ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 березня 2017 року Справа № 904/6080/16

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді суддів:Корсака В.А., Данилової М.В., Сибіги О.М.розглянувши касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"на постановуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 28.11.2016у справі№ 904/6080/16 Господарського суду Дніпропетровської областіза позовомПублічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"доКомунального підприємства "Теплосервіс" Вільногірської міської ради Дніпропетровської областіпростягнення коштів

в судовому засіданні взяли участь представники :- позивачаЧеботарьова І.Г.- відповідачане з'явився

В С Т А Н О В И В :

В липні 2016 року Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Комунального підприємства "Теплосервіс" Вільногірської міської ради Дніпропетровської області, в якій просило суд стягнути з відповідача на свою користь 72 504, 30 грн. пені, 15 852, 66 грн. трьох процентів річних 248 120, 97 грн. інфляційних втрат.

Позовні вимоги обґрунтовано неналежним виконанням відповідачем умов договору купівлі-продажу природного газу № 655/14-ТЕ-3 від 05.12.2013 в частині оплати.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 20.09.2016 у справі № 904/6080/16 (суддя Ярошенко В.І.) позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача пеню у розмірі 36 252, 15 грн., 3 % річних у сумі 15 852, 66 грн., інфляційні втрати у розмірі 248 120, 97 грн. та судовий збір у розмірі 5 047, 17 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28.11.2016 (головуючий Коваль Л.А., судді: Пархоменко Н.В., Чередко А.Є.) у даній справі вказане рішення змінено та викладено абзац другий резолютивної частини рішення в наступній редакції:

"Стягнути з Комунального підприємства "Теплосервіс" Вільногірської міської ради Дніпропетровської області (51700, Дніпропетровська область, м. Вільногірськ, вул. Леніна, 8, ідентифікаційний код 36489101) на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, буд. 6, ідентифікаційний код 20077720) пеню у сумі 36 246 (тридцять шість тисяч двісті сорок шість) грн. 33 коп., 3% річних у сумі 15 815 (п'ятнадцять тисяч вісімсот п'ятнадцять) грн. 14 коп., інфляційні втрати у сумі 234 089 (двісті тридцять чотири тисячі вісімдесят дев'ять) грн. 55 коп. та судовий збір за подання позовної заяви у сумі 4 835 (чотири тисячі вісімсот тридцять п'ять) грн. 96 коп. В решті рішення господарського суду Дніпропетровської області від 20.09.2016 року у справі № 904/6080/16 залишити без змін."

Не погоджуючись частково з рішеннями судів, Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить їх скасувати в частині зменшення пені на 50 % та прийняти в цій частині нове рішення, яким стягнути з відповідача на користь позивача пеню у повному обсязі.

Комунальне підприємство "Теплосервіс" Вільногірської міської ради Дніпропетровської області не скористалось правом, наданим статтею 1112 ГПК України, не надіслало відзив на касаційну скаргу, що в силу положень зазначеної статті не перешкоджає перегляду судового акту, що оскаржується та не реалізувало процесуальне право на участь у судовому засіданні суду касаційної інстанції, хоча про час та місце його проведення було повідомлено належним чином.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного.

У справі, яка переглядається, господарські суди встановили, що 05.12.2013 між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі по тексту - ПАТ "НАК "Нафтогаз України"; продавець за договором; позивач у справі) та Комунальним підприємством "Теплосервіс" Вільногірської міської ради Дніпропетровської області (покупець за договором; відповідач у справі) укладено договір купівлі-продажу природного газу № 655/14-ТЕ-3, за умовами якого, продавець зобов'язався передати у власність покупця у 2014 році природний газ обсягом до 581, 277 тис. куб. м. для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням, релігійними організаціями, національними творчими спілками та їх регіональними осередками (крім обсягів, що використовуються для виробничо-комерційної діяльності), а покупець зобов'язувався розрахуватися за фактично переданий газ до 14-го числа місяця наступного за місяцем поставки газу.

ПАТ "НАК "Нафтогаз України" протягом січня - квітня 2014 року та протягом жовтня - грудня 2014 року поставило відповідачу природний газ на загальну суму 456 406, 78 грн., що підтверджується відповідними актами приймання-передачі природного газу. У зв'язку з тим, що відповідач розрахувався за поставлений природний газ несвоєчасно, позивач нарахував пеню за прострочення виконання грошового зобов'язання, інфляційні втрати та 3 % річних.

Задовольняючи позов в частині стягнення з відповідача 3 % річних та інфляційних втрат суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідач неналежним чином виконав свої договірні зобов'язання щодо своєчасної оплати поставленого природного газу та передбаченої статтею 625 Цивільного кодексу України відповідальності за порушення грошового зобов'язання у вигляді сплати інфляційних втрат та трьох процентів річних.

За коригованими розрахунками суду апеляційної інстанції, у позивача виникло право на стягнення з відповідача 15 815 грн. 14 коп. 3 % річних та 234 089 грн. 55 коп. інфляційних втрат.

Судові рішення в зазначеній частині не оскаржуються.

Що стосується пені, суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідач несвоєчасно розрахувався за отриманий природний газ, що відповідно до пункту 7.2. договору є підставою для її нарахування та стягнення.

При вирішенні спору, судом апеляційної інстанції враховано, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення пені, що відповідає роз'ясненням, викладеним у п. 1.9. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань". Таким чином, за коригованими розрахунками суду апеляційної інстанції, у позивача виникло право на нарахування та стягнення з відповідача 72 492, 65 грн. пені за період з 15.02.2014 по 14.07.2015.

Під час розгляду справи місцевим господарським судом, відповідачем було заявлено клопотання про зменшення штрафних санкцій на 50 %.

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про необхідність зменшення розміру пені на 50 %, яка підлягає стягненню з відповідача, що прострочив грошове зобов'язання. До такого висновку суд дійшов виходячи з того, що невиконання відповідачем договірних зобов'язань виникло, зокрема, з причин скрутного фінансового становища, спричиненого, у тому числі, несвоєчасністю розрахунків за поставлену ним теплову енергію, для виробництва якої використовується одержаний природний газ. Судом враховано факт оплати заборгованості у повному обсязі та недоведеність позивачем збитків, які були б спричинені простроченням відповідача у спірних відносинах.

Колегія вважає висновки судів попередніх інстанцій про зменшення розміру пені достатньо обґрунтованими, враховуючи наступне.

Цивільним кодексом України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком (частина перша статті 546). Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 Кодексу). Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом (частина друга статті 551 Кодексу). Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення (частина третя статті 551 Кодексу).

У випадку нарахування неустойки, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частині третій статті 509 та частинах першій, другій статті 627 Цивільного кодексу засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права, суд має право її зменшувати. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Пунктом першим статті 233 Господарського кодексу України закріплено, що суд має право зменшити розмір санкцій, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Згідно частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Зі змісту наведених норм випливає, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін.

Зважаючи на обставини справи, колегія суддів вважає, що ухвалюючи рішення у справі про зменшення розміру належної до сплати пені, використовуючи надане суду право пунктом третім статті 83 Господарського процесуального кодексу України, суд обґрунтовано визнав даний випадок винятковим та правильно застосував до спірних правовідносин норми частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, частини першої статті 233 Господарського кодексу України. Суд касаційної інстанцій вважає, що таке зменшення, беручи до уваги ступінь виконання зобов'язання боржником по оплаті отриманого природного газу (погашення основного боргу у повному обсязі, що підтверджено позивачем) та відсутність негативних наслідків для позивача у вигляді заподіяних збитків, викликаних простроченням виконання, а також нарахування, крім пені також й інфляційних втрат та трьох процентів річних, є співрозмірним в контексті інтересів обох сторін. Отже, в даному випадку, господарськими судами попередніх інстанцій дотриманий баланс інтересів сторін та правомірно зменшено розмір пені.

Відповідно до приписів статті 1117 ГПК України касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Колегія вважає, що судами попередніх інстанцій дана належна правова оцінка усім обставинам справи, норми матеріального та процесуального законодавства застосовані вірно і передбачені законом підстави для зміни або скасування судових рішень, відсутні.

В своїй касаційній скарзі скаржник фактично просить вирішити питання про достовірність поданих ним доказів, які на його думку, в зв'язку з вибірковим підходом до їх оцінки були безпідставно відхилені судами попередніх інстанцій, про перевагу одних доказів над іншими і зводяться до необхідності надання нової оцінки доказів у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

За таких обставин, касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 28.11.2016 у справі № 904/6080/16 залишити без змін.

Головуючий суддя В. А. Корсак

С у д д і М. В. Данилова

О. М. Сибіга