Постанова ВГСУ від 02.03.2017 року у справі №910/12720/16

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 березня 2017 року Справа № 910/12720/16

Колегія суддів Вищого господарського суду України у складі :

головуючого суддіХодаківської І.П.,суддівЯценко О.В., Бакуліної С.В.,

розглянувши касаційну скаргуПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта"на постанову від 29.11.2016 Київського апеляційного господарського суду у справі№910/12720/16 господарського суду міста Києваза позовомПриватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група"до Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта"проздійснення відшкодування шкоди у сумі 22 877,67 грн.

За участю представників сторін:

Від позивача - не з'явились,

Від відповідача - Чала І.М. - дов. від 17.05.16,

ВСТАНОВИЛА:

Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Українська страхова група" звернулося до Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" з позовом про стягнення 22877,67 грн. на відшкодування шкоди.

Рішенням господарського суду м. Києва від 23.09.2016 (суддя Підченко Ю.О.) в задоволенні позову відмовлено. Рішення суду мотивовано тим, що заяву (претензію) про виплату страхового відшкодування позивачем подано з пропуском строку, передбаченого п.п. 37.1.4 п. 37.1 ст. 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Постановою від 29.11.2016 колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі головуючого: Руденко М.А., суддів, Дідиченко М.А., Пономаренка Є.Ю. рішення від 23.09.2016 господарського суду м. Києва скасовано, позов задоволено частково, з відповідача на користь позивача стягнуто 22877, 61 грн. на відшкодування шкоди.

Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" у касаційній скарзі просить постанову апеляційного господарського суду скасувати, рішення, місцевого господарського суду - залишити без змін. Скарга мотивована неправильним застосуванням та порушенням судом норм чинного законодавства, зокрема, ст.ст. 509, 530, 1194 ЦК України, п. 36.2 ст. 36, пп. 37.1.4 п. 37.1 ст. 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", ст. 43 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи та касаційної скарги, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів зазначає наступне.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 13.12.2012 між приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "Українська страхова група" як страховиком та гр. ОСОБА_7 як страхувальником укладено договір добровільного страхування № 28-2840-12-00514, предметом якого є майнові інтереси страхувальника, пов'язані з володінням, користуванням та розпорядженням транспортним засобом - автомобілем марки "Daewoo Nexia", реєстраційний номер НОМЕР_1.

Договором визначено, що до страхових випадків відноситься, зокрема, ДТП.

Відповідно до п. 8 договору строк дії договору - з 14 год. 00 хв. 14.12.2012 до 24 год. 00 хв. 13.12.2013.

07.05.2013 по вул. Дніпровська Набережна в м. Києві відбулась дорожньо-транспортна пригода за участі застрахованого автомобіля марки "Daewoo", реєстраційний номер НОМЕР_1, та автомобілю марки "Hyundai", реєстраційний номер НОМЕР_2, що підтверджується довідкою № 9195935 про дорожньо-транспортну пригоду.

Вироком від 13.09.2013 Дарницького районного суду м. Києва у справі №753/11896/13-к (провадження № 1-кп/753/36/13) встановлено, що гр. ОСОБА_8, керуючи транспортним засобом - автомобілем марки "Hyundai", реєстраційний номер НОМЕР_2, не дотримався безпечного інтервалу, внаслідок чого здійснив зіткнення з автомобілем "Daewoo", реєстраційний номер НОМЕР_1 під керуванням гр. ОСОБА_7, чим порушив вимоги п.п. 2.3.б, 10.1 та 16.6 Правил дорожнього руху України, в результаті чого автомобілі отримали механічні ушкодження, а пасажир автомобіля "Daewoo", реєстраційний номер НОМЕР_1, гр. ОСОБА_9 - тілесні ушкодження середнього ступеню тяжкості. Окрім того, зазначеною постановою гр. ОСОБА_8 визнано винним у вчинені злочину, передбаченого ч.1 ст.286 КК України.

Відповідно до звіту № 1611 від 06.11.2013 про оцінку автомобіля "Daewoo", реєстраційний номер НОМЕР_1, здійсненого суб'єктом оціночної діяльності ТОВ "Асистанська компанія "Українська служба допомоги", вартість матеріального збитку автомобіля марки "Daewoo", реєстраційний номер НОМЕР_1 складає 39957,70 грн.

На підставі заяви гр. ОСОБА_7 27.11.2013 позивачем складено страховий акт №ДККА-26974 відповідно до якого було вирішено здійснити виплату страхового відшкодування у сумі 22 877,61 грн., підстава для визначення розміру збитку - звіт № 1611 від 06.11.2013.

Виконуючи свої зобов'язання за договором добровільного страхування від 13.12.2012 № 28-2840-12-00514 Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Українська страхова група" виплатило гр. ОСОБА_7 готівкою з каси страхове відшкодування в розмірі 22 877,61 грн. що підтверджується видатковим касовим ордером від 04.12.2013.

Цивільно-правову відповідальність гр. ОСОБА_8 за шкоду, заподіяну майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу "Hyundai", реєстраційний номер НОМЕР_2, застраховано шляхом укладення з відповідачем полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АВ/9200404.

29.02.2016 позивач звернувся до відповідача з заявою № 52 УСГ/АГ про відшкодування 22 877,61 грн. в порядку регресу.

Залишення зазначеної заяви без відповіді та задоволення стало підставою для звернення Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Українська страхова група" з позовом у даній справі.

Колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що статтею 16 Закону України "Про страхування" договір страхування визначено як угоду між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Відповідно до ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Статтею 980 ЦК України встановлено, що предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані з: життям, здоров'ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування); володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування); відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності).

Згідно з ч. 2 ст. 8 Закону України "Про страхування" страховий випадок - це подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Закону України "Про страхування" страхова виплата - грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку.

Статтею 988 Цивільного кодексу України передбачено обов'язок страховика здійснити виплату страхового відшкодування у встановлений договором строк.

Згідно з п. 22.1. ст. 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Статтею 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" встановлено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Пунктом 36.1. статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв'язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку. Якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати (регламентної виплати) за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

Відповідно до пункту 36.4 статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування) або погодженим з ним особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна, сплатили страхове відшкодування за договором майнового страхування (крім регламентної виплати, передбаченої підпунктом "а" пункту 41.1 статті 41 цього Закону), лікування потерпілих та інші послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.

Отже, правомірним є висновок суду апеляційної інстанції, що наведеною вище нормою Закону врегульовано правовідносини між страховиком та страхувальником цивільно-правової відповідальності щодо здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), а не між страховими компаніями, а тому відмова в позові з підстав пропуску позивачем річного строку звернення з вимогою про сплату страхового відшкодування, встановленого статтею 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", є помилковою.

При цьому судом апеляційної інстанції правомірно взято до уваги те, що перехід права вимоги за нормами статті 993 ЦК України та статті 27 Закону України "Про страхування" слід відрізняти від зворотної вимоги (регресу), яка регулюється положеннями статті 1191 ЦК України, статті 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

Так, ст. 993 ЦК України та ст. 27 Закону України "Про страхування" передбачено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки.

Тобто, у таких правовідносинах відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Нового зобов'язання з відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Отже, страховик виступає замість потерпілого у деліктному зобов'язанні.

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Новий кредитор набуває прав та обов'язків свого попередника.

Відповідно, заміною кредитора деліктне зобов'язання не припиняється, оскільки відповідальна за спричинену шкоду особа свій обов'язок із відшкодування шкоди не виконала.

Заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності (ч. 1 ст. 262 ЦК України).

Отже, страхувальник, який зазнав майнової шкоди в деліктному правовідношенні, набув право вимоги відшкодування до заподіювача й строк такої вимоги почав спливати з моменту заподіяння шкоди, а у зв'язку з погашенням шкоди коштами страхового відшкодування до страховика перейшло право вимоги (права кредитора, яким у деліктному зобов'язанні є потерпілий) до заподіювача із залишком строку позовної давності.

Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Судами встановлено, що цивільно-правову відповідальність ОСОБА_8 за шкоду, заподіяну майну третіх осіб внаслідок експлуатації транспортного засобу "Hyundai", реєстраційний номер НОМЕР_2, було застраховано шляхом укладення з відповідачем полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АВ/9200404, з встановленим розміром франшизи - 0 грн.

Відповідно до ст. 12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від страхової суми, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих. Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.

З огляду на викладене, той факт, що відповідним полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АВ/9200404 розмір франшизи - 0 грн., вмотивованим є висновок апеляційного господарського суду про стягнення з відповідача суми 22877,67 грн. в рахунок відшкодування шкоди.

Відповідно до приписів статті 1117 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів вважає, що судом апеляційної інстанції вірно застосовані норми матеріального та процесуального права.

Доводи, викладені у касаційній скарзі не спростовують зазначених вище висновків та пов'язані з вирішенням питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

З огляду на викладене, постанова апеляційної інстанції відповідає нормам чинного законодавства і має бути залишена без змін.

Керуючись, ст.ст. 111-5, 111-7, 111-9, 111-11 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Вищого господарського суду України

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна страхова компанія "Оранта" залишити без задоволення.

Постанову від 29.11.2016 Київського апеляційного господарського суду у справі № 910/12720/16 господарського суду м. Києва залишити без змін.

Головуючий суддя І. Ходаківська

Судді О. Яценко

С. Бакуліна