П О С Т А Н О В А

Іменем України

04 квітня 2018 року

м. Київ

Справа № 465/7909/15-а

Провадження № 11-209апп18

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Князєва В. С.,

суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Золотнікова О. С., Кібенко О. Р., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б.,

Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.

розглянула в порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Західуніверсал плюс» (далі - ТОВ «Західуніверсал плюс») на ухвалу Франківського районного суду міста Львова (суддя Ванівський Ю. М.) від 19 лютого 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2016 року (судді Качмар В. Я., Гінда О. М., Ніколін В. В.) у справі за позовом ТОВ «Західуніверсал плюс» до Львівської міської ради (далі - Міськрада), Залізничної районної адміністрації Львівської міської ради (далі - Залізнична РА Міськради) про визнання протиправною бездіяльності, протиправним та скасування розпорядження і зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИЛА:

У грудні 2015 року ТОВ «Західуніверсал плюс» звернулося до суду з адміністративним позовом, у якому з урахуванням зміни позовних вимог просило: визнати протиправною бездіяльність Міськради щодо невключення до Комплексної схеми розміщення тимчасових споруд для здійснення підприємницької діяльності у м. Львові (далі - Комплексна схема), затвердженої ухвалою цієї ради від 23 квітня 2015 року № 4526, тимчасових споруд, що належать ТОВ «Західуніверсал плюс», за адресами: м. Львів, вул. Суботівська, 24 (площею 56 кв. м), м. Львів, вул. Суботівська, 7 (площею 57 кв. м), м. Львів, вул. Широка, 68 (площею 72 кв. м) (далі - спірні споруди); визнати протиправною бездіяльність Міськради щодо неприйняття рішення про продовження терміну дії договорів оренди земельних ділянок для розміщення спірних споруд; зобов'язати Міськраду включити до Комплексної схеми спірні споруди; зобов'язати Міськраду прийняти рішення про продовження терміну дії договорів оренди земельних ділянок для розміщення спірних споруд; зобов'язати Міськраду укласти договори оренди земельних ділянок для розміщення спірних споруд на умовах типових договорів; визнати протиправним та скасувати розпорядження Залізничної РА Міськради від 14 липня 2015 року № 383-385.

Позов мотивовано тим, що Міськрада протиправно не включила до Комплексної схеми малі архітектурні форми, які належать позивачу, відтак - щодо таких малих архітектурних форм не прийнято рішення про продовження дії договорів оренди.

Франківський районний суд міста Львова ухвалою від 19 лютого 2016 року закрив провадження у справі в частині: визнання бездіяльності Міськради щодо неприйняття рішення про продовження терміну дії оренди земельних ділянок для розміщення спірних споруд протиправною; зобов'язання Міськради прийняти рішення про продовження терміну дії договору оренди земельних ділянок для розміщення спірних споруд; зобов'язання Міськради укласти договори оренди земельних ділянок для розміщення спірних споруд.

Львівський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 19 квітня 2016 року ухвалу Франківського районного суду міста Львова від 19 лютого 2016 року залишив без змін.

Залишаючи без змін ухвалу суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що спірні правовідносини фактично пов'язані з захистом позивачем права на оренду земельних ділянок, яке, на його думку, порушене органом місцевого самоврядування, котрий у цих правовідносинах є стороною орендних відносин, а не здійснює владні управлінські функції. Зазначене виключає можливість розгляду справи в порядку адміністративного судочинства, а порушені права позивача підлягають захисту в порядку господарського судочинства, тому провадження у справі підлягає закриттю відповідно до статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України; у редакції, чинній на момент ухвалення оскаржуваних рішень).

Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, ТОВ «Західуніверсал плюс» подало касаційну скаргу, у якій посилається на порушення судами норм процесуального права, оскільки вважає, що предметом спору є рішення органу місцевого самоврядування як суб'єкта публічно-правових відносин, що наділений владними управлінськими функціями.

Суддя Вищого адміністративного суду України ухвалою від 20 травня 2016 року відкрив провадження за касаційною скаргою ТОВ «Західуніверсал плюс» на ухвалу Франківського районного суду міста Львова від 19 лютого 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2016 року.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким КАС України викладено в новій редакції.

Пунктом 4 частини першої розділу VII «Перехідні положення» КАС України визначено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду ухвалою

від 19 лютого 2018 року прийняв справу до провадження та призначив справу до касаційного розгляду.

Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду ухвалою

від 21 лютого 2018 року справу за позовом ТОВ «Західуніверсал плюс» до Міськради, Залізничної РА Міськради про визнання протиправною бездіяльності, протиправним та скасування розпорядження і зобов'язання вчинити дії передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини шостої статті 346 КАС України.

Відповідно до частини шостої статті 346 КАС України справа підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду у всіх випадках, коли учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.

Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 03 березня 2018 року прийняла до провадження зазначену справу та призначила її розгляд за касаційною скаргою ТОВ «Західуніверсал плюс» у порядку письмового провадження.

Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для її задоволення з огляду на таке.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у пункті 24 рішення від 20 липня 2006 року у справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що «фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «судом, встановленим законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів».

Згідно з частиною першою статті 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до частини другої статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.

Спором адміністративної юрисдикції у розумінні пункту 1 частини першої статті 3 КАС України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

За правилами пункту 1 частини другої статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб`єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб`єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС України).

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій, чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Суд апеляційної інстанції встановив, що між позивачем та Міськрадою укладено договори оренди землі та про тимчасове користування окремими конструктивними елементами благоустрою комунальної власності на умовах оренди для розміщення спірних споруд. На думку позивача, він як орендар належно виконував свої обов'язки згідно з умовами договору, тому Міськрада безпідставно не включила спірні споруди до Комплексної схеми та не продовжила договори оренди.

Таким чином, предметом спору у цій справі є вимога позивача щодо продовження дії укладених ним із Міськрадою договорів оренди землі.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб'єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій.

Згідно зі статтею 5 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) одним із принципів земельного законодавства є забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави.

Пунктами «а», «б» частини першої статті 12 ЗК України передбачено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 124 ЗК України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Це положення узгоджується з вимогами частини другої статті 16 Закону України від 06 жовтня 1998 року № 161-XIV «Про оренду землі», згідно з яким укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.

Частинами першою та шостою статті 33 цього Закону передбачено, що по закінченню строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов'язки за умовами договору, має переважне право перед іншими особами на укладення договору оренди землі на новий строк (поновлення договору оренди землі). У разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди і за відсутності протягом одного місяця після закінчення строку договору листа-повідомлення орендодавця про заперечення у поновленні договору оренди землі такий договір вважається поновленим на той самий строк і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що з моменту укладення між землекористувачем та органом місцевого самоврядування договору оренди землі припиняються адміністративні відносини між цими суб'єктами та в подальшому виникають договірні відносини, які характеризуються рівністю їх учасників та свободою договору. Такі ознаки притаманні цивільним правовідносинам (які з урахуванням суб'єктного складу можуть бути предметом судового розгляду у відповідному суді загальної юрисдикції або господарському суді), а не адміністративним.

Згідно з частиною першою статті 1 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення) підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 12 Господарського процесуального кодексу України (у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення) господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають із земельних відносин, в яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів.

За змістом частин першої, другої статті 20 Господарського кодексу України держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів.

Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом, зокрема, визнання наявності або відсутності прав.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 157 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

З огляду на наведені норми суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для закриття провадження у адміністративній справі, а відтак - підстав для задоволення касаційної скарги та скасування цих рішень немає.

Положеннями пункту 1 частини першої статті 349 КАС України (в чинній редакції) визначено, що суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з частиною першою статті 350 КАС України (в чинній редакції) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 2, 3, 4, 17, 157 КАС України (у редакції, чинній до 15 грудня 2017 року), статтями 345, 349, 350, 356 КАС України (в чинній редакції), Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА :

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Західуніверсал плюс» залишити без задоволення.

2. Ухвалу Франківського районного суду міста Львова від 19 лютого 2016 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2016 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

Cуддя-доповідач В. С. Князєв

Судді:

Н. О. Антонюк Н. П. Лященко

С. В. Бакуліна О. Б. Прокопенко

В. В. Британчук Л. І. Рогач

Д. А. Гудима І. В. Саприкіна

В. І. Данішевська О. М. Ситнік

О. С. Золотніков О. С. Ткачук

О. Р. Кібенко В. Ю. Уркевич

Л. М. Лобойко О. Г. Яновська