ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 березня 2017 року Справа № 904/8907/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Катеринчук Л.Й. (головуючого), Поліщука В.Ю., Ткаченко Н.Г.розглянувши касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4на ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 23.01.2017 рокуу справі Господарського суду№ 904/8907/16 Дніпропетровської областіза заявоюТОВ "Голдфрукт"доТОВ "Царичанський завод мінводи"провизнання банкрутомрозпорядник майнаАндросова В.Є.за відсутності явки в судове засідання представників учасників провадження у справі,

В С Т А Н О В И В :

ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 10.10.2016 року прийнято та призначено до розгляду у підготовчому засіданні заяву ТОВ "Голдфрукт" (далі - ініціюючого кредитора) про порушення справи про банкрутство ТОВ "Царичанський завод мінводи" (далі - боржника) відповідно до статті 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції Закону України №4212-VI від 22.12.2011 року) (далі - Закон про банкрутство) (том 1, а.с. 1 - 2).

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 31.10.2016 року (суддя Калиниченко Л.М.) порушено провадження у справі про банкрутство боржника; визнано грошові вимоги ініціюючого кредитора до боржника на суму 4 974 508 грн.; введено мораторій на задоволення вимог кредиторів; введено процедуру розпорядження майном боржника строком на 115 календарних днів до 23.02.2017 року; розпорядником майна призначено арбітражного керуючого Андросову В.Є.; заборонено власнику майна (органу, уповноваженому управляти майном) боржника та боржнику приймати рішення щодо ліквідації, реорганізації боржника, а також відчужувати основні засоби та предмет застави; зобов'язано розпорядника майна надати суду відомості про результати розгляду вимог кредиторів, письмовий звіт про надіслання всім кредиторам боржника повідомлення про результати розгляду грошових вимог та їх отримання кредиторами в порядку частини 5 статті 23 Закону про банкрутство, скласти та подати на затвердження господарському суду реєстр вимог кредиторів до 20.12.2016 року, повідомити суди, які розглядають позовні вимоги конкурсних кредиторів, про опублікування оголошення про порушення справи про банкрутство боржника, повідомити всіх сторін, в тому числі кредиторів, які заявили свої кредиторські вимоги до господарського суду, про день та час призначення господарським судом попереднього засідання, не рідше одного разу на місяць надавати господарському суду (комітету кредиторів) звіт про свою діяльність з моменту призначення господарським судом, підготувати та надати господарському суду в межах строку процедури розпорядження майном аналіз фінансово-господарської діяльності, інвестиційного становища боржника та його становища на ринках разом з документами, що підтверджують відповідну інформацію; зобов'язано боржника надати розпоряднику майна необхідні документи на його вимогу для підготовки аналізу фінансово-господарської діяльності, інвестиційного становища боржника, його становища на ринках; зобов'язано розпорядника майна у строк до 24.10.2016 року провести інвентаризацію майна боржника та надати інвентаризаційні відомості господарському суду в десятиденний строк після закінчення інвентаризації; зобов'язано боржника надати розпоряднику майна всі необхідні документи та представити майно для проведення інвентаризації на вимогу розпорядника майна; зобов'язано ініціюючого кредитора провести за свій рахунок аудит боржника та у строк до 10.01.2017 року подати аудиторський висновок для долучення до справи про банкрутство; кандидатури арбітражних керуючих ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10 відхилено; з метою виявлення кредиторів банкрута ухвалено оприлюднити повідомлення про порушення провадження у справі про банкрутство на офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України в мережі Інтернет; призначено у справі попереднє засідання (том 1, а.с. 139 - 146).

12.01.2017 року фізична особа-підприємець ОСОБА_4 (далі - скаржник), вважаючи, що ухвала місцевого господарського суду про порушення провадження у даній справі про банкрутство стосується його прав як кредитора з конкурсними вимогами до боржника на суму 609 923, 49 грн., звернувся до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через місцевий господарський суд з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати ухвалу суду першої інстанції від 31.10.2016 року та передати справу на новий розгляд до місцевого господарського суду, судові витрати покласти на ініціюючого кредитора, мотивуючи порушенням судом першої інстанції положень статей 10, 11, 16, 23 Закону про банкрутство в редакції з 19.01.2013 року та статті 36 Закону України "Про виконавче провадження" при з'ясуванні наявності підстав для порушення щодо боржника справи про банкрутство у підготовчому засіданні від 31.10.2016 року.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 23.01.2017 року (колегія суддів у складі: головуючого судді - Білецької Л.М., суддів: Паруснікова Ю.Б., Чередка А.Є.) відмовлено у клопотанні фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про відновлення пропущеного процесуального строку для апеляційного оскарження ухвали місцевого господарського суду від 31.10.2016 року у справі №904/8907/16; апеляційну скаргу повернено; справу направлено до місцевого господарського суду (том 2, а.с. 161 - 162).

Не погоджуючись з прийнятою апеляційним судом ухвалою, скаржник звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просив скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції від 23.01.2017 року про відмову у відновленні пропущеного процесуального строку на подання апеляційної скарги та її повернення скаржнику, апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 на ухвалу суду першої інстанції від 31.10.2016 року направити до апеляційного суду для подальшого розгляду. Касаційна скарга обґрунтована порушенням судом апеляційної інстанції положень статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, статей 55, 129 Конституції України, статей 7, 9, 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", статей 53, 93 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), що полягало в неналежній оцінці апеляційним судом об'єктивних обставин, які наводились скаржником як поважні причини пропуску строку на апеляційне оскарження ухвали місцевого господарського суду від 31.10.2016 року про порушення справи про банкрутство боржника.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 23.01.2017 року на предмет повноти встановлених обставин справи та правильності їх юридичної оцінки, перевіривши застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з такого.

Статтею 129 Конституції України встановлено основні засади судочинства, якими, зокрема, є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.

При цьому, право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення. Однак, такі обмеження не можуть обмежувати реалізацію цього права у такий спосіб або до такої міри, щоб саму суть права було порушено. Ці обмеження повинні переслідувати легітимну мету та має бути розумний ступінь пропорційності між використаними засобами та поставленими цілями. Норми, які регламентують строки подання скарг, безумовно, передбачаються для забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності, а їх застосування має відповідати принципу юридичної визначеності та не перешкоджати сторонам використовувати наявні засоби; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (рішення Європейського суду з прав людини від 18.11.2010 року у справі "Мушта проти України").

Згідно з частиною 1 статті 91 ГПК України, сторони у справі, прокурор, треті особи, особи, які не брали участь у справі, якщо господарський суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили. Ухвали місцевого господарського суду оскаржуються в апеляційному порядку окремо від рішення господарського суду лише у випадках, передбачених статтею 106 цього Кодексу, зокрема, відповідно до пункту 10 частини 1 зазначеної статті - ухвали місцевого господарського суду у справах про банкрутство (неплатоспроможність) у випадках, передбачених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Відповідно до частини 2 статті 8 Закону про банкрутство в редакції з 19.01.2013 року, положення якого застосовуються до процедури банкрутства ТОВ "Царичанський завод мінводи", в апеляційному порядку можуть бути оскаржені усі ухвали місцевого господарського суду, прийняті у справі про банкрутство (зокрема, ухвала про порушення справи про банкрутство), крім випадків, передбачених ГПК України та цим Законом.

Статтею 93 ГПК України передбачено, що апеляційна скарга подається на ухвалу місцевого господарського суду - протягом п'яти днів з дня її оголошення місцевим господарським судом. Апеляційний господарський суд постановляє ухвалу про повернення апеляційної скарги у випадках, якщо вона подана після закінчення строків, установлених цією статтею, і суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку.

Згідно з частиною 1 статті 53 ГПК України, за заявою сторони, прокурора чи з своєї ініціативи господарський суд може визнати причину пропуску встановленого законом процесуального строку поважною і відновити пропущений строк, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

У рішенні від 03.04.2008 року у справі "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини зробив висновок про те, що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Разом з тим, якщо строк на ординарне апеляційне оскарження поновлений зі спливом значного періоду часу та за підстав, які не видаються переконливими, таке рішення може порушити принцип юридичної визначеності. Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак, такі повноваження не є необмеженими, тому від судів вимагається вказувати підстави для поновлення строку. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata (принцип юридичної визначеності).

Аналогічна правова позиція викладена у Постанові Верховного Суду України від 13.07.2016 року у справі №Б29/162-10.

Отже, відмовляючи у задоволенні клопотання про відновлення строку на апеляційне оскарження, суд повинен в сукупності оцінити всі обставини справи, навести мотиви щодо поважності чи неповажності причин пропуску строків на апеляційне оскарження та зазначити з яких підстав подане скаржником клопотання не може бути задоволене. До таких висновків щодо поновлення строків оскарження дійшов Верховний Суд України у Постанові від 17.01.2006 у справі №39/62-12/140.

Відповідно до частини 1 статті 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 97 ГПК України, апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається апеляційним господарським судом, якщо скаргу подано після закінчення строку, встановленого для її подання, без клопотання про поновлення цього строку або таке клопотання відхилено.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено апеляційним судом, оскаржувану в апеляційному порядку ухвалу суду першої інстанції прийнято 31.10.2016 року та 01.11.2016 року її копії надіслано учасникам провадження у справі в одинадцяти примірниках. Апеляційну скаргу на зазначену ухвалу скаржником подано через місцевий господарський суд тільки 12.01.2017 року, тобто з пропуском п'ятиденного строку на апеляційне оскарження ухвали суду першої інстанції більш як на два місяці, що не заперечується скаржником (том 1, а.с. 139 - 146, том 2, а.с. 174 - 192).

Апеляційним судом встановлено, обставини заявлення скаржником клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, яке обґрунтоване тим, що про призначене на 31.10.2016 року підготовче судове засідання скаржник повідомлений не був та не брав в ньому участі, оскаржувана ухвала місцевого господарського суду про порушення справи про банкрутство ТОВ "Царичанський завод мінводи" на його адресу не надходила, а про її прийняття заявник апеляційної скарги дізнався з Єдиного державного реєстру судових рішень, що унеможливило оскарження зазначеної ухвали в апеляційному порядку в межах строку, визначеного частиною 1 статті 93 ГПК України; також, скаржник зазначив, що у нього не було фінансової можливості звернутися за правовою допомогою із складання апеляційної скарги на оскаржувану ухвалу суду першої інстанції та сплатити судовий збір за її подання (том 2, а.с. 177 - 179). Зазначені обставини заявник апеляційної скарги вважає поважними причинами пропуску строку на апеляційне оскарження ухвали місцевого господарського суду від 31.10.2016 року у даній справі.

Розглянувши клопотання скаржника про поновлення строку на апеляційне оскарження, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність поважних причин для його відновлення, виходячи з того, що доводи скаржника ґрунтуються на його суб'єктивній оцінці обставин справи та не можуть вважатися об'єктивними причинами пропуску процесуального строку на апеляційне оскарження ухвали місцевого господарського суду від 31.10.2016 року з огляду на встановлені судом апеляційної інстанції обставини внесення електронної копії оскаржуваної ухвали до Єдиного державного реєстру судових рішень 01.11.2016 року за №62329831 та недоведення скаржником існування обставин, які б перешкоджали йому ознайомитися з електронною копією ухвали місцевого господарського суду від 31.10.2016 року та оскаржити її в апеляційному порядку у максимально стислі строки.

Також, апеляційний суд відхилив, як необґрунтовані, доводи скаржника про неможливість його звернення до суду апеляційної інстанції з апеляційною скаргою на ухвалу підготовчого засідання від 31.10.2016 року в межах строку на її апеляційне оскарження у зв'язку з відсутністю у нього коштів на сплату судового збору, так як скаржник не клопотав про відстрочення (розстрочення) чи звільнення від сплати судового збору з наданням апеляційному суду доказів на підтвердження його складного матеріального становища.

Зазначене стало підставою для відмови фізичній особі-підприємцю ОСОБА_4 у відновленні пропущеного процесуального строку на подання апеляційної скарги на ухвалу суду першої інстанції від 31.10.2016 року у даній справі та її повернення скаржнику на підставі пункту 4 частини 1 статті 97 ГПК України, про що прийнято ухвалу від 23.01.2017 року, яка є предметом касаційного оскарження.

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що висновки апеляційного суду про відсутність поважних причин для поновлення строку на апеляційне оскарження ухвали місцевого господарського суду від 31.10.2016 року, який пропущено скаржником більш як на два місяці, зроблені за умов повної оцінки обставини справи та прийняті з дотриманням положень статей 43, 93, 97 ГПК України, з урахуванням практики Європейського суду з прав людини та Верховного Суду України, з наведенням мотивів такої оцінки доказів (неповажності причин пропуску строку на апеляційне оскарження), а також підстав, за яких подане скаржником клопотання не може бути задоволене.

При цьому, колегія суддів касаційного суду зазначає, що з моменту офіційного оприлюднення 01.11.2016 року оголошення про порушення щодо ТОВ "Царичанський завод мінводи" провадження у даній справі про банкрутство інформація про прийняття оскаржуваної ухвали підготовчого засідання від 31.10.2016 року стала загальновідомою (том 1, а.с. 148 - 149). З огляду на таке та зважаючи на обставини звернення скаржника з конкурсними вимогами до боржника на суму 609 923, 49 грн., які визнано розпорядником майна в повному обсязі, про що фізичній особі-підприємцю ОСОБА_4 направлено повідомлення за вих. №01-34/02-32/367 від 07.12.2016 року, скаржник був обізнаний про порушення щодо боржника провадження у даній справі про банкрутство, що надавало йому можливість подати апеляційну скаргу на ухвалу суду першої інстанції від 31.10.2016 року в максимально стислі строки з моменту її прийняття з метою дотримання принципу юридичної визначеності судового рішення (том 1, а.с. 215 - 216).

За таких обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України, діючи в межах повноважень суду касаційної інстанції відповідно до статей 1115, 1117 ГПК України, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги та скасування ухвали Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 23.01.2017 року у даній справі, а доводи скаржника вважає такими, що не спростовують обґрунтованості висновків апеляційного суду за змістом оскаржуваної ухвали, а спрямовані на переоцінку доказів судом касаційної інстанції, що виходить за межі повноважень касаційного суду згідно з положеннями статті 1117 ГПК України, а тому є необґрунтованими.

На підставі викладеного, керуючись статтями 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В :

1. Касаційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 23.01.2017 року у справі №904/8907/16 залишити без змін.

Головуючий Л.Й. Катеринчук

Судді В.Ю. Поліщук

Н.Г. Ткаченко