ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 січня 2017 року Справа № 917/517/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Карабаня В.Я. - головуючого, Ковтонюк Л.В., Могила C.К.,розглянувши матеріали касаційноїскаргитовариства з обмеженою відповідальністю "Овруцький молочноконсервний комбінат"напостанову Харківського апеляційного господарського суду від 17.10.16 та рішення господарського суду Полтавської області від 24.05.16у справігосподарського суду Полтавської області №917/517/15за позовомприватного акціонерного товариства "Технологія"дотовариства з обмеженою відповідальністю "Овруцький молочноконсервний комбінат"простягнення 556649,32грн.,

за участі представників сторін:

від позивача - Кучменко С.В.,

від відповідача - не з'явилися,

У С Т А Н О В И В:

27.02.2015 між приватним акціонерним товариством "Технологія" (постачальник) та товариством з обмеженою відповідальністю "Овруцький молочноконсервний комбінат" (покупець) було укладено договір поставки №97, відповідно до умов якого постачальник зобов'язався поставити покупцю продукцію виробничо-технічного призначення - пакети-вкладиші з комбінованих матеріалів у асортименті, а покупець зобов'язався прийняти зазначену продукцію та сплатити її вартість на умовах цього договору.

Відповідно до п.1.2. договору поставка продукції здійснюється партіями на підставі заявок покупця для використання ним у власній виробничій діяльності. Ціна продукції може погоджуватись сторонами в еквіваленті до іноземної валюти - євро. Погоджена ціна зазначається у протоколі узгодження ціни продукції, що є невід'ємною частиною цього договору (п.2.1. договору).

Згідно п.3.1. договору поставка продукції здійснюється за письмовою заявкою, скріпленою печаткою та підписом уповноваженої особи покупця, що надається постачальнику за допомогою факсимільного зв'язку чи електронної пошти. У заявці покупець зазначає найменування, кількість, асортимент продукції, бажаний строк її поставки, а також за необхідності й іншу інформацію, необхідну для належного виконання постачальником своїх зобов'язань за договором.

Пунктом 3.4. договору визначено строк поставки замовленої партії продукції - до 21 календарного дня, наступного за днем прийняття заявки до виконання, якщо сторонами не погоджено інше.

Пунктом 3.9. договору передбачено, що право власності на продукцію та її тару (пакування) переходить від постачальника до покупця у момент фактичного отримання продукції покупцем та підписання уповноваженим представником останнього видаткових накладних.

Відповідно до п.4.1. договору оплата продукції здійснюється покупцем у національній валюті шляхом безготівкового перерахунку коштів на рахунок постачальника протягом 30 календарних днів з дня поставки.

За умовами пункту 6.4. договору у разі порушення строків виконання грошових зобов'язань покупець на вимогу постачальника зобов'язаний виплатити останньому неустойку в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості невиконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення. Виплата неустойки не звільняє сторін від виконання прийнятих до виконання зобов'язань за договором (п.6.5. договору)

Договір набирає чинності з моменту підписання уповноваженими представниками сторін та діє до 31.12.2015, але в будь-якому випадку до повного завершення сторонами прийнятих до виконання зобов'язань (п.9.2. договору).

Згідно письмових заявок ТОВ "Овруцький молочноконсервний комбінат" від 02.11.2015, 16.11.2015, 01.12.2015, ПАТ "Технологія" поставили комбінату продукцію на загальну суму 590 922,00грн., що підтверджується товарно-транспортними накладними №4416 від 05.11.2015 року, №4660 від 19.11.2015 року, №5021 від 04.12.2015 року; видатковими накладними РН-0004416 від 05.11.2015 року, РН-0004660 від 19.11.2015 року, РН-0005021 від 04.12.2015 року та довіреностями на отримання цінностей №1053 від 05.11.2015, №1097 від 18.11.2015, №1178 від 03.12.2015.

У свою чергу ТОВ "Овруцький молочноконсервний комбінат" за отриману продукцію розрахувалися не у повному обсязі, що стало приводом для звернення ПАТ "Технологія" до суду з позовом про стягнення 515 129,29 грн. основного боргу, 59 922,57 грн. пені, 3 704,18 грн. - 3% річних, 10 250,45 грн. інфляційних втрат.

24.05.2016 рішенням господарського суду Полтавської області (суддя Тимощенко О.М.), позовні вимоги, з урахуванням заяв про їх зменшення від 26.04.2016 та від 20.05.2016, задоволено частково, стягнуто з ТОВ "Овруцький молочноконсервний комбінат" на користь ПАТ "Технологія" основний борг у сумі 435 129,29 грн., пеню у сумі 85 431,75 грн., 3% річних у сумі 5 927,97 грн., інфляційні втрати у сумі 22 118,73 грн. В іншій частині позову відмовлено.

17.10.2016 постановою Харківського апеляційного господарського суду (судді Хачатрян В.С., Івакіна В.О., Медуниця О.Є.) рішення суду першої інстанції змінено, пункт 2 резолютивної частини викладено у наступній редакції: "Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Овруцький молочноконсервний комбінат" на користь приватного акціонерного товариства "Технологія" 435 129,29 грн. основного боргу, 85431,75 грн. пені, 5927,97 грн. 3% річних та 22818,73 грн. інфляційних, 8229,12 грн. витрат по сплаті судового збору". у іншій частині рішення від 24.05.2016 залишено без змін.

У касаційній скарзі товариство з обмеженою відповідальністю "Овруцький молочноконсервний комбінат" посилалися на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, тому просили зазначені рішення скасувати та ухвалити нове про відмову в позові повністю. Заявник зазначав, що видаткові накладні не відповідають вимогам первинних бухгалтерських документів, встановленим ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність". Стверджував, що від його імені ці документи підписано не уповноваженою особою. Виходячи з чого вважав, що строк виконання ним зобов'язання з оплати поставленого позивачем товару не настав.

Проаналізувавши касаційну скаргу на предмет її обґрунтованості у сукупності з іншими матеріалами справи, колегія суддів приходить до висновку про відхилення вимог скарги виходячи з наступного.

Частково задовольняючи позовні вимоги, попередні судові інстанції виходили з того, що станом на день розгляду справи відповідачем 435 129,29грн. боргу не погашено, що підтверджується наявними у матеріалах справи доказами.

Статтею 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності до ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Положеннями ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч.1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відтак за тієї умови, що факт наявності порушення відповідачем договірних зобов'язань перед позивачем належним чином доведений, документально підтверджений та не спростований відповідачем, про що свідчать наявні у матеріалах справи товарно-транспортні накладні, видаткові накладні та довіреності на отримання матеріальних цінностей, суди дійшли підставних висновків про задоволення позовних вимог у частині стягнення основного боргу, зменшивши розмір останнього на суми коштів, сплачені відповідачем у ході розгляду справи.

Згідно з ч.ч.1,3 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Перевіривши розрахунок позивача, попередні судові інстанції на підставі п.6.4. договору дійшли висновку про обгрунтованість позовних вимог у частині стягнення 85 431,75 грн. пені, тому правильно стягнули з відповідача зазначену суму.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї статті нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Беручи до уваги викладене, суд апеляційної інстанції, застосовуючи положення ст.ст.610, 625 ЦК України, з урахуванням відповідальності відповідача за несвоєчасні платежі, передбаченої договором та чинним законодавством, правомірно постановив про часткове задоволення позову, стягнувши з відповідача на користь позивача 5 927,97грн. 3% річних, 22 818,73грн. інфляційних втрат, змінивши рішення суду першої інстанції у частині інфляційних нарахувань з огляду на допущення цим судом арифметичної помилки, виходячи з індексів інфляції та суми боргу.

Доводи заявника у касаційній скарзі підлягають відхиленню, оскільки як убачається зі змісту видаткових накладних та довіреностей, засвідчених печаткою підприємства відповідача, товар від імені останнього отримано уповноваженою особою, будь-яких відомостей про незаконне використання печатки ТОВ "Овруцький молочноконсервний комбінат" матеріали справи не містять, на що обґрунтовано було звернуто увагу судом апеляційної інстанції.

Інших обґрунтувань, з посиланням на норми права, які б спростовували висновки попередніх судових інстанцій, заявником не наведено, у зв'язку з чим колегія суддів не вбачає підстав для зміни чи скасування оскаржуваних рішень, при ухваленні яких здійснено всебічний, повний та об'єктивний розгляд у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, надано належну правову оцінку всім наявним у матеріалах справи доказам й твердженням сторін, правильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Доводи заявника, викладені у касаційній скарзі не заслуговують на увагу, зводяться до переоцінки доказів, що в силу положень ст. 111-7 ГПК України не відноситься до компетенції касаційної інстанції.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 -11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Овруцький молочноконсервний комбінат" залишити без задоволення, а постанову Харківського апеляційного господарського суду від 17.10.16 та рішення господарського суду Полтавської області від 24.05.16 у справі №917/517/16 - без змін.

Головуючий суддя В.Я. Карабань

Суддя Л.В. Ковтонюк

Суддя C.К. Могил