ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 квітня 2017 року Справа № 925/1707/15

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого: суддів:Нєсвєтової Н.М. (доповідач), Вовка І.В., Стратієнко Л.В. розглянувши касаційну скаргу приватного підприємства "Сігма" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.01.2017у справі№ 925/1707/15 Господарського суду Черкаської області за позовомприватного підприємства "Сігма" доприватно-орендного сільськогосподарського підприємства "Уманський тепличний комбінат" треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - 1.Національний банк України 2.Публічне акціонерне товариство "Банк "Київська Русь" провизнання права власності

за участю представників сторін:

позивача: Маркович В.О.,

відповідача: Залізняк І.І.,

третьої особи 1 на стороні відповідача: Шевчук П.О.,

третьої особи 2 на стороні відповідача: Баранов О.В.,

В С Т А Н О В И В:

Приватне підприємство "Сігма" звернулось до Господарського суду Черкаської області з позовом до Приватного-орендного сільськогосподарського підприємства "Уманський тепличний комбінат" про визнання права власності на 1/20 частку об'єкта, право на частку якого не визнається Приватно-орендним сільськогосподарським підприємством "Уманський тепличний комбінат" і іменується "Нежитлова будівля для реалізації сільськогосподарської продукції, площею 9334,3 кв. м", яка розташована за адресою: Черкаська область, м. Умань, вул. Дерев'янка, 26 та зареєстрована за Приватно-орендним сільськогосподарським підприємством "Уманський тепличний комбінат".

Свої позовні вимоги позивач мотивував тим, що він на підставі укладеного з відповідачем договору будівельного підряду №10\6 від 11.06.2007 та додаткової угоди до нього від 11.03.2008, провів за власний рахунок додаткові роботи на об'єкті будівництва, вартість яких відповідач не оплатив, у зв'язку з чим Приватне підприємство "Сігма" вважає, що на підставі умов додаткової угоди від 11.03.2008, у нього виникло право задовольнити свої вимоги шляхом визнання за ним права власності на частину будівлі, пропорційну вартості вкладу позивача (вартості проведених ним додаткових робіт).

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 10.03.2016 позовні вимоги задоволено повністю. Визнано за Приватним підприємством "Сігма" право власності на 1/20 частку нежитлової будівлі вказаної у Свідоцтві про право власності, виданого 29.12.2008 виконавчим комітетом Паланської сільської ради на підставі рішення від 26.12.2008 №104, як: нежитлова будівля для реалізації сільськогосподарської продукції, площею 9334, 3 кв. м., що розташована в м. Умань, Черкаської області, вул. Дерев'янка, 26. Стягнуто 10748 грн.13 коп. витрат по сплаті судового збору з Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства "Уманський тепличний комбінат" на користь Приватного підприємства "Сігма".

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.12.2016 до участі у справі залучено Національний банк України та Публічне акціонерне товариство "Банк "Київська Русь" в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.01.2017 рішення місцевого господарського суду скасовано, прийнято нове рішення яким у задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з постановою апеляційного суду, ПП "Сігма" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.01.2017 скасувати, а рішення місцевого господарського суду залишити в силі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування попередніми судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права при ухваленні зазначених судових рішень, вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 11 червня 2007 між Приватним підприємством "Сігма" (позивач у справі, підрядник за договором) та Приватно-орендним сільськогосподарським підприємством "Уманський тепличний комбінат" (відповідач у справі, замовник за договором) було укладено Договір будівельного підряду №10\6, відповідно до п. 1.1 якого генеральний підрядник зобов'язався виконати роботи по спорудженню складу готової продукції площею 9600 м. кв., а саме (підготовка підвалин, влаштування фундаментів та каркасу, влаштування огороджуючих конструкцій стін та покрівлі, влаштування каналізації) на об'єкті замовника, що розташований за адресою: вул. Дерев'янка, 26. м. Умань, Черкаської області, на підставі наданої замовником проектної документації та ввести його в експлуатацію.

Пунктом 1.2. договору визначено, що обсяг, види, ціна та терміни поетапного виконання робіт визначаються проектною документацією та договірною ціною.

Відповідно до п. 2.2. договору ціна договору визначена сторонами в розмірі 1 139 922,04 грн з ПДВ.

Оплата робіт здійснюється на підставі актів виконаних робіт, які враховують виконання і договірних і додаткових робіт. Після підписання сторонами акта приймання виконаних робіт, замовник протягом 3 робочих днів оплачує генеральному підряднику ціну виконаних робіт (п. 2.6-2.7. договору).

Остаточний термін виконання робіт, визначений п. 4.1. договору, встановлений до 30 грудня 2007.

Згідно з п. 6.1. договору матеріально-технічне забезпечення за цим договором покладається на замовника.

Як передбачено п. 1.3. договору підрядник виконує роботи із матеріалів замовника. При передачі матеріалів право власності на них до генпідрядника не переходить. Ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження (псування) матеріалу після прийняття по видаткових накладних до підписання сторонами проміжних актів приймання-передавання виконаних робіт несе генеральний підрядник.

Відповідно до п. 1.4. договору роботи, що не передбачені договором та проектною документацією, необхідність яких була виявлена в процесі виконання робіт, оформлюються додатковою угодою в усній чи письмовій формі. В даному випадку при необхідності додатково складаються всі документи, передбачені п. 1.2.

11 березня 2008 між Приватним підприємством "Сігма" та Приватно-орендним сільськогосподарським підприємством "Уманський тепличний комбінат" було укладено Додаткову угоду (інвестиційну) до Договору №10\6, яка набрала чинності з дати її підписання та діє до повного виконання сторонами обов'язків, визначених договором №10\6 та додатковою угодою (а.с.24-25).

У пунктах 1.5., 1.6. Додаткової угоди сторони узгодили, що у разі виявлення в процесі виконання робіт, перелік яких визначено Договором підряду №10\6 від 11 червня 2007 року, необхідності виконання додаткових робіт для повного спорудження складу готової продукції та введення його в експлуатацію, відповідно до п.1.1. договору підряду, та у разі неможливості замовника за власний кошт забезпечити генерального підрядника необхідними для виробництва матеріалами та механізмами, оплатити вартість виконаних додаткових робіт, останній має право за рахунок власних коштів, в межах лімітів, встановлених даною Додатковою угодою, здійснити інвестицію - оплатити такі додаткові роботи та забезпечити матеріалами та механізмами, необхідними для будівництва в межах ліміту до 900 000,00 гривень.

Відповідно до п. 1.7 Додаткової угоди визначення остаточної вартості додаткових робіт та вартості використаних матеріалів та механізмів, необхідних для будівництва здійснюється сторонами після повного виконання генеральним підрядником/Інвестором комплексу необхідних робіт на підставі актів виконаних робіт, підписаних сторонами в порядку, визначеному договором підряду.

Пунктом 1.8. Додаткової угоди визначено, що остаточні розрахунки між замовником та генеральним підрядником/інвестором здійснюється шляхом оплати замовником остаточної вартості інвестиції та вартості використаних матеріалів та механізмів, необхідних для виробництва, визначену відповідно до пункту 1.7. Додаткової угоди протягом 5-ти робочих днів з моменту підписання акту/останнього акту виконаних робіт (п. 1.8.1.) та у разі, якщо замовник не виконає зобов'язання по сплаті, визначенні п.п.1.8.1. Додаткової угоди генеральний підрядник/інвестор після введення в експлуатацію об'єкта будівництва відповідно до договору підряду, набуває права вимагати визнання за ним права власності на частку в такому об'єкті, пропорційну вартості (станом на день підписання актів виконаних робіт) здійснених ним інвестиції - додаткових робіт та вартість використаних матеріалів та механізмів, необхідних для виробництва, у будь-який незаборонений законом спосіб.

Згідно з п. 1.8.3. Додаткової угоди замовник має переважне право перед іншими особами на придбання частки об'єкту інвестицій у генерального підрядника/інвестора (позивача у справі), сплативши йому його вартість у розмірі вказаному у акті виконаних робіт.

Сторонами погоджено, що у разі, якщо замовник відмовляється в добровільному порядку реалізувати право генерального підрядника/інвестора, передбачене п.п.1.8.2. Додаткової угоди, останній уповноважений звернутися до компетентного суду України з позовом про визнання права власності протягом 10 років з моменту введення об'єкта будівництва в експлуатацію до замовника та/або іншої особи, яка буде власником об'єкта будівництва на момент такого звернення (п.1.8.4. Додаткової угоди).

Як свідчать матеріали справи, на виконання умов договору, позивач виконав підрядні роботи, які були прийняті відповідачем у справі на загальну суму 2 138 363,14 грн разом з ПДВ. Факт виконання позивачем робіт, їх обсяги, ціна та прийняття робіт відповідачем у справі підтверджується наявними Актами приймання виконаних робіт за серпень, вересень, жовтень, листопад 2007 року та червень 2008 року, які підписані представниками обох сторін, підписи яких засвідчені печатками юридичних осіб.

Актом державної приймальної комісії про прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта від 26.12.2008 підтверджується, що об'єкт "Крите приміщення для оптової реалізації сільськогосподарської продукції" розташований в м. Умань, Черкаської області по вул. Дерев'янка, №26 було прийнято в експлуатацію, будівництво такого об'єкту здійснювалось генеральним підрядником ПП "Сігма", який виконував будівельно - монтажні роботи в терміни: початок робіт V-2008 р.; закінчення робіт ХІІ - 2008 р.

В подальшому за Приватно-орендним сільськогосподарським підприємством "Уманський тепличний комбінат" було зареєстровано право власності на нежитлову будівлю, що підтверджується наявним в матеріалах справи Свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 29.12.2008 Серії САС №2890.

Звертаючись до суду з цим позовом, позивач просить визнати за ним право власності на 1/20 частку об'єкта, який розташований за адресою: Черкаська область, м. Умань, вул. Дерев'янка, 26 та зареєстрована за Приватно-орендним сільськогосподарським підприємством "Уманський тепличний комбінат", оскільки, як він вважає, що на підставі укладеного з відповідачем договору будівельного підряду №10\6 від 11.06.2007 та додаткової угоди до нього від 11.03.2008, він провів за власний рахунок додаткові роботи на об'єкті будівництва, вартість яких відповідач не оплатив, тому згідно укладеної додаткової угоди позивач має переважне право вимагати визнання за ним права власності на спірну частку (1/20).

Задовольняючи позовні вимоги в повному обсязі, місцевий господарський суд дійшов висновку про те, що позивачем було доведено всі обставини, на підставі яких у нього виникло право власності на спірний об'єкт нерухомості.

Скасовуючи рішення місцевого господарського суду та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції вказав на те, що роботи, які були позивачем проведені по будівництву приміщення відповідача були складовою частиною робіт за договором підряду, а не інвестиціями. Такі роботи не можуть вважатись та не є додатковими роботами, необхідність в проведенні яких виникла під час будівництва, оскільки вони були погоджені сторонами при укладанні договору підряду у 2007 році та входили в той обсяг робіт, які позивач зобов'язаний був здійснити для введення об'єкта в експлуатацію.При цьому апеляційний суд вказав на те, що Додатковою угодою від 11.03.2008 сторони фактично внесли зміни лише щодо вартості робіт за договором підряду та способу їх оплати, тобто фактично мета укладеної Додаткової угоди від 11.03.2008 та цілі, які досягали сторони під час її виконання залишились тотожними тим, які існували під час укладення договору підряду і полягали, в першу чергу, в будівництві нежитлової будівлі за замовленням Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства "Уманський тепличний комбінат", отримання ним результату таких будівельних робіт та з іншої сторони, виконання таких робіт позивачем у справі - Приватним підприємством "Сігма" та отримання плати за виконані роботи. Додаткова угода від 11.03.2008 року не містила умови про наявність у позивача майнових прав на незавершений будівництвом об'єкт, а в першу чергу містила умови про оплату робіт, які будуть виконані позивачем, як генеральним підрядником. Крім того, апеляційний суд зазначив про те, що майно, право власності на частку якого просить визнати Приватне підприємство "Сігма", у 2010 році було передано Приватно-орендним сільськогосподарським підприємством "Уманський тепличний комбінат" в іпотеку Публічному акціонерному товариству "Банк "Київська Русь" в якості забезпечення виконання ним зобов'язань за кредитним договором №43886-20/10-1 на відкриття не відновлювальної кредитної лінії від 08.10.2010. В подальшому майнові права вимоги за кредитним договором в тому числі і за іпотечним договором були передані Публічним акціонерним товариством "Банк "Київська Русь" в заставу Національному банку України згідно договору застави майнових прав №03/ЗМІП-1 від 08.05.2013. Зазначені обставини свідчать, що нерухоме майно, до складу якого входить спірна нежитлова будівля для оптової реалізації сільськогосподарської продукції знаходиться в іпотеці та під забороною його відчуження, тому відсутні підстави для визнання за позивачем права власності на спірні приміщення та для застосування правового механізму, передбаченого статтею 392 ЦК.

Колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується з висновком апеляційного господарського суду виходячи з наступного.

Згідно зі ст.321 Цивільного кодексу України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Статтею 328 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.

Відповідно до ч. 1, 2 ст.386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності.

Статтею 392 ЦК України встановлено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Тобто, позов про визнання права власності є речово-правовим, вимоги якого при зверненні до суду, який повинен підтвердити наявність у позивача права власності на спірне майно. Об'єктом цього позову є усунення невизначеності відносин права власності позивача. Підставою позову є обставини, що підтверджують право власності позивача на майно. Умовами задоволення позову про визнання права власності на майно є наявність у позивача доказів на підтвердження в судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності.

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 331 ЦК України:

- право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна);

- якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації;

- якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Отже, стаття 331 ЦК України встановила загальне правило, відповідно до якого право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації прав на нерухоме майно після завершення будівництва та прийняття його в експлуатацію.

Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що Додаткова угода від 11.03.2008 відповідає засадам свободи договору закріпленим у ст. ст. 6, 627 ЦК України та законодавству, яке регламентує інвестиційну діяльність. При цьому місцевий суд приходить до висновку, що умови викладені в пп. 1.8- 1.8.4 Додаткової угоди пов'язують можливість виникнення (переходу) у позивача прав власності на частку в майні об'єкта інвестиційної діяльності. Крім того, суд першої інстанції робить висновок про те, що майнові права позивача порушені відповідачем, тому мають бути захищені судом шляхом визнання за позивачем право власності на 1/20 частку спірного майна.

Але апеляційний господарський суд правомірно вказав на те, що роботи, які були позивачем проведені по будівництву приміщення відповідача були складовою частиною робіт за договором підряду, а не інвестиціями. Такі роботи не можуть вважатись та не є додатковими роботами, необхідність в проведенні яких виникла під час будівництва, оскільки вони були погоджені сторонами при укладанні договору підряду у 2007 році та входили в той обсяг робіт, які позивач зобов'язаний був здійснити для введення об'єкта в експлуатацію.

Додатковою угодою від 11.03.2008 сторони фактично внесли зміни лише щодо вартості робіт за договором підряду та способу їх оплати, тобто фактично мета укладеної Додаткової угоди від 11.03.2008 та цілі, які досягали сторони під час її виконання залишились тотожними тим, які існували під час укладення договору підряду і полягали, в першу чергу, в будівництві нежитлової будівлі за замовленням Приватно-орендного сільськогосподарського підприємства "Уманський тепличний комбінат", отримання ним результату таких будівельних робіт та з іншої сторони, виконання таких робіт позивачем у справі - Приватним підприємством "Сігма" та отримання плати за виконані роботи. Додаткова угода від 11.03.2008 року не містила умови про наявність у позивача майнових прав на незавершений будівництвом об'єкт, а в першу чергу містила умови про оплату робіт, які будуть виконані позивачем, як генеральним підрядником.

При цьому суд апеляційної інстанції враховуючи мету укладення договору та цілі, які переслідували сторони під час його укладання правомірно вважає, що укладена між сторонами Додаткова угода від 11.03.2008, хоча і містить у назві слова "інвестиційна", однак ні за предметом, ні за сторонами та їхніми зобов'язаннями один перед одним, ні за правовими наслідками, які настають у зв'язку з її виконанням не містить ознак інвестиційного договору, а, як зазначалось вище, слід вважати угодою, якою сторони обумовили можливість здійснення додаткових робіт у будівництві складу готової продукції, їх вартість та спосіб їх розрахунків.

Згідно умов Додаткової угоди, сторони чітко не встановили вартість робіт, які здійснює ПП "Сігма", а передбачили, що їх вартість визначається в межах ліміту на підставі Акту здачі-приймання виконаних робіт, після підписання якого у замовника (відповідача у справі) виникає обов'язок в оплаті таких робіт. У випадку несплати відповідачем протягом п'яти днів вартості виконаних робіт, у позивача, як генерального підрядника, виникає право задовольнити свої грошові вимоги шляхом визнання права власності на частину приміщення пропорційну вартості виконаних підрядником робіт. Тобто фактично сторони обумовили в першу чергу оплатність здійснених будівельних робіт, обов'язок щодо чого лежить на замовникові будівництва - відповідачу у справі, а у випадку неналежного виконання такого обов'язку, розрахунок з підрядником може бути проведений шляхом визнання права власності на частину об'єкта будівництва, при цьому вибір способів задоволення своїх грошових вимог залежить виключно від волі підрядника. Така конструкція договору дає підстави вважати, що сторони визначили можливість визнання права власності за підрядником на частину об'єкта будівництва, як відповідальність за неналежне виконання грошового зобов'язання відповідачем за договором підряду, що суперечить вимогам чинного законодавства України.

Крім того, апеляційний суд правомірно зазначив про те, що майно, право власності на частку якого просить визнати Приватне підприємство "Сігма", у 2010 році було передано Приватно-орендним сільськогосподарським підприємством "Уманський тепличний комбінат" в іпотеку Публічному акціонерному товариству "Банк "Київська Русь" в якості забезпечення виконання ним зобов'язань за кредитним договором №43886-20/10-1 на відкриття не відновлювальної кредитної лінії від 08.10.2010. В подальшому майнові права вимоги за кредитним договором в тому числі і за іпотечним договором були передані Публічним акціонерним товариством "Банк "Київська Русь" в заставу Національному банку України згідно договору застави майнових прав №03/ЗМІП-1 від 08.05.2013.

Вказані обставини свідчать, що нерухоме майно, до складу якого входить спірна нежитлова будівля для оптової реалізації сільськогосподарської продукції знаходиться в іпотеці та під забороною його відчуження.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції правомірно дійшов висновку, що позивачем не доведено виникнення між ним та відповідачем інвестиційних правовідносин, недоведеність виконання ним робіт саме, як здійснення інвестицій в об'єкт нерухомого майна, недоведеність існування у ПП "Сігма" прав часткової власності на дане нежитлове приміщення, тому у Приватного підприємства "Сігма" не виникло права власності на спірний об'єкт нерухомості, а відтак, і не відбулося порушення такого права відповідачем, тому відсутні підстави для визнання за позивачем права власності на спірні приміщення та для застосування правового механізму, передбаченого статтею 392 ЦК.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що суд апеляційної інстанції правомірно та обґрунтовано скасував рішення місцевого господарського суду та відмовив у задоволенні позову повністю.

Відповідно до ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Доводи касаційних скарг не спростовують висновків апеляційного господарського суду та не впливають на них, а тому підстави для її задоволення і скасування постанови Київського апеляційного господарського суду від 25.01.2017, ухваленої з правильним застосуванням норм матеріального права та дотриманням норм процесуального законодавства, відсутні.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу приватного підприємства "Сігма" залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.01.2017 у справі № 925/1707/15 - без змін.

Головуючий Н. Нєсвєтова Судді: І. Вовк Л. Стратієнко