ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"01" березня 2017 р. м. Київ К/800/23664/16

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Суддів Рецебуринського Ю.Й. (судді-доповідача),

Олексієнка М.М.,

Штульман І.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_3 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області (далі - ТУ ДСА у Чернігівській області) про стягнення заробітної плати,

за касаційною скаргою Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 12 липня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18 серпня 2016 року,

В С Т А Н О В И Л А:

У травні 2016 року ОСОБА_3 звернулась до суду з адміністративним позовом в якому, з урахуванням заяви про зміну позовних вимог, просила: стягнути з ТУ ДСА України у Чернігівській області недоплачену заробітну плату з врахуванням усіх складових за період з 26 жовтня 2014 року по 28 березня 2015 року відповідно до абзацу 2 частини першої статті 144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд») та за період з 29 березня по 31 грудня 2015 року відповідно до абзацу 2 частини першої стьатті 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» у розмірі 69021 грн 59 коп.

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 12 липня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18 серпня 2016 року, позов задоволено повністю. Стягнуто з ТУ ДСА у Чернігівській області на користь ОСОБА_3 недоплачену заробітну плату з врахуванням усіх її складових за період з 26 жовтня 2014 року по 28 березня 2015 року відповідно до абзацу 2 частини першої статті 144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України «Про прокуратуру» та за період з 29 березня по 31 грудня 2015 року відповідно до абзацу другого статті 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» у розмірі 69021 грн 59 коп.

У касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, просить скасувати ухвалені ними судові рішення та прийняти нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

З'ясувавши обставини справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права згідно статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), колегія суддів приходить до висновків про задоволення касаційної скарги.

Судами встановлено, що ОСОБА_3 з 13 червня 2012 року працювала на посаді секретаря судового засідання, має 12 ранг державного службовця.

З 1 жовтня 2014 року по 1 вересня 2015 року позивачу нараховувалась та виплачувалась заробітна плата виходячи з посадового окладу у розмірі мінімальної заробітної плати в розмірі 1218 грн, з 1 вересня 2015 року по 9 вересня 2015 року в розмірі 1378 грн, з 9 вересня 2015 року в розмірі 2067 грн.

Задовольняючи позов, суди попередніх інстанцій виходили з того, що з 26 жовтня 2014 року по 28 березня 2015 року розмір посадових окладів працівників апаратів судів мав визначатись відповідно до абзацу другого частини першої статті 144 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції чинній з 26 жовтня 2014 року), а з 29 березня 2015 року по 9 вересня 2015 року включно, відповідно до статті 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд»).

Проте, суд касаційної інстанції не погоджується з вказаними висновками судів попередніх інстанцій виходячи з наступного.

26 жовтня 2014 року набрав чинності Закон України від 14 жовтня 2014 року №1697-VII "Про прокуратуру" (далі - Закон №1697-VII), яким внесено зміни до статті 144 Закону №2453-VІ, зокрема передбачено, що розмір посадового окладу працівника апарату суду, посада якого віднесена до шостої категорії посад державних службовців, установлюється в розмірі 30 відсотків посадового окладу судді місцевого суду, посадові оклади працівників апарату суду, посади яких віднесені до кожної наступної категорії посад державних службовців, установлюються з коефіцієнтом 1,3 пропорційно посадовим окладам працівників апарату суду, посади яких віднесені до попередньої категорії посад державних службовців.

Абзацом другим підпункту 1 і абзацом третім підпункту 2 пункту 13 розділу XIII Закону №1697-VII Кабінет Міністрів України зобов'язано у тримісячний строк з дня, наступного за днем опублікування цього Закону, привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом та у двомісячний строк з дня, наступного за днем опублікування цього Закону, внести на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом, у тому числі з метою забезпечення збільшення видатків Державного бюджету України на оплату праці працівників апаратів судів та встановлення їм посадових окладів у розмірі, не меншому за передбачені Законом №2453-VІ.

З 28 березня 2015 року Законом №192-VІІІ затверджено нову редакцію Закону №2453-VІ, у статті 147 якого встановлено, що розмір заробітної плати працівників апаратів судів, ДСА, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Національної школи суддів України, їхнє побутове забезпечення і рівень соціального захисту визначаються законом і не можуть бути меншими, ніж у відповідних категорій державних службовців органів законодавчої та виконавчої влади. При цьому розмір посадового окладу працівника апарату суду, посада якого віднесена до шостої категорії посад державних службовців, установлюється в розмірі 30 відсотків посадового окладу судді місцевого суду. Посадові оклади працівників апарату суду, посади яких віднесені до кожної наступної категорії посад державних службовців, установлюються з коефіцієнтом 1,3 пропорційно посадовим окладам працівників апарату суду, посади яких віднесені до попередньої категорії посад державних службовців.

Підпунктом 2 пункту 13 Перехідних положень Закону №192-VІІІ Кабінет Міністрів України зобов'язано у тримісячний строк з дня набрання чинності цим Законом привести свої нормативно-правові акти у відповідність із зазначеним Законом.

Наведене узгоджується із положеннями частин сьомої, восьмої статті 33 Закону України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року №3723-XII (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон №3723-XII), згідно з якими умови оплати праці державних службовців, розміри їх посадових окладів, надбавок, доплат і матеріальної допомоги визначаються Кабінетом Міністрів України. Джерелом формування фонду оплати праці державних службовців є Державний бюджет України та інші джерела, визначені для цієї мети положеннями про органи державної виконавчої влади, затвердженими указами Президента України та постановами Кабінету Міністрів України.

Аналогічні положення закріплено також частиною другою статті 8 Закону України "Про оплату праці" від 24 березня 1995 року №108/95-ВР (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин; далі - Закон №108/95-ВР), яка передбачає, що умови та розміри оплати праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Оплата праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законодавчих та інших нормативних актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів у межах бюджетних асигнувань та інших позабюджетних доходів. Обсяги витрат на оплату праці працівників установ та організацій, що фінансуються з бюджету, затверджуються одночасно з бюджетом (стаття 13 Закону №108/95-ВР).

За правилами статті 142 Закону №2453-VІ (у редакції до 28 березня 2015 року) фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснює, зокрема, ДСА. Суди загальної юрисдикції фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, передбачених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України (стаття 143 Закону №2453-VІ). Аналогічні правила закріплені і у статтях 145, 146 Закону №2453-VІ у редакції з 28 березня 2015 року.

З 1 січня 2015 року пунктом 9 Прикінцевих положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" визначено, що норми і положення, зокрема, частини першої статті 144 Закону №2453-VІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного та місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, а з 13 березня 2015 року установлено, що норми і положення Закону №2453-VІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування.

На час виникнення спірних відносин схема посадових окладів працівників апарату суду була закріплена постановою №268, зокрема Додатком 47, який залишався незмінним до 9 вересня 2015 року. Отже, Кабінет Міністрів України покладені на нього абзацом другим підпункту 1 пункту 13 розділу XIII Закону №1697-VII та підпунктом 2 пункту 13 Перехідних положень Закону №192-VІІІ обов'язки щодо приведення його нормативно-правових актів у відповідність із цими законами у тримісячний строк не виконав.

Згідно з частиною першою та другою статті 23 Бюджетного кодексу України, будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Бюджетні призначення встановлюються законом про Державний бюджет України (рішенням про місцевий бюджет) у порядку, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до частини першої статті 51 Бюджетного кодексу України керівники бюджетних установ утримують чисельність працівників, військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та здійснюють фактичні видатки на заробітну плату (грошове забезпечення), включаючи видатки на премії та інші види заохочень чи винагород, матеріальну допомогу, лише в межах фонду заробітної плати (грошового забезпечення), затвердженого для бюджетних установ у кошторисах.

Враховуючи наведене, оскільки з 26 жовтня 2014 року по 9 вересня 2015 року Кабінетом Міністрів України зміни до постанови №268 щодо умов оплати праці, зокрема розмірів окладів працівників апарату суду, не внесено, а законами України "Про Державний бюджет України на 2014 рік" та "Про Державний бюджет України на 2015 рік" видатки на реалізацію положень абзацу другого частини першої статті 144 Закону №2453-VІ та частини першої статті 147 цього ж Закону у редакції з 28 березня 2015 року не передбачено, управління ДСА як головний розпорядник бюджетних коштів, не мало правових підстав для перерахунку та виплати заробітної плати працівників апарату суду поза межами видатків державного бюджету на оплату праці таких працівників у розмірах інших, ніж встановлено Кабінетом Міністрів України.

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 12 липня 2016 року (справа №820/4648/15).

Враховуючи те, що фактичні обставини справи судами першої та апеляційної інстанцій встановлено повно та правильно, але неправильно застосовано норми матеріального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень, відповідно до повноважень, наданих статтею 229 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів вважає необхідним скасувати рішення судів попередніх інстанцій і постановити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Частиною шостою статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції або Верховний Суд України, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно з частиною п'ятою статті статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України у разі відмови у задоволенні позовних вимог позивача, звільненого від сплати судових витрат, а також залишення адміністративного позову без розгляду судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок Державного бюджету України.

Відповідно до платіжних доручень від 23 серпня 2016 року, від 30 серпня 2016 року №1648 відповідачем було сплачено судовий збір за подання касаційної скарги в сумі 1637 грн 05 коп та 16 грн 55 коп відповідно, згідно з платіжним дорученням від 13 липня 2016 року №1319 відповідачем було сплачено судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 1515 грн 80 коп.

Керуючись статтями 94, 222, 223, 229, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Касаційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області задовольнити.

Постанову у даній справі скасувати. Ухвалити нове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_3 відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області і судові витрати в розмірі 3169 грн 40 коп.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та може бути переглянута у порядку і з підстав, передбачених статтями 235-237 Кодексу адміністративного судочинства України.

Судді Ю.Й. Рецебуринський

М.М.Олексієнко

І.В.Штульман