ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 березня 2017 року Справа № 921/107/16-г/14
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Рогач Л.І., - головуючого, доповідача Алєєвої І.В., Дроботової Т.Б.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Державної екологічної інспекції у Тернопільській областіна постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 10.10.2016у справі№ 921/107/16-г/14 Господарського суду Тернопільської областіза позовомПершого заступника керівника Теребовлянської місцевої прокуратури м. Підгайці, Тернопільської області в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Тернопільській областідоФізичної особи-підприємця ОСОБА_4простягнення збитків
за участю представників: позивачане з'явились (про час та місце судового засідання повідомлені належно)відповідача не з'явились (про час та місце судового засідання повідомлені належно)прокуратурине з'явились (про час та місце судового засідання повідомлені належно)
ВСТАНОВИВ:
Перший заступник керівника Теребовлянської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції у Тернопільській області звернувся до Господарського суду Тернопільської області з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про стягнення збитків в сумі 195248,32 грн. Позов мотивовано порушенням відповідачем вимог природоохоронного законодавства з огляду на здійснення ним спеціального водокористування без відповідного дозволу, внаслідок чого державі завдано шкоди, приписами статей 44, 49, 111 Водного кодексу України, статті 1166 Цивільного кодексу України, Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища".
Відповідач у відзиві проти задоволення позову заперечував, зазначаючи про те, що розрахунок збитків, заявлених до стягнення, здійснено на підставі Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, у редакції, яка на момент подання позову втратила чинність, натомість, нова редакція передбачає інший розрахунок розміру збитків за самовільне водокористування. Також у письмових поясненнях відповідач зазначав про відсутність в його діях правопорушень, які з точки зору законодавства слугують підставою для відшкодування шкоди, у заявлених контролюючим органом розмірах, на недотримання екологічною інспекцією законодавчих приписів при проведенні перевірки та обрахунку шкоди, яка заявлена до відшкодування.
Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 01.07.2016 (судді: Руденко О.В. - головуючий, Андрушків Г.З., Хома С.О.) в позові відмовлено.
Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 10.10.2016 (судді: Малех І.Б. - головуючий, Желік М.Б., Кузь В.Л.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін.
Не погоджуючись з висновками господарських судів попередніх інстанцій, Державна екологічна інспекція у Тернопільській області звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення та постанову у справі скасувати, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. Обґрунтовуючи касаційну скаргу, скаржник посилався на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, зокрема, приписів статей 44, 49, 110, 111 Водного кодексу України, статті 1166 Цивільного кодексу України, статей 68, 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища", зазначаючи, що факт здійснення відповідачем спеціального водокористування без відповідного дозволу підтверджено належними та допустимими доказами, зокрема, актом обстеження, протоколом про вчинення адміністративного правопорушення, постановою про накладення адміністративного стягнення, водночас, суди взяли до уваги неналежні докази щодо обставин спуску води у ставку, надані відповідачем.
Сторони не скористалися процесуальним правом на участь у судовому засіданні касаційної інстанції; від заявника надійшло клопотання про розгляд касаційної скарги за відсутності представників інспекції у зв'язку з неможливістю забезпечити явку представника у засідання суду.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Стаття 38 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" визначає, що в порядку спеціального використання природних ресурсів громадянам, підприємствам, установам і організаціям надаються у володіння, користування або оренду природні ресурси на підставі спеціальних дозволів, зареєстрованих у встановленому порядку, за плату для здійснення виробничої та іншої діяльності, а у випадках, передбачених законодавством України, - на пільгових умовах. Згідно зі статтею 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність. Відповідальність за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища несуть особи, винні, зокрема, у самовільному спеціальному використанні природних ресурсів. Підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України. Застосування заходів дисциплінарної, адміністративної або кримінальної відповідальності не звільняє винних від компенсації шкоди, заподіяної забрудненням навколишнього природного середовища та погіршенням якості природних ресурсів.
Суди попередніх інстанцій встановили, що 17.10.2014 державні інспектори з охорони навколишнього природного середовища Тернопільської області Добренько О.С. та Глущенком М.Г. провели обстеження ставка на території Староміської сільської ради Підгаєцького району Тернопільської області та зафіксували в акті обстеження, що водоймище знаходиться у спущеному стані, а приватним підприємцем ОСОБА_4 проводиться вилов риби, зробивши висновок про використання господарюючим суб'єктом поверхневої води для рибництва без спеціального дозволу. На підставі результатів обстеження позивач склав протокол про вчинення адміністративного правопорушення, постанову про накладення адміністративного стягнення та здійснив розрахунок збитків, що заподіяні державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів.
З матеріалів справи вбачається, що предметом даного судового розгляду є вимога про стягнення з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 195248,32 грн. збитків, завданих державі внаслідок порушення відповідачем вимог водного законодавства.
Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий господарський суд виходив з недоведеності за статтями 33, 34 Господарського процесуального кодексу України складу цивільно-правового порушення відповідача, за яке застосовується відповідальність у вигляді заподіяних збитків, а також причинно-наслідкового зв'язку між збитками і протиправною поведінкою відповідача. Переглядаючи справу в повному обсязі за статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції повторно з'ясував зазначені вище обставини справи, зазначивши, що як факт зариблення так і факт вилову риби позивач належними доказами не підтвердив; матеріали перевірки місять суперечливі відомості щодо обставин скиду води у ставку.
Зокрема, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суди попередніх інстанцій встановили, що використання відповідачем спірного водоймища у 2013 році саме для рибогосподарських потреб позивач не довів; посадовими особами позивача не зафіксовано належними та допустимими доказами і факт зариблення приватним підприємцем ОСОБА_4 ставу Загайці № 1, при цьому, як зазначили суди, накладні від 30.04.2013 та 08.05.2013, на які посилається позивач, в матеріалах справи відсутні.
Інших доказів в підтвердження вказаних обставин (заявки про проведення робіт зі вселення водних біоресурсів, акт про виконання робіт із вселення, підсумковий про виконання робіт із вселення водних біоресурсів та робіт, що належать до природоохоронних заходів, тощо) матеріали справи також не містять. Водночас, на виконання вимог суду, листом від 22.06.2016 № 04-02/408 Управління охорони, використання і відтворення водних біоресурсів та регулювання рибальства у Тернопільській області, повідомило, що на протязі 2013-2014 років приватний підприємець ОСОБА_4 до управління із заявками про проведення робіт із вселення водних біоресурсів у рибогосподарський водний фонд не звертався.
Суди також взяли до уваги, що жодних відомостей щодо знаряддя лову, виду виловленої риби, її кількості, назви, тощо, тобто, інформації, яка б вказувала на вилов водних живих ресурсів з метою задоволення потреб населення і народного господарства (промислове рибальство), а не власних (любительське рибальство), жоден із оформлених посадовими особами контролюючого органу документів не містить.
Дослідивши наданий акт від 17.10.2014, суди з'ясували, що за його змістом на час проведення обстеження вода у ставі Загайці № 1 вже була скинута повністю; у протоколі про адміністративне правопорушення від цього ж числа, вказано, що спуск води зі ставка здійснений саме приватним підприємцем 17.10.2014, тобто, у день перевірки, водночас, за даними Технічного паспорта ставка, що виготовлений Тернопільським обласним управлінням водних ресурсів, для спуску води з останнього необхідно 20 днів; поміж цим, за наданими відповідачем поясненнями та даними акта обстеження від 14.10.2014, наявним в матеріалах справи, вода зі ставка була скинута внаслідок аварійного прориву, який стався через пошкодження двох нижніх заставок однієї із водоспускних споруд.
Відповідно до статті 1 Водного кодексу України водокористуванням є використання вод (водних об'єктів) для задоволення потреб населення, промисловості, сільського господарства, транспорту та інших галузей господарства, включаючи право на забір води, скидання стічних вод та інші види використання вод (водних об'єктів).
Відповідно до статті 48 Водного кодексу України спеціальне водокористування - це забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів. Згідно пункту 9 статті 44 Водного кодексу України водокористувачі зобов'язані здійснювати спеціальне водокористування лише за наявності дозволу.
Згідно зі статтею 110 Водного кодексу України порушення водного законодавства тягне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно з законодавством України. Водокористувачі звільняються від відповідальності за порушення водного законодавства, якщо вони виникли внаслідок дії непереборних сил природи чи воєнних дій. При цьому, відповідальність за порушення водного законодавства несуть винні особи.
Відповідно до норм статті 111 Водного кодексу України підприємства, установи, організації і громадяни України, а також іноземні юридичні і фізичні особи та особи без громадянства зобов'язані відшкодувати збитки, завдані ними внаслідок порушень водного законодавства, в розмірах і порядку, встановлених законодавством України. Притягнення винних у порушенні водного законодавства до відповідальності не звільняє їх від обов'язку відшкодування збитків, завданих ними внаслідок порушення водного законодавства.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду унормовані статтею 1166 Цивільного кодексу України. За приписами зазначеної норми майнова шкода, завдана неправомірними діями майну юридичної особи, відшкодовується у повному обсязі особою, яка її завдала; особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Наведена стаття унормовує загальні підстави для відшкодування шкоди в рамках позадоговірних (деліктних) зобов'язань. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає за наявності вини заподіювача шкоди. Фактичною підставою для застосування такого виду відповідальності є вчинення особою правопорушення. Юридичною підставою позадоговірної відповідальності є склад цивільного правопорушення.
При цьому, для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: 1) протиправної поведінки; 2) збитків; 3) причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками; 4) вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
Дослідивши матеріали справи, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про недоведеність позивачем усіх складових цивільного правопорушення, як то: протиправної поведінки відповідача та його вини, що є обов'язковою умовою для покладення на відповідача відповідальності у вигляді відшкодування збитків; не установлено судами і причинно-наслідкового зв'язку між збитками і протиправною поведінкою, що унеможливлює висновок про обґрунтованість позову. При цьому суди врахували, що перевіркою не було установлено факту спуску води у ставку відповідачем саме для вилову риби, тобто того, що зменшення рівня води у спірному водному об'єкті було спричинено та виникло внаслідок протиправних дій останнього.
Доводи касаційної скарги не спростовують належно та повно встановлених судами істотних обставин справи та законності їх правових висновків відповідно до наведених вище положень законодавства; підстав для скасування судових рішень з мотивів, викладених у касаційній скарзі, не вбачається.
Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин; обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Перевіривши у відповідності до частини 2 статті 1115 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного та рішенні місцевого господарського судів, колегія суддів дійшла висновків про те, що господарські суди вирішили спір відповідно до вимог статей 42, 43, 33, 34, 43, 84, 101, 105 Господарського процесуального кодексу України, розглянули всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, надали оцінку доказам, наявним у матеріалах справи, та доводам сторін, відповідно відобразивши це в судових рішеннях.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 43, 1117, пунктом 1 статті 1119, статтями 11110, 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Державної екологічної інспекції у Тернопільській області залишити без задоволення.
Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 10.10.2016 у справі № 921/107/16-г/14 Господарського суду Тернопільської області та рішення Господарського суду Тернопільської області від 01.07.2016 залишити без змін.
Головуючий Л. Рогач
Судді: І. Алєєва
Т.Дроботова