Постанова ВГСУ від 02.03.2017 року у справі №913/803/16

Друк

Пошук

КОММЕНТАРИЙ от ресурса "ПРОТОКОЛ":

Постанова

вищий господарський суд україни ( ВГСУ )

Державний герб України

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 березня 2017 року Справа № 913/803/16 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіШвеця В.О.,суддівДанилової М.В., Сибіги О.М.розглянувши касаційну скаргуЛуганського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатностіна постановуДонецького апеляційного господарського суду від 09.11.2016у справі№913/803/16 Господарського суду Луганської областіза позовомЛуганського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатностідоКомунального закладу "Міловський районний центр первинної медико-санітарної допомоги" простягнення 6 198,94 грн.

за участю представників сторін від:

позивача: Дериглазова М.О. (дов. від 26.12.2016),

відповідача: не з'явилися, належно повідомлені про час та місце розгляду касаційної скарги

ВСТАНОВИВ:

Луганське обласне відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності (далі - Фонд) звернулось з позовом до Комунального закладу "Міловський районний центр первинної медико-санітарної допомоги" про стягнення збитків в сумі 6 198,94 грн. В обґрунтування позовних вимог позивач вказував на неправомірні дії лікарів відповідача, а саме необґрунтовану видачу та продовження листків непрацездатності застрахованим особам, внаслідок чого позивачу було завдано збитків у спірній сумі. При цьому позивач посилався на приписи статей 10, 22, 31 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування", статей 1166, 1172 Цивільного кодексу України.

Рішенням Господарського суду Луганської області від 20.09.2016, ухваленим суддею Якушенко Р.Є., у позові відмовлено. Вмотивовуючи рішення суд дійшов висновку про відсутність складу цивільного правопорушення. Суд виходив з того, що здійснювані й відшкодовані Фондом соціальні виплати є його обов'язком у разі настання страхового випадку, а тому здійснення ним таких виплат застрахованій особі не є заподіяною Фонду шкодою. При цьому суд керувався приписами статей 1166, 1172 Цивільного кодексу України, статей 15, 16 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування".

Донецький апеляційний господарський суд, колегією суддів у складі: Агапов О.Л. - головуючий, Мясищев А.М., Сгара Е.В., постановою від 09.11.2016 перевірене рішення місцевого господарського суду залишив без змін з тих же підстав.

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами, Луганське обласне відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності звернулось з касаційною скаргою до Вищого господарського суду України, в якій просить рішення та постанову у справі скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити. Обґрунтовуючи доводи касаційної скарги скаржник зазначає про неврахування судами того, що підставою для призначення допомоги по тимчасовій непрацездатності, по вагітності та пологах є виданий у встановленому порядку листок непрацездатності. Скаржник вказує на те, що у спірному випадку був порушений порядок видачі листків непрацездатності працівниками відповідача. Скаржник наголошує, що внаслідок цього Фонду нанесено матеріальний збиток (шкоду) на суму 6 198,94 грн., оскільки зазначені кошти були виплачені на підставі листків непрацездатності, які видані не у встановленому порядку з порушенням вимог діючого законодавства. При цьому скаржник посилається на порушення судами попередніх інстанцій приписів статей 1166, 1172 Цивільного кодексу України, статті 31 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування".

Ухвалою від 13.02.2017 колегії суддів Вищого господарського суду України у складі головуючого судді - Швеця В.О., суддів - Данилової М.В., Сибіги О.М., касаційну скаргу Луганського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності прийнято до провадження, справу призначено до розгляду у судовому засіданні на 02.03.2017.

Відзиву на касаційну скаргу до Вищого господарського суду України не надходило.

Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.

Вищий господарський суд України, заслухавши суддю Швеця В.О., пояснення представника позивача, переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено та підтверджується матеріалами справи, що Луганським обласним відділенням Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності у період з 30.11.2015 до 03.12.2015 проведено перевірку стану експертизи тимчасової непрацездатності Комунального закладу "Міловський районний центр первинної медико-санітарної допомоги". За результатами перевірки було складено довідку з перевірки стану експертизи тимчасової непрацездатності в Комунальному закладі "Міловський районний центр первинної медико-санітарної допомоги" із зазначенням порушень з боку працівників відповідача при видачі та продовженні листків непрацездатності. На підставі довідки виявлені факти необґрунтованої видачі та продовження листків непрацездатності у Комунальному закладі "Міловський районний центр первинної медико-санітарної допомоги", а також на підставі довідок від підприємців - страхувальників, які надали допомогу за даними листками непрацездатності. Позивач вказував на те, що сума матеріального збитку за даними Фонду склала 6 198,94 грн. Як убачається з матеріалів справи, предметом даного судового розгляду є вимога Луганського обласного відділення Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності про стягнення з Комунального закладу "Міловський районний центр первинної медико-санітарної допомоги" 6 198,94 грн. збитків (матеріальної шкоди). Відповідно до частин першої та другої статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування; збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Згідно з частиною першою статті 1166 вказаного Кодексу майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Для застосування такого заходу відповідальності, як відшкодування шкоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки; шкоди та її розміру; причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою; вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає. При цьому, виходячи із загальних правових норм, протиправність (неправомірність) поведінки означає порушення чужого суб'єктивного права. Під шкодою розуміється матеріальна шкода, яка виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому матеріального права та (або) зменшення нематеріального блага Важливим елементом доказування наявності шкоди є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою заподіювача та шкодою потерпілої сторони. Слід довести, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а шкода, яка завдана особі, - наслідком такої протиправної поведінки. Заявлені позивачем збитки пов'язуються зі сплатою застрахованим особам допомоги по тимчасовій непрацездатності, що фінансується страховиком - Фондом соціального страхування України за рахунок внесків страхувальників - роботодавців. Зазначені правовідносини до 01.01.2015 регулювались Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням", з 01.01.2015 регулюються Законом України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування", іншими підзаконними актами, та положеннями Цивільного кодексу України щодо страхування (статті 979 - 999). Відповідно до статті 979 Цивільного кодексу України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору. Законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства (стаття 999 вказаного Кодексу). Статтями 30, 32 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням" до 01.01.2015 була передбачена відповідальність страхувальників, інших отримувачів страхових коштів у разі порушення порядку використання страхових коштів, відповідальність застрахованої особи, у тому числі у випадку одержання з її вини (підроблення, виправлення в документах, подання недостовірних відомостей тощо) матеріального забезпечення та соціальних послуг за цим Законом. Статтями 15 та 16 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" з 01.01.2015 також передбачена певна відповідальність роботодавця як страхувальника та застрахованих осіб. Відповідно до частини 1 статті 31 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування" підставою для призначення допомоги по тимчасовій непрацездатності, по вагітності та пологах є виданий у встановленому порядку листок непрацездатності, а в разі роботи за сумісництвом - копія листка непрацездатності, засвідчена підписом керівника і печаткою за основним місцем роботи. Порядок і умови видачі, продовження та обліку листків непрацездатності, здійснення контролю за правильністю їх видачі встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я, за погодженням з Фондом. Порядок видачі листків непрацездатності визначено Інструкцією про порядок видачі документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров'я України від 13.11.2001 № 455. Пунктами 8.1 - 8.3, 8.5 цієї Інструкції встановлено, що контроль за виконанням цієї Інструкції закладами охорони здоров'я усіх відомств здійснюють у межах своєї компетенції Міністерство охорони здоров'я України, Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, профспілки та їх об'єднання. Відповідальність за стан організації та якості експертизи тимчасової непрацездатності, зберігання та облік документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, несе керівник закладу охорони здоров'я. За порушення порядку видачі та заповнення документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, лікарі несуть відповідальність згідно з законодавством України. У разі виявлення порушень правил видачі, зберігання, обліку документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, незадовільного стану експертизи тимчасової непрацездатності лікувально-профілактичний заклад може бути позбавлений права видавати документи, що засвідчують тимчасову непрацездатність, у встановленому порядку. З наведених норм права, а також системного аналізу зазначених законів не вбачається, що повернення страхових платежів до Фонду соціального страхування у випадку їх безпідставного отримання може бути зроблено за рахунок закладів охорони здоров'я, які видають листки непрацездатності, що є підставою для призначення допомоги по тимчасовій непрацездатності. В даному випадку заклад охорони здоров'я не є стороною страхових правовідносин, яка має права, обов'язки та несе відповідальність в цих правовідносинах. Заклади охорони здоров'я (конкретно їх робітники) видають листки непрацездатності, які є підставою для призначення допомоги по тимчасовій непрацездатності, але у випадку порушення правил видачі, зберігання, обліку документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність громадян, відповідальність цих закладів передбачена лише у вигляді позбавлення права видавати документи, що засвідчують тимчасову непрацездатність, а також персональної відповідальності лікарів. Таким чином, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що за наведеними обставинами наявність збитків Фонду не доведено матеріалами справи, оскільки відсутність страхових випадків у вигляді фактичної тимчасової непрацездатності Фондом, не встановлено; у спірних правовідносинах на заклад охорони здоров'я не може бути покладена майнова відповідальність за сплачену допомогу, оскільки цей заклад не є стороною вказаних правовідносин, а отже, у справі відсутній причинний зв'язок між заявленою позивачем шкодою та протиправною поведінкою відповідача. Враховуючи те, що здійснювані й відшкодовані Фондом соціальні виплати є його обов'язком у разі настання страхового випадку, а тому здійснення ним таких виплат застрахованій особі не є заподіяною Фонду шкодою в розумінні статті 1166 та частини першої статті 1172 Цивільного кодексу України. За таких установлених обставин, висновок судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову визнається колегією суддів правомірним. Доводи касаційної скарги не можуть бути підставою для скасування постанови у справі, оскільки спростовуються встановленими судами обставинами. Колегія суддів також зазначає, що скаржник в касаційній скарзі вказує і на питання, які стосуються оцінки доказів. Відповідно до вимог статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція виходить з обставин, встановлених у даній справі господарськими судами. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Таким чином, підстав для скасування переглянутої постанови апеляційної інстанції та задоволення касаційної скарги не вбачається.