ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 квітня 2017 року Справа № 921/154/16-г/17

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Рогач Л.І., - головуючого, доповідача Алєєвої І.В., Дроботової Т.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Теребовлянського районного споживчого товариствана постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 14.12.2016у справі№ 921/154/16-г/17Господарського судуТернопільської областіза позовомТеребовлянського районного споживчого товариствадоФізичної особи-підприємця ОСОБА_5за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Теребовлянська міська рада проусунення перешкод в користуванні земельною ділянкою

за участю представників: позивачане з'явивсявідповідачаОСОБА_6 - предст., дов. від 04.04.2016третьої особине з'явився

ВСТАНОВИВ:

Теребовлянське районне споживче товариство звернулося до Господарського суду Тернопільської області з позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_5 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою за адресою АДРЕСА_1, шляхом звільнення торговельних місць НОМЕР_2 та НОМЕР_3 фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 із знесенням (демонтажем) самовільно встановлених ним торговельних кіосків (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог). Позов мотивовано тим, що на земельній ділянці, яка знаходиться у позивача на праві постійного користування, посвідченого державним актом, відповідач самовільно розмістив торгівельні місця та здійснює торгівлю без оформлення відповідних відносин з позивачем, що, з огляду на приписи статті 152 Земельного кодексу України, є підставою для зобов'язання відповідача усунути вказані порушення.

Відповідач проти позову заперечував, зазначаючи, що здійснює торгівлю у межах Теребовлянського ринку, однак, на земельній ділянці, що належить Теребовлянській міській раді, а позивач не вжив заходів щодо належного оформлення права землекористування, щодо земельної ділянки не виготовив технічну документацію, не присвоїв кадастровий номер та не виділив зовнішні межі земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Рішенням Господарського суду Тернопільської області від 26.05.2016 (суддя Андрусик Н.О.) позов задоволено, усунуто перешкоди Теребовлянському районному споживчому товариству в користуванні земельною ділянкою, розташованою за адресою: АДРЕСА_1, шляхом звільнення торговельних місць НОМЕР_2, площею 37,5м2 та НОМЕР_3, площею 15м2 фізичною особо-підприємцем ОСОБА_5 із знесенням (демонтажем) самочинно встановлених ним торговельних кіосків, вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 14.12.2016 (судді: Матущак О.І. - головуючий, Дубник О.П., Кордюк Г.Т.) рішення місцевого господарського суду скасовано, прийнято нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено, вирішено питання про розподіл судових витрат.

Не погоджуючись з висновками суду апеляційної інстанції, Теребовлянське районне споживче товариство подало до Вищого господарського суду України касаційну скаргу, в якій просить рішення та постанову у справі скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції. Обґрунтовуючи касаційну скаргу, скаржник посилається на неправильне застосування судом норм матеріального та процесуального права, зокрема, статей 92, 152 Земельного кодексу України, які надають визначення права постійного користування земельною ділянкою, а також встановлюють права землекористувача щодо захисту своїх прав. В додаткових обґрунтуваннях касаційної скарги скаржник зазначає також про те, що матеріали справи містять належні докази в підтвердження того, що відповідач здійснює торгівлю саме на земельній ділянці, наданій позивачу у постійне користування; правомірність користування позивачем спірної земельної ділянки підтверджена судовими рішеннями у справі № 921/377/16-г/17, а постанова суду апеляційної інстанції ґрунтується на твердженнях та запереченнях відповідача, не підтверджених належними та допустимими доказами.

В судовому засіданні представник відповідача доводи, викладені у поясненнях підтримав, просив постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Позивач та третя особа не скористались процесуальним правом на участь у судовому засіданні касаційної інстанції свого представника.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в судових рішеннях, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Як встановлено матеріалами справи, Теребовлянське РСТ є власником цілісного майнового комплексу (А - адміністративний будинок з додатковим приміщенням, площею 523 кв.м; В - павільйон по торгівлі продовольчими і не продовольчими товарами, площею 54,6 кв.м; Б - павільйон по торгівлі продовольчими товарами, площею 57,4 кв.м; Д - павільйон по торгівлі м'ясопродуктами з добудовою готелю та лабораторії, площею 670,6 кв.м), за адресою: АДРЕСА_1, що підтверджено наявною в матеріалах справи копією витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно № НОМЕР_5 від 12.03.2015

На підставі рішення Теребовлянської міської Ради народних депутатів від 08.12.2000 за № 224 Теребовлянському районному споживчому товариству видано державний акт на право постійного користування землею серії НОМЕР_4 від 12.02.2001, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 65, відповідно до змісту якого у позивача у постійному користуванні знаходиться земельна ділянка площею 0,6956 га в межах згідно з планом землекористування для обслуговування приміщень ринку та його функціонування. В плані зовнішніх меж землекористування даного акта зазначено - ринок в м.Теребовля по АДРЕСА_1.

Комісією, створеною розпорядженням правління Теребовлянського РайСТ від 07.12.2015 № 44, проведено перевірку роботи окремих підприємців на ринку РайСТ м. Теребовля, АДРЕСА_1 та встановлено, що в період з 01.10.2015 суб'єкти підприємницької діяльності-фізичні особи згідно з переліком, в тому числі, ОСОБА_5 здійснюють підприємницьку діяльність без укладення із Теребовлянським РайСТ договору оренди торгових місць. Торгові кіоски підприємців на дату проведення перевірки були відкриті та з них проводилася торгівля.

За фактом, встановленим даною перевіркою, позивачем на адресу відповідача було направлено лист-вимогу № 305 про звільнення в 10-денний термін земельної ділянки по АДРЕСА_1 в м. Теребовля, яка знаходиться у постійному користуванні споживчого товариства, шляхом демонтажу торговельних павільйонів (кіосків), однак, зазначена вимога була залишена відповідачем без виконання.

Встановлено і те, що 21.03.2016 комісія позивача провела повторне обстеження земельної ділянки ринку Теребовлянського РайСТ, площею 0,6956га за кадастровим № НОМЕР_1, та встановила, що на спірній земельній ділянці підприємець ОСОБА_5 встановив металеві павільйони розміром 12,5мх3м та 6х2,5м, які розміщені на торгових місцях НОМЕР_2 та НОМЕР_3, відповідач здійснює підприємницьку діяльність.

Враховуючи, що у добровільному порядку відповідач вимогу позивача не задовольнив, позивач звернувся до суду з даним позовом про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд зазначив, що відповідач не довів суду належними та допустимими доказами правомірність встановлення ним торговельного кіоску на земельній ділянці, що перебуває у постійному користуванні Теребовлянського РайСТ. Водночас, позивач, як належний землекористувач земельної ділянки, площею 0,6956 га, переданої йому в постійне користування відповідно до Державного акта на право постійного користування землею серії НОМЕР_4 від 12.02.2001, вправі вимагати усунення перешкод в користуванні даною земельною ділянкою, які чинить відповідач, самовільно встановивши торговельні металеві павільйони на спірній земельній ділянці, зайнявши торговельні місця НОМЕР_2, НОМЕР_3 загальною площею 52,5м2, шляхом їх демонтажу.

Переглядаючи справу в повному обсязі за приписами статті 101 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції, натомість, зазначив, що схема розміщення торгівельних місць під торговими рядами, кіосками, павільйонами на території ринку по АДРЕСА_1 в м. Теребовлі, надана позивачем, затверджена розпорядженням Теребовлянського РайСТ № 27 від 21.05.2005, а не органом місцевого самоврядування та відповідними службами, що суперечить Правилам торгівлі на ринках, затверджених спільним наказом Міністерства економіки та з питань Європейської інтеграції України, Міністерства внутрішніх справ України, Державної податкової адміністрації України, Державного комітету стандартизації, метрології та сертифікації України від 26.02.2002 за № 57/188/84/105, а, відтак, відсутні докази розміщення відповідачем торгівельних кіосків на торгових місцях під НОМЕР_2 і НОМЕР_3. Також суд апеляційної інстанції зазначив, що акт на право постійного користування земельною ділянкою видано 12.02.2001, а акт погодження меж земельної ділянки датований лютим 1997 та виготовлений для іншої юридичної особи - Ринку Теребовлянського РайСТ, а не для юридичної особи Теребовлянського РайСт, що суперечить приписам чинного на той час законодавства; відсутні належні докази реєстрації права постійного користування земельною ділянкою, погодження меж земельної ділянки в натурі та технічна документаця.

Колегія суддів відзначає, що за приписами статті 92 Земельного кодексу України право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Водночас, вказана норма не обмежує і не скасовує право постійного користування земельними ділянками, набуте іншими способами у встановлених законодавством випадках станом на 01.01.2002 (рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005 у справі № 1-17/2005).

Зміст правомочностей з володіння і користування земельною ділянкою, як складових права постійного користування, полягає у можливості фізичного доступу користувача до земельної ділянки, можливості використання земельної ділянки для своїх потреб (з урахуванням її цільового призначення). Зміст прав та обов'язків землекористувачів викладено також у статтях 95, 96 Земельного кодексу України.

Порядок та підстави припинення прав на землю врегульовано главою 22 Земельного кодексу України; підстави припинення права користування земельною ділянкою перелічені у статті 141 цього Кодексу.

Припинення правовідношення щодо права на земельну ділянку можливе шляхом припинення дії такого титулу, як підстави виникнення такого права, яким, у даному випадку за відсутності інших передбачених законодавчо підстав, є державний акт; саме з чинністю державного акта позивач пов'язує правомірність свого землекористування. Водночас, як встановив місцевий господарський суд та вбачається з матеріалів справи, Державний акт на право постійного користування, виданий Теребовлянському районному споживчому товариству станом на день розгляду спору є чинним.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Вказана норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права полягає у позбавленні його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Порушення, невизнання або оспорювання права власності особи на земельну ділянку є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Способи захисту прав на земельні ділянки визначені статтею 152 Земельного кодексу України, зокрема, частиною другою статті 152 Земельного кодексу України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Таким чином, враховуючи, що позов у даній справі стосується захисту прав землекористувача щодо можливості вільного користування земельною ділянкою шляхом звільнення відповідної земельної ділянки від розміщених на ній об'єктів (торгівельних павільйонів) до предмету дослідження у даній справі входить встановлення обставин щодо наявності порушення, невизнання або оспорення права заявника, у чому полягає таке порушення прав та якими доказами воно підтверджується.

Однак, зазначені обставини судом апеляційної інстанції належним чином не встановлювались, обмежившись посиланням на відсутність належним чином затвердженої схеми розміщення торгівельних місць під торговими рядами, суд апеляційної інстанції зазначеного вище не врахував, не спростувавши доводи позивача щодо знаходження торгівельних павільйонів відповідача саме на земельній ділянці, наданій позивачу у постійне користування згідно з державним актом на право постійного користування, чим порушені його права як землекористувача.

Одночасно, висновки суду апеляційної інстанції щодо недоведеності позивачем своїх прав на спірну земельну ділянку за наявності чинного державного акта на право постійного користування визнаються колегією суддів передчасними.

За змістом статей 99 та 101 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд за наявними у справі та додатково поданим доказами повторно розглядає справу за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених розділом ХІІ Господарського процесуального кодексу України, користуючись при цьому правами, наданими суду першої інстанції.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Таким чином, перевіривши у відповідності до частини 2 статті 111 5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що апеляційний господарський суд в порядку статей 43, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України розглядаючи справу, не розглянув всебічно, повно та об'єктивно в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності відповідно до підстав поданого позову; не дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; не з'ясував правовідносини, що виникли та існували між сторонами, внаслідок чого його висновки щодо розгляду позову та апеляційної скарги не є законними та обґрунтованими.

Допущені порушення процесуальних норм унеможливлюють встановлення фактичних обставин справи, що мають значення для вирішення даного спору. З огляду на межі повноважень касаційної інстанції, визначені статтею 1117 Господарського процесуального кодексу України, постанову у даній справі слід скасувати, направивши справу на новий розгляд до Львівського апеляційного господарського суду.

Під час нового розгляду справи апеляційному господарському суду слід врахувати вищенаведене та вирішити спір у відповідності до вимог чинного законодавства.

На підставі викладеного, керуючись статтями 1115, 1117, пунктом 3 статті 1119, статтями 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Теребовлянського районного споживчого товариства задовольнити частково.

Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 14.12.2016 у справі № 921/154/16-г/17 Господарського суду Тернопільської області скасувати.

Справу направити на новий розгляд до Львівського апеляційного господарського суду.

Головуючий Л. Рогач

Судді: І. Алєєва

Т.Дроботова