ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

01029, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 5

ПОСТАНОВА

Іменем України

"26" січня 2016 р. №К/800/31273/15

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів: головуючого судді Юрченко В.П., суддів: Голубєвої Г.К., Сіроша М.В., секретар судового засідання -Загородній А.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю «Профіт плюс дистрибуція» на постановуОкружного адміністративного суду міста Києва від 30.04.2015 ухвалуКиївського апеляційного адміністративного суду від 18.06.2015 у справі №826/3572/15 за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Профіт плюс дистрибуція» доДержавної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,- ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.04.2015, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18.06.2015 у даній справі, відмовлено у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Профіт плюс дистрибуція» про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві від 19.11.2014 №0004802205.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, оскільки вважає, що постанову та ухвалу було прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Переглянувши судові рішення в межах касаційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши правильність застосування судовими інстанціями норм матеріального та процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з наступного.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на підставі наказу від 28.10.2014 №1946, згідно пп. 78.1.1 п. 78.1 ст.78, п. 79.1 ст. 79 Податкового кодексу України відповідачем проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ «Профіт плюс дистрибуція» з питань правильності нарахування та повноти сплати до бюджету податку на додану вартість та податку на прибуток під час взаємовідносин з ТОВ «Стиль Медіа» за період з 01.07.2014 по 31.07.2014, їх реальності та повноти відображення в обліку.

За результатами перевірки 31.10.2014 складено акт №2993/26-53-22-05-21/36405330, висновками якого встановлено порушення податкового законодавства позивачем, а саме: п. 44.1 ст. 44, п.п. 198.1, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 140000 грн.

На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення - рішення від 19.11.2014 №0004802205, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість в розмірі 175000 грн., в тому числі основний платіж - 140000 грн. та штрафні санкції - 35000 грн.

Внаслідок оскарження прийнятого відповідачем спірного рішення в адміністративному порядку, його залишено без змін.

Відмовляючи в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції, з чим погодився суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що позивачем не спростовано належними доказами доводи податкового органу щодо відсутності фактичного здійснення господарських операцій зі спірним контрагентом, не надано документального підтвердження тих обставин та відносин, які супроводжують фактичне виконання операцій та у сукупності підтверджують їх реальне виконання.

Судова колегія касаційної інстанції вважає такі висновки судів помилковими, які зроблені з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору, виходячи з наступного.

Досліджуючи первинні документи на виконання договорів від 01.02.2014 №160 про надання послуг мерчендайзінгу та від 01.04.2014 № 162 про надання рекламних послуг, укладених позивачем з ТОВ «Стиль Медіа», суди встановили, що на їх реалізацію були складені податкові накладні №441 від 31.07.2014 та №442 від 31.07.2014 на суму 840000грн. та ПДВ 140000грн., а також акти здачі-прийняття робіт (послуг) №441 від 31.07.2014 та №442 від 31.07.2014.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суди встановили відсутність доказів, які свідчили би про реальність вищезазначених послуг або про їх надання, оскільки матеріали справи не містять кінцевого результату наданих послуг. Відсутність будь-якої інформації про форму та зміст послуг, які придбано позивачем у ТОВ «Стиль Медіа». Наявні у матеріалах справи податкові накладні та акти надання послуг містять лише загальну назву послуг, без деталізації змісту та обсягу таких послуг. Зокрема, відзначили, що враховуючи навіть отримання вищезазначених послуг, не вбачається можливим встановити, яким чином дані послуги використовувались позивачем у власній господарській діяльності.

Відповідно до приписів підпункту «а» пункту 198.1 та пунктів 198.2, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В силу положень пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

За вимогами пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Проведення господарських операцій суб'єкта господарювання, за змістом статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Згідно частини 2 статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» на даних бухгалтерського обліку базується фінансова, податкова, статистична та інша звітність. Таким чином первинні документи по відображенню господарчих операцій є основою для податкового обліку.

Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту та складу витрат, наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів та робіт з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Зважаючи на викладені правові норми, а також беручи до уваги викладені в судових рішеннях мотиви в обґрунтування відмови в позові, суд касаційної інстанції вважає за необхідне відзначити, що ступінь деталізації опису господарської операції у первинному документі законодавством не встановлена. Умовою документального підтвердження операції є можливість на підставі наявних документів зробити висновок про те, що витрати фактично понесені. Власне незаповнення у первинних облікових документах окремих позицій, які не впливають на зміст господарської операції, а також відсутність максимальної деталізації виду виконаних послуг не перешкоджає прийняттю цих документів до обліку та не є свідченням відсутності виконаних господарських операцій.

Також, як встановлено судами попередніх інстанцій, позивачем були придбані у спірного контрагента мерчендайзінгові послуги, які забезпечують функціонування діяльності позивача в сфері стимулювання збуту продукції, такі як оригінальне розташування продукції на полицях та стендах торгових об'єктів, з метою збільшення об'ємів продажу такої продукції; розміщення інформації про продукцію в торгових об'єктах; контроль за наявністю в торгових об'єктах інформаційних матеріалів відносно продукції; контроль за наявністю в торгових об'єктах асортименту продукції тощо.

А також були придбані рекламні послуги з метою розповсюдження інформації про товари, продаж яких здійснює позивач, такі як виготовлення рекламних матеріалів; особисто чи із залученням третіх осіб здійснити розповсюдження рекламних матеріалів серед необмеженого кола споживачів тощо.

Виконання вказаних послуг підтверджується наявними у справі актами здачі-прийняття наданих робіт (послуг), які відповідають вимогам статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та містять необхідну для цілей оподаткування інформацію про зміст цих послуг, їх вартість. При цьому, з цих документів вбачається факт надання послуг за напрямами, вказаними у договорах; зазначені послуги відповідають виробничій діяльності платника.

За своїм економіко-юридичним змістом послуга являє собою діяльність, результати якої не мають матеріального виразу, а реалізуються та споживаються у процесі її здійснення.

Виходячи зі специфіки послуги як предмета господарської операції, здачі-прийняття наданих робіт (послуг) з переліком фактично поставлених послуг є достатнім доказом, що підтверджує факт виконання такої господарської операції.

Водночас, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкового висновку про відсутність зв'язку цих послуг з господарською діяльністю позивача. Адже спірні послуги фактично спрямовані на забезпечення ефективного збуту товарів позивача шляхом популяризації продукції, що продається, серед споживачів та стимулювання споживчого попиту, що і обумовлює господарський характер цих послуг для позивача. При цьому вказані дії з просування товару мають економічний ефект самі по собі, незалежно від їх результату або обов'язкової наявності кінцевого результату, який не охоплюється предметом договору надання послуг.

Наведені висновки судів не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірних договорів за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи.

Нереальність господарських операцій з придбання платником податку товару (робіт, послуг) має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях, зокрема обумовлюватись лише допущеними контрагентом порушеннями вимог законодавства щодо створення підприємства та ведення фінансово-господарської діяльності. Якщо вказаний контрагент допустив такі порушення, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо нього, адже законом іншого не передбачено.

Разом з цим, в обґрунтування прийняття спірного податкового повідомлення-рішення відповідачем не наведено обставин, які б вказували на безтоварність операцій.

Висновки відповідача ґрунтувалися лише на довідці №18.09.2014 №4709/7/26-57-22-01-20, відповідно до якої зустрічна звірка ТОВ «Стиль Медіа» не проведена, наявної у контролюючого органу інформації про можливі порушення податкового законодавства, в тому числі за даними інформаційних баз, а не аналізу суті та наслідків господарських операцій, які мали місце у перевіряємому періоді, що, в свою чергу, також не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірних договорів.

При цьому, податковий орган в акті перевірки не ставив під сумнів достовірність даних, вказаних в первинних документах, а також не зазначав про їх невідповідність вимогам чинного податкового законодавства.

З таких підстав, суди першої та апеляційної інстанцій, відмовляючи в позові, ухвалили рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки судами неповно з'ясовано обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, що є підставою відповідно до статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України для їх скасування та прийняття нового рішення про задоволення позову.

За таких обставин касаційна скарга підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 220, 222, 223, 229, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Профіт плюс дистрибуція» задовольнити.

2. Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 30.04.2015 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18.06.2015 скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дніпровському районі Головного управління ДФС у м. Києві від 19.11.2014 №0004802205

4. Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, передбачених статтею 237 Кодексу адміністративного судочинства України, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя В.П.Юрченко Судді Г.К.Голубєва М.В.Сірош