ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2016 року Справа № 903/90/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Ємельянова А.С. (доповідач у справі),

суддів Карабаня В.Я.,

Малетича М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Волинської філіїна рішеннягосподарського суду Волинської області від 22.03.2016 р. (суддя Вороняк А.С.) та на постановуРівненського апеляційного господарського суду від 15.09.2016 р. (судді: Гудак А.Г., Василишин А.Р., Філіпова Т.Р.) у справі№903/90/16 господарського суду Волинської області за позовомПублічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Волинської філії доЛуцької міської ради провизнання права власності на майно за участю представників: від позивача Третяк М.О., довіреність №2267 від 28.12.2015 р.від відповідачане з'явились

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2016 року Публічне акціонерне товариство "Укртелеком" в особі Волинської філії звернулось до господарського суду Волинської області з позовною заявою до Луцької міської ради про визнання права власності на нерухоме майно: дванадцятиканальну кабельну каналізацію електрозв'язку, яка розташована в місті Луцьку по маршруту проспект Соборності, 26 (кут Воїнів - Інтернаціоналістів), кінцева адреса: проспект Соборності, 20, протяжністю 349,5 метрів.

Заявлені позовні вимоги мотивовано тим, що позивач добросовісно, безперервно та відкрито володіє зазначеним майном з 1993 року.

Рішенням господарського суду Волинської області від 22.03.2016 р., залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 15.09.2016 р., в позові відмовлено.

Місцевий та апеляційний господарські суди прийшли до висновок про відсутність підстав для визнання за позивачем права власності на спірне майно за набувальною давністю, оскільки останнім не вказано кому належало спірне майно, до того моменту як позивач почав здавати його в оренду.

Одночасно, за висновками господарських судів у даному випадку також не було дотримано порядку набуття права власності на безхазяйну річ.

Крім того, господарські суди попередніх інстанцій встановили, що в матеріалах справи відсутні докази добросовісного, безперервного та відкритого володіння позивачем усім майном, про визнання права власності на яке заявлено позов.

Не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду та рішенням господарського суду першої інстанції, Публічне акціонерне товариство "Укртелеком" в особі Волинської філії звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 15.09.2016 р. та прийняти нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга обґрунтована не правильним застосуванням попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права.

Так, на думку скаржника, господарські суди попередніх інстанцій не дослідили наданих позивачем доказів, які підтверджують добросовісність, відкритість та безперервність володіння Публічним акціонерним товариством "Укртелеком" спірним майном, а, отже, не дослідили всі фактичні обставини справи.

За протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.11.2016 р. справу №903/90/16 передано колегії суддів Вищого господарського суду України у складі: головуючий суддя - Ємельянов А.С. (доповідач у справі), судді: Карабань В.Я., Малетич М.М.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 21.11.2016 р., колегією суддів у складі: головуючий суддя - Ємельянов А.С. (доповідач у справі), судді: Карабань В.Я., Малетич М.М., касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Волинської філії прийнято до провадження. Розгляд справи призначено на 12.12.2016 р.

У судове засідання 12.12.2016 р. з'явився представник позивача.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, причини неявки суду не повідомив.

Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, сторони зобов'язані добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

З врахуванням вищенаведеного, судова колегія приходить до висновку про можливість розгляду касаційної скарги без участі представника відповідача.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав доводи, викладені в касаційній скарзі, просив її задовольнити.

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, заслухавши представника позивача, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Предметом розгляду в межах даної судової справи є вимога про визнання права власності на майно за набувальною давністю, тобто, на підставі ст. 344 Цивільного кодексу України.

Позивач стверджує, що Публічне акціонерне товариство "Укртелеком", як основний оператор надання послуг місцевого телефонного зв'язку, володіє дванадцятиканальною кабельною каналізацією по пр. Соборності у м. Луцьку і користується нею для забезпечення потреб територіальної громади міста.

З пояснень позивача господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що будівництво кабельної каналізації по пр. Соборності у м. Луцьку було здійснено в рамках генерального плану забудови району міста. Докази введення даного майна в експлуатацію та передачі на баланс позивача не збереглися.

Одночасно, як на підтвердження тривалого володіння спірним майном, позивач посилається на договори, за умовами яких позивач надавав замовникам доступ до місця в каналі кабельної каналізації для виконання ними робіт з прокладання кабелю, надавав у користування канали в кабельній каналізації, а також місця для використання в каналі.

Крім того, в обґрунтування своїх вимог позивач надав: копію наказу Державного комітету зв'язку та інформатизації України №150 від 23.12.1999 р., яким затверджено акт оцінки цілісного майнового комплексу Українського підприємства електрозв'язку "Укртелеком"; копію витягу з протоколу №8 засідання комісії з корпоратизації УДПЕЗ "Укртелеком" від 20.12.1999 р., яким передано Відкритому акціонерному товариству "Укртелеком" у власність нерухоме майно, яке враховувалося на балансі Волинської дирекції станом на 01.07.1999 р.; копію витягу з додатку до акту оцінки вартості цілісного майнового комплексу УДПЕЗ "Укртелеком" (Волинська філія); копію наказу Державного комітету зв'язку та інформатизації України "Про передачу нерухомого майна ВАТ "Укртелеком" №233 від 25.11.2003 р.; проект будівництва телефонної каналізації по вул. Малиновського (на даний час пр. Соборності) виготовлений у 1986 році за зверненням Луцької телеграфно-телефонної станції до управління капітального будівництва виконавчого комітету Луцької міської ради народних депутатів Волинської області про технічні умови на телефонізацію забудови другої черги по вул. Малиновського.

Вказані докази в їх сукупності були досліджені господарськими судами попередніх інстанцій.

При цьому, за висновками як місцевого, так і апеляційного господарських судів позивачем не доведено наявності підстав, з якими приписи ст. 344 Цивільного кодексу України пов'язують можливість визнання права власності за набувальною давністю.

Так, згідно з ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Статтею 328 вказаного кодексу визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 344 Цивільного кодексу України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим кодексом.

Дана стаття визначає ознаки володіння, які є необхідними для набуття права власності на річ за набувальною давністю, а саме:

- володіння має бути добросовісним, тобто, володілець не знав і не міг знати про те, що він володіє чужою річчю, інакше кажучи, обставини, у зв'язку з якими виникло володіння чужою річчю, не давали сумніву стосовно правомірності набуття майна;

- володіння має бути відкритим, а, отже, очевидним для всіх інших осіб;

- володіння має бути безперервним упродовж визначених законом строків (для нерухомого майна - 10 років, а для рухомого майно - 5 років).

Відтак, суттєвим для виникнення права власності за набувальною давністю, є встановлення обставин добросовісного заволодіння таким майном, безперервність та відкритість володіння.

Крім того, в п. 11 постанови пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав" №5 від 07.02.2014 р., роз'яснено, що право власності за набувальною давністю може бути набуто на майно, яке належить на праві власності іншій особі (а не особі, яка заявляє про давність володіння), а також на безхазяйну річ. Отже, встановлення власника майна або безхазяйності речі є однією з обставин, що має юридичне значення, і підлягає доведенню під час ухвалення рішення суду.

Керуючись наведеними правовими нормами та роз'ясненнями пленуму, господарські суди попередніх інстанцій дослідили наявні в матеріалах справи докази та визнали недоведеними наступні фактичні обставини, які потребують встановлення для застосування норм ст. 344 Цивільного кодексу України:

1. Відсутні докази відкритого володіння позивачем усім спірним об'єктом. З наявних договорів оренди вбачається, що в користування передавались окремі місця в кабельній каналізації.

2. Не встановлена особа власника майна, до початку володіння ним позивачем. При цьому, відповідач стверджує, що спірне майно не є комунальною власністю. В свою чергу, з пояснень Фонду державного майна України вбачається, що відповідна кабельна каналізація не міститься в переліку державного майна, яке не було включено до статутного капіталу позивача.

3. Не доведено, що спірне майно в розумінні приписів чинного законодавства є безхазяйною річчю. Зокрема, позивачем не дотримано порядку, закріпленого в ст. 335 Цивільного кодексу України.

4. Не визначено в чому саме полягає з боку відповідача невизнання або оспорення належного,на думку позивача, йому права власності.

Зважаючи на викладене, місцевий та апеляційний господарські суди відмовили в задоволенні заявлених у справі №903/90/16 позовних вимог.

З огляду на недоведеність позивачем вищевказаних обставин, колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з таким висновком господарських судів попередніх інстанцій, вважає його законним та обґрунтованим.

В свою чергу, доводи, викладені в касаційній скарзі, відхиляються колегією суддів Вищого господарського суду України, як такі, що зводяться виключно до переоцінки доказів вже досліджених та оцінених господарськими судами попередніх інстанцій.

Одночасно, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази, що закріплено в ч. 2 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1119 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Враховуючи, що місцевим та апеляційним господарськими судами в повній мірі встановлено всі обставини, які мають значення для вирішення спору по суті та таким обставинам надана правильна юридична оцінка, суд касаційної інстанції вважає, що оскаржувані судові акти не підлягають зміні чи скасуванню.

За приписами ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, на позивача покладається судовий збір за розгляд поданої ним касаційної скарги.

Керуючись ст.ст. 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" в особі Волинської філії залишити без задоволення.

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 15.09.2016 р. та рішення господарського суду Волинської області від 22.03.2016 р. у справі №903/90/16 залишити без змін.

Головуючий суддя А.С. Ємельянов

Судді В.Я. Карабань

М.М. Малетич