ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

10 березня 2017 року Справа № 904/43/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого Гольцової Л.А. (доповідач)суддівБарицької Т.Л., Іванової Л.Б.розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Коксотрейд", Приватного акціонерного товариства "Харківський коксовий завод", Приватного акціонерного товариства "Термолайф"на рішення та постановуГосподарського суду Дніпропетровської області від 01.03.2016 Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28.11.2016у справі№ 904/43/16Господарського судуДніпропетровської областіза позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Коксотрейд"до1. Публічного акціонерного товариства "Сбербанк"; 2. Приватного акціонерного товариства "Харківський коксовий завод"; 3. Приватного акціонерного товариства "Термолайф"третя особаПублічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк"провизнання договорів про відкриття кредитних ліній та поруки недійснимиза участю представників:

позивача: Левченко М.В., дов. від 20.02.2016;

відповідача-1: Перцова О.І., дов. від 01.03.2017; Гей В.Г., дов. від 21.12.2016; Тищук М.А., дов. від 13.01.2017;

відповідача-2: Дикий Ю.О., дов. від 06.02.2017;

відповідача-3: Мецгер Ю.Ю., дов. від 05.09.2016;

третьої особи: Терещенко Т.М., дов. від 29.01.2016;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 01.03.2016 у справі №904/43/16 (суддя - Воронько В.Д.) позов задоволено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28.11.2016 (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Орєшкіна Е.В., судді - Джихур О.В., Виноградник О.М.) рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 01.03.2016 у справі №904/43/16 скасовано, прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з постановою апеляційного господарського суду, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою та додатковими поясненнями, в яких просить її скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Також з касаційною скаргою на постанову суду апеляційної інстанції та рішення місцевого господарського суду звернулось ПАТ "Харківський коксовий завод", в якій просить скасувати постанову повністю, а рішення суду першої інстанції в частині визнання недійсними кредитних договорів та прийняти нове рішення про відмову в цій частині в задоволенні позову.

ПАТ "Термолайф", не погоджуючись з судовими рішеннями попередніх інстанцій у даній справі звернулось з касаційною скаргою та додатковими поясненнями, в яких просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю, скасувати рішення суду першої інстанції в частині визнання недійсними кредитних договорів та в частині визнання недійсним договору поруки щодо забезпечення виконання зобов'язань за договором про відкриття кредитної лінії № 30-В/12/66/ЮО в сумі 94557,10 доларів США та прийняти в цій частині нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в зазначених частинах.

Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційними скаргами, скаржники послались на порушення судами апеляційної та першої інстанцій норм матеріального та процесуального права.

ПАТ "Сбербанк" надало відзив на касаційні скарги та додаткові пояснення, в яких заперечує проти їх задоволення, просить прийняте у даній справі судове рішення апеляційного господарського суду залишити без змін.

Відзив на касаційні скарги від третьої особи не надходив, що не є перешкодою для суду касаційної інстанції переглянути в касаційному порядку оскаржуване судове рішення.

Відповідачем-1 10.03.2017 подано клопотання про здійснення фіксування судового процесу з допомогою звукозаписувального технічного засобу, яке колегією суддів задоволено.

10.03.2017 від відповідача-1 надійшло клопотання про залучення в порядку ст. 27 ГПК України до участі у справі в якості третьої особи Національного банку України.

Позивач також звернувся з клопотанням в порядку ст. 27 ГПК України про залучення до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - ПАТ "Сбербанк Росії" і Уряд Російської Федерації та зупинити провадження у даній справі.

Колегія суддів Вищого господарського суду України відхилила зазначені клопотання, оскільки на стадії перегляду справи в порядку касації, суд, зважаючи на норми ст. 1115, 1117 ГПК України, позбавлений права застосування положень ст. 27 ГПК України.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм судами попередніх інстанцій належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин справи, дотримання норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню, з огляду на наступне.

Місцевим та апеляційним господарськими судами під час розгляду справи встановлено, що між ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії" та ПАТ "Харківський коксовий завод" 04.09.2012 укладений договір про відкриття кредитної лінії №26-В/12/66/ЮО, на виконання п. 4.1 якого ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії" відкрило ПАТ "Харківський коксовий завод" позичковий рахунок для обліку кредиту №20630013005845.

05.09.2012 та 06.09.2012 двома траншами в сумі 7 163 186,48 доларів США та 2 197,74 доларів США відповідач-1 надав відповідачу-2 кредит на загальну суму 7 165 384,22 доларів США.

Між ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії" та ПАТ "Термолайф" 04.09.2012 укладений договір про відкриття кредитної лінії №30-В/12/66/ЮО, на виконання п. 4.1 якого ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії" відкрило ПАТ "Термолайф" позичковий рахунок для обліку кредиту №20635013005873.

В свою чергу, 05.09.2012 та 06.09.2012 траншами на загальну суму 30 980 000,00 доларів США відповідач-1 надав відповідачу-3 кредит на суму 7 163 274,13 доларів США, 2149,02 доларів США та 23 814 576, 85 доларів США.

04.09.2012 між ТОВ "Коксотрейд" та ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії" укладено договір поруки, за умовами якого ТОВ "Коксотрейд поручився за виконання кредитних зобов'язань ПАТ "Харківський коксовий завод" та ПАТ "Термолайф" перед відповідачем-1 згідно з договорами про відкриття кредитних ліній від 04.09.2012 №26-В/12/66/ЮО та №30-В/12/66/ЮО.

Згідно з п. 1.5 договору про відкриття кредитної лінії №26-В/12/66/ЮО, кредит надається на рефінансування заборгованості за кредитним договором про відкриття кредитної лінії від 20.09.2005 № 15-93/17-7671/05, укладеним між позичальником (відповідач-2) та ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк".

Пунктом 1.5 договору про відкриття кредитної лінії №30-В/12/66/ЮО передбачено, що кредит надається на рефінансування заборгованості за кредитним договором від 25.06.2007 №15-93/19-2560/07, кредитним договором від 04.03.2011 №15-93/19-24/11, кредитним договором про відкриття кредитної лінії від 02.02.2011 №15-93/19-3/11, кредитним договором про відкриття кредитної лінії від 25.06.2007 №15-93/19-2562/07, укладеними між позичальником (відповідач-3) та ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк".

Звертаючись до суду з даним позовом позивач зазначив, що отримані відповідачем-2 та відповідачем-3 кредитні кошти не є кредитами відповідно до чинного законодавства України, а договори про відкриття кредитних ліній №26-В/12/66/ЮО та №30-В/12/66/ЮО мають бути визнані судом недійсними з підстав недодержання відповідачем-1 в момент їх укладення вимог закону, встановлених ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України та ч. 5 ст. 52 Закон України "Про банки і банківську діяльність". В свою чергу, договір поруки від 04.09.2012, укладений між позивачем та відповідачем-1, також є недійсним, оскільки, відповідно до ч. 2 ст. 548 ЦК України, недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню, недійсність кредитних договорів спричиняє недійсність договору поруки.

Також, відповідач-1 звернувся до суду із заявою про застосування строку позовної давності до даних правовідносин.

Приймаючи рішення у справі,суд першої інстанції виходив з норм ЦК України, Закону України "Про банки в банківську діяльність" та дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність підстав для їх задоволення в повному обсязі, оскільки відповідач-1 при укладенні спірних кредитних договорів порушив вимоги ст. 52 Закону України "Про банки в банківську діяльність", згідно з якою банку забороняється надавати кредити будь-якій особі для погашення цією особою будь-яких зобов'язань перед пов'язаною особою банку; придбання активів пов'язаної особи банку, за винятком продукції, що виробляється цією особою; придбання цінних паперів, розміщених чи підписаних пов'язаною особою банку, що є підставою для визнання зазначених договорів недійсними.

Що стосується позовних вимог про визнання недійсним вищенаведеного договору поруки від 04.09.2012, то суд, зважаючи на норми ч. 2 ст. 548 ЦК України, визнав зазначений договір недійсним, оскільки недійсність кредитних договорів спричиняє недійсність договору поруки у відповідній частині.

При цьому, суд не знайшов підстав для застосування до даних правовідносин строку позовної давності.

Апеляційний господарський суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та приймаючи нове рішення про відмову в позові, керуючись положеннями ЦК України, Закону України "Про банки в банківську діяльність" та зазначив, що оскільки позивачем не доведена пов'язаність банків в розумінні приписів ст. 52 Закону України "Про банки в банківську діяльність", тому підстави для визнання недійсними оспорюваних кредитних договорів відсутні і, як наслідок, відсутні підстави для визнання недійсним договору поруки від 04.09.2012 з огляду на положення ст. 548 ЦК України.

Стосовно строку позовної давності, то суд зробив висновок, що незважаючи на те, що строк позовної давності сплив, у задоволенні позову слід відмовити з підстав його необґрунтованості, а не з підстав пропуску строку позовної давності.

Касаційна інстанція перевіряє юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду (ч. 2 ст. 1115 ГПК України).

Відповідно до абз. 2 п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6 "Про судове рішення", рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору (п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 № 6).

Під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідачем-1 заявлено клопотання про направлення матеріалів справи за підсудністю до Господарського суду міста Києва, оскільки він вважає, що є зобов'язаною стороною за договорами про відкриття кредитної лінії №26-В/12/66/ЮО та №30-В/12/66/ЮО.

Водночас, судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідач-1 надав кредит відповідним юридичним особам за наведеними вище договорами, а тому зобов'язаними сторонами цих договорів є відповідач-2 та відповідач-3.

Крім того, першочерговим вирішенням у даній справі є питання розгляду позовних вимог стосовно договорів про відкриття кредитної лінії, а позовна вимога щодо визнання недійсним договору поруки від 04.09.2012 залежить, в даному випадку, від вирішення питання відносно наведених кредитних договорів, оскільки така вимога не визначена самостійною, а тому, відповідно, територіальна підсудність даної справи має визначатись виходячи зі спору про визнання недійсними кредитних договорів.

Відповідно до ст. 13, 15 ГПК України, підсудність справ визначається за предметними і територіальними ознаками.

Так, ч. 1 ст. 15 ГПК України визначено, що справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні господарських договорів, справи у спорах про визнання договорів недійсними розглядаються господарським судом за місцезнаходженням сторони, зобов'язаної за договором здійснити на користь другої сторони певні дії, такі як: передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо.

Пунктом 20.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 24.10.2011 № 10 "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам" роз'яснено, що спори, пов'язані з укладанням, зміною умов, розірванням чи визнанням недійсними договорів, підлягають вирішенню господарським судом за місцем знаходження однієї з сторін, до якої звернувся заявник. У питаннях визначення підвідомчості і підсудності справ зі спорів про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними слід враховувати також викладене у п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними".

В пункті 1.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" зазначено, що за загальним правилом, закріпленим у ч. 1 ст. 15 ГПК України, територіальна підсудність господарським судам справ у спорах про визнання договорів недійсними визначається за місцезнаходженням сторони, зобов'язаної за договором здійснити на користь другої сторони певні дії, такі як: передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо. За наявності двох чи кількох відповідачів, які є зобов'язаними за договором, справа розглядається за місцезнаходженням одного з них за вибором позивача.

За приписами п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

З вищенаведених правових норм вбачається, що спір має розглядатись господарським судом за місцезнаходженням сторони, зобов'язаної за договором здійснити на користь другої сторони певні дії, а саме: передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо.

Оскільки судами попередніх інстанцій встановлено належне виконання відповідачем-1 своїх зобов'язань за договорами про відкриття кредитної лінії від 04.09.2012, то зобов'язаною стороною за договором №26-В/12/66/ЮО стало ПАТ "Харківський коксовий завод" місцезнаходженням якого є м. Харків, а за договором №30-В/12/66/ЮО - ПАТ "Термолайф", яке розташоване в м. Харкові.

Однак, під час розгляду справи місцевим господарським судом та її перегляду в порядку ст. 99, 101 ГПК України судом апеляційної інстанції, такі обставини враховані не були, а тому суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний господарський суд, дійшов помилкового висновку про те, що справа даної категорії повинна розглядатись за місцезнаходженням позивача - ТОВ "Коксотрейд", який виступає поручителем за договором поруки від 04.09.2012.

Враховуючи те, що на момент подання позову зобов'язаними сторонами за договорами про відкриття кредитної лінії №26-В/12/66/ЮО та №30-В/12/66/ЮО є ПАТ "Харківський коксовий завод" та ПАТ "Термолайф", то, відповідно, такий спір підсудний Господарському суду Харківської області.

Крім того, колегія суддів зазначає, що звертаючись до суду з позовом, позивачем ставилось питання про залучення в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Національний банк України, однак в ухвалі від 28.01.2016 суд зазначив про відсутність підстав для залучення зазначеної особи до справи в порядку ст. 27 ГПК України.

Статтями 6, 7 Закону України "Про Національний банк України" визначено функції Національного банку України, зокрема, Національний банк у межах своїх повноважень сприяє фінансовій стабільності, в тому числі стабільності банківської системи.

У відповідності до ст. 55 Закону України "Про Національний банк України", головною метою банківського регулювання і нагляду - є безпека та фінансова стабільність банківської системи, захист інтересів вкладників і кредиторів. Національний банк здійснює функції банківського регулювання і нагляду на індивідуальній та консолідованій основі за діяльністю банків та банківських груп у межах та порядку, передбачених законодавством України.

Національний банк здійснює державне регулювання діяльності банків у формах, визначених Законом України "Про банки і банківську діяльність", як безпосередньо, так і через створений ним орган банківського нагляду (ст. 61 Закону України "Про Національний банк України").

Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що судам слід все ж розглянути питання про можливість залучення до участі у справі Національного банку України в порядку ст. 27 ГПК України, враховуючи, при цьому, положення Закону України "Про Національний банк України", якими визначено функції та повноваження зазначеного органу.

З огляду на наведене, оскільки господарськими судами попередніх інстанцій допущені порушення норм процесуального права і такі порушення унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 01.03.2016 та постанова Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28.11.2016 у справі підлягають скасуванню з передачею справи до місцевого господарського суду для виконання вимог ч. 1 ст. 17 ГПК України.

Керуючись статтями 1117, 1119-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Коксотрейд", Приватного акціонерного товариства "Харківський коксовий завод", Приватного акціонерного товариства "Термолайф" задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 01.03.2016 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28.11.2016 у справі №904/43/16 скасувати.

Справу №904/43/16 направити на розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області.

Головуючий суддя Л.А. ГОЛЬЦОВА

Судді Т.Л. БАРИЦЬКА

Л.Б. ІВАНОВА