ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

5 липня 2017 року м. КиївСудова палата у цивільних справах

Верховного Суду України у складі:

головуючого Сімоненко В.М.,суддів:Гуменюка В.І., Романюка Я.М.,Лященко Н.П.,Охрімчук Л.І.,розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про визнання розміру частки у спільному майні та виділ частки земельної ділянки та зустрічним позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6 про визначення розміру частки померлої у спільній сумісній власності, визнання права власності на частину земельної ділянки, виділ у володіння і користування частини земельної ділянки за заявою ОСОБА_7 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 грудня 2015 року,

в с т а н о в и л а :

У лютому 2014 року ОСОБА_6 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що відповідно до рішення Вінницької міської ради від 24 червня 2010 року № 2879 їй та відповідачці у спільну сумісну власність була передана земельна ділянка, на якій знаходиться житловий будинок з господарськими будівлями, що належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_6 у розмірі 43/100 та ОСОБА_7 в розмірі 57/100. Позивачка вважає при цьому, що частки земельної ділянки співвласників є рівними, оскільки попереднього визначення їх розміру між сторонами не було.

Зі свого боку ОСОБА_7 звернулася із зустрічною позовною заявою про виділ у користування 57/100 частин земельної ділянки відповідно до порядку користування, який склався між сторонами та який відповідає часткам у домоволодінні, мотивуючи заяву тим, що житловий будинок з господарськими будівлями вона отримала у спадок і такий порядок користування земельною ділянкою існував між ОСОБА_6 та попередньою власницею - ОСОБА_8

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 20 травня 2015 року позов ОСОБА_6 задоволено частково, позов ОСОБА_7 задоволено в повному обсязі. Визначено, що розмір частки у спільній сумісній власності ОСОБА_8, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, на земельну ділянку площею 0,0690 га на АДРЕСА_1, яка належала їй та ОСОБА_6 на підставі державного акта НОМЕР_1, становить 57/100. Визначено, що розмір частки у спільній власності ОСОБА_6 на зазначену земельну ділянку становить 43/100. Визнано за ОСОБА_7 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_8 право власності на 57/100 частин земельної ділянки площею 0,0690 на АДРЕСА_1. Встановлено порядок користування зазначеною земельною ділянкою, на якій розташований житловий будинок АДРЕСА_1, виділивши ОСОБА_7 в користування 57/100 частин земельної ділянки, ОСОБА_6 - 43/100 частин земельної ділянки відповідно до варіанта 2 додатку 2 додаткової судової земельно-технічної експертизи № ОС-185 від 2 квітня 2015 року, згідно з яким ОСОБА_6 виділяється відповідно 43/100 частини земельної ділянки площею 297 кв. м; ОСОБА_7 виділяється відповідно 57/100 частин земельної ділянки площею 393 кв. м. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 20 липня 2015 року рішення районного суду скасовано, позов ОСОБА_6 задоволено частково. Визначено частку ОСОБА_6 у спільній сумісній власності на земельну ділянку площею 0,0690 га на АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд у розмірі 1/2 частини зазначеної земельної ділянки.

Визнано за ОСОБА_7 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_8, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, право власності на 1/2 частину земельної ділянки на АДРЕСА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що відповідає площі 0,0345 га (345 кв. м).

Виділено у володіння та користування ОСОБА_6 та ОСОБА_7 по 1/2 частині зазначеної земельної ділянки кожній, що відповідає площі 0,0345 га (345,0 кв.м), відповідно до варіанта 2 додатку 2 до висновку судової земельно-технічної експертизи від 28 травня 2014 року № 81.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 грудня 2015 року касаційну скаргу ОСОБА_7 відхилено, рішення Апеляційного суду Вінницької області від 20 липня 2015 року залишено без змін.

У 2016 року ОСОБА_7 звернулася до Верховного Суду України із заявою про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 грудня 2015 року з передбаченої пунктом 4 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підстави невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме статті 377 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статей 120, 125 Земельного кодексу України (далі - ЗК України).

На підтвердження зазначеної підстави подання заяви про перегляд судового рішення ОСОБА_7 посилається на постанову Верховного Суду України від 13 квітня 2016 року у справі № 6-253цс16, в якій, на її думку, по-іншому застосовані зазначені норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що заява підлягає задоволенню з огляду на таке.

Згідно зі статтею 355 ЦПК України заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстави невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному в постанові Верховного Суду України висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.

Під час розгляду справи суди установили, що ОСОБА_6 є власницею 43/100 частин житлового будинку з визначеними приміщеннями і прибудовами, відповідними визначеними господарськими будівлями та спорудами, розташованими за адресою: АДРЕСА_1, згідно з договором дарування від 25 липня 2007 року, укладеним між нею та ОСОБА_9, чоловіком ОСОБА_8

Власницею 57/100 частин житлового будинку з прибудовами та відповідною частиною господарських будівель та споруд, розташованих за вказаною адресою, після смерті ОСОБА_9 була ОСОБА_8

На підставі рішення Вінницької міської ради від 24 червня 2010 року № 2879 ОСОБА_8 та ОСОБА_6 у спільну сумісну власність було передано земельну ділянку загальною площею 0,0690 га, розташовану на АДРЕСА_1, із цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, та видано державний акт серії НОМЕР_1 від 24 січня 2011 року.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_8 померла.

За життя вона склала заповіт на все належне їй на день смерті майно на ім'я ОСОБА_7

9 жовтня 2013 року ОСОБА_7 отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом, яка складається із 57/100 частин житлового будинку з відповідною частиною господарських будівель на АДРЕСА_1, які належали померлій ОСОБА_8

Постановою про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 9 жовтня 2013 року ОСОБА_7 було відмовлено у видачі свідоцтва про право власності за заповітом на земельну ділянку, оскільки відповідно до державного акта та його додатку встановити склад спадкового майна неможливо, з огляду на те, що земельна ділянка належить ОСОБА_8 та ОСОБА_6 на праві спільної сумісної власності.

Задовольняючи позов ОСОБА_7, суд першої інстанції виходив з того, що за життя між ОСОБА_8 та ОСОБА_6 існував порядок користування земельною ділянкою, який відповідав часткам власників у домоволодінні, а тому у зв'язку з переходом права власності до ОСОБА_7 на 57/100 частин будинку в порядку спадкування, вона має право у відповідності до статті 120 ЗК України <http://search.ligazakon.ua/l_doc2.nsf/link1/an_588451/ed_2015_07_01/pravo1/T012768.html?pravo=1> на виділення частки землі саме в такому розмірі.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення у справі, апеляційний суд, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив з того, що земельна ділянка відповідно до державного акта на землю належала ОСОБА_8 та ОСОБА_6 на праві спільної сумісної власності, тобто у рівних частках (стаття 89 ЗК України).

Разом з тим у постанові Верховного Суду України від 13 квітня 2016 року у справі № 6-253цс16 висловлено правову позицію у справі щодо застосування положень статті 377 ЦК України та статті 120 ЗК України у поєднанні з нормою статті 125 ЗК України та зазначено, що до особи, яка набула право власності на будівлю або її частину, переходять права на земельну ділянку на тих самих умовах, на яких ця земельна ділянка належала попередньому володільцю або власнику.

Отже, у судових рішеннях, про перегляд яких подано заяву, та у постанові Верховного Суду України, на яку як на приклад посилається заявниця, суди неоднаково застосували частину першу статті 377 ЦК України та частини першу і четверту статті 120 ЗК України.

Вирішуючи питання щодо усунення розбіжностей у застосування норм матеріального права Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України виходить з такого.

За положеннями статті 377 ЦК України (в редакції на час укладення договору дарування частини будинковолодіння, тобто на 25 липня 2007 року) до особи, яка придбала житловий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення, у розмірах, встановлених договором.

Якщо договором про відчуження житлового будинку, будівлі або споруди розмір земельної ділянки не визначений, до набувача переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята житловим будинком, будівлею або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка є необхідною для їх обслуговування.

Якщо житловий будинок, будівля або споруда розміщені на

земельній ділянці, наданій у користування, то в разі їх відчуження

до набувача переходить право користування тією частиною земельної

ділянки, на якій вони розміщені, та частиною ділянки, яка

необхідна для їх обслуговування.

Аналогічні положення було закріплено у статті 120 ЗК України.

Отже, при укладанні договору дарування від 25 липня 2007 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_9 до ОСОБА_6 перейшло право користування земельною ділянкою, на якій розмішена її частка житлового будинку, прибудов та господарських споруд, та частка земельної ділянки, на якій розташовані зазначені об'єкти нерухомості. У користуванні ОСОБА_9, а в наступному у користуванні ОСОБА_8 залишилась також земельна ділянка, на якій розміщена її частка житлового будинку, прибудов та господарських споруд, та частка земельної ділянка, необхідна для їх обслуговування.

Разом з тим, відповідно до частини першої статті 118 ЗК України (в редакції на час отримання акта про право власності на земельну ділянку, тобто 24 червня 2010 року) громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки.

Статтею 121 ЗК України (в редакції на час набуття права власності на земельную ділянку співвласниками будинковолодіння) визначено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для будівництва й обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 га, в селищах - не більше 0,15 ка, в містах - не більше 0,10 га.

При цьому розмір земельної ділянки, що передається безоплатно громадянину у власність у зв'язку з набуттям ним права власності на жилий будинок, не може бути меншим, ніж максимальний розмір земельної ділянки відповідного цільового призначення, встановлений частиною першою цієї статті (крім випадків, якщо розмір земельної ділянки, на якій розташований будинок, є меншим).

За системним аналізом зазначених норм матеріального права громадянин мав право на приватизацію земельної ділянки, яка знаходиться у його користуванні, а у випадку переходу права власності на житловий будинок (частину житлового будинку) та переходу при цьому права користування земельною ділянкою - на приватизацію тієї земельної ділянки, на якій розміщено житловий будинок (частина житлового будинку), господарські будівлі та споруди, та частини земельної ділянки, необхідної для їх обслуговування.

Суди встановили, що за договором дарування від 25 липня 2007 року ОСОБА_9 подарував ОСОБА_6 43/100 житлового будинку з визначеними приміщеннями, прибудовою та господарськими будівлями та спорудами.

Отже, до ОСОБА_6 перейшло право користування земельною ділянкою, на якій розміщена частина житлового будинку, господарських будівель та споруд, та частина земельної ділянки, необхідна для їх обслуговування.

При передачі земельної ділянки у власність співвласникам для обслуговування та будівництва жилого будинку, господарських будівель та споруд, оскільки земельна ділянка розташована у місті Вінниці, то співвласники за змістом законодавства мали право на отримання у власність земельної ділянки у розмірі до 0,10 га, крім випадків, якщо земельна ділянка, на якій розташовано будинок, є меншою за розміром.

Як установили суди, співвласникам передано у спільну сумісну власність земельну ділянку для обслуговування та будівництва жилого будинку, господарських будівель та споруд у розмірі 0,0690 га, тобто меншу, ніж визначено законом.

Отже, кожен із власників будинковолодіння отримав у власність земельну ділянку не меншу ніж та, на якій розташована його частина будинковолодіння та необхідна для їх обслуговування.

Оскільки за положеннями частини третьої статті 319 ЦК України усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав, за системним аналізом усіх зазначених норм матеріального права, які були чинними на час зазначених правовідносин та на момент переходу права власності на будинковолодіння, можна зробити висновок, що в разі набуття права спільної сумісної власності на земельну ділянку співвласниками будинковолодіння з виділеними частками, право власності на земельну ділянку переходить відповідно до розміру відокремлених у будинковолодінні часток.

У подальшому саме такої позиції дотримувався законодавець при внесенні наступних змін до ЦК України та ЗК України.

Так, на час смерті ОСОБА_8 (ІНФОРМАЦІЯ_1) за змістом статей 377 ЦК України та статті 120 ЗК України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи,

переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на

якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

У разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю

або споруду кількома особами право на земельну ділянку

визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого

будинку, будівлі або споруди.

Відтак до ОСОБА_7 як спадкоємиці за заповітом після смерті ОСОБА_8 перейшла частина земельної ділянки, яка належала померлій і на якій розміщено належна їй частина будинковолодіння, та земельної ділянки, необхідної для їх обслуговування, що пропорційна її частці у будинковолодінні.

Саме таких висновків дійшов при розгляді справи суд першої інстанції.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційній суд, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, на зазначені норми матеріального права уваги не звернув, не здійснив їх системного аналізу в сукупності за їх дією у часі та рівністю прав співвласників та у сукупності з обставинами справи, а тому припустився помилкового висновку про наявність у співвласників будинковолодіння права власності на земельну ділянку у рівних частинах. На зазначені порушення не звернув уваги також і суд касаційної інстанції, а тому зазначені судові рішення підлягають скасуванню із залишенням у силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись статтями 355, 3603 , 3604 ЦПК України, Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України

п о с т а н о в и л а :

Заяву ОСОБА_7 про перегляд Верховним Судом України ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 грудня 2015 року задовольнити.

Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляджу цивільних і кримінальних справ від 23 грудня 2015 року та рішення Апеляційного суду Вінницької області від 20 липня 2015 року скасувати, залишити в силі рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 20 травня 2015 року.

Постанова Верховного Суду України є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій пунктом 3 частини першої статті 355 Цивільного процесуального кодексу України.

Головуючий В.М. Сімоненко

Судді: В.І. Гуменюк

Н.П. Лященко

Л.І. Охрімчук

Я.М. Романюк