ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 жовтня 2015 року Справа № 910/20634/14

Вищий господарський суд у складі колегії суддів:головуючого суддіЄвсікова О.О.,суддівКролевець О.А., Попікової О.В.,розглянувши касаційну скаргуУповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Фінростбанк"на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 02.06.2015 (головуючий суддя Шапран В.В., судді Андрієнко В.В., Буравльов С.І.)та на рішенняГосподарського суду міста Києва від 12.02.2015 (головуючий суддя Любченко М.О., судді Сташків Р.Б., Літвінова М.Є.)у справі№ 910/20634/14 Господарського суду міста Києваза позовомПублічного акціонерного товариства "Фінростбанк" доПублічного акціонерного товариства "Банк "Київська Русь",за участю третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Укртехвоса",провизнання незаконним звернення стягнення на грошові кошти,за участю представниківпозивачане з'явились,відповідачане з'явились,третьої особине з'явились,

В С Т А Н О В И В:

Позивач - ПАТ "Фінростбанк" звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до ПАТ "Банк "Київська Русь" про визнання незаконним звернення стягнення на грошові кошти та стягнення коштів в розмірі 30.000.000,00 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.02.2015, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 02.06.2015, в позові відмовлено повністю.

Не погоджуючись із зазначеними рішенням та постановою, уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Фінростбанк" звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення місцевого суду та постанову апеляційного суду скасувати і прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Вимоги та доводи касаційної скарги мотивовані тим, що судами попередніх інстанцій було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також порушено норми матеріального та процесуального права, зокрема, ст.ст. 7, 24, 33 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", ст. 16 ЦК України, ст.ст. 4-3, 32 ГПК України.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги, проте в судове засідання представники сторін не з'явились. Зважаючи на те, що явку представників сторін не було визнано обов'язковою, а також на достатність матеріалів справи для прийняття рішення, колегія суддів, беручи до уваги встановлені ст. 111-8 ГПК України строки розгляду касаційних скарг, дійшла висновку про можливість розглянути справу за відсутності представників сторін.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Суди попередніх інстанцій встановили, що 10.10.2013 між Публічним акціонерним товариством "Банк "Київська Русь" (банк) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Укртехвоса" (позичальник) був укладений кредитний договір № 89044-20/13-1 на відкриття відновлювальної кредитної лінії під заставу майнових прав за договором банківського вкладу (далі - кредитний договір).

Відповідно до п. 1.1 кредитного договору банк відкриває позичальнику відновлювальну відкличну кредитну лінію та зобов'язується надавати кредитні кошти у розмірі та на умовах, визначених цим договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти та інші платежі.

Кредит надається в грошовій формі на наступних умовах: ліміт кредитної лінії - 30.000.000,00 грн., кінцевий термін повернення кредиту - 09.10.2015, процентна ставка за користування кредитом - 6,5 % процентів річних.

Пунктом 3.1 кредитного договору передбачено, що виконання позичальником зобов'язань за договором забезпечується заставою майнових прав за договором банківського вкладу.

Банк має право зупинити подальше кредитування позичальника та/або вимагати дострокового повернення кредиту, сплати процентів, штрафних санкцій, а позичальник зобов'язаний протягом 5 календарних днів з дати надіслання банком відповідної вимоги, або в іншій строк, встановлений у відповідній вимозі банку, повернути суму заборгованості за кредитом, інші платежі по договору, в тому числі у випадку, якщо інформація та документи, що підлягають поданню позичальником банку у відповідності або в зв'язку з договором, надані позичальником несвоєчасно, в неповному обсязі, або якщо така інформація та документи або їх частина не відповідає дійсності (п. 9.2 кредитного договору).

Відповідно до меморіального ордера № 7295 від 10.10.2013 банком були перераховані кошти в розмірі 30.000.000,00 грн. в якості кредиту на виконання умов відповідного договору.

10.10.2013 між Публічним акціонерним товариством "Фінростбанк" (вкладник) та Публічним акціонерним товариством "Банк "Київська Русь" (банк) був укладений договір про надання міжбанківського депозиту № 634DPHi/2013 (далі - договір депозиту), згідно з яким вкладник надає банку в порядку і на умовах, що передбачені цим договором, депозит у сумі 30.000.000,00 грн. на строк з 10.10.2013 по 12.10.2015 під 5,5 % відсотків річних.

В забезпечення виконання позичальником умов кредитного договору перед банком, 10.10.2013 між Публічним акціонерним товариством "Фінростбанк" (заставодавець) та Публічним акціонерним товариством "Банк "Київська Русь" (заставодержатель) укладено договір № 89208-20/13-6 застави майнових прав (далі - договір застави).

За умовами п. 1.1 вказаного договору заставою забезпечуються вимоги заставодержателя за кредитним договором № 89044/20/13-1 від 10.10.2013 (а також будь-якими доповненнями, змінами до нього, в тому числі, стосовно збільшення процентної ставки за користування кредитом, строку кредитування, суми кредиту).

Предметом застави за договором № 89208-20/13-6 від 10.10.2013 є майнові права за договором № 634DPHi/2013, що полягають у праві позивача вимагати від відповідача повернення депозиту в сумі 30.000.000,00 грн.

Вартість предмета застави становить 30.000.000,00 грн. (п.п. 1.2, 1.3 договору застави).

Позивач, звертаючись із даним позовом до суду, мотивує свої вимоги тим, що відповідач в порушення умов укладених договорів, на його думку, неправомірно здійснив списання коштів в розмірі 30.000.000,00 грн. в рахунок погашення заборгованості.

Відповідно до ст. 572 Цивільного кодексу України та ст. 1 Закону України "Про заставу" в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Відповідно до п. 4.1 договору застави право звернення стягнення на предмет застави для задоволення своїх вимог за основним зобов'язанням за цим договором виникає у заставодержателя у випадках, обумовлених кредитним договором, цим договором та нормами чинного законодавства України.

Заставодержатель набуває право звернути стягнення та реалізувати предмет застави у наступних випадках, в тому числі, якщо у момент настання строку виконання основного зобов'язання за кредитним договором воно не буде виконано належним чином, а саме: при повному або частковому неповерненні кредитних коштів (чергового платежу по сплаті кредитних коштів), несплаті або частковій несплаті процентів та/або при несплаті або частковій несплаті комісій та штрафних санкцій у строки, встановлені кредитним договором; порушення заставодавцем та/або позичальником обов'язків за цим договором та/або кредитним договором та невиконання вимоги заставодержателя про дострокове виконання основного зобов'язання (п. 4.1.1 договору застави).

Відповідно до п. п. 5.1, 5.2 договору застави, керуючись вимогами Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", сторони встановили приватне забезпечувальне обтяження, яким є право заставодержателя - обтяжувача на рухоме майно заставодавця - боржника, що становить предмет обтяження за цим договором, предметом обтяження є гроші, розміщені на вкладному рахунку заставодавця на підставі договору банківського вкладу.

В п. 5.4 договору застави зазначено, що шляхом підписання цього договору заставодавець надає заставодержателю право здійснювати договірне списання відповідно до умов кредитного договору та цього договору грошових коштів, які є предметом обтяження за цим договором, у сумах, необхідних для повернення кредиту, сплати відсотків за його користування, комісій, штрафних санкцій та інших платежів, позичальника за кредитним договором, але не більше суми, зазначеної в п. п. 1.2, 5.3 цього договору.

Відповідно до п. 5.6 договору застави звернення стягнення на предмет обтяження здійснюється відповідно до вимог Закону України "Про забезпечення вимог кредитора та реєстрацію обтяжень" шляхом переказу на користь заставодержателя - обтяжувача грошової суми у порядку договірного списання.

Як встановлено судами, підставою для здійснення списання грошових коштів, шляхом звернення на предмет застави, стало порушення боржником умов кредитного договору (п. 6.1.5), а саме не подання певних документів, визначених кредитним договором.

Судами також встановлено факт направлення відповідачем позичальнику листа №4309/20-23565 від 04.07.2014 про зупинення подальшого кредитування, в якому відповідач вимагав достроково повернути кредит, сплатити відсотки протягом 5 календарних днів з дати надсилання банком відповідної вимоги. Оригінал листа отримав генеральний директор позичальника Котляров О.М. 04.07.2014. Однак кредит позичальник достроково не повернув.

Керуючись правами, передбаченими п. 4.1.1 договору застави, та приписами чинного законодавства України, 15.07.2014 меморіальним ордером № 4711 відповідачем здійснено списання коштів, що знаходились на депозитному рахунку позивача, в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором.

21.07.2014 позивач отримав повідомлення відповідача № 4627/20-24654 від 17.07.2014 про списання грошових коштів позивача в сумі 30.000.000,00 грн., які були розміщені в Публічному акціонерному товаристві "Банк "Київська Русь" згідно з договором про надання міжбанківського депозиту № 634DPHi/2013 від 10.10.2013, майнові права за яким були передані в забезпечення виконання позичальником умов кредитного договору згідно договору застави майнових прав №89208-20/13-6 від 10.10.2013.

Відмовляючи у позові в частині визнання незаконним звернення стягнення на грошові кошти, суди дійшли висновку, що позивачем невірно обрано спосіб захисту своїх порушених прав.

Колегія суддів погоджується із позицією судів попередніх інстанцій, виходячи з такого.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту цивільних прав та інтересів є: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

У свою чергу, ст. 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.

Як вбачається з наведених норм, чинним законодавством не передбачено такого способу захисту порушеного права як визнання незаконним звернення стягнення на грошові кошти, а тому така вимога може бути лише елементом оцінки фактичних обставин справи та обґрунтованості вимог. Обраний позивачем спосіб судового захисту за своєю сутністю може опосередковувати лише встановлення відповідного юридичного факту як елемент складової частини предмету доказування при висуванні інших вимог, пов'язаних із договором (спонукання до приписного виконання спірного зобов'язання тощо).

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача безпідставно списаних грошових коштів в розмірі 30.000.000,00 грн., колегія суддів зазначає таке.

В договорі застави сторони зазначили, що предметом застави є майнові права за депозитним договором, що полягають у праві вимагати від відповідача повернення грошових коштів.

При цьому, звернення стягнення на предмет застави здійснюється відповідно до ст. 23 Закону України "Про заставу" шляхом відступлення заставодавцем заставодержателю прав вимоги, що випливають із заставлених майнових прав або переводу на заставодавця заставлених прав в судовому порядку (п. п. 1.2, 4.2 договору застави).

В договорі застави в розділі 5 також вказано, що керуючись вимогами Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень", сторони встановили приватне забезпечувальне обтяження, яким є право заставодержателя - обтяжувача на рухоме майно заставодавця - боржника, що становить предмет обтяження за цим договором, предметом обтяження є гроші, розміщені на вкладному рахунку 3аставодавця на підставі договору банківського вкладу.

Тобто, в договорі застави сторони одночасно зазначили, що предметом договору є і майнові права за депозитним договором і гроші, що не суперечить вимогам законодавства.

Відповідно до забезпечувального обтяження обтяжувач має право в разі порушення боржником забезпеченого обтяженням зобов'язання або договору, на підставі якого виникло забезпечувальне обтяження, одержати задоволення своєї вимоги за рахунок предмета обтяження в черговості згідно із встановленим пріоритетом (ст. 23 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень").

Оскільки в кредитному договорі сторони передбачили право банка зупинити подальше кредитування позичальника та вимагати дострокового повернення кредиту, сплати процентів, штрафних санкцій у випадку неподання позичальником фінансових документів, а також обов'язок позичальника протягом 5 календарних днів з дати надіслання банком відповідної вимоги повернути всю суму заборгованості за кредитним договором, що відповідає ст. 212 Цивільного кодексу України, то у відповідача виникло право вимоги повернення кредиту та право звернення стягнення на предмет застави.

Згідно з ч. 1 ст. 590 Цивільного кодексу України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 24 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку згідно із цим Законом. Використання позасудових способів звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження не позбавляє права боржника, обтяжувача або третіх осіб звернутися до суду. Обтяжувач, який ініціює звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження, зобов'язаний до початку процедури звернення стягнення зареєструвати в Державному реєстрі відомості про звернення стягнення на предмет обтяження.

Згідно зі ст. 33 Закону України "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" вимоги статті 27 цього Закону не застосовуються при зверненні стягнення на предмет забезпечувального обтяження, яким є гроші, боргові цінні папери, строк платежу за якими настав або які підлягають сплаті на вимогу. Обтяжувач, який звертає стягнення на такий предмет обтяження, зобов'язаний надіслати повідомлення про це боржнику та іншим обтяжувачам, на користь яких встановлено зареєстроване обтяження відповідного рухомого майна. У разі якщо предметом забезпечувального обтяження є гроші, задоволення забезпеченої обтяженням вимоги обтяжувача здійснюється шляхом переказу йому грошової суми, достатньої для повного задоволення цієї вимоги. Такий переказ може здійснюватися банком у порядку договірного списання.

Відповідно до ч. 5 ст. 36 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" під час тимчасової адміністрації не здійснюється примусове стягнення коштів та майна банку, звернення стягнення на майно банку, накладення арешту на кошти та майно банку.

На підставі постанови Правління Національного банку України "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Фінростбанк" до категорії неплатоспроможних" № 409 від 15.07.2014 виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб 15.07.2014 прийнято рішення № 55 про запровадження з 16.07.2014 тимчасової адміністрації та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на тимчасову адміністрацію в Публічному акціонерному товаристві "Фінростбанк". Тимчасову адміністрацію в Публічному акціонерному товаристві "Фінростбанк" запроваджено строком на 3 місяці з 16.07.2014 по 16.10.2014.

Отже, як встановлено судами, в Публічному акціонерному товаристві "Фінростбанк" призначена тимчасова адміністрація з 16.07.2014, в той час як списання коштів з депозитного рахунку відповідача було проведено 15.07.2014.

Таким чином, посилання скаржника на порушення відповідачем норм Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" є помилковим.

Враховуючи наведені обставини, які свідчать про відсутність порушення прав позивача під час реалізації обтяження, предметом якого були грошові кошти у заявленому розмірі, суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що підстави для стягнення вказаних коштів з відповідача відсутні.

Відповідно до ст. 111-5 ГПК України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Згідно зі ст. 111-7 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на обмеженість процесуальних дій касаційної інстанції, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, колегія суддів відхиляє всі інші доводи скаржника, які фактично зводяться до переоцінки доказів та необхідності додаткового встановлення обставин справи, а також ґрунтуються на довільному тлумаченні чинного законодавства.

З огляду на викладене, підстав для зміни або скасування постановлених у справі рішення місцевого суду та постанови апеляційної інстанції не вбачається.

Керуючись статтями 85, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Фінростбанк" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 12.02.2015 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 02.06.2015 у справі № 910/20634/14 - без змін.

Головуючий суддя О.О. Євсіков суддіО.А. Кролевець О.В. Попікова