ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 квітня 2017 року Справа № 917/1198/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Коробенка Г.П.- головуючого (доповідача), Алєєвої І.В., Кравчука Г.А.,розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скарги Диканської селищної радина постановуХарківського апеляційного господарського суду від 31.01.2017у справі№917/1198/16 Господарського суду Полтавської областіза позовомДиканської районної спілки споживчих товариствдоДиканської селищної радитреті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: 1.Диканський районний центр зайнятості, 2.Полтавський обласний центр зайнятості, провизнання недійсними пунктів 1, 2, 3, 5 резолютивної частини рішення десятої (позачергової) сесії сьомого скликання Диканської селищної ради від 05.07.2016 року "Про припинення права постійного користування на земельні ділянки Диканського об'єднання громадського харчування"

У судовому засіданні взяли участь представники:

від позивача: Ганзя О.І. (голова правління);

Семенко Б.М. (представник за дов. від 25.04.2017);

від відповідача: Лях І.П. (представник за дов. від 23.12.2016);

від третьої особи 1: не з'явилися;

від третьої особи 2: не з'явилися;

В С Т А Н О В И В:

Диканська районна спілка споживчих товариств (далі - позивач, Диканська РССТ) звернулась з позовом до Господарського суду Полтавської області, у якому просило суд, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, визнати недійсними пункти 1, 2, 3, 5 резолютивної частини рішення десятої (позачергової) сесії сьомого скликання Диканської селищної ради від 05.07.2016 року "Про припинення права постійного користування на земельні ділянки Диканського об'єднання громадського харчування".

Позовні вимоги мотивовані тим, що рішенням Диканської селищної ради в оспорюваній частині, позбавлено позивача права постійного користування двома земельними ділянками в смт. Диканька: площею 0,24 га - по вул. Дружби, 5-а та площею 0, 04 га - по вул. Пушкіна, 1-а, що зазначені в Державному акті на право постійного користування землею за №17 від 04.04.1996р., виданому Диканському об'єднанню громадського харчування, правонаступником якого є саме позивач.

При цьому, за твердженням позивача, Диканська селищна рада не дотрималася приписів норм чинного законодавства, а саме: ст. 13 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) та ст. 33 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", оскільки за цими нормами не передбачено повноважень органу місцевого самоврядування в частині припинення прав юридичних та фізичних осіб, у тому числі прав на постійне користування земельними ділянками.

Ухвалами господарського суду Полтавської області від 27.09.2016 та від 12.10.2016 залучено до участі у справі у якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Диканьский районний центр зайнятості та Полтавський обласний центр зайнятості відповідно.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 21.10.2016, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 31.01.2017, позов задоволено. Суди визнали, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів добровільного звернення позивача щодо переоформлення чи припинення права постійного землекористування на спірну земельну ділянку, або ж настання будь-якого з юридичних фактів, передбачених п. "б"-"д" ст. 141 Земельного Кодексу України, та наявності судового рішення щодо вилучення спірної земельної ділянки із постійного користування позивача. Немотивоване переведення Диканською селищною радою до земель запасу селищної ради спірних земельних ділянок, а отже припинення органом місцевого самоврядування права постійного землекористування земельною ділянкою (п. 2 спірного рішення), не відповідає основним принципам земельного законодавства, викладеним у ст. 5 Земельного Кодексу України, в якій встановлено забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад і держави та забезпечення гарантій прав на землю, та ст. 153 Земельного Кодексу України, в якій визначені гарантії права власності на земельну ділянку.

Диканська селищна рада звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову у справі скасувати і прийняти нове рішення про відмову в позові.

При цьому, скаржник посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, положень ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, ст. 4 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", ст. 92 Земельного кодексу України (в редакції на час припинення СП "Об'єднання підприємств громадського харчування"), позаяк позивач не міг набути право постійного користування земельними ділянками на підставі правонаступництва. Звертає увагу скаржник і на те, що судами застосовано положення ст.120 Земельного кодексу України у редакції на час розгляду справи, а не на час виникнення спірних правовідносин та положення ст.ст. 154, 155 названого Кодексу, які на думку скаржника застосуванню не підлягають. Оскільки скаржник вважає, що рішення Ради в оспорюваній частині відповідає положенням ч.2 ст.19 Земельного кодексу України, то апеляційна інстанція допустила порушення ч.3 ст.104 Господарського процесуального кодексу України. Також скаржник вважає, що апеляційна інстанція вийшла за межі позовних вимог, оскільки при оскарженні п.2 спірного рішення Ради позивач на приписи ст. 120 Земельного кодексу України не посилався.

Від Диканської районної спілки споживчих товариств судом отримано відзив на касаційну скаргу, у якому остання просить оскаржувані судові акти залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

18.04.2017 року від Диканської селищної ради надійшло клопотання про забезпечення проведення судового засідання в режимі відеоконференції, яке було задоволено ухвалою Вищого господарського суду України від 18.04.2017 року.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні оскаржуваних судових актів, знаходить необхідним касаційну скаргу задовольнити частково, враховуючи наступне.

При розгляді даного спору судами встановлено, що відповідно до рішення Диканської селищної ради народних депутатів від 29.03.1996р. №112 Диканському об'єднанню громадського харчування для виробничої діяльності та торгівлі в постійне користування було надано 0,28 га землі згідно з планом землекористування, про що видано Державний акт на право постійного користування землею серія ІІ-ПЛ №002349, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею 04.04.1996р. за № 17.

План зовнішніх меж землекористування, що є невід'ємною частиною Державного акта, містить план-схему земельних ділянок площею 0,24 га та площею 0,04 га в смт. Диканька.

Відповідно до постанови правління Укоопспілки №182 від 13.09.2002р. та постанови правління ООС (протокол засідання №19 від 16.09.2002р.) "Про реформування споживчої кооперації", постановою правління Диканського районного споживчого товариства №86 від 26.12.2002р. було ліквідоване СП "Об'єднання підприємств громадського харчування" шляхом приєднання до райспоживспілки із активами та пасивами підприємства.

Відповідно до п. 2 розділу І "Загальні положення" Статуту Диканської районної спілки споживчих товариств, затвердженого постановою правління Диканської РСС від 24.11.2003р., районна спілка споживчих товариств є правонаступником спільних підприємств, в т.ч. ліквідованого СП "Об'єднання підприємств громадського харчування".

Суди також встановили, що до Диканської РССТ в результаті приєднання СП «Об'єднання підприємств громадського харчування» перейшло нерухоме майно у вигляді нежитлових будівель за адресами смт.Диканька вул.Дзержинського 5-а та вул.Пушкіна 1-а. які знаходяться на спірних земельних ділянках.

Оспорюваним рішенням Диканської селищної ради №2 від 05.07.2016 року припинено право постійного користування Диканської районної спілки споживчих товариств (РССТ), як правонаступника реорганізованого шляхом приєднання Диканського об'єднання громадського харчування, двома земельними ділянками в смт. Диканька: площею 0,24 га - по вул. Дружби (Дзержинського), 5-а та площею 0, 04 га - по вул. Пушкіна, 1-а, що зазначені в Державному акті на право постійного користування землею ІІ - ПЛ №002349, та переведено зазначені земельні ділянки до земель запасу селищної ради ( п. 2 рішення). Визначено термін до 12 липня 2016 року для Диканської райспоживспілки щодо передачі за актом приймання передачі зазначених земельних ділянок Диканській селищній раді, як власнику земель комунальної власності (п. 3 рішення). Встановлено місячний термін Диканській РССТ для подання до селищної ради документів для оформлення права користування земельними ділянками в смт. Диканька: (1) площею 0,24 га - по вул. Дружби (Дзержинського), 5-а та (2) площею 0, 04 га - по вул. Пушкіна, 1-а (п. 5 рішення).

Як вже зазначалось, здійснивши розгляд даного спору, суди попередніх інстанцій позов про визнання недійсними пунктів 1, 2, 3, 5 резолютивної частини вказаного вище рішення Ради задовольнили з підстав обґрунтованості заявлених вимог, позаяк визнали, що спірні пункти рішення порушують права постійного землекористування позивача, як правонаступника СП "Об'єднання підприємств громадського харчування".

Проте такі висновки колегія суддів Вищого господарського суду України визнає передчасними з огляду на таке.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 37 Цивільного кодексу Української РСР 1963 року (в редакції чинній на час припинення діяльності СП «Об'єднання підприємств громадського харчування» 26.12.2002 р. шляхом приєднання до райспоживспілки із активами та пасивами підприємства) юридична особа припиняється шляхом ліквідації або реорганізації (злиття, поділу або приєднання). Зокрема, при приєднанні юридичної особи до іншої юридичної особи її майно переходить до останньої. Майно переходить в день підписання передаточного балансу, якщо інше не передбачене законом або постановою про реорганізацію.

При цьому слід зазначити, що у наведеній нормі матеріального права мова йде про цивільні правовідносини, а не земельні.

За приписами ст. 92 Земельного кодексу України (в редакції чинній станом на 26.12.2002р.) право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають лише підприємства, установи та організації, що належать до державної або комунальної власності.

Поряд з цим, частина 1 ст.120 ЗК України визначала, що при переході права власності на будівлю і споруду право власності на земельну ділянку або її частину може переходити на підставі цивільно-правових угод, а право користування - на підставі договору оренди.

За змістом ст. 141 ЗК України підставами припинення права користування земельною ділянкою є, зокрема, припинення діяльності державних чи комунальних підприємств, установ та організацій.

Таким чином, ліквідація СП "Об'єднання підприємств громадського харчування" шляхом приєднання до райспоживспілки із активами та пасивами підприємства, є юридичним фактом для припинення права СП "Об'єднання підприємств громадського харчування" на користування спірною земельною ділянкою.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд України, зокрема у постанові від 21.01.2002 у справі №6/24-1/87.

Глава 19 Розділу IV Земельного кодексу України у вказаній редакції унормовувала правовідносини, що виникали з набуття права на землю громадянами та юридичними особами.

Земельний кодекс України, у редакції чинній на час ліквідації СП "Об'єднання підприємств громадського харчування" шляхом приєднання, не передбачав жодних виняткових підстав для набуття права користування земельними ділянками правонаступниками колишніх землекористувачів.

Автоматичне переоформлення прав землекористування у даному випадку діючим законодавством також не передбачено.

Натомість, згідно положень ч.1 ст.116 названого Кодексу громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Частиною 1 ст.93 і ч.2 ст.125 цього ж Кодексу унормовано, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

За змістом ч.1 п.б п.п.2 ст. 33 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (в редакції станом на 26.12.2002 року) до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належали, зокрема, реєстрація суб'єктів права власності на землю; реєстрація права користування землею і договорів на оренду землі; видача документів, що посвідчують право власності і право користування землею.

Відтак, поза межами судового дослідження залишились встановлення обставин щодо набуття Диканською районною спілкою споживчих товариств у встановленому законом порядку права користування спірною земельною ділянкою, а оскільки касаційна інстанція не вправі встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, рішення та постанова у справі, як такі, що прийнятті з порушенням норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, на переконання колегії підлягають скасуванню зі направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 31.01.2017 та рішення господарського суду Полтавської області від 21.10.2016 у справі №917/1198/16 скасувати.

Справу №917/1198/16 направити до Господарського суду Полтавської області на новий розгляд у іншому складі суду.

Головуючий суддя: Г.П. Коробенко

Судді: І.В.Алєєва

Г.А. Кравчук