ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2016 року Справа № 922/481/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді:Владимиренко С.В. - доповідач,суддів:Козир Т.П., Плюшко І.А.розглянув касаційну скаргу Державного підприємства "Завод ім. В.О. Малишева"на постановуХарківського апеляційного господарського суду від 13.07.2016р. та рішеннягосподарського суду Харківської області від 26.04.2016р.у справі№922/481/16 господарського суду Харківської областіза позовомДержавного підприємства "Харківське конструкторське бюро з двигунобудування"до Державного підприємства "Завод ім. В.О. Малишева"простягнення коштів у розмірі 361404,53грн.

за участю представників

позивача - не з'явились;

відповідача - Степанишеної А.В., дов. №72-16 від 20.01.2016р.

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2016 року Державне підприємство "Харківське конструкторське бюро з двигунобудування" звернулося до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Державного підприємства "Завод ім. В.О. Малишева", про стягнення грошових коштів у розмірі 361404,53 грн. заборгованості за договором №63900-393дп від 19.04.2010р., а саме: за актами №27 від 13.02.2013р., №41 від 01.03.2013р. та №55 від 21.03.2013р. до додаткової угоди №61 від 22.05.2012р. до договору №63900-393 дп від 19.04.2010р., за актом №54 від 21.03.2013р., до додаткової угоди №63 від 19.06.2012р. до договору №63900-393 дп від 19.04.2010р., за актами №47 від 18.03.2013р., та №48 від 18.03.2013р. до додаткової угоди №64 від 25.05.2012р. до договору №63900-393 дп від 19.04.2010р., та за актом №53 від 21.03.2013р. до додаткової угоди №65 від 29.05.2012р. до договору №63900-393дп від 19.04.2010р.

Рішенням господарського суду Харківської області від 26.04.2016 р. (суддя Калініченко Н.В.) у справі № 922/481/16 відмовлено Державному підприємству "Харківське конструкторське бюро з двигунобудування" у задоволенні позову.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 13.07.2016р. (колегією суддів у складі головуючого судді Плахова О.В., судді: Здоровко Л.М., Лакіза В.В.) рішення господарського суду Харківської області від 26.04.2016 р. у справі №922/481/16 скасовано та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги Державного підприємства "Харківське конструкторське бюро з двигунобудування" задоволено. Стягнуто з Державного підприємства "Завод ім. В.О. Малишева" на користь Державного підприємства "Державного конструкторського бюро з двигунобудування" заборгованість по оплаті за виконанні роботи за актами №27 від 13.02.2013 р., №41 від 01.03.2013 р. та №55 від 21.03.2013р. до додаткової угоди №61 від 22.05.2012 р. до договору №63900-393 дп від 19.04.2010 р., за актом №54 від 21.03.2013 р., до додаткової угоди №63 від 19.06.2012 р. до договору №63900-393 дп від 19.04.2010 р., за актами №47 від 18.03.2013 р., та №48 від 18.03.2013 р. до додаткової угоди №64 від 25.05.2012 р. до договору №63900-393 дп від 19.04.2010 р., та за актом №53 від 21.03.2013 р. до додаткової угоди №65 від 29.05.2012 р. до договору №63900-393дп від 19.04.2010 р., на загальну суму 361404,53 грн. та судовий збір за подання позову в сумі 5422 грн. та 5964,20 грн. за подання апеляційної скарги.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою Харківського апеляційного господарського суду, Державне підприємство "Завод ім. В.О. Малишева" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій, зазначаючи про порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, просить постанову Харківського апеляційного господарського суду від 13.07.2016р. скасувати, а справу №922/481/16 передати на новий розгляд до Харківського апеляційного господарського суду та стягнути з позивача 6505,28 грн. судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги.

У відзиві на касаційну скаргу Державне підприємство "Харківське конструкторське бюро з двигунобудування" зазначає про необґрунтованість та безпідставність доводів, викладених у касаційній скарзі відповідача та просить відмовити у її задоволенні, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, заслухавши суддю-доповідача, представника відповідача, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 19.04.2010р. між Комунальним підприємством "Харківське конструкторське бюро з двигунобудування" (правонаступником якого є Держане підприємство "Харківське конструкторське бюро з двигунобудування"), як виконавцем, та Державним підприємством "Завод ім. В.О. Малишева", як замовником, укладено договір №63900-393 дп (надалі в тексті постанови - "Договір"), відповідно до п.п. 1.1., 1.2., 1.3., 1.4. якого замовник поручає, а виконавець приймає на себе зобов'язання по поставці продукції та наданню послуг в рамках виготовлення 430 штук двигунів 3ТД-3А для БТР-4. Загальна сума договору складає 22000000 грн., в тому числі ПДВ 3666666,67 грн. Специфікації поставок продукції та послуг, вартість та строки погоджуються в додаткових угодах до даного договору, які сторони будуть оформлювати по мірі виробничої необхідності. У випадку, якщо виготовлення продукції по даному договору замовник передає виконавцю матеріали, заготовки, деталі або вузли то це погоджується в додаткових умовах з визначенням закладної переданих ТМЦ. Замовник зобов'язується прийняти та оплатити продукцію та надані послуги.

Замовник перераховує виконавцю аванс в розмірі 20% від вартості поставленої продукції (наданих послуг) погодженої в конкретній додатковій угоді. По кожній конкретній додатковій угоді виконавець приступає до виготовлення продукції та надання послуг після отримання авансу. Остаточний розрахунок за поставлену продукцію та виконані роботи (послуги) проводиться на основі документів, які підтверджують поставку продукції (надання послуг) (накладна на відпуск ТМЦ, акт здачі-приймання) на протязі 5-ти банківських днів з моменту надання послуг (поставку продукції). Сума авансу вказується при кінцевому розрахунку за поставлену продукцію (надані послуги). Форма оплати - перерахування грошових коштів на поточний рахунок виконавця. Допускається оплата шляхом взаємозаліку за згодою сторін (п.п. 2.1., 2.2., 2.3. договору).

Відвантаження продукції виконавцем проводиться на основі довіреності замовника з оформленням накладної на відпуск ТМЦ та податкової накладної по сплаті ПДВ. Виконані послуги (виконані роботи) закриваються актами здачі-приймання робіт, які виконавець направляє замовнику після виконання робіт (п.п. 3.1., 3.3. договору).

Як встановлено судами, 22.05.2012р. між сторонами складено та підписано додаткову угоду № 61 до договору № 63900-393 дп від 19.04.2010р., відповідно до якої замовник поручає, а виконавець надає послуги по доробці деталей та складальних вузлів для двигунів 3ТД-3А згідно специфікації № 2. Ціна додаткової угоди № 61 складає 268880,23 грн.

Згідно додаткової угоди № 64 від 25.05.2012р., замовник поручає, а виконавець приймає на себе зобов'язання по доробці та виготовленню деталей регулятора 494СА.71Сб-1 для комплектації 84 дизелів 3ТД-3А. Ціна додаткової угоди складає 581047,32 грн.

Згідно додаткової угоди № 65 від 29.05.2012р., замовник поручає, а виконавець приймає на себе зобов'язання по виготовленню деталей для комплектуючого 84 двигунів 3ТД-3А згідно специфікації (додаток № 1). Ціна додаткової угоди складає 1111608,12 грн.

19.07.2012р. між сторонами складено та підписано додаткову угоду №63, згідно якої замовник поручає, а виконавець приймає на себе зобов'язання по доробці, виготовленню деталей та складальних одиниць системи паливної високого тиску 494СИ.80Сб для 94 дизелів 3ТД-3А (494СА) згідно специфікації (додаток № 1). Ціна даної додаткової угоди складає 3217620 грн.

Разом з тим, судами встановлено, що на виконання умов договору сторонами складено та підписано Акти здачі-приймання послуг: № 27 від 13.02.2013р. на суму 13544,75грн.; № 41 від 01.03.2013р. на суму 17985,72 грн.; № 47 від 18.03.2013р. на суму 81612,00 грн.; № 48 від 18.03.2013р. на суму 159545,23 грн.; № 53 від 21.03.2013р. на суму 3092,72 грн.; № 54 від 21.03.2013р. на суму 66360,00 грн. та № 55 від 21.03.2013р. на суму 2136,72 грн.

Підставою для виникнення спору у даній справі, за твердженням позивача, що міститься у позовній заяві останнього, стало те, що відповідач не сплатив вартість наданих послуг саме за вказаними вище актами: №54 від 21.03.2013 р., до додаткової угоди №63 від 19.06.2012 р. до договору №63900-393 дп від 19.04.2010 р., за актами №47 від 18.03.2013 р. та №48 від 18.03.2013 р. до додаткової угоди №64 від 25.05.2012 р. до договору №63900-393 дп від 19.04.2010 р., та за актом №53 від 21.03.2013 р. до додаткової угоди №65 від 29.05.2012 р. до договору №63900-393дп від 19.04.2010 р. на загальну суму - 361404,53 грн., стягнення якої і є предметом спору даної справи.

Суд першої інстанцій, з посиланням на умови договору та ст.ст.6, 11, 509, 526, 626, 655, 712, ч.1 ст.837, ст.843 Цивільного кодексу України, ст.174, ч.7 ст.193 Господарського кодексу України, п.2.3 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої Постановою Правління Національного банку України №22 від 21.01.2004р., встановивши, що позивачем на виконання умов договору виставлявся відповідачеві рахунок фактури № 4-04 від 29.04.2014 р. на суму 2845441,25 грн., який відповідно до банківської виписки був повністю оплачений, з призначенням платежу "опл. по рахунку від 29 квітня 2014 року зг. договору 63900-393 дп від 19.04.2010 р. за виконані послуги по доробці деталей та вузлів, в т.ч. ПДВ 474240,21 "за проц" КМ921", дійшов висновку, що відповідачем сплачено на користь позивача кошти саме за спірними актами здачі-приймання послуг, а відтак, відмовив Державному підприємству "Харківське конструкторське бюро з двигунобудування" (надалі в тексті постанови - "ДП "ХКБД") у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Апеляційний господарський суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги ДП "ХКБД", здійснивши посилання в оскаржуваній постанові на ті ж умови договору та норми чинного в Україні законодавства, що й суд першої інстанції, зазначив, що згідно наявної у матеріалах справи банківської виписки від 29.04.2014р. відповідачем на користь позивача перераховано кошти за договором № 63900-393 дп від 19 квітня 2010 року (т.с.4 а.с. 160) без конкретизації за якими актами до додаткових угод здійснюється оплата, тому у позивача були відсутні підстави зарахувати вказані кошти в рахунок погашення заборгованості за актами №27 від 13.02.2013р., №41 від 01.03.2013р. та №55 від 21.03.2013р. до додаткової угоди №61 від 22.05.2012р. до договору №63900-393 дп від 19.04.2010р., за актом №54 від 21.03.2013р., до додаткової угоди №63 від 19.06.2012р. до договору №63900-393 дп від 19.04.2010р., за актами №47 від 18.03.2013р., та №48 від 18.03.2013р. до додаткової угоди №64 від 25.05.2012р. до договору №63900-393 дп від 19.04.2010р., та за актом №53 від 21.03.2013р. до додаткової угоди №65 від 29.05.2012р. до договору №63900-393 від 19.04.2010р., а відтак, дійшов висновку, що позовні вимоги ДП "ХКБД" є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Як вже зазначалось вище, Державне підприємство "Завод ім. В.О.Малишева" звернувшись до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, просить скасувати постанову суду апеляційної інстанції та направити справу на новий розгляд саме до Харківського апеляційного господарського суду.

Водночас, суд касаційної інстанції, у відповідності до вимог ч.1 ст.1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Як роз'яснено у Постанові Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу XII-1 Господарського процесуального кодексу України" від 24.10.2011р. №11 суд касаційної інстанції не зв'язаний доводами касаційної скарги щодо порушення чи неправильного застосування нижчими судовими інстанціями норм матеріального і процесуального права та може встановлювати порушення чи неправильне застосування відповідних норм, на які не було посилання в такій скарзі.

Суд касаційної інстанції, здійснивши перегляд оскаржуваної постанови, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, вважає передчасними висновки судів як першої, так і апеляційної інстанції, оскільки здійснюючи їх, суди всупереч вимогам ст.43 Господарського процесуального кодексу України, неповно з'ясували усі обставини справи, що мають значення для правильного вирішення справи, з огляду на що, зазначає наступне.

З аналізу норм чинного в Україні процесуального законодавства та як роз'яснено у постанові Пленуму Вищого господарського суду України "Про судове рішення" № 6 від 23.03.2012р., що рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі. Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні того чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до ст.11 Цивільного кодексу України та ст.174 Господарського кодексу України договір є підставою для виникнення цивільних прав і обов'язків (господарських зобов'язань).

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначає договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).

Згідно з приписами ст.509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідносини, у яких одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші), чи утриматися від виконання певних дій, а інша сторона має право вимагати виконання такого обов'язку.

Судами попередніх інстанцій вірно зазначено, що з аналізу укладеного між сторонами договору вбачається, що за своєю правовою природою він є змішаним договором, а саме договором поставки та підряду, до якого повинні застосовуватись положення Цивільного кодексу України, що регулюють загальні умови виконання зобов'язання, а також положення параграфу 1, 3 глави 54 та параграфу 1 глави 61 Цивільного кодексу України.

Статтею 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 837 Цивільного кодексу України, за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові. Відповідно ст. 843 ЦК України, ціна роботи або спосіб її визначення визначається у договорі.

За змістом ст.526 Цивільного кодексу Україні та ст.193 Господарського кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Цими ж статтями передбачено також, що одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Як вже було зазначено вище, предметом спору у даній справі є вимоги ДП "ХКБД" до Державного підприємства "Завод ім. В.О. Малишева" (надалі в тексті постанови - ДП "ЗіМ") про стягнення 361404,53 грн. за наступними актами: №54 від 21.03.2013 р. до додаткової угоди №63 від 19.06.2012 р. до договору №63900-393 дп від 19.04.2010 р., за актами №47 від 18.03.2013 р., та №48 від 18.03.2013 р. до додаткової угоди №64 від 25.05.2012 р. до договору №63900-393 дп від 19.04.2010 р., та за актом №53 від 21.03.2013 р. до додаткової угоди №65 від 29.05.2012 р. до договору №63900-393дп від 19.04.2010 р. Тобто, саме обставини й підстави виникнення/погашення, наявності/відсутності заборгованості за спірними актами повинні були бути з'ясовані судами під час вирішення спору у даній справі.

Так, судами попередніх інстанцій встановлено, що за твердженням позивача спірні акти не оплачені відповідачем згідно умов договору. В свою чергу, з наявних у матеріалах справи заперечень та пояснень відповідача, а також зі змісту касаційної скарги останнього вбачається, що ДП "ЗіМ" зазначає про оплату зазначених актів згідно виставленого позивачем рахунку-фактури № 4-04 від 29.04.2014 р. на суму 2845441,25 грн.

Відповідно до ч.1 ст.32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. До обставин, на яких сторони обґрунтовують свої вимоги та заперечення, належать обставини, які становлять предмет доказування у справі, яким є сукупність обставин, що їх необхідно встановити для правильного вирішення справи.

Колегія суддів касаційної інстанції відзначає, що з поданих сторонами в підтвердження своїх вимог та заперечень документів, наявних у матеріалах справи, вбачається, що зобов'язання сторін за договором тривають з 19.04.2010 р. і в межах його дії позивачем та відповідачем було укладено ряд додаткових угод на виконання яких сторонами підписувались акти здачі-приймання робіт та/або продукції, здійснювалась оплата відповідачем отриманих послуг/ товарів, підписувались угоди про припинення зобов'язань, шляхом заліку однорідних грошових вимог, проводились звірки розрахунків, здійснювалось списання частини заборгованості за договором на підставі Ухвали господарського суду Харківської області від 18.01.2013р. та статті 14 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника та визнання його банкрутом" тощо.

У п.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про судове рішення" № 6 від 23.03.2012р. роз'яснено, що господарським судам слід виходити з того, що рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. При цьому необхідно мати на увазі, що згідно зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, господарські суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом.

Натомість, суди попередніх інстанцій, всупереч вимогам ст.43 Господарського процесуального кодексу України не надали жодної правової оцінки наявним у матеріалах справи документам, що подані сторонами, а висновки судів ґрунтуються виключно на тлумаченні змісту платіжного доручення ДП "ЗіМ" на оплату рахунку-фактури позивача №4-04 від 29.04.2014р., в якому в графі "призначення платежу", як встановлено судами, міститься: "опл. по рахунку від 29 квітня 2014 року зг. договору 63900-393 дп від 19.04.2010р. за виконані послуги по доробці деталей та вузлів, в т.ч. ПДВ 474240,21 "за проц" КМ921".

При цьому, не ґрунтується на нормах права твердження суду першої інстанції стосовно того, що будь-які інші правовідносини, які існували та існують між сторонами, не повинні розглядатись судом в межах даної справи з огляду на те, що предметом розгляду даного спору було лише стягнення заборгованості за надані послуги згідно спірних актів. Оскільки у випадку наявності спору між сторонами стосовно оплати таких актів з посиланням на докази, долучені судом до матеріалів справи, без з'ясування дійсно існуючого розміру грошового зобов'язання відповідача перед позивачем за договором, в тому числі наявність та/або відсутність заборгованості за договором, періоду та підстав її виникнення і черговості погашення згідно умов погоджених сторонами у договорі та норм чинного в Україні законодавства, такі висновки суду є передчасними.

Передчасним є і висновок суду апеляційної інстанції стосовно відсутності підстав у позивача для зарахування грошових коштів, отриманих позивачем від відповідача як плата згідно виставленого рахунку-фактури №4-04 від 29.04.2014р. в рахунок погашення заборгованості за спірними актами з огляду на відсутність у графі "призначення платежу" конкретизації за якими актами до додаткових угод здійснюється оплата, оскільки судом не з'ясовано положення договору, якими врегульовано питання здійснення оплати виставлених позивачем рахунків та питання щодо реквізитів платіжних документів на оплату послуг/робіт/товарів за договором, а відтак, і не враховано положення ст.534 Цивільного кодексу України, якою визначено черговість погашення вимог за грошовим зобов'язанням, в тому числі, у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі.

Таким чином, зважаючи на наявність спору між сторонами стосовно здійснення оплати за спірними актами згідно зазначених вище додаткових угод до договору, судам слід було з'ясувати суму наявної заборгованості ДП "ЗіМ" перед ДП "ХКБД" по оплаті за виконані роботи, надані послуги та поставлену продукцію за договором та визначити з чого саме складається вказана заборгованість (у випадку її наявності), тобто за якими конкретно актами, накладними тощо та до яких саме додаткових угод, укладених в межах дії договору, вона відноситься, надавши, при цьому, у відповідності до вимог ст.43 Господарського процесуального кодексу України, належну правову оцінку письмовим документам, що подані сторонами та містять у матеріалах справи та у випадку необхідності із застосуванням повноважень визначених ст.38 Господарського процесуального кодексу України, повно і об'єктивно встановити усі фактичні обставини справи, права і обов'язки сторін даної справи.

Разом з тим, колегія суддів касаційної інстанції відзначає, що відповідно до статей 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною першою статті 261 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно ч.3 ст.267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (частини четверта, п'ята статті 267 Цивільного кодексу України). Отже, коли судом на підставі досліджених у судовому засіданні доказів буде встановлено, що право особи, про захист якого вона просить, порушене, а стороною у спорі до винесення рішення буде заявлено про застосування позовної давності, і буде встановлено, що строк позовної давності пропущено без поважних причин, суд на підставі статті 267 Цивільного кодексу України ухвалює рішення про відмову в задоволенні позову за спливом позовної давності. При цьому у разі визнання судом причин пропущення позовної давності поважними, порушене право підлягає захисту. Дана правова позиція викладена у постанові Верховного суду України від 13.05.2014р. у справі №5011-68/3587-2012, тоді як, згідно положень ст.11128 Господарського процесуального кодексу України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 11116 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Проте судами попередніх інстанцій зазначених положень норм права не враховано та взагалі не надано правової оцінки доводам відповідача, що містяться у доповненні до відзиву на позов (т.2, а.с.20-21) стосовно спливу позовної давності стосовно стягнення заборгованості за спірним актом №27 від 13.02.2013р. та застосування наслідків такого спливу.

За таких обставин, прийняті судові рішення не можуть вважатися обґрунтованими, оскільки, в порушення вимог ч. 1 ст.43 Господарського процесуального кодексу України, прийняті без повного та всебічного з'ясування всіх фактичних обставин справи, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті.

Таким чином, суди попередніх інстанцій не забезпечили всебічний, повний і об'єктивний розгляд всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, припустились порушень норм матеріального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та стали наслідком порушення норм процесуального права.

Метою касаційного перегляду справи є перевірка застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права. З урахуванням вищезазначеного, а також зважаючи на те, що згідно ст.1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція не має права встановлювати чи вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду або відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або перевіряти докази, суд дійшов висновку про скасування рішення та постанови судів у даній справі з направленням справи на новий розгляд до господарського суду Харківської області в іншому складі суду.

Під час нового розгляду справи судам слід прийняти до уваги викладене у цій постанові, вжити всі передбачені законом заходи для всебічного, повного і об'єктивного встановлення обставин справи, прав і обов'язків сторін, і в залежності від встановленого та у відповідності з чинним законодавством вирішити спір.

Згідно з ч.1 ст. 11112 Господарського процесуального кодексу України, вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Керуючись ст.ст.1115, 1117, 1119 - 11111, 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державного підприємства "Завод ім. В.О. Малишева" задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 13.07.2016р. та рішення господарського суду Харківської області від 26.04.2016р. у справі №922/481/16 скасувати.

Справу №922/481/16 передати на новий розгляд до господарського суду Харківської області в іншому складі суду.

Головуючий суддя С.В. Владимиренко

Судді Т.П.Козир

І.А.Плюшко