ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 березня 2017 року Справа № 918/542/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддяЯценко О.В.СуддіБакуліна С.В., Корсак В.А.розглянувши матеріали касаційної скарги Державної екологічної інспекції Полтавської областіна постановуРівненського апеляційного господарського суду від 01.12.2016у справі№ 918/542/16 Господарського судуРівненської області за позовомДержавної екологічної інспекції Полтавської областідо Представництва "Тодіні Коструціоні Дженералі С.П.А."про стягнення в сумі 233648,00грн,в засіданні взяли участь представники:

- позивача:Хоміч Л.В.- відповідача:Красовський В.Б.ВСТАНОВИВ:

Державна екологічна інспекція у Полтавській області звернулася до господарського суду Рівненської області з позовом про стягнення збитків, завданих самовільним використанням водних ресурсів при відсутності дозвільних документів.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 12.09.2016 р. (суддя Політика Н.А.) у задоволені позову відмовлено.

Суд дійшов висновку, що за нормою ст. 23 Кодексу України про надра видобувати підземні води без спеціальних дозволів в обсязі, що не перевищує 300 кубічних метрів на добу, суб'єкти господарювання мають право лише для власних господарсько-побутових потреб, видобуток ж підземних вод для здійснення господарської діяльності вимагає отримання спеціального дозволу уповноваженого державою органу; позивачем не було надано суду жодних доказів, які б свідчили про перевищення відповідачем рівня продуктивності водозаборів підземних вод, тобто видобування вказаних вод у розмірі 300 кубічних метрів на добу чи більше.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 01.12.2016 р. (судді: Демянчук Ю.Г., Саврій В.А., Савченко Г.І.) рішення Господарського суду Рівненської області від 12.09.2016 р. залишено без зміни.

Державна екологічна інспекція Полтавської області в касаційній скарзі просить постанову апеляційного господарського суду та рішення господарського суду першої інстанції скасувати з підстав порушення норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права, а позов задовольнити.

Заявник вважає помилковим висновок судів попередніх інстанцій про визначення статусу відповідача як землекористувача, оскільки договір оренди, який враховано судом, не стосується оренди землі, а його предметом є оренда асфальто-бетонної площадки, судом не враховано, що за нормами ст.ст. 6, 17 Закону України "Про оренду землі" право оренди землі підлягає державній реєстрації, що в спірному випадку відсутнє; відсутність у відповідача статусу землекористувача земельної ділянки, на якій розташована свердловина виключає можливість використання надр (підземних вод) без спеціального дозволу.

Заявник вважає, що у спірному випадку має місце факт використання відповідачем води для промислових потреб, а не господарсько-побутових про що зазначили суди, не врахувавши висновки Верховного Суду України щодо поняття "господарсько-побутові потреби", що зазначені у постанові від 01.04.2015 у справі 922/2610/14, тому відповідач не мав права використання підземних вод без отримання спеціального дозволу на надра.

Представництво "Тодіні Коструціоні Дженералі С.П.А." у відзиві на касаційну скаргу заперечує викладені скаржником доводи, вважає, що Кодекс України про надра не містить визначення поняття "землекористувач" чи "землевласник", тому з огляду на норми Закону України "Про оренду землі" та Податкового кодексу України та системне їх тлумачення доводить, що має право користування земельною ділянкою відповідно до договору від 13.03.2013 р., фактично розпочало процес отримання дозволу на користування надрами, тому вважає висновки судів при ухваленні оскаржуваних судових актів правильними, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані рішення та постанову без зміни.

Ухвалою від 15.03.2017 колегії суддів Вищого господарського суду України у складі головуючого судді - Яценко О.В., суддів - Бакуліної С.В., Поляк О.І. касаційна скарга Державної екологічної інспекції Полтавської області прийнята до провадження, справа призначена до розгляду у судовому засіданні на 23.03.2017.

Розпорядженням щодо автоматичної зміни складу колегії суддів від 20.03.2017 у звязку з відпусткою судді Поляк О.І. призначено проведення автоматичної зміни складу колегії суддів у справі.

Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів для розгляду справи визначено колегію у складі суддів Яценко О.В., Бакуліна С.В., Корсак В.А..

Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку судові акти, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що з 4 по 24 листопада 2015 року державними інспекторами з охорони навколишнього природного середовища в Полтавської області згідно плану заходів Державної екологічної інспекції у Полтавській області на IV квартал 2015 року на території розміщення потужностей Представництва було проведено планову перевірку дотримання вимог природоохоронного законодавства, за результатами якої було складено відповідний акт № 239/01-01-14.

Вказаним актом було встановлено факт здійснення відповідачем самовільного користування надрами (підземними водами) на земельній ділянці на території виробничої бази Хорольської міжгосподарівської пересувної шляхової дільниці № 22 по вулиці Фрунзе, 116 у місті Хорол Полтавської області для задоволення виробничих потреб підприємства при відсутності спеціального дозволу на користування надрами, що є порушенням статей 16, 19, 21, 23 Кодексу України про надра.

Позивачем на підставі вищенаведеного акту перевірки № 239/01-01-14 проведено розрахунок збитків, заподіяних Представництвом самовільним водокористуванням водних ресурсів при відсутності спеціального дозволу на користування надрами на суму 223 648 грн. 00 коп. виходячи з обсягу фактично відібраної зі свердловини № 3 води, який у період з 1 квітня 2014 року по 31 грудня 2014 року становив 5800 м3.

Судами попередніх інстанцій взято до уваги, що при використанні 5800 м3 води протягом 9 місяців (з 1 квітня 2014 року по 31 грудня 2014 року), середньодобовий забір води зі свердловини відповідача № 3 в середньому становитиме 21,5 м3 води, що майже в 15 разів менше встановленого статтею 23 Кодексу України про надра граничного розміру добового видобування води, необхідного для можливості видобування підземних вод для власних господарсько-побутових потреб, нецентралізованого та централізованого (крім виробництва фасованої питної води) господарсько-питного водопостачання без спеціальних дозволів та гірничого відводу.

15.04.2014 року Представництво отримало дозвіл на спеціальне водокористування №0103/Пол терміном дії по 21.03.2019 року. Згідно наведеного дозволу водокористування дозволяється при дотриманні наступних умов: забір підземних вод не більше 84,828 м3 на добу (менше 300 кубічних метрів) та 25,703 тис. м3 на рік. У той же час проведеною працівниками позивача перевіркою дотримання відповідачем вимог природоохоронного законодавства було встановлено, що ліміти забору та використання води Представництвом дотримуються.

Відмовляючи в задоволенні позову, суди крім того виходили з тих мотивів, що за нормами Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо дерегуляції в агропромисловому комплексі" звільняються від відповідальності землекористувачі, які на момент набрання чинності цим Законом розпочали відповідно до вимог законодавства процес отримання спеціальних дозволів та гірничого відводу, за видобування до набрання чинності цим Законом підземних вод (крім мінеральних) без таких спеціальних дозволів та гірничого відводу; відповідачем ліміти забору та використання води дотримуються.

Проте, касаційна інстанція не погоджується з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій, виходячи з наступних мотивів.

Стаття 38 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" передбачає, що використання природних ресурсів в Україні здійснюється в порядку загального і спеціального використання природних ресурсів. В порядку спеціального використання природних ресурсів громадянам, підприємствам, установам і організаціям надаються у володіння, користування або оренду природні ресурси на підставі спеціальних дозволів, зареєстрованих у встановленому порядку, за плату для здійснення виробничої та іншої діяльності, а у випадках, передбачених законодавством України, - на пільгових умовах.

Статтями 68, 69 Закону встановлено, що порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність. Шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.

Частиною 1 ст. 149, ст. 151 ГК України також передбачено, що суб'єкти господарювання використовують у господарській діяльності природні ресурси в порядку спеціального або загального природокористування відповідно до цього Кодексу та інших законів. Суб'єктам господарювання для здійснення господарської діяльності надаються в користування на підставі спеціальних дозволів (рішень) уповноважених державою органів земля та інші природні ресурси (в тому числі за плату або на інших умовах). Порядок надання у користування природних ресурсів громадянам і юридичним особам для здійснення господарської діяльності встановлюється земельним, водним, лісовим та іншим спеціальним законодавством.

Відповідно до Водного кодексу України підземні води належать до державного водного фонду України, а згідно з Кодексом України про надра вони є частиною надр (є корисними копалинами загальнодержавного значення відповідно до Переліку корисних копалин загальнодержавного значення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 грудня 1994 року № 827).

Стаття 2 цього кодексу містить посилання на гірничі відносини, які виникають під час користування водними об'єктами та регулюються відповідним законодавством України.

Тобто прісні підземні води - це природний ресурс із подвійним правовим режимом, а тому, використовуючи підземні води, слід керуватися і водним законодавством, і законодавством про надра.

Відповідно до положень статей 46, 48 Водного кодексу України водокористування може бути загальним або спеціальним. Спеціальне водокористування - це забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів. Спеціальне водокористування здійснюється фізичними та юридичними особами для задоволення питних потреб населення, а також для господарсько-побутових, лікувальних, оздоровчих, сільськогосподарських, промислових, транспортних, енергетичних, рибогосподарських та інших державних і громадських потреб.

Спеціальне водокористування здійснюється на підставі дозволу (п. 9 ч. 1 ст. 44, ст. 49 ВК України).

Статтями 16, 19, 21 Кодексу України про надра передбачено, що користування надрами, у тому числі видобування підземних прісних вод, здійснюється на підставі спеціального дозволу на користування надрами.

Отже, чинним законодавством передбачено обов'язок отримання господарюючими суб'єктами як дозволу на спеціальне водокористування, так і спеціального дозволу на користування ділянкою надр. При цьому спеціальний дозвіл на користування надрами дає право на видобування підземних вод, а дозвіл на спеціальне водокористування - право на їх використання.

Поряд з цим Кодекс України про надра передбачає випадки, за яких господарюючі суб'єкти мають право видобувати підземні води без спеціального дозволу (ст. 21 Кодексу України про надра).

Статтею 23 Кодексу України про надра закріплено право землевласників і землекористувачів у межах наданих їм земельних ділянок без спеціальних дозволів видобувати, зокрема, підземні води для власних господарсько-побутових потреб, нецентралізованого та централізованого (крім виробництва фасованої питної води) господарсько-питного водопостачання, за умови, що продуктивність водозаборів підземних вод не перевищує 300 кубічних метрів на добу.

Таким чином, видобувати підземні води без спеціальних дозволів в обсязі, що не перевищує 300 кубічних метрів на добу, суб'єкти господарювання мають право лише для власних господарсько-побутових потреб. У свою чергу, видобуток підземних вод для здійснення господарської діяльності вимагає отримання спеціального дозволу уповноваженого державою органу.

Однією з обов'язкових умов для звільнення суб'єкта господарювання від необхідності отримання дозволу на користування надрами є видобування води з метою її використання для власних господарсько-побутових потреб.

Водночас чинне законодавство не містить норм, які б тлумачили поняття "господарсько-побутові потреби".

Проте із системного аналізу приписів глави 11 (спеціальне водокористування для задоволення питних і господарсько-побутових потреб населення), глави 13 (особливості спеціального водокористування та користування водними об'єктами для потреб галузей економіки) ВК України та приписів глави 2 (надання надр у користування), глави 4 (плата за користування надрами) Кодексу України про надра вбачається, що законодавець відносить господарсько-побутові потреби до потреб населення, натомість, виробничі потреби підприємства охоплюються поняттями "водокористування для потреб галузей економіки" та "промислові потреби".

Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Суди в порушення вимог ст. 43 ГПК України належним чином не дослідили обставин щодо видів діяльності відповідача, з огляду на що не встановили чи використовує відповідач воду для задоволення виробничих потреб, тому висновки про видобування підземних вод для господарсько-побутових потреб, які зводяться лише до оцінки обсягів використання підземних вод, не ґрунтуються на правильному застосуванні наведених норм права.

При цьому, судам при оцінці наведених обставин слід врахувати не формальність термінів, що вживаються, зокрема "господарсько-побутові потреби", «промислові потреби», а фактичні цілі водокористування.

Касаційна інстанція також вважає, що в порушення вимог ст. ст. 32 - 34 ГПК України суди не дослідили обставин, що свідчать про права відповідача на земельну ділянку, обмежившись дослідженням договору оренди, який не може свідчити про права на земельну ділянку, оскільки право на землю не є його предметом.

При цьому, підстав, які визначені законом для отримання земельної ділянку в користування суди не з'ясували, тому висновки про наявність у відповідача статусу землекористувача не можна визнати обґрунтованими.

За таких обставин касаційна інстанція вважає, що постановлені у справі судові рішення не можна визнати законними і обґрунтованими, а тому вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд.

При новому розгляді справи суду слід врахувати наведене, перевірити і оцінити з урахуванням всіх зібраних у справі доказів доводи сторін, з'ясувати на підставі належних та допустимих доказів обставини, що підлягають встановленню для правильного вирішення спору і в залежності від встановленого та відповідно до вимог закону вирішити спір.

Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Державної екологічної інспекції Полтавської області на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 01.12.2016 задовольнити частково.

2. Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 01.12.2016 та рішення Господарського суду Рівненської області від 12.09.2016 у справі № 918/542/16 Господарського суду Рівненської області скасувати.

3. Справу № 918/542/16 направити на новий розгляд до господарського суду першої інстанції.

Головуючий суддяО.В. Яценко СуддіС.В. Бакуліна В.А. Корсак