ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 грудня 2016 року Справа № 916/3187/15 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючий суддя Судді:Могил С.К. (доповідач), Малетич М.М., Грек Б.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Департаменту комунальної власності Одеської міської ради на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 29.09.2016 та рішення господарського суду Одеської області від 16.06.2016 у справі № 916/3187/15 господарського суду Одеської області за позовомДепартаменту комунальної власності Одеської міської ради до:1. публічного акціонерного товариства "Банк "Кліринговий дім", 2. Одеського міського управління юстиції в особі Реєстраційної служби,треті особи:1. Одеська міська рада, 2. ОСОБА_4, проскасування запису про державну реєстрацію права власності, витребування нежитлових приміщень та виселення з нежитлових приміщень,за участю представників

позивача: Доброва Р.М.,

відповідача-1: Воробйова В.В.,

відповідача-2: не з'явились,

третіх осіб: не з'явились,

В С Т А Н О В И В :

У липні 2015 року Департамент комунальної власності Одеської міської ради звернувся до господарського суду Одеської області з позовом до публічного акціонерного товариства "Банк "Кліринговий дім" (третя особа - Одеська міська рада) про: скасування запису про державну реєстрацію права власності за відповідачем на нежитлові приміщення загальною площею 312,3 м2 за адресою: м. Одеса, вул. Успенська 29; витребування у відповідача нежитлових приміщень підвалу загальною площею 67,6 м2 та горища площею 66,6 м2 за адресою: м. Одеса, вул. Успенська 29 на користь територіальної громади м. Одеси в особі Департаменту комунальної власності Одеської міської ради та виселення відповідача з вказаних нежитлових приміщень.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 29.09.2015 залучено до участі у справі в якості відповідача - Одеське міське управління юстиції в особі Реєстраційної служби та в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, - ОСОБА_4.

Рішенням господарського суду Одеської області від 16.06.2016, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 29.09.2016, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі.

Переглянувши в касаційному порядку оскаржені судові рішення, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, спірні нежитлові приміщення розташовані в будинку АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2.

Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси у справі № 2-3914/07 від 16.02.2007 за позовом ОСОБА_7 до Одеської міської ради (третя особа КП "ОМБТІ та РОН") (про визнання права власності) за ОСОБА_7 визнано право власності на реконструйовану квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 101,6 м2 (право власності на яку 14.05.2007 зареєстроване КП "ОМБТІ та РОН").

Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 20.03.2007 у справі № 2-4409/07 за позовом ОСОБА_8 до Одеської міської ради (третя особа КП "ОМБТІ та РОН") (про визнання права власності) за ОСОБА_8 визнано право власності на реконструйовану квартиру АДРЕСА_2 загальною площею 166,3 м2 (право власності на яку зареєстроване КП "ОМБТІ та РОН" 14.05.2007).

Так ОСОБА_7 та ОСОБА_8 стали власниками реконструйованих квартир в будинку АДРЕСА_1 загальною площею 101,6 м2 та квартири АДРЕСА_2 загальною площею 166,3 м2).

Матеріали справи свідчать, що у зазначеному будинку була проведена реконструкція, в результаті якої квартири АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2 були переведені у нежитлові приміщення.

Вказаний об'єкт нерухомості ОСОБА_7 та ОСОБА_8 в подальшому продали ОСОБА_9, про що 27.04.2007 уклали договір купівлі-продажу у простій формі.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 15.06.2007 у справі № 2-6295/07 за позовом ОСОБА_9 до ОСОБА_7 та ОСОБА_8 про визнання договору купівлі-продажу дійсним і визнання права власності, було визнано дійсним договір купівлі-продажу від 27.04.2007 (на умовах якого ОСОБА_9 придбала, а ОСОБА_7 та ОСОБА_8 продали нежитлове приміщення загальною площею 312,3 м2 за адресою: АДРЕСА_1) та визнано за ОСОБА_9 право власності на зазначене нежитлове приміщення.

В подальшому 17.07.2007 між ОСОБА_9 та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Гарською В.В. та зареєстрований в реєстрі за № 3157, на підставі якого ОСОБА_4 набув право власності на нежитлове приміщення загальною площею 312,3 м2 за адресою: АДРЕСА_1.

В свою чергу 27.12.2007 між ОСОБА_4 та акціонерним банком "Кліринговий дім" (нині публічне акціонерне товариство "Банк "Кліринговий дім") укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна - нежитлового приміщення загальною площею 312,3 м2 за адресою: АДРЕСА_1, право власності за яким зареєстровано КП "ОМБТІ та РОН" 15.01.2008, що підтверджується копією витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно № 17363618 від 15.01.2008.

Вважаючи, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 № 311 "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)" та рішення Одеської обласної ради народних депутатів від 25.11.1991 № 266-ХХІ "Про розмежування державного майна між власністю обласної ради, міст обласного підпорядкування та районів області" весь нежитловий фонд рад був переданий у комунальну власність, а тому єдиним власником нежитлових приміщень горища загальною площею 66,6 м2 та підвалу загальною площею 67,6 м2 адресою: АДРЕСА_1, є територіальна громада м. Одеси в особі Одеської міської ради, позивач звернувся з даним позовом. Крім цього останній зазначив, що ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 28.10.2008 у справі № 2-6295/07 рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15.06.2007 у справі № 2-6295/07 (про визнання договору купівлі-продажу дійсним і визнання права власності за ОСОБА_9 на зазначене нежитлове приміщення) скасовано, а тому у ОСОБА_9 не виникло право власності на нежитлове приміщення загальною площею 312,3 м2 за адресою: АДРЕСА_1, а отже не виникло і право власності на спірні нежитлові приміщення підвалу та горища загальною площею 134,2 м2, (66,6 м2 + 67,6 м2) які є їх частиною. У зв'язку з цим ОСОБА_9 не мала права на його відчуження на користь ОСОБА_4, а він, в свою чергу, не набув права власності на спірні приміщення та не мав права на їх відчуження на користь Акціонерного банку "Кліринговий дім".

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивачем не надано доказів наявності рішення Одеської міської ради про прийняття у комунальну власність спірних приміщень та оформлення цього права власності у встановленому законом порядку, а також не доведено того факту, що приміщення підвалу загальною площею 67,6 м2 та приміщення горища загальною площею 66,6 м2 не є допоміжними приміщеннями будинку № 29 по вул. Успенській у Одесі, у зв'язку з чим не підтверджено належність їх до комунальної власності.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками місцевого та апеляційного господарських судів, з огляду на таке.

Відповідно до закріпленого в ст. 387 Цивільного кодексу України загального правила власник має право витребувати майно із чужого незаконного володіння.

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі ч. 1 ст. 388 Цивільного кодексу України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.

Так, якщо майно відчужено за відплатним договором, то відповідно до ч. 1 ст. 388 Цивільного кодексу України власник має право витребувати це майно від добросовісного набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею (було загублене, викрадене, вибуло з їхнього володіння іншим шляхом).

Таким чином, при розгляді спорів про витребування власником свого майна із чужого незаконного володіння необхідно враховувати, що позивачем за таким позовом може бути саме власник майна (фізичні, юридичні особи, держава і територіальні громади в особі уповноважених ними органів), який на момент подання позову не володіє цим майном. Тобто тягар доказування титулу власника у віндикаційному позові покладається саме на позивача.

Судами обох інстанцій встановлено, що надана позивачем копія матеріалів інвентаризаційної справи від 16.12.1964 свідчить про те, що будинок за адресою: АДРЕСА_1 складався із підвалу, першого та другого поверху. На першому та другому поверхах будинку знаходились квартири, а горище взагалі було відсутнє.

В подальшому ОСОБА_7 та ОСОБА_8 стали власниками реконструйованих квартир в будинку АДРЕСА_1 загальною площею 101,6 м2 та квартири АДРЕСА_2 загальною площею 166,3 м2).

В свою чергу приміщення загальною площею 312,3 м2 за адресою АДРЕСА_1, яке в минулому складалося з двох квартир, належних на праві власності ОСОБА_7 та ОСОБА_8, шляхом переобладнання за рішенням суду були переведені в нежитлові приміщення. Зазначені в позовній заяві приміщення горища та підвалу площею 66,6 м2 та 67,6 м2 відповідно з'явились лише у 2007 році шляхом перебудови приміщення, а тому не могли належати на праві комунальної власності територіальній громаді м. Одеси з 1991 року.

Вказані обставини також були встановлені рішенням Апеляційного суду Одеської області від 09.12.2014, яким залишено без змін рішення Приморського районного суду м. Одеси від 17.10.2013 у справі № 1522/12073/12 в частині відмови у задоволенні позову Департаменту комунальної власності Одеської міської ради до ОСОБА_9, ОСОБА_4, публічного акціонерного товариства "Банк "Кліринговий дім" (третя особа - Одеська міська рада) про визнання договору купівлі-продажу від 17.07.2007 недійсним, витребування майна та усунення перешкод у користуванні майном.

При вирішенні вказаної справи Апеляційним судом Одеської області були розглянуті вимоги Департаменту комунальної власності Одеської міської ради про витребування у публічного акціонерного товариства "Банк "Кліринговий дім" нежитлового приміщення площею 312,3 м2. У вказаному рішенні суд дійшов висновку, що спірне майно отримало статус нежитлового приміщення площею 312,3 м2 як майно, що належало ОСОБА_9 лише на підставі рішення Приморського районного суду м. Одеси від 15.06.2007 і втратило статус нежитлового приміщення площею 312,3 м2 зі скасуванням цього рішення суду ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 28.10.2008. Оскільки за відсутності правового статусу спірного нежитлового приміщення площею 312,3 м2 вказане приміщення в такому статусі не може бути предметом судового розгляду і витребувано від теперішнього володільця, то відсутні підстави для його витребування як цілком, так і частково з підстав, вказаних у позові.

Крім цього, як встановлено судами попередніх інстанцій, спірне нежитлове приміщення площею 312,3 м2 до набуття цього статусу та його реконструкції складалося з двох окремих приміщень - квартир, які належали 2 різним власникам - фізичним особам, а не Департаменту комунальної власності Одеської міської ради.

Відповідно до ч. 2 ст. 382 Цивільного кодексу України власникам квартири у дво- або багатоквартирному житловому будинку належать на праві спільної сумісної власності приміщення загального користування, опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше однієї квартири, а також споруди, будівлі, які призначені для забезпечення потреб усіх власників квартир, а також власників нежитлових приміщень, які розташовані у житловому будинку.

Частиною 2 ст. 10 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" встановлено, що власники квартир багатоквартирних будинків та житлових приміщень у гуртожитку є співвласниками допоміжних приміщень у будинку чи гуртожитку, технічного обладнання, елементів зовнішнього благоустрою і зобов'язані брати участь у загальних витратах, пов'язаних з утриманням будинку і прибудинкової території відповідно до своєї частки у майні будинку чи гуртожитках. Допоміжні приміщення (кладовки, сараї і т. ін.) передаються у власність квартиронаймачів безоплатно і окремо приватизації не підлягають.

Згідно з п. 1.1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України № 4-рп/2004 від 02.03.2004 у справі № 1-2/2004 допоміжні приміщення (підвали, сараї, кладовки, горища, колясочні і т. ін.) передаються безоплатно у спільну власність громадян одночасно з приватизацією ними квартир (кімнат у квартирах) багатоквартирних будинків. Підтвердження права власності на допоміжні приміщення не потребує здійснення додаткових дій, зокрема створення об'єднання співвласників багатоквартирного будинку, вступу до нього.

Враховуючи викладене колегія суддів погоджується з висновками місцевого та апеляційного господарських судів, що за відсутності доказів того, що приміщення підвалу загальною площею 67,6 м2 та приміщення горища загальною площею 66,6 м2 не є допоміжними приміщеннями будинку № 29 по вул. Успенській у Одесі, відповідно й відсутні підтвердження належності їх до комунальної власності.

Також оскільки судами обох інстанцій не встановлено незаконності набуття ОСОБА_7 та ОСОБА_8 права власності на реконструйовані квартири в будинку АДРЕСА_1 загальною площею 101,6 м2 та квартири АДРЕСА_2 загальною площею 166,3 м2), посилання позивача на постанову Кабінету Міністрів України № 311 від 05.11.1991 "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)" та рішення Одеської обласної ради народних депутатів № 266-ХХІ від 25.11.1991 "Про розмежування державного майна між власністю обласної ради, міст обласного підпорядкування та районів області" як на підставу набуття територіальною громадою м. Одеси права власності на нежитлове приміщення загальною площею 134,2 м2 за адресою: АДРЕСА_1, є безпідставними.

Колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що об'єктом позову про витребування майна із чужого незаконного володіння може бути річ, яка існує в натурі на момент подання позову. Якщо річ, перебуваючи в чужому володінні, видозмінилась, була перероблена чи знищена, застосовуються зобов'язально-правові способи захисту права власності відповідно до положень Глави 83 Цивільного кодексу України.

Місцевим господарським судом встановлено, що позивачем не доведено того факту, що спірні приміщення підвалу та горища існують на теперішній час як відокремлене майно, а відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи у даній справі технічна можливість приведення в первісний стан побудованих раніше приміщень підвалу та горища за адресою м. Одеса, вул. Чичеріна (Успенська), 29 і виділення їх в окремі приміщення відсутня.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновками місцевого та апеляційного господарських судів про необґрунтованість вимог позивача.

Згідно з ч. 2 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на викладене, колегія суддів касаційної інстанції не вбачає підстав для скасування рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів у даній справі, оскільки в межах касаційного провадження скаржником не доведено порушення або неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, а викладені у касаційній скарзі доводи не спростовують висновків місцевого та апеляційного господарських судів та зводяться до переоцінки доказів, що суперечить ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу залишити без задоволення, постанову Одеського апеляційного господарського суду від 29.09.2016 - без змін.

Головуючий суддяМогил С.К. Судді:Малетич М.М. Грек Б.М.