ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 березня 2017 року Справа № 910/32809/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді суддівКролевець О.А., Євсікова О.О., Самусенко С.С.,розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укргазпромбанк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ "Укргазпромбанк"на рішенняГосподарського суду міста Києва від 15.03.2016та постановуКиївського апеляційного господарського суду від 10.11.2016у справі№910/32809/15 Господарського суду міста Києваза позовомПублічного акціонерного товариства "Укргазпромбанк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ "Укргазпромбанк"до1. Публічного акціонерного товариства "Страхова компанія "Укргазпромполіс", 2. Приватного акціонерного товариства "Авіакомпанія Буковина"за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивачаФонду гарантування вкладів фізичних осібпровизнання недійсним договоруза участю представників:від позивача:Бондар Є.А.,від відповідача-1:не з'явився,від відповідача-2:Величко О.В.,від третьої особи:Музичук Л.В.,ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Господарського суду міста Києва від 15.03.2016 (суддя Привалов А.І.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 10.11.2016 (колегія суддів у складі: Отрюха Б.В., Михальської Ю.Б., Тищенко А.І.), відмовлено у задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства "Укргазпромбанк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ "Укргазпромбанк" (далі - Банк, ПАТ "Укргазпромбанк") до Публічного акціонерного товариства "Страхова компанія "Укргазпромполіс" (далі - ПАТ "СК "Укргазпромполіс", первісний кредитор, вкладник) та Приватного акціонерного товариства "Авіакомпанія Буковина" (далі - ПрАТ "Авіакомпанія Буковина", новий кредитор) про визнання недійсним договору передачі (відступлення) права вимоги №05/15 від 19.01.2015, укладеного між відповідачами.

Не погоджуючись з рішенням та постановою судів попередніх інстанцій, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати як такі, що прийняті з порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Третьою особою подано відзив на касаційну скаргу, у якому просить касаційну скаргу позивача задовольнити.

Учасники судового процесу згідно з приписами ст. 1114 ГПК України були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак відповідач-1 не скористався передбаченим законом правом на участь у розгляді справи касаційною інстанцією.

Заслухавши пояснення представника позивача, відповідача-2 та третьої особи, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши згідно з ч. 1 ст. 1117 ГПК України наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових актах, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 20.01.2014р. між ПАТ "Страхова компанія "Укргазпромполіс" та ТОВ "Роланд Альянс" був укладений договір відступлення права вимоги №20012014, за умовами якого ТОВ "Роланд Альянс" отримав право вимоги на депозитний вклад в сумі 1336000 дол. США.

19.01.2015р. між ПАТ "СК "Укргазпромполіс" та ПрАТ "Авіакомпанія "Буковина" був укладений договір передачі (відступлення) прав вимоги на вкладному (депозитному) рахунку №05/15, відповідно до якого ПАТ "СК "Укргазпромполіс" відступило, а ПрАТ "Авіакомпанія" "Буковина" отримало право на вклад за договором банківського вкладу №C-USD-101 "Короткостроковий"-15 від 24.12.2014 в розмірі 1336000 дол. США.

19.01.2015р. відповідачами було підписано акт приймання-передачі прав вимоги, за яким первісний кредитор передав, а новий кредитор прийняв документи, які засвідчують права на депозитний вклад в розмірі 1336000 дол. США за договором банківського вкладу №C-USD-101 "Короткостроковий"-15 від 24.12.2014.

З наявної в матеріалах справи копії повідомлення вбачається, що 20.01.2015 відповідач-1 письмово повідомив позивача ПАТ "Укргазпромбанк" про зміну кредитора у зобов'язанні, що виникло на підставі договору банківського вкладу №C-USD-101 "Короткостроковий"-15 від 22.12.2014.

19.03.2015р. відповідач-1 повторно надіслав позивачу повідомлення про передачу (відступлення) права вимоги.

Судами також встановлено, що 21.01.2015р. постановою Правління Національного банку України №42/БТ "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Укргазпромбанк" до категорії проблемних" позивача віднесено до категорії проблемних банків та запроваджено ряд обмежень в діяльності Банку.

В подальшому, 10.02.2015р. між ПАТ "Страхова компанія "Укргазпромполіс" та ТОВ "Роланд Альянс" було укладено додаткову угоду №1 про розірвання договору відступлення права вимоги від 20.01.2014 за №200122014, відповідно до якої взаємні зобов'язання сторін припинились та сторони не пов'язані будь-якими правами та обов'язками.

Предметом даного спору є вимоги Банку про визнання недійсним договору передачі (відступлення) права вимоги №05/15 від 19.01.2015, укладеного між відповідачами.

Обґрунтовуючи підстави позову, позивач посилався на те, що оспорюваний договір, який, на думку скаржника, містить ознаки факторингу, укладено відповідачами ще до моменту розірвання договору відступлення права вимоги №20012014 від 20.01.2014, укладеного між відповідачем-1 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Роланд Альянс" стосовно одного і того ж права вимоги, та з порушенням ст.ст.227, 514, 515 ЦК України, ст.ст.52, 58, 66 Закону України "Про банки та банківську діяльність" та постанови Правління Національного банку України №42/БТ від 21.01.2015 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Укргазпрмбанк" до категорії проблемних та запровадження особливого режиму контролю за діяльністю банку", оскільки ПрАТ "Авіакомпанія Буковина" (фактор) не є фінансовою установою, а зобов'язання за договором банківського вкладу №C-USD-101 "Короткостроковий"-15 від 24.12.2014 нерозривно пов'язані з особою кредитора (вкладника - відповідача-1 як власника рахунку).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину, заміна кредитора саме у зобов'язанні допускається протягом усього часу існування зобов'язання, якщо це не суперечить договору та не заборонено законом, а депозитний договір не є таким, що нерозривно пов'язаний з особою кредитора. При цьому, суди зазначили про недоведеність підстав для визнання недійсним оспорюваного правочину, оскільки постанова Правління Національного банку України №42/БТ від 21.01.2015 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Укргазпрмбанк" до категорії проблемних та запровадження особливого режиму контролю за діяльністю банку", на яку послався позивач, не має зворотної дії до правовідносин, пов'язаних з укладення оспорюваного договору 19.01.2015р., договір факторингу спрямований на фінансування однією стороною іншої сторони шляхом передачі в її розпорядження певної суми грошових коштів, в той час як сама по собі відплатність договору уступки права вимоги не може розглядатися, як фінансування однією стороною іншої, а сама по собі грошова вимога, що передана на умовах договору, не може розглядатися як плата за фінансову послугу в розумінні ст.1077 ЦК України.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Як роз'яснено в п.2.5.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", необхідно з урахуванням приписів статті 215 ЦК України та статті 207 ГК України розмежовувати види недійсності правочинів, а саме: нікчемні правочини, недійсність яких встановлена законом (наприклад, частина перша статті 220, частина друга статті 228 ЦК України, частина друга статті 207 ГК України, стаття 13 Закону України "Про створення вільної економічної зони "Крим" та особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України"), і оспорювані, які можуть бути визнані недійсними лише в судовому порядку за позовом однієї з сторін, іншої заінтересованої особи, прокурора (зокрема, частина перша статті 227, частина перша статті 229, частина перша статті 230, частина перша статті 232 ЦК України, частина перша статті 207 ГК України). За змістом ч.2 ст.215 ЦК України нікчемний правочин, на відміну від оспорюваного, є недійсним незалежно від наявності чи відсутності відповідного рішення суду. Однак це не виключає можливості подання та задоволення позову про визнання нікчемного правочину (господарського договору) недійсним. Отже, спори про визнання нікчемних правочинів недійсними підлягають вирішенню господарськими судами у загальному порядку.

Відповідно до ст.1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.

Отже, право на звернення до господарського суду виникає у особи у разі порушення або оспорювання саме її прав та охоронюваних законом інтересів.

Разом з тим, з урахуванням приписів ст.1 ГПК України, колегія суддів зазначає про передчасність посилань позивача в обґрунтування недійсності оспорюваного правочину на його вчинення в період дії договору відступлення права вимоги №20012014 від 20.01.2014, укладеного між відповідачем-1 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Роланд Альянс" стосовно одного і того ж права вимоги (депозитних коштів в сумі 1336000 дол. США), та який було розірвано 10.02.2015р., оскільки наведене по суті свідчить про пред'явлення Банком позову в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю "Роланд Альянс" поза відносинами представництва, що, в свою чергу, є підставою для відмови в позові з мотивів недоведеності порушення спірним договором саме прав позивача, який не є його стороною.

Колегія суддів зауважує, що взаємовиключний характер мають твердження заявника про те, що власником коштів за договором банківського вкладу від 24.12.2014 №C-USD-101 "Короткостроковий"-15 в період з 24.12.2014р. по 10.02.2015р. було тільки ТОВ "Роланд Альянс" та про нерозривну пов'язаність зобов'язань за договорами банківського рахунку та банківського вкладу з особою кредитора (вкладника - відповідача-1 як власника рахунку).

Відповідно до ст.ст.514, 515 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Заміна кредитора не допускається у зобов'язаннях, нерозривно пов'язаних з особою кредитора, зокрема у зобов'язаннях про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.

Судами першої та апеляційної інстанцій належним чином відхилено доводи позивача про те, щодо зобов'язання Банку за договором банківського вкладу №C-USD-101 "Короткостроковий"-15 від 24.12.2014 нерозривно пов'язані з особою кредитора - ПАТ "СК "Укргазпромполіс" як вкладника та власника рахунку, яким до Банку не направлялося доручення (розпорядження) про списання вкладу в сумі 1336000 дол. США та її перерахування на користь відповідача-2 як нового кредитора., які ґрунтуються виключно на помилковому (довільному) тлумаченні змісту ст.ст.1066 1068 1071 ЦК України та п.1.8 Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затвердженої постановою правління Національного банку України від 12.11.2003р. №492 (далі - Інструкція).

Адже, положення ст.ст.1058, 1066, 1068, 1071 ЦК України та Інструкція, які регулюють правовідносини за договорами банківського рахунку та банківського вкладу, не містять жодних вказівок про те, що зобов'язання за цими договорами є нерозривно пов'язаними з особою кредитора (власника рахунку, вкладника), що, в свою чергу, свідчить про допустимість уступки права вимоги за згаданими договорами.

З огляду на викладене, колегія суддів не може прийняти до уваги доводи Банку про те, що укладення між відповідачами оспорюваного договору відступлення права вимоги не призвело до виникнення грошового зобов'язання Банку перед відповідачем-2 в межах коштів, розміщених на рахунку первісного кредитора, так як позивач не повинен виконувати розпорядження нового кредитора за вкладним рахунком, власником якого залишається відповідач-1.

Разом з тим, касаційна інстанція відхиляє посилання скаржника в обґрунтування своїх доводів на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 06.04.2016р. у справі №910/8058/15-г, оскільки на відміну від справи №910/32809/15, предметом позову у справі №910/8058/15-г є вимога про припинення правовідносин за кредитним договором, іпотечним договором та договором поруки у зв'язку із проведенням зарахування зустрічних однорідних вимог за договорами банківського рахунка та кредитним договором.

Отже, висновки Верховного Суду України, що вміщені у вказаній постанові, в співвідношенні з даною справою (№910/32809/15), не є наслідком неоднакового застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а предмет спору та правовідносини у справі №910/8058/15-г не можна вважати подібними з правовідносинами в даній справі.

Колегія суддів також не приймає до уваги безпредметні посилання скаржника в обґрунтування своїх заперечень на ст.52 Закону України "Про банки та банківську діяльність", якою встановлено заборону банку надавати кредити особі для погашення нею будь-яких зобов'язань перед пов'язаною з банком особою, порушення якої (заборони) може бути підставою для визнання кредитного договору недійсним, оскільки оспорюваний договір не є кредитним.

Касаційна інстанція вважає обґрунтованим відхилення судами попередніх інстанцій безпідставних доводів скаржника щодо наявності у оспорюваного правочину ознак договору факторингу та обумовленої цим його недійсності у зв'язку з відсутністю у ПрАТ "Авіакомпанія Буковина" (нового кредитора) статусу фінансової установи, з огляду на наступне.

Статтею 512 ЦК України передбачено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

При цьому, відступлення права вимоги є правочином (договором), на підставі якого старий кредитор передає свої права новому кредитору, а новий кредитор приймає ці права і зобов'язується або не зобов'язується їх оплатити. Договір відступлення права вимоги може бути оплатним, якщо в ньому передбачений обов'язок нового кредитора надати старому кредитору певне майнове відшкодування замість отриманого права вимоги. В такому випадку на відносини цесії розповсюджуються положення про договір купівлі-продажу, оскільки ч.3 ст.656 ЦК України передбачено, що предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом.

Норми чинного цивільного законодавства не встановлюють суб'єктних обмежень як щодо договору купівлі-продажу права вимоги, так і щодо договору відступлення права вимоги, тому ці договори регулюються загальними положеннями про зобов'язання (Розділ І Книги 5 ЦК України).

Що стосується факторингу, який відноситься до окремих видів договірних зобов'язань, (Глава 73 Розділу ІІІ ЦК України), то відповідно до ст.1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором.

Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає. Сам же договір факторингу визначено як фінансування під відступлення права грошової вимоги та передбачає, що відступлення права вимоги є лише наслідком та складовою частиною цієї господарської операції, що полягає в забезпеченні виконання зобов'язання під фінансування.

За наведеним визначенням договору факторингу цей договір спрямований на фінансування однією стороною іншої сторони шляхом передачі в її розпорядження певної суми грошових коштів. Зазначена послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому, сама грошова вимога, передана клієнтом фактору, не може розглядатись як плата за надану останнім фінансову послугу.

Виходячи з наведеного, можна зробити висновок, що укладений між відповідачами договір про відступлення права вимоги не є договором факторингу, оскільки за вказаним договором жодна із сторін не передає грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, тому відсутні підстави вважати, що метою укладення спірного договору відступлення права вимоги є отримання новим кредитором прибутку у вигляді відповідної плати первісного кредитора.

Таким чином, відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину, при цьому заміна кредитора саме у зобов'язанні допускається протягом усього часу існування зобов'язання, якщо інше не суперечить договору та не заборонено законом.

Таким чином, між договором про відступлення права вимоги та договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) є лише одна спільна риса: вони базуються на заміні кредитора у зобов'язанні (відступлення права вимоги).

Важливою відмінністю цих двох договорів є те, що при відступленні права вимоги первісний кредитор передає новому кредитору боргові зобов'язання боржника і більше взаємовідносин не має, ані з боржником, ані з новим кредитором, тобто по суті відбувається купівля-продаж права вимоги боргових зобов'язань. Водночас, за договором факторингу фактор може отримувати грошові кошти як від клієнта (у вигляді плати за отримане фінансування), так і від боржника (внаслідок виконання боржником грошової вимоги, право якої відступлено), тобто вони розраховуються з фактором, як це передбачено статтею 1084 ЦК України.

З норм Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", на який посилається позивач, випливає, що вказаний закон є нормативно-правовим актом спеціальної дії, який регулює відносини, пов'язані з функціонуванням фінансових ринків та надання фінансових послуг. Сфера дії цього закону за суб'єктним складом обмежується: фінансовими установами, особами, які здійснюють діяльність з посередницьких послуг на ринках фінансових послуг, об'єднаннями фінансових установ, включених до реєстру саморегулівних організацій.

У зв'язку з цим відсутні правові підстави для застосування до суб'єктів господарювання, що не є фінансовими установами, та набувають на платній основі право вимоги до третіх осіб на підставі договорів відступлення права вимоги, незалежно від умов такого набуття (з дисконтом, премією або без) норм Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг".

Таким чином, відсутні правові підстави для визнання оспорюваного договору відступлення права вимоги від 19.01.2015 договором факторингу. Продаж страховою компанією права грошової вимоги на підставі договору відступлення права вимоги не є фінансовою послугою, а зазначений договір не є договором факторингу.

Зазначені вище обставини свідчать, що предметом укладеного між відповідачем-1 та відповідачем-2 договору є саме відступлення права вимоги (цесії), а не договір факторингу, що, в свою чергу свідчить про безпідставність доводів скаржника про зворотне.

Касаційна інстанція відхиляє посилання скаржника в обґрунтування своїх доводів на правові позиції, викладені у постановах Верховного Суду України від 13.04.2016 у справі №910/6281/15-г, від 13.04.2016 у справі №910/6714/15-г та від 25.05.2016 у справі №910/6279/15-г, оскільки незважаючи на однаковість предмета позову (визнання недійсним договору відступлення права вимоги), на відміну від справи №910/32809/15, фактичні обставини у вищевказаних трьох справах є іншими. Зокрема, Верховним Судом України встановлено, що в окремих пунктах оспорюваного договору його сторони закріпили умови про те, що первісний кредитор не відповідає перед новим кредитором у випадку, якщо одержані новим кредитором від боржника суми будуть меншими від суми, сплаченої новим кредитором за цим договором. Наведені положення узгоджуються з приписами ч.1 ст.1081 ЦК України, згідно яких у разі якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові.

Натомість, як вбачається з матеріалів справи, пункт 4 Додатку №2 від 03.04.2015 до договору передачі (відступлення) права вимоги №05/15 від 19.01.2015 містить обов'язок первісного кредитора повернути грошові кошти, сплачені новим кредитором за відступлену вимогу, у випадку скасування судового рішення про визнання припиненим зобов'язання ПрАТ "Авіакомпанія Буковина" за договором про надання банківського кредиту №1301-К/08 від 29.12.2008, укладеним з Банком (а.с.151-153 том 1).

Таким чином, оспорюваний договір по суті покладає на первісного кредитора (відповідача-1) відповідальність за невиконання Банком зобов'язань за договором банківського вкладу №C-USD-101 "Короткостроковий"-15 від 24.12.2014, яка (відповідальність) проявляється у можливості виникнення за певних умов обов'язку первісного кредитора з повернення коштів, отриманих за відступлену вимогу, що суперечить правовій природі факторингу як оплатного договору, оскільки ст.ст.1077-1086 ЦК України не передбачають повернення факторові суми фінансування, наданої ним клієнту за плату.

Навпаки, нормою ч.3 ст.1081 ЦК України встановлено, що клієнт не відповідає за невиконання або неналежне виконання боржником грошової вимоги, право якої відступається і яка пред'явлена до виконання фактором.

Наведене не виключає безоплатний характер спірного правочину відступлення права вимоги.

Отже, висновки Верховного Суду України, що вміщені у вищезгаданих постановах, в співвідношенні з даною справою (№910/32809/15), є наслідком встановлення різних фактичних обставин, а правовідносини у справах №№910/6281/15-г; 910/6714/15-г; 910/6279/15-г не можна вважати подібними з правовідносинами в даній справі.

За вищевикладених обставин, колегія суддів вважає правильним висновок місцевого господарського суду про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Інші доводи заявника касаційної скарги про порушення і неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального законодавства при прийнятті оскаржуваних судових актів не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим, колегія суддів не вбачає підстав для їх зміни чи скасування.

Таким чином, перевіривши у відповідності до ч.2 ст.1115 ГПК України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення в оскаржених судових актах, колегія суддів дійшла висновку, що судами у порядку ст.ст.43, 101, 105 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно розглянуто всі обставини справи в їх сукупності, досліджено подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази, належним чином проаналізовано права та обов'язки сторін.

Керуючись ст.ст.1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укргазпромбанк" в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення ліквідації ПАТ "Укргазпромбанк" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 10.11.2016 та рішення Господарського суду міста Києва від 15.03.2016 у справі №910/32809/15 залишити без змін.

Головуючий суддя О. Кролевець

Судді О. Євсіков

С. Самусенко