ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 квітня 2017 року Справа № 904/11360/16 Вищий господарський суд України в складі колегії:

Головуючого судді суддівКорсака В.А., Сибіги О.М., Швеця В.О.розглянувши матеріали касаційної скарги Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 25.01.2017 у справі№ 904/11360/16 Господарського суду Дніпропетровської областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" доПублічного акціонерного товариства "Інтерпайп Нижньодніпровський трубопрокатний завод" простягнення коштів

в судовому засіданні взяли участь представники :- позивача Остапенко В.М.- відповідачаДеркач В.А.

В С Т А Н О В И В:

В грудні 2016 року Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства "Інтерпайп Нижньодніпровський трубопрокатний завод", в якій просило суд стягнути з відповідача на користь позивача 12795490,86 грн. - пеню, 10520689,55 грн. - штраф, 660623,94 грн. - 3% річних, 12300965,52 грн. - інфляційні втрати.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем умов договору купівлі-продажу природного газу № 156/15-ПР від 31.12.2014 в частині оплати.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 22.12.2016 (суддя Васильєв О.Ю.) залишеним без змін, з тих же підстав, постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 25.01.2017 (головуючий Білецька Л.М., судді Парусніков Ю.Б., Саланжій Т.Ю.) позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 660623,94 грн. - 3% річних; 3838647,26 грн. - пені; 3156206,86 грн. - штрафу; 2480259,25 грн. - інфляційних втрат та 206700,00 грн. - витрат на сплату судового збору. Розстрочено виконання рішення господарського суду Дніпропетровської області від 22.12.16 р. у даній справі строком на 24 місяці наступним чином:

430934,89 грн. відповідач повинен сплатити позивачу в строк до 30.01.17, 430 934, 89 грн. - в строк до 30.02.17, 430934, 89 грн. - в строк до 30.03.17, 430 934,89 грн. - в строк до 30.04.17, 430934, 89 грн. - в строк до 30.05.17, 430 934, 89 грн. - в строк до 30.06.17, 430934, 89 грн. - в строк до 30.07.17, 430 934, 89 грн. - в строк до 30.08.17, 430934, 89 грн. - в строк до 30.09.17, 430 934, 89 грн. - в строк до 30.10.17, 430934, 89 грн. - в строк до 30.11.17, 430934, 89 грн. - в строк до 30.12.17, 430934, 89 грн. - в строк до 30.01.18, 430934, 89 грн. - в строк до 30.02.18, 430934, 89 грн. - в строк до 30.03.18, 430934, 89 грн. - в строк до 30.04.18, 430934, 89 грн. - в строк до 30.05.18, 430934, 89 грн. - в строк до 30.06.18, 430934, 89 грн. - в строк до 30.07.18, 430934, 89 грн. - в строк до 30.08.18, 430934, 89 грн. - в строк до 30.09.18, 430934, 89 грн. - в строк до 30.10.18, 430934, 89 грн. - в строк до 30.11.18, 430934, 84 грн. - в строк до 30.12.18.

Не погоджуючись частково з рішеннями судів, Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати в частині зменшення пені на 70 %, надання розстрочки виконання рішення на 24 місяці та в частині відмови стягнення 9820706,27 грн. інфляційних втрат, прийняти в цій частині нове рішення, яким стягнути з відповідача на користь позивача пеню, штраф та інфляційні втрати у повному обсязі.

Публічне акціонерне товариство "Інтерпайп Нижньодніпровський трубопрокатний завод" у своєму відзиві на касаційну скаргу заперечує проти доводів касатора і просить суд залишити його скаргу без задоволення, а оскаржувані судові акти у даній справі залишити без змін.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

У справі, яка переглядається, господарські суди встановили, що 31.12.2014 між ПАТ "НАК "Нафтогаз України" та ПАТ "Інтерпайп Нижньодніпровський трубопрокатний завод" було укладено договір купівлі-продажу природного газу №156/15-ПР, за умовами пункту 1.1 якого продавець зобов'язується передати у власність покупцю у 2015 році природний газ, ввезений на митну територію України НАК "Нафтогаз України" за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей природний газ на умовах цього договору.

Пунктом 2.1 договору сторонами передбачено, що продавець передає покупцеві з 01.01.15 по 31.12.15 газ обсягом до 84 000 тис. куб. м., у тому числі по місяцях кварталів.

Пунктом 5.2 договору сторони встановили те, що ціна за 1000 куб. м газу становить 5900, 00 грн. без урахування податку на додану вартість, збору у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу, крім того: - збір у вигляді цільової надбавки до затвердженого тарифу на природний газ -2%; податок на додану вартість за ставкою - 20%. Крім того - тариф на транспортування природного газу магістральними та розподільними трубопроводами - 366, 70 грн., крім того ПДВ - 20% -73, 34 грн., всього з ПДВ - 440, 04 грн. До сплати за 1000 куб. м. природного газу - 6384, 70 грн., крім того ПДВ - 20 % - 1276, 94 грн., всього з ПДВ - 7661, 64 гривень.

Положеннями пункту 6.1 договору передбачено, що оплата за газ проводиться покупцем виключно грошовими коштами в такому порядку: оплата в розмірі 30% від вартості запланованих місячних обсягів проводиться не пізніше ніж за 5 банківських днів до початку місяця поставки газу, оплати в розмірі по 35% від вартості запланованих місячних обсягів проводиться до 5 числа та до 15-го числа поточного місяця поставки; остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

За невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених чинним законодавством України, а також цим договором (пункт 7.1 Договору).

Пунктом 7.2 договору передбачено, що у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1 цього Договору продавець має право не здійснювати поставку газу покупцю або обмежити поставку пропорційно до кількості несплачених обсягів з наступною поставкою цих обсягів при умові їх оплати та наявності технічної можливості; у разі невиконання покупцем пункту 6.1 умов цього договору він у безспірному порядку повинен сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 днів додатково сплатити штраф у розмірі 7% від суми простроченого платежу.

Відповідно до пункту 9.3 договору строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, встановлюється тривалістю у 5 років.

Зазначений Договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін і діє в частині реалізації газу з 01.01.15 до 31.12.15, а в частині проведення розрахунків за газ та послуг з його транспортування - до повного погашення заборгованості (пункт 11 Договору).

Додатковими угодами №№ 1-11 до вказаного договору сторонами, серед іншого, змінено предмет договору та ціну природного газу (а. с. 23-35).

Судами встановлено, що на виконання умов договору позивач здійснив постачання відповідачу природного газу у 2015 році, що підтверджується відповідними актами приймання-передачі природного газу, підписаними відповідачем без зауважень (а.с. 36-45).

Однак, в порушення прийнятих на себе зобов'язань відповідач не своєчасно здійснював оплату отриманого від позивача газу; у зв'язку з чим позивач нарахував відповідачу 12795490, 86 грн. - пені, 10520689, 55 грн. - штрафу; 660623,94 грн. - 3% річних та 12300965,52 грн. - інфляційних втрат.

Як вже зазначалося, рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 22.12.2016 позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача 660623,94 грн. - 3% річних; 3838647,26 грн. - пені; 3156206,86 грн. - штрафу; 2480259,25 грн. - інфляційних втрат та 206700,00 грн. - витрат на сплату судового збору. Розстрочено виконання рішення господарського суду Дніпропетровської області від 22.12.16 р. у даній справі строком на 24 місяці вищезазначеним чином.

Суди виходили з того, що розрахунок інфляційних втрат, здійснений позивачем та доданий до матеріалів справи - необґрунтований та такий, що не відповідає вимогам законодавства та фактичним обставинам справи.

Висновки судів про часткове задоволення позову, колегія вважає достатньо обґрунтованими, з наступних підстав.

Частиною другою статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За своєю правовою природою суми інфляційних втрат не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Для застосування наслідків порушення грошового зобов'язання, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, необхідно, щоб оплату було здійснено поза межами порядку і строків, встановлених договором.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, відповідач порушив строки оплати поставки товару, господарські суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованих висновків про наявність підстав для стягнення на користь позивача на підставі статті 625 ЦК України інфляційних втрат.

Проте, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помножений на індекс інфляції, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці) у якому (яких) мала місце інфляція (частина 3 пункту 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

Індекс інфляції розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць.

Тому, як вірно зазначено судами, якщо термін прострочення виконання боржником грошового зобов'язання становить менше ніж місяць, то індекс інфляції при визначенні заборгованості не нараховується.

Відтак, здійснивши власний розрахунок інфляційних втрат за вказаними періодами, суди дійшли вірного висновку, що сума інфляційних втрат становить 2480259,25 грн., при цьому, врахувавши визначені періоди прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання та вірно застосувавши межі періодів, що визначені позивачем у розрахунку та контррозрахунку який наданий відповідачем.

Стосовно доводів скаржника в частині зменшення розміру пені та штрафу на 70 % судова колегія відзначає наступне.

Відповідно до приписів статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України унормовано, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно з приписами пункту 3 частини 1 статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання. Водночас, наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми, як неустойку змінює її дійсне правове призначення. Оскільки неустойка має на меті, в першу чергу, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може лягати непомірним тягарем для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Така правова позиція викладена в Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.13 № 7-рп/2013.

Як убачається зі змісту судових рішень у справі, господарські суди, зменшуючи до 3838647,26 грн. розмір пені та до 3156206,86 грн. штрафу, на підставі повного та об'єктивного розгляду усіх обставин справи та оцінки зібраних у справі доказів, установили наявність тих виняткових обставин, з якими законодавство пов'язує можливість зменшення розміру штрафних санкцій.

Господарські суди встановили, що невиконання відповідачем договірних зобов'язань виникло з об'єктивних причин, зокрема, важкий фінансовий стан боржника та збитковість підприємства.

Враховано судами і ступінь виконання боржником зобов`язань за договором (погашення заборгованості відповідачем за спірним договором); те, що поставлений за спірним договором газ використовується відповідачем виключно для власних потреб. Відповідач є кінцевим споживачем.

Разом з цим, суди врахували майнові інтереси та фінансовий стан позивача, що в свою чергу, спростовує довід касаційної скарги про зворотнє.

Виходячи з того, що можливість використання судом права на зменшення розміру штрафних санкцій, як і визначення розміру, до якого вони підлягають зменшенню, законодавством віднесено на розсуд суду, та враховуючи установлені господарськими судами обставини, колегія суддів погоджується з висновками судів про наявність підстав для зменшення пені. Наведене узгоджується з Постановою Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.11 №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції".

Посилання скаржника, як на судову практику, на інші постанови Вищого господарського суду України, не можуть бути підставою для скасування судових рішень у даній справі, оскільки вони ухвалені за різних установлених судами попередніх інстанцій обставин справи.

В частині доводів скаржника про розстрочення виконання рішення колегія вважає за необхідне зазначити наступне.

Суди попередніх інстанцій частково задовольняючи заяву про розстрочку виконання судового рішення та надаючи таку розстрочку строком на 24 місяці, виходили з обґрунтованості доводів боржника щодо неможливості виконання рішення суду у даній справі, а саме: важкий фінансовий стан підприємства; несвоєчасність розрахунків споживачів теплової та електричної енергії та різниця в тарифах; збитковість підприємства.

Документальним підтвердженням скрутного фінансового становища підприємства (його збитковості) надано фінансову документацію, (а.с.60-79), накази про зупинення виробничих потужностей і дільниць (а.с. 90-152), з яких вбачається, що у зв'язку з виробничим простоєм за згодою профспілкого комітету працівники знаходяться у відпустках без збереження заробітної плати.

Відповідно до частини першої статті 121 Господарського процесуального кодексу України (далі по тексту - ГПК України) при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, за поданням прокурора або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

В пунктах 7.1.2., 7.2. постанови № 9 від 17.10.2012 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" пленум Вищого господарського суду України роз'яснив, що розстрочка означає виконання рішення частками, встановленими господарським судом, з певним інтервалом у часі. Строки виконання кожної частки також повинні визначатись господарським судом. При цьому слід мати на увазі, що розстрочка можлива при виконанні рішення, яке стосується предметів, що діляться (гроші, майно, не визначене індивідуальними ознаками; декілька індивідуально визначених речей тощо).

Підставою для розстрочки виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК України, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

Виходячи із наведеного, в основу судового рішення про надання розстрочки виконання рішення суду має бути покладений обґрунтований висновок про наявність обставин, що ускладнюють або роблять неможливим його виконання. При цьому, господарський суд повинен враховувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк чи попередньо встановленим способом, а також такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення.

Таким чином, питання щодо надання розстрочки виконання рішення суду повинно вирішуватися господарськими судами із дотриманням балансу інтересів сторін. Необхідною умовою задоволення заяви про надання розстрочки виконання рішення суду є з'ясування питання щодо дотримання балансу інтересів сторін, господарські суди повинні досліджувати та оцінювати доводи та заперечення як позивача, так і відповідача, а також дотримуватися розумного строку розстрочки.

Колегія вважає, що судами попередніх інстанцій враховані інтереси обох сторін, оскільки відповідачу надано розстрочку не на 36 місяців, як він просив, а лише на 24 місяці. При цьому, господарськими судами правомірно враховано, що сума, яка присуджена до стягнення, розстрочити сплату яких просив відповідач, не є сумою заборгованості, а складається із сум неустойки, 3 % річних та інфляційних втрат, при тому, що основна заборгованість вже погашена.

Отже, виходячи з вимог процесуального законодавства суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний господарський суд, вирішуючи питання про розстрочку виконання рішення у даній справі, встановив обставини та обґрунтував їх винятковість, що є підставою для розстрочки виконання судового рішення.

До того ж, за змістом статті 121 ГПК України розстрочити виконання судового рішення - це право суду.

Крім того, згідно з правовою позицією Європейського суду з прав людини, несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, розстрочка/відстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого частиною І статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, згідно якої "кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру", а у системному розумінні даної норми та національного закону, суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах, шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале невиконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути виправдано за конкретних обставин справи. Крім того, довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю у зв'язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого невиконання.

Колегія вважає зазначені висновки достатньо обґрунтованими та такими, що зроблені у відповідності до вимог діючого законодавства.

Інші доводи викладені в касаційній скарзі також не можуть бути підставою для скасування судових актів у справі, оскільки не спростовують установленого судами та ґрунтуються на переоцінці доказів, яка за приписами частини 2 статті 1117 Господарського процесуального кодексу України знаходиться поза межами компетенції суду касаційної інстанції.

Відповідно до приписів статті 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Колегія вважає, що судами попередніх інстанцій дана належна правова оцінка усім обставинам справи, норми матеріального та процесуального права застосовані вірно і передбачені законом підстави для зміни або скасування судових рішень, відсутні.

В своїй касаційній скарзі скаржник фактично просить вирішити питання про достовірність поданих ним доказів, які на його думку, в зв'язку з вибірковим підходом до їх оцінки були безпідставно відхилені судами попередніх інстанцій, про перевагу одних доказів над іншими і фактично зводяться до необхідності надання нової оцінки доказів по справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

За таких обставин, касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 25.01.2017 у справі № 904/11360/16 залишити без змін.

Головуючий суддя В. А. Корсак

С у д д і О. М. Сибіга

В.О. Швець