ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 грудня 2016 року Справа № 910/27384/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Демидової А.М. (доповідач у справі),суддів:Владимиренко С.В., Шевчук С.Р.,розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Банк Петрокоммерц-Україна"на рішення та постановугосподарського суду міста Києва від 11.12.2015 Київського апеляційного господарського суду від 03.10.2016у справі№ 910/27384/15 господарського суду міста Києваза позовомСпільного українсько-німецького підприємства "Марком" у формі Товариства з обмеженою відповідальністюдо1. Публічного акціонерного товариства "Банк Петрокоммерц-Україна" (відповідач-1); 2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Централ Капітал" (відповідач-2)треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача-11. Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг (третя особа-1); 2. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (третя особа-2); 3. Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації у Публічному акціонерному товаристві "Банк Петрокоммерц-Україна" - Гулей Олександр Іванович (третя особа-3)провизнання недійсним договору,за участю представників: від позивача не з'явивсявід відповідача-1Карпенко Я.В.від відповідача-2Вабіщевич Т.В.від третьої особи-1не з'явивсявід третьої особи-2не з'явивсявід третьої особи-3не з'явився

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2015 року Спільне українсько-німецьке підприємство "Марком" у формі Товариства з обмеженою відповідальністю (далі - СП "Марком") звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до Публічного акціонерного товариства "Банк Петрокоммерц-Україна" (далі - ПАТ "Банк Петрокоммерц-Україна") та Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Централ Капітал" (далі - ТОВ "ФК "Централ Капітал") про визнання недійсним договору відступлення прав вимоги (договір цесії) від 24.07.2015, укладеного між відповідачами.

Рішенням господарського суду міста Києва від 11.12.2015 у справі № 910/27384/15 (суддя Спичак О.М.) у задоволенні позовних вимог СП "Марком" відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.10.2016 (колегія суддів у складі: Зеленіна В.О. - головуючого, Дідиченко М.А., Коршун Н.М.) рішення господарського суду міста Києва від 11.12.2015 у справі № 910/27384/15 залишено без змін.

Не погоджуючись із рішенням господарського суду міста Києва від 11.12.2015 та постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.10.2016 у справі № 910/27384/15, ПАТ "Банк Петрокоммерц-Україна" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить суд скасувати зазначені рішення та постанову і прийняти нове рішення, яким позовні вимоги СП "Марком" задовольнити у повному обсязі.

В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що оскаржувані судові акти прийняті з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 05.12.2016 колегією суддів у складі: Демидової А.М. - головуючого (доповідач у справі), Владимиренко С.В., Шевчук С.Р. прийнято зазначену касаційну скаргу ПАТ "Банк Петрокоммерц-Україна" до касаційного провадження та призначено її розгляд у судовому засіданні на 13.12.2016 о 10 год. 15 хв.

У відзиві на касаційну скаргу ПАТ "Банк Петрокоммерц-Україна", який надійшов до Вищого господарського суду України 12.12.2016, ТОВ "ФК "Централ Капітал" проти касаційної скарги заперечує і просить суд залишити її без задоволення, а оскаржувані рішення та постанову - без змін.

Учасники судового процесу, згідно з приписами ст. 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак позивач та треті особи передбаченим законом правом на участь у розгляді скарги касаційною інстанцією не скористалися.

Заслухавши представників відповідача-1 та відповідача-2, дослідивши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, 29.11.2011 між ПАТ "Банк "Петрокоммерц-Україна" (Банк) та СП "Марком" (Позичальник) було укладено кредитний договір № 041-11-11, за умовами якого Банк зобов'язався надати Позичальнику кредит у розмірі, що не перевищує суму кредиту, в порядку та на умовах, які встановлені у розділі І та розділі ІІ Договору, а Позичальник зобов'язався належним чином використати та повернути Банку отриманий кредит, а також сплатити відповідні проценти і виконати всі інші зобов'язання, як вони визначені в Договорі. Сума кредиту за вказаним Договором складає 895 000 дол. США.

Також, 29.11.2011 між ПАТ "Банк "Петрокоммерц-Україна" (Банк) та СП "Марком" (Позичальник) було укладено кредитний договір № 043-11-11, за умовами якого Банк зобов'язався надати Позичальнику кредит у розмірі, що не перевищує суму кредиту, в порядку та на умовах, які встановлені у розділі І та розділі ІІ Договору, а Позичальник зобов'язався належним чином використати та повернути Банку отриманий кредит, а також сплатити відповідні проценти і виконати всі інші зобов'язання, як вони визначені в Договорі. Сума кредиту за вказаним Договором складає 27 018 658 російських рублів (відповідно до додаткової угоди № 1 від 31.07.2012).

24.07.2015 між ПАТ "Банк "Петрокоммерц-Україна" (Цедент) та ТОВ "ФК "Централ Капітал" (Цесіонарій) було укладено договір відступлення прав вимоги (договір цесії) (далі - Договір цесії).

Відповідно до п. 1.1 Договору цесії Цедент передає (відступає) Цесіонарію свої права вимоги до боржників, у тому числі до СП "Марком", за кредитними договорами № 041-11-11 від 29.11.2011 та № 043-11-11 від 29.11.2011, а Цесіонарій набуває приймає (набуває) права вимоги за основними договорами та зобов'язується сплатити ціну прав вимоги за цим Договором.

Пунктом 1.2 Договору цесії визначено, що за основними договорами відступаються наступні права: право вимоги повернення заборгованості за основною сумою кредитів відповідно до основних договорів; право вимоги сплати процентів за користування кредитами в розмірі, встановленому основними договорами, нарахованих та несплачених станом на дату відступлення; право вимоги сплати комісій та інших обов'язкових платежів у розмірі, встановленому основними договорами, нарахованих та несплачених станом на дату відступлення; право вимоги сплати неустойки (пені, штрафів) у випадку невиконання чи неналежного виконання боржниками зобов'язань за основними договорами. Право вимоги за зобов'язаннями боржників, визначеними основними договорами в іноземній валюті, відступаються в розмірі, еквівалентному національній валюті за офіційним курсом НБУ на день укладення даного Договору.

Згідно з пп. 3.1.4 п. 3.1 Договору цесії за домовленістю сторін ціна прав вимоги за цим Договором на дату укладання Договору, відносно СП "Марком" становить 20 809 437,81 грн.

Відповідно до п. 6.2 Договору цесії цей Договір вважається укладеним з дати його підписання сторонами та скріплення печатками сторін і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим Договором.

На виконання умов Договору цесії відповідач-2 сплатив відповідачу-1 грошові кошти в розмірі 20 809 437,81 грн., що підтверджується копією різновалютного меморіального ордеру № 31747952 від 27.08.2015 (т. 1 а.с. 97). Згідно з поясненнями відповідача-1 вказана сума дорівнює фактичній заборгованості позивача за обома кредитними договорами (том 1 а.с. 96).

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач послався на те, що відповідач-2, як фінансова установа, згідно із відомостями, які містяться в Державному реєстрі фінансових установ, має право на надання наступних послуг: поручительств, позик, послуг з факторингу, гарантій, фінансових кредитів за рахунок власних коштів, послуг з фінансового лізингу, залучення фінансових активів юридичних осіб із зобов'язанням щодо наступного їх повернення. Разом з тим, як вказав позивач, укладений між відповідачем-1 та відповідачем-2 Договір цесії, за яким ТОВ "ФК "Централ Капітал" отримало право вимоги, вчинений за межами правосуб'єктності останнього та з порушенням вимог чинного законодавства в частині встановлених обмежень для фінансових установ, оскільки відповідач-2, як фінансова установа, зобов'язаний займатись виключно наданням фінансових послуг, зазначених у Свідоцтві про реєстрацію фінансової установи та його додатку.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч. 1); особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2); волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3); правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (ч. 4); правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5); правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (ч. 6).

Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (пп. 2.1 п. 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").

Крім учасників правочину (сторін за договором), а в передбачених законом випадках - прокурора, державних та інших органів позивачем у справі може бути будь-яке підприємство, установа, організація, а також фізична особа, чиї права та охоронювані законом інтереси порушує цей правочин.

Обов'язковими умовами визнання договору недійсним є наявність у позивача певного суб'єктивного права (охоронюваного інтересу) - об'єкта судового захисту, порушення у зв'язку з укладенням відповідного договору таких прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі, та належність обраного способу судового захисту.

Зі змісту умов Договору цесії вбачається, що Кредитор - ПАТ "Банк "Петрокоммерц-Україна" відступив грошову вимогу до боржника в обмін на грошові кошти, які Новий кредитор - ТОВ "ФК "Централ Капітал" зобов'язався сплатити Кредитору, тобто за умовами оспорюваного Договору фактично відбулося фінансування однієї особи іншою за рахунок передачі останній грошової вимоги цієї особи до третьої особи (боржника).

Водночас слід зазначити, що правовідносини стосовно фінансування під відступлення права грошової вимоги урегульовано главою 73 ЦК України.

Так, відповідно до частини першої статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

При цьому якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові (частина перша статті 1084 ЦК України).

Щодо суб'єктного складу таких правовідносин у частині третій статті 1079 ЦК України зазначено, що фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Згідно з визначенням термінів, наведеним у пункті 1 частини першої статті 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг", фінансова установа - юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку.

Фінансова послуга - операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів (пункт 5 частини першої статті 1 Закону).

За змістом частини першої статті 4 цього Закону факторинг є фінансовою послугою.

Частинами першою, другою статті 7 зазначеного Закону передбачено, що юридична особа, яка має намір надавати фінансові послуги, зобов'язана звернутися до відповідного органу державного регулювання ринків фінансових послуг протягом тридцяти календарних днів з дати державної реєстрації для включення її до державного реєстру фінансових установ. У разі якщо відповідно до закону надання певних фінансових послуг потребує ліцензування, фінансова установа має право на здійснення таких послуг лише після отримання відповідних ліцензій.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 13.04.2016 у справі № 910/5928/15-г.

Разом з тим, позивачем не заперечується наявність у ТОВ "ФК "Централ Капітал" права укладати договори факторингу на підставі свідоцтва про реєстрацію фінансової установи, виданого Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, за яким відповідачу-2 надано право здійснювати факторинг без отримання ліцензій та/або дозволів відповідно до законодавства. Так, зокрема, у позовній заяві позивач зазначив, що відповідача-2 зареєстровано як фінансову установу, що підтверджується свідоцтвом, виданим на підставі рішення Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг; згідно з відомостями, які містяться в Державному реєстрі фінансових установ, до видів фінансових послуг, які має право надавати відповідач-2, відноситься надання у тому числі послуг з факторингу.

З урахуванням викладеного, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про необґрунтованість доводів позивача щодо відсутності у відповідача-2 необхідного обсягу цивільної дієздатності при укладенні оспорюваного Договору цесії.

Також судами встановлено, що умовами пунктів 2.2.5 кредитних договорів № 041-11-11 від 29.11.2011 та № 043-11-11 від 29.11.2011 було передбачено право Банку відступати свої права, що виникли з договору чи у зв'язку з договором іншій (іншим) особам та повідомляти такій особі (особам) інформацію про Позичальника і його діяльність та передавати документи, що стосуються Позичальника і його діяльності.

Крім того, суди попередніх інстанцій встановили, що спірний Договір цесії на момент його укладення не суперечив чинному законодавству та моральним засадам суспільства, був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, і Договір виконаний відповідачами.

Відповідно до ч. 1 ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

З урахуванням викладеного, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, правомірно відмовив у задоволенні позовних вимог у зв'язку з їх необґрунтованістю.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 1115 та ч.ч. 1, 2 ст. 1117 ГПК України касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє судові рішення виключно на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні та постанові господарських судів. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Твердження скаржника про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваних рішення та постанови не знайшли свого підтвердження, у зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування оскаржуваних судових актів колегія суддів не вбачає.

Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Банк Петрокоммерц-Україна" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.10.2016 та рішення господарського суду міста Києва від 11.12.2015 у справі № 910/27384/15 залишити без змін.

Головуючий суддя А.М. Демидова

Судді С.В. Владимиренко

С.Р. Шевчук