ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 квітня 2017 року Справа № 914/3405/15

Вищий господарський суд у складі колегії суддів:головуючого суддіЄвсікова О.О.,суддівКролевець О.А., Малетич М.М.,розглянувши касаційну скаргу заступника військового прокурора Західного регіону Українина постановуЛьвівського апеляційного господарського суду від 24.01.2017 (головуючий суддя Дубник О.П., судді Матущак О.І., Скрипчук О.С.)на рішенняГосподарського суду Львівської області від 02.11.2016 (головуючий суддя Фартушок Т.Б., судді Блавацька-Калінська О.М., Манюк П.Т)у справі№ 914/3405/15 Господарського суду Львівської областіза позовомзаступника військового прокурора Західного регіону України в інтересах держави в особі: 1. Міністерства оборони України, 2. Яворівської квартирно-експлуатаційної частини району доПриватного акціонерного товариства "Київстар"провизнання недійсним договору та усунення перешкод в користуванні нерухомим майномза участю представниківпрокуратурине з'явились,позивача-1не з'явились,позивача-2не з'явились,відповідачаГладьо Ю.О.,

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду Львівської області від 02.11.2016 у справі №914/3405/15, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 24.01.2017, відмовлено в задоволенні позову заступника військового прокурора Західного регіону України в інтересах держави в особі: Міністерства оборони України та Яворівської квартирно-експлуатаційної частини району про визнання недійсним договору від 01.03.2010 № 10 з розміщення та зберігання обладнання операторів телекомунікацій на об'єктах Міністерства оборони України а також про усунення перешкод в користуванні нерухомим майном.

Не погоджуючись з вказаними судовими рішеннями, заступник військового прокурора Західного регіону України звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить рішення місцевого суду та постанову апеляційного суду скасувати, а справу направити на новий розгляд до місцевого суду.

Вимоги та доводи касаційної скарги мотивовані тим, що судами попередніх інстанцій було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також порушено норми матеріального та процесуального права, зокрема ч. 4 ст. 267, ст.ст. 391, 654, 785, 1212 ЦК України. Доводи касаційної скарги зводяться до того, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку щодо спливу строку позовної давності у даній справі, а також не рахували, що військове майно утримується відповідачем без достатньої правової підстави.

Усіх учасників судового процесу відповідно до статті 111-4 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги, проте в судове засідання представники прокуратури та позивачів не з'явились. Зважаючи на те, що явку представників сторін не було визнано обов'язковою, а також на достатність матеріалів справи для прийняття рішення, колегія суддів, беручи до уваги встановлені ст. 111-8 ГПК України строки розгляду касаційних скарг, дійшла висновку про можливість розглянути справу за відсутності вказаних представників.

Колегія суддів, обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши пояснення відповідача, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 01.03.2010 між Яворівською КЕЧ району (виконавець) та Закритим акціонерним товариством "Київстар Дж.Ес.Ем.", правонаступником якого є ПАТ "Київстар", (замовник) укладено договір з розміщення та зберігання обладнання операторів телекомунікацій на об'єктах Міноборони України (Львівська область, Яворівський район, м. Яворів, вул. Івана Хрестителя, 56, військове містечко № 53, будівля (споруда) № 421) №10 (далі - Договір), за умовами якого позивач-2 зобов'язався надати послуги з розміщення та зберігання на об'єкті обладнання базової станції-ретранслятора з рухомого (мобільного) зв'язку.

Відповідно до п. 3.1 Договору плата за надані позивачем-2 послуги з розміщення та зберігання майна відповідача, зазначеного в п. 1.1 Договору, встановлюється за результатами домовленості між виконавцем та замовником, але не нижче плати, визначеної на підставі встановлених в Міноборони України стартових розмірів плати за послуги з розміщення та зберігання обладнання базової станції-ретранслятора з рухомого (мобільного) зв'язку на об'єктах Міноборони (додаток № 5 до Договору) і становить без ПДВ за базовий місяць (грудень 2009 року) 1000,00 грн. (додаток № 6 до Договору).

Згідно з п. 3.2 Договору плата за кожний місяць визначається шляхом коригування плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.

Згідно з п. 6.2 Договору строк дії договору становить 2 роки 364 дні з дня укладення.

Додатковою угодою від 30.10.2014 № 10 позивач-2 та відповідач продовжили строк дії Договору до 31.12.2015 або до моменту укладення договору оренди.

Позивачем-2 та відповідачем на виконання умов укладеного між ними Договору складено акт приймання-передачі майна відповідача від 01.03.2010 (додаток № 2 до Договору), схему розміщення майна відповідача та план військового містечка з об'єктом відповідача (додатки № 3А та № 3Б до Договору).

Відповідно до ст. 7 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" військові частини можуть передавати без шкоди бойовій та мобілізаційній готовності закріплене за ними рухоме та нерухоме військове майно в оренду юридичним і фізичним особам; порядок надання дозволу військовим частинам на передачу закріпленого за ними рухомого та нерухомого майна в оренду встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно з п. 4 "Порядку надання дозволу військовим частинам Збройних Сил на передачу закріпленого за ними рухомого та нерухомого майна в оренду", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.05.2000 № 778, дозвіл військовим частинам на передачу військового нерухомого майна в оренду надається Міноборони України.

Як встановлено судами, Міноборони України не надавався дозвіл позивачу-2 на укладення оспорюваного договору.

Частина 1 ст. 215 ЦК України встановлює, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, зокрема, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Враховуючи наведене, суди дійшли висновку про наявність підстав для визнання спірного Договору недійсним.

Разом з тим судами встановлено, що відповідач у відзиві на позовну заяву заявив про застосування наслідків спливу позовної давності.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно зі ст. 257 ЦК загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною 1 ст. 261 ЦК України встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Зі змісту наведеної норми вбачається, що цей строк обчислюється саме для особи (довірителя), права якої порушено. Для кожного позивача строк обчислюється окремо.

Відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України з питань удосконалення діяльності прокуратури" від 18.09.2012 № 5288-VI до ГПК України внесені зміни, відповідно до яких право виступати позивачем надано прокурору.

Таким чином з моменту набрання чинності вказаним законом, необхідно розмежовувати наступні випадки: 1) прокурор є позивачем; 2) позов подається прокурором в інтересах держави в особі визначеного ним позивача.

В першому випадку строк позовної давності обчислюється саме для прокурора, оскільки він є особою в розумінні ст. 256 ЦК України. В другому випадку строк позовної давності обчислюється для визначеного позивача, який уособлює державу, в інтересах якої подано позов, а при зверненні до суду мають місце відносини представництва (прокурор діє від імені іншої особи), а тому для нього не здійснюється окремий відлік позовної давності. Такий строк обчислюється саме для особи (довірителя), права якої порушено та в інтересах якої подається прокурором позов.

Норма ч. 1 ст. 261 ЦК України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб'єктивних прав, а відтак обов'язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача.

Оскільки позивач як юридична особа набуває та здійснює свої права і обов'язки через свої органи, то його обізнаність про порушення його прав або можливість такої обізнаності слід розглядати в розрізі обізнаності його органів та інших осіб, до повноважень яких належав контроль у сфері земельних відносин (правова позиція відображена у постанові Верховного Суду України від 29.10.2014 № 6-152цс14).

Норми, встановлені ч. 1 ст. 261 ЦК України, щодо початку перебігу позовної давності поширюються і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Договір укладено між позивачем-2 та відповідачем 01.03.2010, того ж дня (згідно з актом приймання-передачі майна замовника від 01.03.2010) розпочалось виконання Договору. Вимоги законодавства, на невідповідність яких вказує прокурор у позовній заяві як на підставу задоволення позовних вимог, існували на момент укладення оспорюваного Договору. Отже початком перебігу позовної давності з вимогами щодо позивача-2 є момент укладення Договору, а саме - 01.03.2010. Прокурор звернувся до суду з позовною заявою 24.09.2015, тобто з пропуском 3-річної позовної давності. Таким чином Яворівською КЕЧ району пропущено строк на звернення до суду з позовом.

Прокурор у додаткових поясненнях від 13.09.2016 зазначив, що стороною оспорюваного Договору є позивач-2. Оскільки вказаний Договір було укладено без відома позивача-1, то позивачу-1 не було та не могло бути відомо про порушення його права в строк, що перевищує встановлену ст. 257 ЦК України позовну давність, до моменту звернення прокурором з позовом.

Згідно з листом начальника Головного квартирно-експлуатаційного управління Збройних Сил України від 27.02.2010 № 303/1/6/158 у Головному квартирно-експлуатаційному управлінні Збройних Сил України опрацьовано надісланий Яворівською КЕЧ після усунення недоліків пакет документів щодо укладення договору з розміщення та зберігання обладнання операторів телекомунікацій на об'єктах Міноборони України. Також у листі зазначається саме про предмет Договору: проект договору з ЗАТ "Київстар Дж.Ес.Ем" про розміщення та зберігання обладнання базової станції мобільного зв'язку стільникової мережі на будівлі № 421 військового містечка № 53, розташованого за адресою: Львівська обл., м. Яворів, вул. Івана Хрестителя, 56, відповідає типовому, а також надано позитивний висновок щодо можливості укладення зазначеного договору.

Додаток № 5 до Договору, який є його невід'ємною частиною, підписано першим заступником директора Державного департаменту надлишкового майна та земель Міноборони України.

Відповідно до п. 1 "Положення про Державний департамент надлишкового майна та земель", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2006 № 1102, (далі - Положення) Державний департамент надлишкового майна та земель (далі - Департамент) є урядовим органом державного управління, який діє у складі Міноборони і йому підпорядковується.

Згідно з п.п. 5, 8, 10 п. 4 Положення Департамент відповідно до покладених на нього завдань складає та подає Міністрові оборони для затвердження переліки військового майна, що може бути передано в оренду; веде облік договорів договорів оренди військового майна, а також контролює їх виконання; подає Міністрові оборони пропозиції стосовно надання військовим частинам, закладам, установам і організаціям Збройних Сил дозволу на передачу в оренду нерухомого та рухомого військового майна і висновки щодо укладення договорів оренди військового майна.

Таким чином, погодивши стартові розміри плати за послуги з розміщення та зберігання майна, представляючи інтереси Міноборони України, та, відповідно, підписавши Додаток № 5 до Договору, Департамент, який діяв як державний орган управління у складі Міністерства оборони України, був обізнаний про укладення Договору. Крім того згідно з Положенням Департамент зобов'язаний звітувати перед Міністерством оборони України про наявність таких договорів та про їх кількість.

Таким чином початком перебігу позовної давності за вимогами Міністерства оборони України є момент укладення Договору (01.03.2010), а тому прокурором подано позов з пропуском 3-річної позовної давності.

Згідно з ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Як вірно встановлено судами, заступник військового прокурора Західного регіону України в інтересах держави в особі Міноборони України та Яворівської КЕЧ району звернувся до суду з даним позовом лише 24.09.2015, тобто після спливу строку загальної позовної давності. Причин поважності чи наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, суду не подано.

З урахуванням наведеного суди підставно відмовили у задоволенні позову в цій частині.

Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача вчинити дії (а саме: усунути перешкоди в користуванні позивачем-2 нерухомим майном - будівлею № 421 військового містечка № 53 по вул. Івана Хрестителя, 56 у м. Яворові Яворівського району Львівської області шляхом демонтажу контейнера з телекомунікаційним обладнанням та антенно-фідерних пристроїв) суди відмовили у їх задоволенні, пославшись на те, що даний спосіб захисту порушеного права є речово-правовим, в той час як між сторонами існують зобов'язальні правовідносини.

Колегія суддів вважає висновки судів в цій частині помилковими та такими, що зроблені за неповного з'ясування обставини, які мають значення для справи, а також за невірного застосування процесуального права, з огляду на таке.

Предмет негаторного позову становить вимога володіючого майном власника до третіх осіб про усунення порушень його права власності, що перешкоджають йому належним чином користуватися, розпоряджатися цим майном тим чи іншим способом.

Підставою негаторного позову слугують посилання позивача-2 на належне йому право користування і розпорядження майном та факти, які підтверджують дії відповідача у створенні позивачеві-2 перешкод щодо здійснення цих правомочностей. Такий захист не пов'язаний із захистом від порушень, які пов'язані з позбавленням володіння майном.

Як встановлено судами, додатковою угодою від 30.10.2014 № 10 позивач-2 та відповідач продовжили строк дії Договору до 31.12.2015 або до моменту укладення договору оренди.

За змістом вказаної додаткової угоди строк дії Договору (за умови неукладення договору оренди до 31.12.2015) мав припинитися саме 31.12.2015.

Припинення договору (як правової підстави для користування майном) є підставою для припинення прав та обов'язків сторін, їх взаємних зобов'язань за цим договором, а в даному випадку - для повернення майна та вивезення обладнання відповідачем за вимогою позивача для можливості безперешкодного користування власником своїм майном на свій розсуд.

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно зі ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

В п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 р. № 6 "Про судове рішення" зазначено, що рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Однак суди не з'ясували, чи укладався між позивачем-2 та відповідачем вищезазначений договір оренди, та, відповідно, чітко не встановили чи закінчився строк дії Договору 31.12.2015. Також суди не з'ясували і того, чи продовжує відповідач фактично користуватися спірним майном та чи для цього наявні відповідні правові підстави.

Таким чином, суди попередніх інстанцій в порушення ч. 1 ст. 43 ГПК України не встановили в судовому процесі всіх обставин справи всебічно, повно і об'єктивно в їх сукупності.

Як встановлено ст. 111-5 ГПК України, у касаційній інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням.

Невстановлення судами попередніх інстанцій відповідних фактичних обставин, які мають суттєве значення для правильного вирішення спору у справі, входять до предмету доказування, а отже підлягають обов'язковому дослідженню, і ненадання їм належної правової оцінки в сукупності є недотриманням вимог ст. 43 ГПК України, що виключає можливість висновку суду касаційної інстанції про правильність застосування судами норм матеріального права при вирішенні спору в частині зобов'язання відповідача вчинити дії.

Оскільки передбачені процесуальним законодавством межі перегляду справи в касаційній інстанції не дають їй права встановлювати або вважати доведеними фактичні обставини, що не були встановлені попередніми судовими інстанціями, рішення та постанова у справі в частині зобов'язання відповідача вчинити дії підлягають скасуванню з передачею справи у цій частині на новий розгляд до господарського суду першої інстанції для встановлення зазначених обставин і надання їм належної правової оцінки з врахуванням вищевикладених вказівок цієї постанови.

Керуючись ст.ст. 85, 111-5, 111-7, 111-9, 111-11, 111-12 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу заступника військового прокурора Західного регіону України задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Львівської області від 02.11.2016 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 24.01.2017 у справі № 914/3405/15 скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог про зобов'язання усунути перешкоди в користуванні нерухомим майном, а справу в цій частині направити на новий розгляд до Господарського суду Львівської області. В іншій частині рішення Господарського суду Львівської області від 02.11.2016 та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 24.01.2017 у справі № 914/3405/15 залишити без змін.

Головуючий суддя О.О. Євсіков суддіО.А. Кролевець М.М. Малетич