБА_1 додала рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 червня 2012 року, яке на думку заявниці, підтверджує неоднакове застосування касаційним судом ст. 65 СК України у подібних правовідносинах, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 20 січня 2014 року зазначену справу допущено до розгляду Верховним Судом України в порядку гл. 3 розд. V ЦПК України.

Перевіривши матеріали справи та наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що заява не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 353 ЦПК України Верховний Суд України переглядає судові рішення у справі виключно з підстав і в порядку, встановлених цим Кодексом.

За положеннями п. 1 ч. 1 ст. 355 ЦПК України підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

За змістом ст. 360⁵ ЦПК України Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з 27 жовтня 1990 року перебувають у зареєстрованому шлюбі.

У 2010 році ОСОБА_2 вступив до складу власників ПП «Даско». Розмір його частки у статутному капіталі ПП «Даско» складав S_1, інші S_2 статутного капіталу належали іноземному суб’єкту господарювання - товариству з обмеженою відповідальністю «Джазі Рок Хендельс ГМБХ» (Австрія) (далі – ТОВ «Джазі Рок Хендельс ГМБХ»).

25 серпня 2011 року власники ПП «Даско» - ОСОБА_2 та ТОВ «Джазі Рок Хендельс ГМБХ» ухвалили рішення про вихід зі складу власників ПП «Даско» та про передачу цього підприємства (100%) статутного капіталу ТОВ «Фортекс Альянс», якого визначили новим власником ПП «Даско» (п. 1 рішення). Іншим пунктом цього рішення затвердили нову редакцію статуту ПП «Даско» з відповідними змінами.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодились суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив з того, що відповідно до положень ст. 65 СК України згоди одного з подружжя на вихід іншого з подружжя зі складу учасників товариства не вимагається, оскільки вважається, що подружжя діє за взаємною згодою. Виходом зі складу учасників одного з подружжя права іншого з подружжя не порушуються і останній, за умови внесення частки у статутний фонд за рахунок спільних коштів подружжя, має право на компенсацію своє частки та частки дивідендів.

Зі змісту рішення Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 6 червня 2012 року, на яке посилається заявниця як на підставу неоднакового застосування касаційним судом ст. 65 СК України, вбачається, що касаційний суд виходив із того, що право особи на частку у статутному капіталі господарського товариства є наслідком внесення нею вкладу у статутний капітал цього товариства та відповідно до положень ст. 13 Закону України «Про господарські товариства» підлягає грошовій оцінці. Крім того, суд зазначив, що відчуження частки у статутному капіталі товариства за своєю правовою природою є відчуженням належних відповідачу вкладів у вигляді грошових коштів. Тому, скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, касаційний суд дійшов висновку про те, що укладення одним із подружжя договору купівлі-продажу (відступлення) частки у статутному капіталі товариства без згоди іншого з подружжя є порушенням вимог ст. 65 СК України та підставою для визнання такого договору недійсним.

Отже аналіз наведених судових рішень свідчить про неоднакове застосування судами касаційної інстанції однієї й тієї самої норми права – ст. 65 СК України, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Таким чином, предметом перегляду у даній справі є застосування касаційним судом ст. 65 СК України при визначенні правового режиму частки в статутному капіталі приватного підприємства, внесеної одним із подружжя до статутного капіталу за рахунок їх спільних коштів та необхідність отримання згоди іншого із подружжя на розпорядження цією часткою. Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції однієї й тієї самої норми матеріального права – ст. 65 СК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить із такого.

Підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя (тобто перелік юридичних фактів, які складають підстави виникнення права спільної сумісної власності на майно подружжя) визначені в ст. 60 СК України.

За змістом цієї норми майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності.

Порядок здійснення подружжям права спільної сумісної власності та право подружжя на розпорядження спільним сумісним майном визначено у ст. ст. 63, 65 СК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового; для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово (ч. ч. 2, 3 ст. 65 СК України).

Одним із видів розпорядження власністю є право власника використовувати своє майно для здійснення господарської діяльності.

Під господарською діяльністю розуміється діяльність суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність (ч. 1 ст. 3 ГК України).

Відповідно до ст. 55 ГК України суб’єктами господарювання є юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, та фізичні особи – громадяни, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані як підприємці. Однією з організаційних форм господарювання є підприємство (ст. 62 ГК України ).

Підприємство, засноване на приватній власності засновника, є приватним підприємством (ст. 63 ГК України).

Підприємство є юридичною особою, йому належить право власності на майно, у тому числі і яке передане засновником до статутного фонду як внесок (ст. ст. 62, 66 ГК України).

Відносини стосовно майна приватного підприємства та прав учасників регулюються нормами ст. 115, 116 ЦК України та ст. ст. 66, 67, 113 ГК України.

У ч. 1 ст. 42 ГК України розкривається поняття підприємництва як самостійної, ініціативної, систематичної, на власний ризик господарської діяльності, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Проголошена у ст. 43 ГК України свобода підприємницької діяльності полягає у праві суб’єктів господарювання без обмежень приймати рішення і здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.

Стаття 3 ЦК України серед загальних засад цивільного законодавства проголосила свободу договору, свободу підприємницької діяльності, яка не заборонена законом.

Свобода договору полягає, зокрема, у вільному вияві волі сторін, у тому числі у підприємницькій, господарській діяльності, на вступ у договірні відносини, у можливості вільно обирати собі партнерів у договірних відносинах, у визначенні умов договору тощо.

Результатом наділення юридичних осіб – приватних підприємств свободою господарської діяльності та підприємництва є застосування ними цивільно-правових договорів як правової форми їх діяльності.

Реалізація майнових прав приватного підприємства здійснюється в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законодавчими актами України (ч. 4 ст. 66 ГК України).

Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України (ч. 2 ст. 67 ГК України).

Установивши у справі, яка переглядається, факт набуття ПП «Даско» права власності на грошові кошти, внесені у 2010 році (під час шлюбу з ОСОБА_1) ОСОБА_2 до статутного капіталу цього підприємства та прийняття власниками ПП «Даско» - ОСОБА_2 та ТОВ «Джазі Рок Хендельс ГМБХ» рішення про їх вихід зі складу ПП «Даско» та про передачу цього підприємства (100% статутного капіталу) іншому суб’єкту господарської діяльності – ТОВ «Фортекс Альянс», якого визначили новим власником ПП «Даско», суд касаційної інстанції, погодившись з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, обґрунтовано вважав, що на дії, пов’язані з виходом учасників підприємства та з розпорядженням майном ПП «Даско» в процесі здійснення ним господарської діяльності згоди іншого з подружжя, який не є учасником приватного підприємства, не вимагається, оскільки відповідно до положень ст.65 СК України вважається, що подружжя діє за взаємною згодою.

Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що у разі передання подружжям свого спільного сумісного майна до статутного фонду приватного підприємства, учасником якого є один із подружжя, майно переходить у приватну власність цього підприємства, а в іншого з подружжя право власності на майно (тобто речове право) трансформується в право вимоги (зобов’язальне право), сутність якого полягає у праві вимоги виплати половини вартості внесеного майна в разі поділу майна подружжя (а не право власності на саме майно) або право вимоги половини отриманого доходу від діяльності підприємства, або половини майна, що залишилось після ліквідації підприємства.

Саме до такого висновку дійшов суд касаційної інстанції у справі, яка переглядається.

Оскільки у справі, яка переглядається судом ухвалене законне рішення, підстави для його скасування відсутні.

Відповідно до ч. 1 ст. 360⁵ Верховний Суд України відмовляє в задоволенні заяви, якщо обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися.

Отже, обставини, які стали підставою для перегляду справи, не підтвердилися, у зв’язку з чим відповідно до ч. 1 ст. 360⁵ ЦПК України в задоволенні заяви ОСОБА_1 слід відмовити.

Керуючись ст. ст. 360², 360³, 360⁵ ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а: У задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовити.

Постанова є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п. 2 ч. 1 ст. 355 ЦПК України.

Головуючий А.Г. Ярема

Судді: Л.І. Григор'єва

В.І. Гуменюк

Н.П. Лященко

М.В. Патрюк

Л.І. Охрімчук

В.В. Онопенко

Я.М. Романюк

Ю.Л. Сенін