ПОСТАНОВА

Іменем України

14 травня 2019 року

м. Київ

Справа № 910/16979/17

Провадження № 12-260гс18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді Князєва В. С.,

судді-доповідача Бакуліної С. В.,

суддів Антонюк Н. О., Британчука В. В., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

за участю:

секретаря судового засідання Федорченка В. М.,

позивача Компанії Тровелко Холдінгз Лімітед (представник адвокат Бережний Д. С.),

відповідачів Національного банку України (представник Ходюк О. Я.), Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» (представники адвокати Лазовський О. В. та Бауліна В. О.),

розглянула у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Компанії Тровелко Холдінгз Лімітед на постанову Київського апеляційного господарського суду від 16 серпня 2018 року (головуючий Пашкіна С. А., судді Калатай Н. Ф., Сітайло Л. Г.,) у справі № 910/16979/17 за позовом Компанії Тровелко Холдінгз Лімітед до Національного банку України (далі НБУ) та Акціонерного товариства «Комерційний банк «Приватбанк» (попередні назви Закрите акціонерне товариство «Комерційний банк «Приватбанк», пізніше Публічне акціонерне товариство «Комерційний банк «Приватбанк», далі АТ «КБ «Приватбанк»), за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Міністерства фінансів України, про визнання бездіяльності незаконною та зобовязання вчинити дії.

1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень

1.1. Компанія Тровелко Холдінгз Лімітед звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до НБУ та АТ «КБ «Приватбанк» про:

- визнання незаконною бездіяльності НБУ щодо неприйняття від АТ «КБ «Приватбанк» виконання зобов'язання (погашення заборгованості) за кредитним договором від 3 березня 2009 року № 19 (далі кредитний договір), укладеним між НБУ і АТ «КБ «Приватбанк»;

- зобов'язання АТ «КБ «Приватбанк» виконати зобов'язання (погасити заборгованість) за кредитним договором шляхом перерахування на банківський рахунок НБУ грошових коштів у повній сумі заборгованості;

- зобов'язання НБУ прийняти від АТ «КБ «Приватбанк» виконання зобов'язання (погашення заборгованості) за кредитним договором шляхом зарахування грошових коштів у повній сумі заборгованості на власний рахунок.

1.2. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає про незаконну бездіяльність НБУ, яка виразилася у неприйнятті від АТ «КБ «Приватбанк» виконання зобовязань (погашення заборгованості) за кредитним договором, укладеним між відповідачами, за якими Компанія Тровелко Холдінгз Лімітед є майновим поручителем згідно іпотечного договору від 30 травня 2014 року № 38 (далі іпотечний договір). Такі дії відповідачів, за твердженням позивача, порушують його право власності на предмет іпотеки. Позивач указує, що на рахунку АТ «КБ «Приватбанк» було достатньо грошових коштів для задоволення НБУ своїх вимог за кредитним договором, однак останній, незважаючи на приписи статті 73 Закону України «Про Національний банк України», пункти 43, 44 Технічного порядку проведення операцій з надання Національним банком України стабілізаційних кредитів банкам України, затвердженого постановою Правління НБУ від 31 березня 2016 року № 220, не вчинив дій щодо безспірного списання грошових коштів з рахунку АТ «КБ «Приватбанк», необхідних для погашення заборгованості за указаним договором.

1.3. Заперечення проти позову обґрунтовані відсутністю порушених прав та інтересів позивача як іпотекодавця, які підлягають судовому захисту, що унеможливлює задоволення його позову. Відповідачі зазначають про безпідставне посилання позивача на положення частини другої статті 386 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), оскільки звернення стягнення на майно за зобовязаннями власника визначено статтею 346 цього Кодексу і є законною підставою для припинення права власності іпотекодавця на передане в іпотеку майно.

2. Фактичні обставини справи, встановлені судами

2.1. 3 березня 2009 року між НБУ, як кредитором, та АТ «КБ «Приватбанк», як позичальником, укладено кредитний договір.

2.2. Протягом 2009-2016 років сторонами неодноразово укладалися додаткові договори №№1-81 до кредитного договору, якими, зокрема, змінювалися загальний розмір кредиту, процентна ставка, графіки погашення кредитної заборгованості, тощо.

2.3. Відповідно до пункту 1.2 кредитного договору, з урахуванням внесених до нього змін, за цим кредитним договором кредитор надає позичальнику кредит на загальну суму 7714900000,00 грн на строк з 3 березня 2009 року по 23 грудня 2016 року.

2.4. Пунктом 1.4 кредитного договору визначено, що в якості забезпечення позичальником виконання всіх зобовязань щодо повернення кредиту, сплати процентів, штрафних санкцій, а також інших витрат на здійснення забезпечення заставою вимоги кредитор укладає з позичальником та/або майновими поручителями іпотечні договори, предметом іпотеки за якими є обєкти нерухомого майна, що належать на праві власності позичальнику (і/або майновим поручителям), договори застави (іпотеки), предметом застави (іпотеки) за якими є інше ніж нерухомість високоліквідне забезпечення, а також договори застави майнових прав, предметом застави за якими є майнові права за наданими позичальником кредитами, у тому числі такі, що забезпечені нерухомістю і земельними ділянками.

2.5. На виконання умов кредитного договору НБУ надав АТ «КБ «Приватбанк» кредитні кошти, а АТ «КБ «Приватбанк» частково повернув такі кошти та сплачував за їх користування проценти, що підтверджується наявними в матеріалах справи банківською випискою, оборотно-сальдовою відомістю та платіжними дорученнями за кредитним договором.

2.6. В якості забезпечення виконання грошового зобовязання за кредитним договором, 30 травня 2014 року між НБУ (іпотекодержатель) та Компанією Тровелко Холдінгз Лімітед, юридичною особою за законодавством Республіки Кіпр (іпотекодавець), укладено та нотаріально посвідчено іпотечний договір, згідно з пунктом 1 якого цей договір забезпечує вимоги іпотекодержателя, що випливають з кредитного договору, із майбутніми змінами та доповненнями, або новаціями, у тому числі, які збільшують розмір основного зобов'язання за ним та продовжують строк користування кредитом, укладеного між іпотекодержателем та АТ «КБ «Приватбанк».

2.7. Відповідно до пункту 5 іпотечного договору в забезпечення виконання АТ «КБ «Приватбанк» зобов'язань за кредитним договором іпотекодавець надав в іпотеку належне йому на праві власності нерухоме майно згідно опису, що міститься в додатку 1 до договору.

2.8. За змістом пункту 15.8 іпотечного договору з метою задоволення своїх вимог іпотекодержатель має право:

- звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку, якщо в момент настання термінів виконання зобовязань, передбачених кредитним договором, вони не будуть виконані;

- звернути стягнення на предмет іпотеки незалежно від настання термінів виконання якого-небудь із зобовязань за кредитним договором у випадках: порушення АТ «КБ «Приватбанк» зобовязань, передбачених кредитним договором; порушення іпотекодавцем правил про заміну предмету іпотеки; порушення іпотекодавцем зобовязань за цим договором; виявлення іпотекодержателем погіршення стану предмету іпотеки, або зменшення вартості предмету іпотеки понад нормального фізичного зносу, або фактичної часткової відсутності предмету іпотеки; встановлення невідповідності дійсності відомостей, що містяться в кредитному договорі або в цьому договорі; невиконання вимог пункту 17.1 цього договору; порушення господарським судом справи про відновлення платоспроможності іпотекодавця або визнання його банкрутом, чи про визнання недійсним його установчих документів, чи про скасування його державної реєстрації; прийняття власником або компетентним органом рішення про ліквідацію іпотекодавця; ліквідації юридичної особи іпотекодавця.

2.9. 19 серпня 2017 року НБУ звернувся до Компанії Тровелко Холдінгз Лімітед з вимогою № 41-0009/57931 щодо усунення порушень за кредитним договором, відповідно до якої вимагав сплати заборгованість за кредитним договором в загальній сумі 4406807568,50 грн у тридцятиденний строк та повідомив, що у випадку невиконання цих вимог він буде змушений звернути стягнення на передане в іпотеку майно з метою погашення заборгованості за кредитним договором в примусовому порядку.

2.10. Як зазначає позивач, зазначені вище обставини свідчать про умисну бездіяльність НБУ щодо небажання прийняти від боржника (АТ «КБ «Приватбанк») належне виконання зобовязань за кредитним договором, що у свою чергу порушує права позивача як майнового поручителя за іпотечним договором, оскільки за наявності в боржника грошових коштів для погашення заборгованості він зобовязаний виконати своє грошове зобовязання, невиконання якого призводить до прострочення та збільшення загальної суми заборгованості, що унеможливить виконання такого зобовязання у майбутньому самим боржником і майновим поручителем та фактично призведе до втрати позивачем права власності на предмет іпотеки.

3. Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій

3.1. Господарський суд міста Києва рішенням від 21 листопада 2017 року позов задовольнив частково.

3.2. Зобовязав АТ «КБ «Приватбанк» погасити заборгованість за кредитним договором шляхом перерахування на банківський рахунок НБУ грошових коштів у повній сумі заборгованості. В іншій частині позову відмовив. Стягнув з АТ «КБ «Приватбанк» на користь Компанії Тровелко Холдінгз Лімітед судовий збір у розмірі 1600,00 грн.

3.3. Частково задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд виходив з того, що наявними в матеріалах справи доказами підтверджуються обставини, які свідчать про невиконання АТ «КБ «Приватбанк» основного зобовязання перед НБУ за кредитним договором з підстав утрати останнім інтересу у виконанні зобовязання саме боржником, оскільки НБУ може здійснити погашення заборгованості за виданим кредитом за рахунок майна, переданого в іпотеку незалежно від можливості АТ «КБ «Приватбанк» погасити такий кредит. Суд першої інстанції зазначив, що з огляду на встановлені обставини, які свідчать про можливість виконання АТ «КБ «Приватбанк» основного зобовязання перед НБУ, проте неприйняття останнім такого виконання та невчинення жодних дій на стягнення коштів з банку, цілком обґрунтованим є звернення Компанії Тровелко Холдінгз Лімітед з позовом до суду з метою недопущення зменшення його майнового блага та недопущення втрати права власності на передане в іпотеку майно, яким було забезпечено виконання банком основного зобовязання.

3.4. Київський апеляційний господарський суд постановою від 16 серпня 2018 року скасував рішення Господарського суду міста Києва від 21 листопада 2017 року. Постановив нове рішення, яким відмовив у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

3.5. Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний господарський суд виходив з того, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів вчинення НБУ дій, які свідчать про перешкоджання АТ «КБ «Приватбанк» виконання його обовязку щодо погашення заборгованості за кредитним договором, оскільки судом установлено, що боржником частково сплачується, а НБУ приймається сплата заборгованості за кредитним договором. Крім того, суд апеляційної інстанції зазначив, що позивач добровільно обмежив своє право власності на предмет іпотеки у встановлений чинним законодавством спосіб, у звязку з чим можливість звернення стягнення на передане в іпотеку майно не може порушити його права власності.

4. Вимоги касаційної скарги та короткий зміст наведених у ній доводів

4.1. Не погодившись із постановою Київського апеляційного господарського суду від 16 серпня 2018 року, Компанія Тровелко Холдінгз Лімітед звернулася з касаційною скаргою до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, в якій просило скасувати зазначену постанову, натомість залишити в силі рішення Господарського суду міста Києва від 21 листопада 2017 року.

4.2. Обґрунтовуючи касаційну скаргу Компанія Тровелко Холдінгз Лімітед зазначила, що:

- обставини, які стали підставою для подання позову у цій справі, відносяться до суб'єктної та предметної юрисдикції адміністративних, а не господарських судів, оскільки пов'язані із вчиненням та/або невчиненням дій (бездіяльністю) НБУ як суб'єктом владних повноважень, який регулює діяльність комерційних банків в Україні, у тому числі шляхом надання стабілізаційних кредитів;

- апеляційний господарський суд безпідставно не врахував наявності обґрунтованого ризику порушення права власності позивача, який має місце внаслідок узгодженої недобросовісної поведінки сторін кредитного договору щодо навмисного невиконання умов цього договору з метою звернення стягнення на майно позивача;

- оскільки строк виконання зобовязань за кредитним договором сплив і відповідно до наявних у матеріалах справи доказів на рахунках боржника у НБУ знаходиться достатньо коштів для погашення боргу, НБУ мав би надіслати вимогу АТ «КБ «Приватбанк» про необхідність сплати простроченої заборгованості за кредитним договором та за результатами невиконання такої вимоги списати у безспірному порядку суму заборгованості в повному обсязі з рахунків АТ «КБ «Приватбанк» відповідно до статті 73 Закону України «Про Національний банк України»;

- прострочення АТ «КБ «Приватбанк» (за наявності достатніх коштів для погашення), яке може мати наслідком звернення стягнення на майно позивача, є втручанням у право останнього на мирне володіння майном, оскільки ризик втрати майна внаслідок умисних дій зі сторони боржника та кредитора не вбачається ані із загальних положень законодавства, ані із умов іпотечного договору.

5. Позиція Великої Палати Верховного Суду у справі

5.1. Оскільки Компанія Тровелко Холдінгз Лімітедоскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної та суб'єктної юрисдикції, справа разом з касаційною скаргою була прийнята до розгляду Великою Палатою Верховного Суду.

Щодо порушення права власності позивача на предмет іпотеки невиконанням відповідачами зобовязань за кредитним договором

5.2. Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

5.3. У силу приписів статті 1 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) у редакції, чинній на час подання позову, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з установленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

5.4. Згідно зі статтею 2 цього ж Кодексу господарський суд порушує провадження у справі за позовами, зокрема, підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

5.5. Порушенням вважається такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

5.6. Таким чином правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні способом встановленим для захисту права та інтересу, внаслідок чого право або інтерес будуть імперативно відновлені.

5.7. Позивач зазначає, що він звернувся із цим позовом з метою захисту права власності на предмет іпотеки превентивним способом (про вчинення відповідачами певних дій, спрямованих на виконання зобовязань за укладеним ними кредитним договором), встановленим частиною другою статті 386 ЦК України.

5.8. Відповідно до частини першої статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

5.9. Згідно із частиною другою статті 386 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

5.10. Для захисту права власності особи в порядку частини другої статті 386 ЦК України суд повинен установити наявність реальної можливості порушення вказаного права в майбутньому внаслідок протиправного впливу іншої особи.

5.11. Загальне правило щодо набуття права звернення стягнення на передане в іпотеку майно законодавчо закріплено як можливість іпотекодержателя у разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобовязання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку».

5.12. Відповідно до статті 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

5.13. Згідно зі статтею 589 ЦК України у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку з пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

5.14. Відповідно до статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

5.15. Крім того, статтею 346 ЦК України однією з підстав припинення права власності визначено звернення стягнення на майно за зобов'язаннями власника.

5.16. Отже в силу зазначеного зобовязання іпотекодержатель має право ініціювати звернення стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку, з посиланням на обставини щодо невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання, або у позасудовому порядку, внаслідок чого право власності іпотекодавця на майно може бути припинено в порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку».

5.17. Тому встановлене законом право іпотекодержателя за умови доведення певних обставин отримати задоволення за рахунок переданого в іпотеку майна не може бути кваліфіковано як протиправний вплив іпотекодержателя на права майнового поручителя, що виключає застосування до правовідносин сторін положень частини другої статті 386 ЦК України, якою унормовано засади захисту права власності саме від порушення.

5.18. Оскільки укладаючи іпотечний договір, його сторони діяли у порядку та у спосіб, установлені статтями 3, 6, 11 ЦК України, дії іпотекодержателя, спрямовані на реалізацію ним своїх прав, що виникають внаслідок невиконання зобовязання, забезпеченого іпотекою, не можуть визначатися як порушення прав майнового поручителя щодо переданого в іпотеку майна.

5.19. Викладене є підставою для висновку, що у позивача відсутнє право вимоги до відповідачів на підставі норми частини другої статті 386 ЦК України.

Щодо позовних вимог про визнання незаконною бездіяльності НБУ стосовно неприйняття від АТ «КБ «Приватбанк» виконання зобов'язання (погашення заборгованості) за кредитним договором

5.20. За змістом положень статей 1, 2 ГПК України, у редакції, чинній на час подання позову, правом на предявлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

5.21. Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, субєктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд зясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

5.22. Розпорядження своїм правом на захист є засадничим принципом цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

5.23. Положеннями статті 20 Господарського кодексу України та статті 16 ЦК України визначені способи захисту прав і законних інтересів субєктів господарювання.

5.24. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

5.25. Вимогу про визнання незаконною бездіяльності НБУ позивач обґрунтовує неналежним виконанням НБУ своїх обовязків за кредитним договором щодо неприйняття, як кредитором, виконання зобовязання боржника. Отже, у спірних правовідносинах НБУ не діє в якості субєкта владних повноважень, а діє в якості субєкта цивільних правовідносин.

5.26. Велика

Палата Верховного Суду зазначає, що вимога про визнання незаконною бездіяльності субєкта договірних відносин , по своїй суті є вимогою про встановлення обставин та надання їм правової оцінки як неналежного виконання зобовязання учасником господарської діяльності. Таким чином, звертаючись до суду з вимогою щодо визнання незаконною бездіяльності НБУ стосовно неприйняття від АТ «КБ «Приватбанк» виконання зобов'язання (погашення заборгованості) за кредитним договором, позивач фактично просить встановити певні обставини, які, за його твердженнями, мали місце у минулому, та надання їм правової оцінки, а саме неналежне виконання НБУ, як кредитором, своїх зобовязань за договором.

5.27. Законом не передбачений такий спосіб захисту цивільних прав або інтересів, як визнання незаконною бездіяльності субєкта цивільних правовідносин, адже задоволення відповідної вимоги не здатне призвести до захисту прав, а лише може бути використане для захисту інших прав або інтересів. Тому, встановлення певних обставин не є належним способом захисту права та охоронюваного законом інтересу, оскільки розглядаючи таку вимогу, суд не здійснює захисту прав та охоронюваних законом інтересів учасників господарських відносин.

5.28. Доводи позивача про недобросовісність поведінки сторін кредитного договору можуть бути предметом перевірки під час вирішення судом спору про звернення стягнення на майно позивача як іпотекодавця.

5.29. З огляду на викладене вище Велика Палата Верховного Суду вважає обґрунтованими висновки попередніх судових інстанцій про відсутність правових підстав для задоволення зазначених позовних вимог.

Щодо юрисдикції спору в частині визнання незаконною бездіяльності НБУ щодо неприйняття від ПАТ КБ «Приватбанк» виконання зобовязань (погашення заборгованості) за кредитним договором

5.30. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

5.31. Статтею 12 ГПК України, у редакції, чинній на момент подання позову, визначено, що господарським судам підвідомчі, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів, у тому числі щодо приватизації майна, та з інших підстав.

5.32. Згідно із частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України), тут і далі в редакції, чинній на момент подання позову, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

5.33. На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

5.34. Відповідно до частини другої статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

5.35. Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

5.36. З аналізу наведених процесуальних норм убачається, що до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, коли один з його учасників суб'єкт владних повноважень здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.

5.37. Натомість визначальні ознаки приватноправових відносин це юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового особистого права та інтересу суб'єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило, майнового) певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб'єкта владних повноважень.

5.38. При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

5.39. Згідно з пунктом 16 частини першої статті 4 КАС України адміністративний договір - це спільний правовий акт суб'єктів владних повноважень або правовий акт за участю суб'єкта владних повноважень та іншої особи, що ґрунтується на їх волеузгодженні, має форму договору, угоди, протоколу, меморандуму тощо, визначає взаємні права та обов'язки його учасників у публічно-правовій сфері й укладається на підставі закону:

а) для розмежування компетенції чи визначення порядку взаємодії між суб'єктами владних повноважень;

б) для делегування публічно-владних управлінських функцій;

в) для перерозподілу або об'єднання бюджетних коштів у випадках, визначених законом;

г) замість видання індивідуального акта;

ґ) для врегулювання питань надання адміністративних послуг.

5.40. Зміст адміністративного договору, зокрема передбачає наявність відносин влади і підпорядкування, що відрізняє його від господарських угод, у яких відносини ґрунтуються на юридичній рівності сторін, вільному волевиявленні та майновій самостійності. У випадку, якщо суб'єкт владних повноважень у спірних правовідносинах не здійснює владних управлінських функцій щодо іншого суб'єкта, який є учасником спору, такий спір не має встановлених нормами КАС ознак справи адміністративної юрисдикції. Отже, не можуть вважатися адміністративними договорами угоди, укладені відповідно до цивільного або господарського законодавства.

5.41. За змістом статті 2 Закону України «Про національний банк України» НБУ є центральним банком України, особливим центральним органом державного управління, юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації якого визначаються Конституцією України, цим Законом та іншими законами України.

5.42. НБУ є юридичною особою, має відокремлене майно, що є об'єктом права державної власності і закріплено за ним на праві господарського відання (частина друга статті 4 вказаного Закону).

5.43. НБУ, серед інших його функцій, у тому числі, виступає кредитором останньої інстанції для банків (пункт 3 статті 7 вказаного Закону).

5.44. У справі, що розглядається спір виник у звязку з порушеним на думку позивача юридичної особи, його права на предмет іпотеки, де кредитором за основним зобовязанням є юридична особа НБУ, та направлений на перевірку законності дій кредитора за кредитним договором.

5.45. Отже, спірними у цій справі є договірні правовідносини, не пов'язані зі здійсненням НБУ владних управлінських функцій як субєкта владних повноважень.

5.46. Ураховуючи те, що позовні вимоги у справі заявлено на поновлення порушеного цивільного права позивача, спірні правовідносини пов'язані з невиконанням умов цивільно-правових договорів (кредитного та іпотечного договору), Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що спірний договір не є адміністративним, а спір у цій справі не є публічно-правовим та має вирішуватися судами за правилами ГПК України.

5.47. Матеріали справи свідчать, що позивач звернувся з вимогою до НБУ про визнання незаконною бездіяльності, обґрунтовуючи таку вимогу порушенням та необхідністю захисту свого особистого майнового права власності на предмети іпотеки за договором № 38.

5.48. Крім того, спірні правовідносини ґрунтуються на виконанні договорів при здійсненні юридичними особами господарської діяльності, а саме кредитного договору (основного зобовязання) та іпотечного договору (забезпечувального зобовязання). В спірних правовідносинах НБУ діє як кредитодавець та іпотекодержатель, і не виступає в якості субєкта владних повноважень.

5.49. У звязку з викладеним заявлені позовні вимоги підлягають розгляду за правилами господарського судочинства.

Щодо позовних вимог про зобов'язання АТ «КБ «Приватбанк» виконати, а НБУ прийняти виконання зобовязання за кредитним договором

5.50. Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

5.51. Зі змісту прохальної частини позовної заяви вбачається, що позивач, звертаючись до суду з позовом про захист порушеного, на його думку, права власності, обрав спосіб захисту свого права шляхом зобовязання АТ «КБ «Приватбанк» виконати, а НБУ прийняти виконання зобовязання за кредитним договором щодо перерахування/прийняття грошових коштів у повній сумі заборгованості.

5.52. Отже, в частині вимоги про зобовязання АТ «КБ «Приватбанк» виконати зобовязання позивач обрав установлений статтею 16 ЦК України спосіб захисту права у вигляді примусового виконання обовязку в натурі.

5.53. Велика

Палата Верховного Суду зазначає, що цей спосіб захисту застосовується у зобовязальних правовідносинах у випадках, коли особа має виконати зобовязання на користь позивача, але відмовляється від виконання останнього чи уникає його. Примусове виконання обовязку в натурі має наслідком імперативне присудження за рішенням суду (стягнення, витребування тощо), і не спрямоване на підсилення існуючого зобовязання, яке не виконується, способом його відтворення в резолютивній частині рішення суду аналогічно тому, як воно було унормовано сторонами у договорі.

5.54. У цій же справі позивач просить суд зобовязати АТ «КБ «Приватбанк» вчинити дії з виконання зобовязання за кредитним договором, крім того, не на свою користь, а на користь третьої особи НБУ, який також є відповідачем у справі. Тобто заявлені у справі вимоги не спрямовані безпосередньо на відновлення прав позивача, оскільки стосуються зобовязання, стороною якого позивач не є, а тому такі вимоги спрямовані на захист прав сторін кредитного договору, які одночасно визначені відповідачами у справі, що свідчить про неправильно обраний позивачем спосіб захисту порушеного, на його думку, права.

5.55. При цьому в частині вимоги про зобовязання НБУ прийняти виконання зобовязання від АТ «КБ «Приватбанк» фактично позивач вимагає зобовязати НБУ вчинити дії на користь самого ж НБУ. У цій частині вимога позивача не відповідає частині першій статті 12 ЦК України, відповідно до якої особа (у цьому випадку НБУ) здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд.

5.56. За таких обставин касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції без змін, оскільки її ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

5.57. Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, а оскаржувана постанова суду апеляційної інстанцій без змін, то розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 306, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Касаційну скаргу Компанії Тровелко Холдінгз Лімітед залишити без задоволення, постанову Київського апеляційного господарського суду від 16 серпня 2018 року у справі № 910/16979/17 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя В. С.

КнязєвСуддя-доповідач С. В. Бакуліна Судді: Н. О. Антонюк О. Б.

Прокопенко В. В. Британчук Л. І. Рогач О. С. Золотніков І. В. Саприкіна О. Р. Кібенко О. М. Ситнік Л. М. Лобойко В. Ю. Уркевич Н. П. Лященко О. Г. Яновська