ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 березня 2017 року Справа № 916/2053/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді суддівШевчук С.Р. (доповідач) Владимиренко С.В., Демидової А.М. розглянувши касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "Марфін Банк" на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 06.12.2016 у справі№ 916/2053/16 Господарського суду Одеської області за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Ава" до Публічного акціонерного товариства "Марфін Банк" про визнання додаткової угоди недійсною та визнання поруки такою, що припиненав судовому засіданні взяли участь представники:

- позивача: Харченко І.Є, дов. б/н від 21.02.2017

- відповідача: Мужнюк В.М., дов. № 442 від 28.11.2016

В С Т А Н О В И В:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Ава" звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "Марфін Банк" про визнання додаткової угоди недійсною та визнання поруки такою, що припинена.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 20.09.2016 у справі № 916/2053/16 (суддя Зайцев Ю.О.) у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 06.12.2016 у справі № 916/2053/16 (у складі головуючого Ярош А.І., суддів Лисенко В.А., Ліпчанської Н.В.) рішення Господарського суду Одеської області від 20.09.2016 у справі № 916/2053/16 скасовано, прийнято нове рішення, яким позов ТОВ "Ава" задоволено, визнано недійсною додаткову угоду № 4 від 03.09.2013 до договору поруки від 26.06.2008 № 3879-С недійсною, визнано поруку ТОВ "Ава" за договором поруки № 3879-С від 26.06.2008 такою, що припинена.

Не погоджуючись з прийнятою у даній справі постановою апеляційної інстанції ПАТ "Марфін Банк" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, зокрема ст.ст. 34, 43 Господарського процесуального кодексу України, просить скасувати постанову Одеського апеляційного господарського суду від 06.12.2016, а рішення господарського суду Одеської області від 20.09.2016 у справі № 916/2053/16 залишити в силі.

Позивач - ТОВ "Ава", надало відзив на касаційну скаргу, вважає її доводи необґрунтованими, просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а постанову апеляційної інстанції - без змін.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судами першої та апеляційної інстанції встановлено, що 26.06.2008 між ВАТ "МОРСЬКИЙ ТРАНСПОРТНИЙ БАНК" правонаступником якого є ПАТ "Марфін Банк" та ОСОБА_7 було укладено кредитний договір № 456/F згідно з яким банк надав позичальнику кредитні кошти у вигляді непоновлюваної кредитної лінії в сумі 500 000 доларів США на придбання нерухомості зі сплатою 12,5 % річних за користування кредитом і терміном погашення по 25.06.2009, відповідно до умов даного кредитного договору та додаткової угоди до нього № 1 від 19.06.2009, в зв'язку з відсутністю станом на 25.06.2009 порушень позичальником будь-якого із зобов'язань за договором, термін погашення кредиту автоматично продовжений до 26.06.2029.

Відповідно до умов вищезазначеного договору ОСОБА_7 зобов'язався на умовах, в розміри та в строки встановлені в договорі повернути банку кредит, сплатити відсотки за користування кредитом, а також сплатити комісії, пені та штрафи передбачені умовами договору.

З метою забезпечення своєчасного та повного виконання позичальником умов кредитного договору, 26.06.2008 між ПАТ "Марфін Банк" і ТОВ "Ава" було укладено договір поруки № 3879/С.

Відповідно до п 1.2. Договору поруки ТОВ "Ава" зобов'язались перед банком відповідати за виконання зобов'язань ОСОБА_7 за кредитним договором № 456/F в тому ж розмірі що і боржник, включаючи сплату кредиту, відсотків, комісій, штрафів, пені, та інших платежів, відшкодування збитків.

В подальшому, 19.06.2009, 20.07.2010 24.07.2013 та 03.09.2013 між сторонами були укладені додаткові угоди № 1-4 до кредитного договору згідно з якими позичальнику надавались пільгові періоди по сплаті кредиту та відсотків, банк відмовлявся від стягнення з позичальника штрафних санкцій за відповідні періоди.

За останньою Додатковою угодою №4 до Кредитного договору від 03.09.2013 №4, банк та ОСОБА_8 домовилися збільшити відсоток річних за користування кредитом наступним чином: з моменту укладання договору по 24.05.2012 - 12,5%, з 25.05.2012 по 24.11.2012 - 5%, з 25.11.202 по 24.05.2013 - 7%, з 25.05.2013 по 24.05.2014 - 4,75%, з 25.05.2014 і до закінчення строку дії Кредитного договору 14,91 % (замість 13,31 %, що було встановлено пунктом 4 попередньої Додаткової угоди до Кредитного договору від 24.07.2012 року № 3).

Відповідно до додаткової угоди №4 від 03.09.2013 до договору поруки №3879-С від 26.06.2008, ПАТ "Марфін Банк" та ТОВ "Ава" погодили аналогічну зміну обсягу відповідальності поручителя за зобов'язаннями боржника - ОСОБА_7

Звертаючись до суду з позовом про визнання недійсною вищезазначеної додаткової угоди №4 до договору поруки, ТОВ "Ава" посилалось на відсутність необхідного обсягу повноважень у представника товариства ОСОБА_9 на погодження збільшення обсягу відповідальності.

Як зазначає позивач, вирішуючи питання про продовження поруки за нових умов, ТОВ "Ава" погодило збільшення процентної ставки за Кредитним договором до 13,91 %. Згідно з умовами виданої ОСОБА_9 довіреності від 03.09.2013, її було вповноважено "підписати від імені Товариства додаткову угоду №4 до поговору поруки №3879-С від 26.06.2008 на умовах що зазначені у Протоколі № 8 Зборів Засновників (Учасників) Товариства з обмеженою відповідальністю "Ава" від 28.08.2013".

Таким чином, враховуючи ті обставини, що ОСОБА_9 було вповноважено домовитися з банком про встановлення процентної ставки за кредитом максимум до 13,91%, однак, замість цього нею було самовільно підписано Додаткову угоду до Договору поруки від 03.09.2013 №4 за умовами якої, процентна ставка збільшувалася до 14,91%, ТОВ "Ава" звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до ПАТ "Марфін Банк" про визнання додаткової угоди недійсною та визнання поруки такою, що припинена.

Відповідно до положень ст. 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч. ч. 1- 3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч.ч. 1-3, 5-6 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Пунктом 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" передбачено, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом. Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, відповідно до протоколу № 8 зборів засновників (учасників) ТОВ "Ава" від 28.08.2013, по питанню першому порядку денного слухали пана ОСОБА_11, який повідомив присутніх, що до Товариства надійшло прохання від фізичної особи ОСОБА_7 укласти додаткову угоду №4 до договору поруки №3879-С від 26.06.2008, з внесенням до нього відповідних змін, у зв'язку з необхідністю внесенням змін в умови Кредитного договору, зокрема щодо погодження з ПАТ "Марфін Банк" порядку сплати процентів за користування кредитними коштами у розмірі 4,75% річних та 13,91% річних.

По даному питанню, згідно протоколу № 8 зборів засновників (учасників) ТОВ "Ава" від 28.08.2013, було ухвалено:

1. Товариству, задовольнити прохання ОСОБА_7, укласти з ПАТ "Марфін Банк" додаткову угоду №4 до договору поруки №3879-С від 26.06,2008 укладеного між ПАТ "Марфін Банк" та Товариством.

2. Пані ОСОБА_9 підписати та укласти від імені Товариства з ПАТ "Марфін Банк", відповідну додаткову угоду №4 до договору поруки №3879-С від 26.06.2008, з цього приводу Директору Товариства ОСОБА_7 видати на ім'я ОСОБА_9 відповідну довіреність.

З огляду на викладене вище, суд першої інстанції вірно зазначив, що в резолютивній частині протоколу питання щодо порядку сплати відсотків відображення не знайшло та будь-яких рішень щодо встановлення ліміту розміру відсоткової ставки загальними зборами не приймалось.

За договором поруки, згідно з ч. 1 ст. 553 ЦК України, поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Відповідно до ч. 1 ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Отже, порука є спеціальним заходом майнового характеру, спрямованим на забезпечення виконання основного зобов'язання, чим обумовлюється додатковий характер поруки стосовно основного зобов'язання. Підставою для поруки є договір, що встановлює зобов'язальні правовідносини між особою, яка забезпечує виконання зобов'язання боржника, та кредитором боржника.

На поруку поширюються загальні умови виконання зобов'язань, визначені чинним законодавством, відповідно до яких зобов'язання повинні виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до вказівок закону та договору, а при відсутності таких вказівок - відповідно до вимог, що звичайно ставляться.

Враховуючи викладене вище, суд апеляційної інстанції дійшов помилкового висновку, що додаткова угода № 4 від 03.09.2013 до договору поруки № 3879-С від 26.06.2008 укладена представником ТОВ "Ава" з перевищенням повноважень, без подальшого схвалення такого правочину, оскільки, як вбачається з протоколу № 8 зборів засновників (учасників) ТОВ "Ава" від 28.08.2013, до першого питання порядку денного було включено питання про укладення додаткової угоди до договору поруки у зв'язку з необхідністю внесення змін до кредитного договору № 456/F від 26.06.2008, та вирішено задовольнити прохання ОСОБА_7, укласти з ПАТ "Марфін Банк" додаткову угоду до договору поруки, а отже, як вірно встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_9, під час укладення вказаної додаткової угоди, діяла в межах повноважень наданих їй ТОВ "Ава" згідно з умовами виданої їй довіреності від 03.09.2013, та за таких обставин відсутні підстави для визнання вказаної додаткової угоди недійсною.

Відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

З урахуванням викладеного вище, вірним є висновок суду першої інстанції щодо відсутності правових підстав для визнання договору поруки № 3879-С від 26.06.2013 припиненим з підстав зміни зобов'язання без згоди поручителя внаслідок збільшення обсягу його відповідальності.

Відповідно до п. 6 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити в силі одне із раніше прийнятих рішень або постанов.

З огляду на викладене, постанову апеляційного господарського суду не можна визнати такою, що постановлена з правильним застосуванням норм матеріального права, а тому вона підлягає скасуванню, а рішення місцевого господарського суду - залишенню в силі.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Марфін Банк" задовольнити.

Постанову Одеського апеляційного господарського суду від 06.12.2016 скасувати, рішення Господарського суду Одеської області від 20.09.2016 у справі № 916/2053/16 залишити в силі.

Головуючий суддя С.Р. Шевчук

С у д д я С.В. Владимиренко

С у д д я А.М. Демидова