Постанова ВГСУ від 17.03.2016 року у справі №906/1512/15

Друк

Пошук

КОММЕНТАРИЙ от ресурса "ПРОТОКОЛ":

Постанова

вищий господарський суд україни ( ВГСУ )

Державний герб України

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 березня 2016 року Справа № 906/1512/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Добролюбової Т.В. (доповідач),суддівГоголь Т.Г., Швеця В.О.розглянувши матеріали касаційної скарги Приватного акціонерного товариства "Коростенський завод залізобетонних шпал" на постановуРівненського апеляційного господарського суду від 25.01.16у справі№906/1512/15 Господарського суду Житомирської областіза позовомПриватного підприємства "Мікатор" доПриватного акціонерного товариства "Коростенський завод залізобетонних шпал" простягнення 2 600 089,53 грн У судовому засіданні взяли участь представники:

від позивача: Руденко В.М. - за дов. від 05.10.15;

від відповідача: Гарбовська І.О. - за дов. від 12.01.16.

Приватним підприємством "Мікатор" у вересні 2015 року заявлений позов про стягнення з Приватного акціонерного товариства "Коростенський завод залізобетонних шпал" 2 600 089,53 грн, з яких: 1 965 600,00 грн - основна заборгованість, 315 224,29 грн - пеня, 292 284,72 грн - інфляційні нарахування і 26 980,52 грн - 3% річних нараховані за період з 17.04.15 до 30.09.15. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов укладеного між сторонами договору від 21.01.15 № 21/1 у частині оплати отриманого товару та приписами статей 625, 655, 692 Цивільного кодексу України.

Господарський суд Житомирської області, рішенням від 27.10.15 ухваленим суддею Маріщенко М.О., позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 1 965 600,00 грн - основного боргу, 315 224,29 грн - пені, 26 979,87 грн - 3% річних, 161 179,20 грн - інфляційних втрат. У частині стягнення 131 105,52 грн інфляційних втрат судом відмовлено. Суд установив порушення договірних зобов'язань з боку відповідача, проте відмовив у стягненні частини інфляційних нарахувань через помилковість розрахунків здійснених позивачем. Суд керувався приписами статей 549, 611, 625 Цивільного кодексу України та статті 229 Господарського кодексу України.

Рівненський апеляційний господарський суд, у складі колегії суддів: Дужич С.П. - головуючий, Мамченко Ю.А., Коломис В.В, постановою від 25.01.16, перевірене рішення місцевого суду залишив без змін, а апеляційну скаргу відповідача - без задоволення.

Приватне акціонерне товариство "Коростенський завод залізобетонних шпал" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою у якій просить рішення та постанову у даній справі скасувати і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції. Скаржник посилається на порушення апеляційною інстанцією статті 79 Господарського процесуального кодексу України, оскільки суд не зупинив провадження у справі за клопотанням відповідача до закінчення перегляду справи №910/31267/15 Господарського суду міста Києва про визнання договору від 21.01.15 №21/1 недійсним. Заявник вважає, що суд апеляційної інстанції у тексті постанови не зазначив про наявність такого клопотання та причини його відхилення. Також Товариство зазначає, що судами обох інстанцій не залучено Міністерство інфраструктури України до участі у справі у якості третьої особи, без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, хоча у статутному капіталі відповідача є корпоративні права держави, управління якими здійснює саме це Міністерство. Також скаржник зазначає, що суди не застосували до спірних правовідносин норми частини 2 статті 673 Цивільного кодексу України. Анкери закладні АЗ-1, поставлені Приватним підприємством "Мікатор" та виготовлені відповідно до ТУ У 27.3-23721759-002:2007 не можуть застосовуватися відповідачем за призначенням та не можуть бути у подальшому застосовані залізницями, а отже не відповідають умовам Договору поставки від 21.01.15 №21/1 та вимогам чинних нормативних документів, оскільки рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.10.14 у справі №826/14671/14 було скасовано погодження технічних умов ТУ У 27.3-23721759-002:2007 "Анкер закладний до пружного скріплення СБ-3" та змін до них.

Від Приватного підприємства "Мікатор" відзив на касаційну скаргу судом не отримано.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Добролюбової Т.В., та пояснення присутнього у судовому засіданні представника відповідача і заперечення на касаційну скаргу представника позивача, перевіривши доводи касаційної скарги і правильність застосування судами приписів чинного законодавства відзначає таке.

Судами обох інстанцій установлено, що 26.08.14, між Приватним акціонерним товариством "Коростенський завод залізобетонних шпал", як покупцем та Приватним підприємством "Мікатор", як постачальником, було укладено договір №21/1, згідно з умовами якого постачальник зобов'язувався поставити та передати у власність покупцю товар, визначений в асортименті, кількості та за цінами відповідно до специфікацій, якість якого повинна відповідати ТУ У 27.3-23721759-002:2007, а покупець в свою чергу зобов'язувався прийняти і оплатити цей товар на умовах даного договору. Відповідно до пункту 4.1 договору, оплата за поставлений товар проводиться покупцем упродовж 30 банківських днів після дати отримання товару на адресу покупця згідно заявки. Днем отримання товару є дата отримання покупцем видаткової накладної постачальника. Згідно з пунктом 5.2 договору, постачальник здійснює поставку товару на умовах DDP - згідно з вимогами "Інкотермс" в редакції 2000 року, у місто Коростень, вулиця Маяковського, 78. Згідно з пунктом 6.1.1 договору, покупець зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі проводити розрахунки за поставлений товар. Розглядаючи даний спір суди установили, що на виконання умов договору, позивачем було передано, а відповідачем прийнято товар - анкер закладний АЗ-1 ТУ У 27.3-23721759-002:2007 у кількості 40 000 штук на загальну суму 2 620 800,00 грн. Приватне акціонерне товариство "Коростенський завод залізобетонних шпал" здійснило часткову оплату поставленого товару на загальну суму 655 200,00 грн. Звіряючи взаємні розрахунки, сторони погодили що у відповідача перед позивачем станом на 01.05.15 існує заборгованість у розмірі 1 965 600,00 грн (а.с.55 т.1). Згідно з приписами статей 525, 526 Цивільного кодексу України, що кореспондуються з пунктами 1, 7 статті 193 Господарського кодексу України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до вимог закону, умов договору. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається крім випадків, передбачених законом. Відповідно до положень статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами. Укладений між сторонами правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм статті 712 Цивільного кодексу України та статей 264-271 Господарського кодексу України. Відповідно до частини 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Згідно з частиною 1 статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Договір поставки є консенсуальним, двостороннім і оплатним. Частиною 2 статті 712 названого Кодексу передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Порушенням зобов'язання, згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або неналежне виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Невиконання зобов'язання має місце тоді, коли боржник не здійснив на користь кредитора жодної дії, що становить предмет зобов'язання. Залежно від змісту відповідного обов'язку невиконання зобов'язання може полягати у тому, що боржник не передав річ, не виконує роботи, не надає послуги, не сплачує гроші тощо. Основною метою і результатом виконання боржником свого обов'язку є задоволення потреб кредитора. Тобто під невиконанням зобов'язання розуміється неодержання кредитором виконання обов'язку боржника. Неналежне виконання зобов'язання - це порушення умов, визначених змістом зобов'язання. При неналежному виконанні боржник виконує обов'язок, але з порушенням певних умов, які складають зміст договору або визначені законом. Тобто при неналежному виконанні зобов'язання може мати місце недодержання умов щодо кількості, якості, асортименту товару, якості виконаної роботи чи наданої послуги, розміру оплати, строку, способу або місця виконання тощо. Згідно з частиною 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. За приписами частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. У частині 4 статті 231 Господарського кодексу України зазначено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Крім того, відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Судами установлено, що анкер закладний АЗ-1 ТУ У 27.3-23721759-002:2007 на загальну суму 2 620 800,00 грн відповідач прийняв без будь-яких зауважень, проте здійснив оплату лише частково у розмірі 655 200,00 грн, унаслідок чого в нього утворилась заборгованість перед позивачем у розмірі 1 965 600,00 грн. Відповідно до пунктів 7.1, 7.3 договору, у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену законами та цим договором. У разі несвоєчасної оплати за поставлений товар, покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі облікової ставки НБУ від вартості несплаченого товару за кожен день прострочення. Згідно зі статтею 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, установлений договором або законом. Перевіривши періоди та порядок нарахування заявлених до стягнення сум пені та річних суди обох інстанцій визнали їх обґрунтованими. Здійснивши перерахунок інфляційних нарахувань суди задовольнили їх частково у сумі 161 179,20 грн через помилки при розрахунку. Відтак суд визнає оскаржувані судові акти законними та обґрунтованими. Доводу скаржника про те, що судами не залучено до участі у справі Міністерство інфраструктури України надавалась оцінка апеляційною інстанцією та він обґрунтовано відхилений судом, зокрема на підставі приписів статті 96 Цивільного кодексу України відповідно до яких скаржник є окремою юридичною особою і самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями усім належним йому майном. Міністерство, як засновник, не відповідає за зобов'язаннями юридичної особи у спорах, що не стосуються майна господарських організацій. У даному випадку позов заявлений про стягнення боргу за поставлену продукцію. Щодо посилань скаржника на те, що анкери закладні АЗ-1, поставлені Приватним підприємством "Мікатор" та виготовлені відповідно до ТУ У 27.3-23721759-002:2007 не можуть застосовуватися відповідачем за призначенням так, як рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.10.14 у справі №826/14671/14, яке набрало законної сили 03.12.14 було скасовано погодження зазначених технічних умов, судова колегія зазначає таке. За приписами статті 673 Цивільного кодексу України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі-продажу. У разі відсутності в договорі купівлі-продажу умов щодо якості товару продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, придатний для мети, з якою товар такого роду звичайно використовується. Якщо продавець при укладенні договору купівлі-продажу був повідомлений покупцем про конкретну мету придбання товару, продавець повинен передати покупцеві товар, придатний для використання відповідно до цієї мети. У разі продажу товару за зразком та (або) за описом продавець повинен передати покупцеві товар, який відповідає зразку та (або) опису. Якщо законом встановлено вимоги щодо якості товару, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, який відповідає цим вимогам. Судами установлено і це не заперечує скаржник, що на час прийняття позивачем товару, він відповідав ТУ У 27.3-23721759-002:2007. Те, що у подальшому змінені Технічні умови без внесення змін до договору не є виною виробника. Відтак посилання скаржника не спростовують установленого судами. Посилання касаційної скарги на порушення апеляційним судом приписів статті 79 Господарського процесуального кодексу України також визнаються судом неспроможними. Зупинення провадження у справі - це тимчасове й повне припинення всіх процесуальних дій у справі, що викликане настанням зазначених у законі причин, що перешкоджають подальшому руху процесу, і щодо яких невідомо, коли вони можуть бути усунені. Питання зупинення провадження у справі регулюються статтею 79 Господарського процесуального кодексу України, якою встановлено вичерпний перелік підстав зупинення провадження у справі. Зупинення провадження у справі з інших підстав є неправомірним. Зокрема, відповідно до частини першої названої статті господарський суд зупиняє провадження у справі в разі неможливості розгляду даної справи до вирішення пов'язаної з нею іншої справи, що розглядається іншим судом. При цьому пов'язаною з даною справою є така інша справа, у якій інший суд встановлює обставини, що впливають чи можуть вплинути на подання і оцінку доказів у даній справі; в тому числі йдеться про факти, які мають преюдиціальне значення відповідно до частини третьої і четвертої статті 35 Господарського процесуального кодексу України. Під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно установити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв'язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи даному господарському суду, одночасністю розгляду двох пов'язаних між собою справ різними судами або з інших причин. З огляду на викладене питання зупинення провадження у справі оцінюється судом у кожному окремому випадку, а відтак відмова у зупиненні провадження є правом суду, яким той користується у разі установлення, що інша справа не може вплинути на розгляд даної. Поряд з цим предметом доказування є сукупність фактів та обставин, які необхідно встановити у справі. Господарський суд визначає предмет доказування виходячи з вимог і заперечень сторін, керуючись нормою матеріального права, яка повинна бути застосована в даному випадку. Встановивши коло фактів, суд визначає, які докази мають бути досліджені для установлення наявності або відсутності цих фактів. Вирішуючи це, господарський суд має користуватися правилами належності та допустимості доказів. В даному судовому спорі до предмета доказування входять: правова підстава для відвантаження товару, установлення факту поставки та приймання товару в порядку, за якістю, кількістю та в асортименті передбаченими договором, що має підтверджуватись відповідними документами, та встановлення факту і строку оплати за отриманий товар. Відтак, суд відмовляючи у зупиненні провадження у даній справі до розгляду справи №910/31267/15 Господарського суду міста Києва, не знайшов підстав для задоволення такого клопотання оскільки предмет доказування міг бути установлений за даними матеріалами справи. Звернення скаржника з даним клопотанням та розгляд його судом зафіксовано в протоколі судового засідання від 25.01.16. Те, що апеляційний суд не зазначив про розгляд та відмову у задоволенні клопотання в тексті постанови не може бути підставою для її скасування. Відповідно до частини першої статті 11110 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення місцевого чи апеляційного господарського суду є, зокрема, порушення або неправильне застосування норм процесуального права. Проте судовий акт підлягає скасуванню лише за умови, якщо таке порушення призвело до прийняття неправильного судового рішення. Скасування судового рішення має бути наслідком істотного порушення процесуальних прав сторін спору або інших учасників судового процесу, що потягло за собою неможливість встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного розгляду справи. Відповідне питання повинно вирішуватись у кожному конкретному випадку на підставі визначення кола обставин, що входять до предмета доказування у справі, та з урахуванням її матеріалів. Безумовною підставою для скасування судового рішення касаційною інстанцією є прийняття такого рішення з порушенням (порушеннями), зазначеним у частині другій статті 11110 Господарського процесуального кодексу України. Крім того, відповідно до частини першої статті 47 названого Кодексу судове рішення приймається за результатами обговорення усіх обставин справи, а частиною першою статті 43 цього ж Кодексу передбачено всебічний, повний і об'єктивний розгляд в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності. З огляду на викладене, порушень норм законодавства, а відтак і підстав для скасування постанови апеляційного суду та задоволення касаційної скарги судом не виявлено. Витрати зі сплати судового збору за розгляд касаційної скарги покладаються на скаржника.

Ураховуючи викладене та керуючись статтями 1115, 1117, 1118, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України