П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 травня 2019 року

м. Київ

Справа № 2-а-867/11

Провадження № 11-146зва19

Велика Палата Верховного Суду у складі:

головуючого судді Князєва В. С.,

судді-доповідача Саприкіної І. В.,

суддів: Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П. , Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.,

за участю:

секретаря судового засідання - Сергійчук Л. Ю.,

заявника - ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву ОСОБА_2 про перегляд за виключними обставинами постанови Вінницького апеляційного адміністративного суду від 18 жовтня 2012 року (у складі колегії суддів Білоуса О. В., Залімського І. Г., Мельник-Томенко Ж. М.) у справі за його позовом до управління Пенсійного фонду України у м. Ладижині Вінницької області (далі - Управління ПФУ) про перерахунок пенсії з підстави, визначеної п. 3 ч. 5 ст. 361 Кодексу адміністративного судочинства України

(далі - КАС України),

УСТАНОВИЛА:

У лютому 2011 року ОСОБА_2 звернувся до Ладижинського районного суду Вінницької області з позовом до Управління ПФУ, у якому просив:

- визнати неправомірними дії відповідача щодо здійсненого позивачу перерахунку пенсії у 2009 році;

- зобов`язати Управління ПФУ виплатити йому пенсію за віком із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу) в цілому по Україні за календарний рік, що передує року перерахунку, тобто за 2007 рік.

На обґрунтування позову ОСОБА_2 зазначив, що Управління ПФУ здійснило перерахунок його пенсії всупереч вимог Закону України від 09 липня 2003 року № 1058-ІV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування»

(далі - Закон № 1058-ІV), чим обмежило його право на пенсійне забезпечення в повному обсязі.

Ладижинський районний суд Вінницької області постановою від 23 лютого 2011 року, прийнятою в порядку у порядку скороченого провадження, адміністративний позов ОСОБА_2 задовольнив. Визнав протиправними дії Управління ПФУ та зобов`язав відповідача здійснити позивачу перерахунок та виплату пенсії із застосуванням показника середньої заробітної плати працівників, зайнятих у галузях економіки України за 2008 рік, починаючи із 07 серпня 2010 року, згідно Закону № 1058-ІV.

Не погодившись із таким рішенням суду першої інстанції, Управління ПФУ 16 березня 2011 року звернулося до Вінницького апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою про скасування постанови Ладижинського районного суду Вінницької області від 23 лютого 2011 року та відмови у задоволенні позову.

Вінницький апеляційний адміністративний суд постановою від 18 жовтня 2012 року у порядку письмового провадження розглянув апеляційну скаргу Управління ПФУ на рішення суду першої інстанції, за результатами розгляду якої скасував постанову Ладижинського районного суду Вінницької області від 23 лютого 2011 року та відмовив у задоволенні позову.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду апеляційної інстанції, ОСОБА_2 подав до Вищого адміністративного суду України касаційну скаргу.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 07 травня 2013 року відмовив у відкритті касаційного провадження у цій справі, оскільки згідно із ч. 10 ст. 1832 КАС України (у редакції, чинній на момент постановлення цієї ухвали), у разі оскарження в апеляційному порядку постанови, прийнятої у скороченому провадженні, судове рішення апеляційної інстанції є остаточним і оскарженню не підлягає.

Тобто вказані рішення судів обох інстанцій були постановлені за наявними у справі матеріалами, без виклику сторін та без їх повідомлення про дату засідання.

20 червня 2013 року ОСОБА_2 подав до Європейського суду з прав людини

(далі - ЄСПЛ, Суд) заяву, якій присвоєно № 42991/13, а 06 грудня 2018 року ЄСПЛ ухвалив рішення у справі «Болюх та інші проти України» (заява № 42991/13 та три інші заяви), зокрема оголосив усі заяви прийнятними.

У зв`язку із прийняттям ЄСПЛ зазначеного рішення, у лютому 2019 року ОСОБА_2 подав до Великої Палати Верховного Суду заяву, у якій порушив питання про перегляд за виключними обставинами постанови Вінницького апеляційного адміністративного суду від 18 жовтня 2012 року на підставі п. 3 ч. 5 ст. 361 КАС України (у редакції Закону № 2147-VIII) у зв`язку з установленням міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов`язань при вирішенні цієї справи судом.

У заяві про перегляд судового рішення за виключними обставинами ОСОБА_2 просив:

- скасувати ухвали Вінницького апеляційного адміністративного суду від 18 вересня 2012 року про відкриття апеляційного провадження та про закінчення підготовки та призначення справи до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження;

- прийняти нове судове рішення про залишення без розгляду апеляційної скарги у зв`язку з пропуском строку на апеляційне оскарження;

- прийняти нове судове рішення про скасування постанови Вінницького апеляційного адміністративного суду від 18 жовтня 2012 року та залишення в силі рішення суду першої інстанції.

Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 19 березня 2019 року відкрила провадження за заявою ОСОБА_2 про перегляд судового рішення за виключними обставинами в адміністративній справі № 2-а-867/11 та призначила справу до розгляду в судовому засіданні на 14 травня 2019 року.

Міністерство юстиції України надало копію рішення ЄСПЛ у справі «Болюх та інші проти України» разом з його автентичним перекладом українською мовою.

У судовому засіданні заявник підтримав заяву про перегляд судового рішення за виключними обставинами та просив її задовольнити з викладених у ній мотивів.

Управління ПФУ відзиву на заяву не подало, до суду представника не направило, хоч було належним чином повідомлено про дату, час та місце судового засідання.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведені в заяві про перегляд рішення суду за виключними обставинами, та обґрунтування заявника під час судового засідання, Велика Палата Верховного Суду зазначає таке.

Відповідно до п. 3 ч. 5 ст. 361 КАСУкраїни підставою для перегляду судових рішень у зв`язку з виключними обставинами є встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення міжнародних зобов`язань при вирішенні цієї справи судом.

З матеріалів справи, рішення ЄСПЛ у справі «Болюх та інші проти України» та додатку до нього вбачається, що 20 червня 2013 року ОСОБА_2 подав до ЄСПЛ заяву № 42991/13.

Заяву мотивовано тим, що постанова суду апеляційної інстанції не ґрунтується на принципі верховенства права та вимогах закону, прийнята без дотримання вимог п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР (далі - Конвенція). При цьому зауважено, що під час прийняття рішення апеляційний суд порушив принцип рівності сторін, а саме: не повідомив ОСОБА_2 про відкриття апеляційного провадження у справі за його позовом та не направив йому копію апеляційної скарги, у зв`язку із чим у позивача не було можливості скористатися правом подати заперечення на апеляційну скаргу та викласти доводи на підтримку своєї позиції. Рішення, прийняте за результатами апеляційного розгляду справи, також не було направлене на адресу заявника.

Рішенням від 06 грудня 2018 року у справі «Болюх та інші проти України» ЄСПЛ констатував порушення Україною п. 1 ст. 6 Конвенції у зв`язку з несправедливістю цивільних проваджень. Суд указав, що національні суди, розглянувши подані у справах заявників апеляційні скарги, не здійснили спроб дізнатись, чи були вони вручені заявникам та чи були заявники повідомлені про розгляд апеляційних скарг будь-яким іншим чином, тим самим позбавили позивачів можливості надати зауваження щодо поданих у їх справах апеляційних скарг та не виконали свого зобов`язання стосовно дотримання закріпленого у ст. 6 Конвенції принципу рівності сторін.

У мотивувальній частині свого рішення ЄСПЛ зазначив, що загальна концепція справедливого судового розгляду охоплює фундаментальний принцип змагальності процесу (рішення у справі «Руїз-Матеос проти Іспанії»), вимагає, щоб особу, стосовно якої порушено провадження, було проінформовано про цей факт (рішення у справі «Діліпак та Каракая проти Туреччини»).

Принцип рівності сторін вимагає надання кожній стороні розумної можливості представляти свою справу за таких умов, які не ставлять її у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною (рішення у справах «Авотіньш проти Латвії» та «Домбо Бехеєр Б. В . проти Нідерландів»).

Кожній стороні має бути забезпечена можливість ознайомитись із зауваженнями або доказами, наданими іншою стороною, у тому числі із апеляційною скаргою іншої сторони, та надати власні зауваження з цього приводу. Під загрозою стоїть упевненість сторін у функціонуванні правосуддя, яке ґрунтується, зокрема, на усвідомленні того, що вони мали змогу висловлювати свою позицію щодо кожного документа, який знаходиться в матеріалах справи (рішення у справі «Беер проти Австрії»).

У п. 9 рішення ЄСПЛ вказав, що на національні суди може покладатися обов`язок з`ясувати, чи були судові повістки або інші документи завчасно отримані сторонами, та за необхідності зафіксувати таку інформацію у тексті рішення (рішення у справі «Ганкін та інші проти Росії»). У разі невручення стороні належним чином судових документів вона може бути позбавлена можливості захищати себе у провадженні.

Також ЄСПЛ звернув увагу, що раніше у справі «Лазаренко та інші проти України» вже вирішувалися питання, аналогічні тим, які розглядаються у цій справі.

Статтею 7 КАС України (у цьому випадку й далі - у редакції, чинній на час розгляду справи апеляційним судом) визначені принципи адміністративного судочинства, серед яких - рівність усіх учасників адміністративного процесу перед законом і судом.

Цей принцип реалізується, зокрема, наданням особам, які беруть участь у справі, рівних процесуальних прав й обов`язків, до яких, зокрема, віднесено право знати про дату, час і місце судового розгляду справи, про всі судові рішення, які ухвалюються у справі та стосуються їхніх інтересів; право давати усні та письмові пояснення, доводи та заперечення; подавати заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб (ст. 49 КАС України).

Пунктом 2 ч. 1 ст. 190 КАС України передбачено, що суддя-доповідач протягом десяти днів після відкриття апеляційного провадження надсилає копії ухвали про відкриття апеляційного провадження особам, які беруть участь у справі, разом з копією апеляційної скарги, інформацією про їхні права та обов`язки і встановлює строк, протягом якого можуть бути подані заперечення на апеляційну скаргу.

Усі судові рішення, ухвалені суддею-доповідачем під час підготовки справи до апеляційного розгляду, викладаються у формі ухвали. Копії ухвал надсилаються особам, які беруть участь у справі (ч. 2 ст. 190 КАС України).

Таким чином, як установлено у рішенні ЄСПЛ та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_2 не було повідомлено про апеляційне провадження в його справі, унаслідок чого він був позбавлений можливості надати свої заперечення щодо поданої управлінням ПФУ апеляційної скарги, що призвело до порушення принципу рівності сторін.

Держава Україна взяла на себе зобов`язання гарантувати кожному, хто перебуває під її юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі І Конвенції (ст. 1 Конвенції).

За змістом ст. 46 Конвенції держава Україна зобов`язана виконувати остаточні рішення ЄСПЛ у будь-якій справі, у якій вона є стороною.

Порядок виконання рішення ЄСПЛ, яке набуло статусу остаточного, визначається Законом України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі - Закон № 3477-IV),іншими нормативно-правовими актами.

Згідно з абз. 9 ч. 1 ст. 1 Закону № 3477-ІVвиконання рішення ЄСПЛ передбачає

а) виплату стягувачеві відшкодування та вжиття додаткових заходів індивідуального характеру; б) вжиття заходів загального характеру.

Статтею 10 Закону № 3477-IVпередбачено, що з метою забезпечення відновлення порушених прав стягувача, крім виплати відшкодування, вживаються додаткові заходи індивідуального характеру: а) відновлення настільки, наскільки це можливо, попереднього юридичного стану, який стягувач мав до порушення Конвенції (restitutio in integrum); б) інші заходи, передбачені у рішенні. Відновлення попереднього юридичного стану стягувача здійснюється, зокрема, шляхом повторного розгляду справи судом, включаючи відновлення провадження у справі.

Таким чином, з огляду на характер (зміст) дій суду апеляційної інстанції під час вирішення справи за позовом ОСОБА_2 , конкретний прояв яких було встановлено в рішенні ЄСПЛ, можна дійти висновку, що було порушено гарантії справедливого судового розгляду, а саме принцип рівності сторін, згідно з яким кожній стороні має бути надана можливість представити справу, включаючи докази у справі, за таких умов, щоб сторона не перебувала у гіршому становищі ніж інша.

Отже, постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 18 жовтня 2012 року в контексті вказаних обставин справи належить визнати такою, що постановлена з порушенням положень адміністративного процесуального законодавства, у зв'язку з чим вона підлягає скасуванню.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 07 лютого 2018 року у справах: № 2а-2573/11, № 2а-3683/11,

№ 2а-4552/11 на підставі прийнятого 27 червня 2017 року ЄСПЛ рішення у справі «Лазаренко та інші проти України», а також від 05 червня 2018 року у справі

№ 2а-14/11 на підставі рішення у справі «Віктор Назаренко проти України».

Стосовно вимог заявника щодо скасування ухвал суду апеляційної інстанції про відкриття апеляційного провадження та закінчення підготовки і призначення справи до апеляційного розгляду, а також проханням прийняти нове судове рішення про залишення без розгляду апеляційної скарги у зв`язку з пропуском строку на апеляційне оскарження, Велика Палата Верховного Суду, зазначає, що підстави пропуску та поновлення строку на апеляційне оскарження не були предметом розгляду в ЄСПЛ, та відповідне рішення з цього приводу Судом у справі «Болюх та інші проти України» не було прийнято.

З огляду на це Велика Палата Верховного Суду, здійснюючи перегляд судового рішення у цій справі лише за виключними обставинами, встановленими ЄСПЛ у рішенні у справі «Болюх та інші проти України», не може вирішувати питання щодо підстав поновлення апеляційним судом строку на оскарження рішення суду першої інстанції.

Зважаючи на зміст та висновки, викладені в рішенні ЄСПЛ щодо порушень Конвенції та вимог національного законодавства в контексті цієї справи, а також порушень норм процесуального права, Велика Палата Верховного Суду встановила, що ці порушення можуть бути усунуті шляхом скасування постанови Вінницького апеляційного адміністративного суду від 18 жовтня 2012 року з направленням справи до апеляційного суду на новий розгляд для постановлення рішення відповідно до вимог процесуального законодавства.

Ураховуючи викладене та керуючись ст. 243, 250, 344, 356, 359, 361, 368, 369 КАС України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА :

Заяву ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Вінницького апеляційного адміністративного суду від 18 жовтня 2012 року скасувати, а справу за позовом ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України у м. Ладижині

Вінницької області про перерахунок пенсії направити на новий розгляд до Сьомого апеляційного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Суддя-доповідач В. С. Князєв І. В. СаприкінаСудді: Н. О. Антонюк С. В. Бакуліна В. В. Британчук О. С. Золотніков О. Р. Кібенко Л . М. Лобойко Н . П. Лященко О . Б . Прокопенко Л . І . Рогач О . М. Ситнік В. Ю. Уркевич О. Г. Яновська