ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 січня 2017 року Справа № 904/397/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Коробенка Г.П.- головуючого (доповідача), Кравчука Г.А., Мачульського Г.М.розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скаргиТовариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Союз-Київ"у справі№904/397/16 Господарського суду Дніпропетровської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Корпорація "Агро-Союз"до1.Публічного акціонерного товариства "ДТЕК Дніпрообленерго" 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Союз-Київ"за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк"провизнання права та стягнення заборгованостіна ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 24.11.2016за позовом Публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк"до1.Публічного акціонерного товариства "ДТЕК Дніпрообленерго" 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Союз-Київ"прозобов'язання вчинити певні дії

У судовому засіданні взяли участь представники:

від позивача: не з'явилися;

від відповідача-1: не з'явилися;

від відповідача-2: не з'явилися;

від третьої особи: не з'явилися;

В С Т А Н О В И В:

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 18.02.2016 року відмовлено в прийнятті позовної заяви публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" до відповідача-1: публічного акціонерного товариства "ДТЕК Дніпрообленерго" та відповідача-2: товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Союз-Київ" про зобов'язання вчинити певні дії.

Не погодившись з вказаною ухвалою Товариство з обмеженою відповідальністю "Агро-Союз-Київ", звернувся до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати ухвалу господарського суду Дніпропетровської області від 18.02.2016 року та постановити ухвалу, якою прийняти позовну заяву публічного акціонерного товариства "Укрсоцбанк" та об'єднати зі справою № 904/397/16, також просив поновити йому строк для апеляційного оскарження.

Дніпропетровський апеляційний господарський суд ухвалою від 24.11.2016, зазначену апеляційну скаргу повернув Товариству з обмеженою відповідальністю "Агро-Союз-Київ" без розгляду на підставі п. 4 ч. 1 ст. 97 Господарського процесуального кодексу України, позаяк відхилив клопотання про відновлення процесуального строку на апеляційне оскарження ухвали місцевого господарського суду. Суд визнав, що посилання скаржника на прийняття судом 18.02.2016 року ухвали без виклику сторін і ознайомлення з нею лише 16.11.2016 року через Єдиний державний реєстр судових рішень, не є поважною причиною пропуску строку для звернення до суду з вказаною апеляційною скаргою в розумінні приписів ст.ст.53, 93 Господарського процесуального кодексу України, позаяк матеріали справи містять клопотання апелянта про ознайомлення з матеріалами справи, що свідчить про його обізнаність з винесеною ухвалою значно раніше, ніж зазначав про це апелянт.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Агро-Союз-Київ" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою у якій просить вказану ухвалу апеляційного господарського суду скасувати і скерувати справу до апеляційної інстанції для розгляду скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-Союз-Київ" по суті апеляційних вимог. Скаржник вважає, що судом порушено ст. 55 Конституції України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст. 22, 32, 34 97 Господарського процесуального кодексу України, оскільки поза увагою суду залишилось те, що будь-яких доказів отримання ним ухвали місцевого суду від 18.02.2016 матеріали справи не містять.

Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при винесенні оспорюваної ухвали, знаходить необхідним в задоволенні касаційної скарги відмовити, враховуючи наступне.

Відповідно до статті 93 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга, подається на ухвалу місцевого господарського суду протягом п'яти днів з дня її оголошення місцевим господарським судом.

Апеляційний господарський суд постановляє ухвалу про повернення апеляційної скарги у випадках, якщо вона подана після закінчення строків, установлених цією статтею, і суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку.

Згідно п. 4 ч. 1 ст. 97 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається апеляційним господарським судом, якщо скаргу подано після закінчення строку, встановленого для її подання, без клопотання про поновлення цього строку або таке клопотання відхилено.

Приймаючи оскаржувану ухвалу апеляційний суд виходив з того, що ухвала суду першої інстанції прийнята у судовому засіданні 18.02.2016 року, тобто кінцевою датою для подачі апеляційної скарги було 23.02.2016 року, тоді як апелянт в порядку ст. 91 Господарського процесуального кодексу України з апеляційною скаргою звернувся до суду першої інстанції лише 16.11.2016, тобто з пропуском визначеного ч. 1 ст. 93 Господарського процесуального кодексу України п'ятиденного строку на апеляційне оскарження ухвали господарського суду Дніпропетровської області без поважних причин пропуску цього строку.

Окрім цього апеляційним судом з'ясовано, що як на причину пропуску процесуального строку для оскарження ухвали, апелянт посилався на те, що оскаржувана ухвала господарського суду Дніпропетровської області від 18.02.2016 року була постановлена судом без виклику сторін, тому про існування зазначеної ухвали скаржнику стало відомо лише 16.11.2016 року з Єдиного державного реєстру судових рішень, що на його думку було поважною причиною пропуску ним строку на подачу апеляційної скарги.

Європейський суд з прав людини у справі "Мельник проти України" в рішенні від 28.03.2006 року висловив правову позицію щодо строків оскарження. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані. У той же час такі правила в цілому або їх застосування не повинні перешкоджати сторонам використовувати доступні засоби захисту.

В ухвалі щодо прийнятності заяви N 32671/02 Європейського суду з прав людини у справі "Скорик проти України" від 08.01.2008 року Суд нагадує, що право на суд, одним із аспектів якого є право доступу до суду (див. рішення у справі Golder v. the United Kingdom, 21.02.1975 року, Серія A N 18, с. 18, п. 36), не є абсолютним; воно може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги. Однак ці обмеження не повинні впливати на користування правом в такий спосіб і до такої міри, що саму його суть буде порушено. Вони повинні відповідати законній меті і тут має бути розумний ступінь пропорційності між засобами, що застосовуються, та метою, яку намагаються досягнути (див. рішення у справі Guerin v. France, 29 липня 1998 року, Reports 1998-V, п. 37).

Норми, що регулюють строки на апеляційне оскарження, безумовно, мають на меті забезпечення здійснення належного правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані. Однак норми, про які йде мова, або їх застосування не повинні перешкоджати сторонам використовувати доступні засоби юридичного захисту (див. рішення у справі Perez de Rada Cavanilles v. Spain, 28 жовтня 1998 року, Reports 1998-VIII, с. 3255, п. 45).

Суд підкреслює, що, оскільки питання стосується принципу юридичної визначеності, воно стосується не тільки проблеми трактування правової норми в звичайному сенсі, але й проблеми недоцільного формулювання процесуальної вимоги, яке може перешкоджати розгляду позову по суті, таким чином спричиняючи порушення права на ефективний судовий захист (Miragall Escolano and Others v. Spain, N 38366/97, п. 37, та Zvolsku and Zvolska v. the Czech Republic, N 46129/99, п. 51).

Умови прийнятності апеляційної скарги згідно закону мають бути більш жорсткими, ніж для звичайної скарги (рішення у справі Levages Prestations Services v. France, 23.10.1996, Reports 1996-V, с. 1544, п. 45).

У даній справі, що розглядається, апеляційний суд вірно визначився, що поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій.

Апеляційна інстанція законно відхилила посилання скаржника викладені в його апеляційній скарзі, позаяк судом з'ясовано, що 02.03.2016 року товариством з обмеженою відповідальністю " АГРО-СОЮЗ-КИЇВ" було надано до суду першої інстанції клопотання про відкладення розгляду справи та ознайомлення з матеріалами даної справи підписане директором Берковським А.В. Отже, суд обґрунтовано визнав, що ознайомившись з матеріалами справи відповідач повинен був вжити заходи для своєчасного звернення до суду з апеляційною скаргою.

Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Пономарьов проти України" (заява N 3236/03) від 03.04.2008 року зазначає (п. 41), що правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави.

Разом з тим, якщо строк на ординарне апеляційне оскарження поновлений зі спливом значного періоду часу та за підстав, які не видаються переконливими, як у цій справі, де нібито складне економічне становище перешкоджало відповідачу сплатити державне мито, таке рішення може порушити принцип юридичної визначеності, так як і перегляд в порядку нагляду.

Суд визнав, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (рішення у справі "Олександр Шевченко проти України", заява N 8371/02, п. 27, рішення від 26.04.2007 року, та "Трух проти України" (ухвала), заява N 50966/99, від 14.10. 2003 року).

З урахуванням наведеного, касаційна інстанція погоджується з висновками апеляційного господарського суду про те, що апелянт був обізнаний з тим, на якій стадії судового розгляду перебувала його позовна заява у суді першої інстанції, відтак з урахуванням адекватності часу, міг звернутись з апеляційною скаргою в межах строку передбаченим процесуальним законодавством чи в межах розумного строку, при наявності поважних причин його пропуску, але аж ніяк через майже дев'ять місяців з часу його спливу.

Доводи викладені у касаційній скарзі визнаються судом неспроможними, оскільки не спростовують обставин, з'ясованих апеляційним судом. У даному випадку, вчасне звернення з апеляційною скаргою мало суб'єктивний характер.

З огляду на викладене, касаційна інстанція визнає, що підстави для скасування ухвали апеляційного господарського суду та задоволення касаційної скарги відсутні, оскільки порушень норм процесуального права судом не виявлено і скаржником не доведено.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні касаційної скарги відмовити.

Ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 24.11.2016 у справі №904/397/16 залишити без змін.

Головуючий суддя: Г.П. Коробенко

Судді: Г.А. Кравчук

Г.М. Мачульський