Постанова

Іменем України

31 січня 2019 року

м. Київ

справа № 552/3988/15-ц

провадження № 61-26465св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Ступак О. В. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредекс Фінанс»,

відповідач - ОСОБА_4,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 на рішення Київського районного суду м. Полтави від 20 лютого 2017 року у складі судді Турченко Т. В. та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 12 вересня 2017 року у складі колегії суддів: Гальонкіна С. А., Мартєва С. Ю., Абрамова П. С.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів

У липні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредекс Фінанс» (далі - ТОВ «Кредекс Фінанс») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що 26 січня 2012 року між ПАТ «Платинум банк» та ОСОБА_4 укладений кредитний договір, відповідно до умов якого відповідач отримав кредит у розмірі 3 775,01 грн зі сплатою 36 % річних на строк до 26 липня 2014 року.

Згідно із договором факторингу від 17 жовтня 2012 року ПАТ «Платинум Банк» відступив ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» право вимоги за зазначеним кредитним договором. В подальшому ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» відступило ТОВ «Кредекс фінанс» право вимоги за спірним кредитним договором на підставі договору факторингу від 08 травня 2015 року.

Внаслідок неналежного виконання боржником своїх зобов'язань, станом на 26 червня 2015 року утворилась заборгованість за кредитним договором в загальному розмірі 3 950,70 грн, яку позивач просив стягнути на свою користь.

У грудні 2016 року ОСОБА_5, яка діє в інтересах ОСОБА_4, звернулася до суду із зустрічним позовом до ТОВ «Кредекс Фінанс» про визнання недійсним укладеного між сторонами кредитного договору.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначила, що ОСОБА_4 з 1994 року перебуває на диспансерному обліку в Полтавському обласному психоневрологічному диспансері, є інвалідом 2 групи та рішенням Київського районного суду м. Полтави від 02 грудня 2013 року визнаний недієздатним внаслідок психічної хвороби.

Враховуючи наведене, відповідно до частини першої статті 225 ЦК України, ОСОБА_5 просила визнати недійсним кредитний договір від 26 січня 2012 року, укладений між ТОВ «Кредекс Фінанс» та ОСОБА_4

Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 20 лютого 2017 року позовні вимоги ТОВ «Кредекс Фінанс» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ТОВ «Кредекс Фінанс» заборгованість за кредитним договором у розмірі 3 950,70 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_5 до ТОВ «Кредекс Фінанс» про визнання кредитного договору недійсним, відмовлено за безпідставністю.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову ТОВ «Кредекс Фінанс», суд першої інстанції виходив із того, що кредитний договір укладений між сторонами з урахуванням волевиявлення відповідача, оскільки підпис на договорі (заяві-анкеті позичальника) є доказом того, що сторони погодилися з його умовами, в тому числі і з видами штрафних санкцій, їх розміром та порядком нарахування.

Відмовляючи в задоволенні зустрічних позовних вимог, суд першої інстанції, оцінивши надані сторонами докази, прийшов до висновку, що обставин, з якими закон пов'язує визнання кредитного договору недійсним на підставі статті 225 ЦК України, не встановлено.

Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 12 вересня 2017 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що в суді апеляційної інстанції представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5 заявила клопотання про признання судово-психіатричної експертизи, яке було задоволено ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 16 травня 2017 року. За результатами проведеної експертизи на адресу апеляційного суду надійшов акт судово-психіатричного експерта, відповідно до якого ОСОБА_4 на момент укладення між ним та ПАТ «Платинум Банк» кредитного договору від 26 січня 2012 року страждав на хронічний стійкий психічний розлад у вигляді шизофренії, параноїчної форми, стан ремісії з наростаючим дефектом особистості. Ступінь емоційно-вольових порушень ОСОБА_4 внаслідок наявного у нього хронічного стійкого психічного розладу був таким, що істотно впливав на його здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними на момент укладенням між ним та ПАТ «Платинум Банк» кредитного договору. В пункті 22 експертного висновку «Обґрунтування та пояснення даних про психічний стан особи та фактів, які встановлені і виявлені при дослідженні об'єктів експертизи» зазначено, що підекспертний, починаючи з 2010 року і до вересня 2012 року на стаціонарному лікуванні в психіатричній лікарні не знаходився, регулярно відвідував лікаря-психіатра, кожного місяця приймав пролонгований нейролептик. Ознак психозу при оглядах відмічено не було. На даний час він пам'ятає обставини укладення кредитного договору. Вказує на те, що на той час він періодично працював, мав 3 групу інвалідності, гроші брав для сплати комунальних послуг. При цьому факт визнання ОСОБА_4 недієздатним майже через два роки після укладення договору не може свідчити про відсутність здатності усвідомлювати ним свої дії саме під час укладення договору.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги

У жовтні 2017 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ надійшла касаційна скарга ОСОБА_5, яка діє в інтересах ОСОБА_4, на рішення Київського районного суду м. Полтави від 20 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 12 вересня 2017 року, в якій просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ТОВ «Кредекс Фінанс» та задовольнити зустрічний позов, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

У касаційній скарзі заявник вказує на те, що на момент укладення оспорюваного кредитного договору ОСОБА_4 не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними внаслідок психічного захворювання.

Заперечень на касаційну скаргу на адресу суду не надходило.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 листопада 2017 року відкрито касаційне провадження у зазначеній цивільній справі, витребувано справу та надано строк для подання заперечень на неї.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон від 03 жовтня 2017 року), за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону від 03 жовтня 2017 року касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У травні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначену цивільну справу передано Верховному Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Позиція Верховного Суду

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення судів першої та апеляційної інстанцій відповідають вимогам ЦПК України (у редакції на час його ухвалення) щодо законності та обґрунтованості.

Судами установлено, що 26 січня 2012 року між ПАТ «Платинум банк» та ОСОБА_4 укладений кредитний договір, відповідно до умов якого відповідачу наданий кредит у розмірі 3 775,01 грн, зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 36 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом із кінцевим терміном повернення до 26 липня 2014 року.

Відповідно до пункту 5.4 кредитного договору у разі прострочення сплати процентів за користування кредитом або частини суми кредиту позичальник зобов'язаний сплатити банку пеню у розмірі 0,3 % від простроченої суми нарахувань.

Банк взяті на себе зобов'язання за кредитним договором виконав, надав відповідачу кредитні кошти. Проте відповідач свої зобов'язання належним чином не виконує, в результаті чого утворилась заборгованість, яка станом на 26 червня 2015 року становить 3 950,70 грн та складається із: заборгованості за кредитом у розмірі 3 441,40 грн., заборгованості за відсотками у розмірі 300,90 грн, пені в розмірі 208,40 грн. Із 26 січня 2012 року по 26 червня 2015 року відповідачем у рахунок погашення кредитних зобов'язань сплачено лише 1 836,00 грн.

Згідно із договором факторингу від 17 жовтня 2012 року ПАТ «Платинум Банк» відступив ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» право вимоги за зазначеним кредитним договором. У подальшому ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» відступило ТОВ «Кредекс фінанс» право вимоги за спірним кредитним договором на підставі договору факторингу від 08 травня 2015 року.

Згідно із витягу з Реєстру заборгованостей за договором факторингу від 08 травня 2015 року позивач набув права грошової вимоги до ОСОБА_4 у сумі 3 950,70 грн.

Розмір заборгованості за кредитним договором стороною відповідача не оспорюється, однак ОСОБА_6, діючи в інтересах ОСОБА_4, просила визнати зазначений кредитний договір недійсним із підстав того, що позичальник на момент укладення кредитного не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними внаслідок психічного захворювання.

Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 02 грудня 2013 року ОСОБА_4 визнано недієздатним внаслідок психічної хвороби. ОСОБА_5 призначено опікуном ОСОБА_4

У суді апеляційної інстанції представник ОСОБА_4 - ОСОБА_5 заявила клопотання про признання судово-психіатричної експертизи, яке було задоволено ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 16 травня 2017 року.

За результатами проведеної експертизи на адресу апеляційного суду надійшов акт судово-психіатричного експерта від 10 серпня 2017 року, відповідно до якого ОСОБА_4 на момент укладення між ним та ПАТ «Платинум Банк» кредитного договору від 26 січня 2012 року страждав на хронічний стійкий психічний розлад у вигляді шизофренії, параноїдної форми, стан ремісії з наростаючим дефектом особистості. Ступінь емоційно-вольових порушень ОСОБА_4 внаслідок наявного у нього хронічного стійкого психічного розладу був таким, що істотно впливав на його здатність усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними на момент укладенням між ним та ПАТ «Платинум Банк» кредитного договору. В пункті 22 експертного висновку «Обґрунтування та пояснення даних про психічний стан особи та фактів, які встановлені і виявлені при дослідженні об'єктів експертизи» зазначено, що підекспертний, починаючи з 2010 року і до вересня 2012 року на стаціонарному лікуванні в психіатричній лікарні не знаходився, регулярно відвідував лікаря-психіатра, кожного місяця приймав пролонгований нейролептик. Ознак психозу при оглядах відмічено не було. На даний час він пам'ятає обставини укладення кредитного договору. Вказує на те, що на той час він періодично працював, мав 3 групу інвалідності, гроші брав для сплати комунальних послуг.

Нормативно-правове обґрунтування

Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 3 частини першої статті 3 ЦК України).

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 цього Кодексу).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 ЦК України).

Правовідносини з надання кредиту за своєю правовою природою є договірними правовідносинами.

Отже, якщо сторони досягли домовленості згідно з положеннями статей 207, 640 ЦК України та уклали кредитний договір, у якому передбачили умови його виконання, то ці умови мають виконуватись і свідчать про те, що момент досягнення домовленості настав.

За змістом статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Розмір та умови надання та повернення грошових коштів, сплати процентів, у тому числі черговість погашення заборгованості, а також інша відповідальність за порушення виконання зобов'язання, визначаються за домовленістю сторін у кредитному договорі, що відповідає принципу свободи договору.

Відповідно до частин першої та другої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

За вимогами частини першої статті 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Для визначення наявності стану, в якому громадянин не міг розуміти значення своїх дій або керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння та ін.) на момент укладення угоди, суд призначає судово-психіатричну експертизу. Вимоги про визнання угоди недійсною з цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів, що підтверджують чи спростовують доводи про те, що в момент укладення угоди особа не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними.

Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину необхідно робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами), будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи могла в конкретний момент вчинення правочину особа розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.

Отже, для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, і в основу рішення суду про недійсність правочину не може покладатися висновок експертизи, який ґрунтується на припущеннях.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Ухвалюючи рішення про стягнення з ОСОБА_4 заборгованості за кредитним договором, суди на підставі наявних у матеріалах справи доказах, поданих сторонами, дійшли правильного висновку, що внаслідок невиконання позичальником взятих на себе зобов'язань за кредитним договором виникла заборгованість, яка підлягає стягненню з нього на користь банку.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову про визнання кредитного договору недійсним з підстав, передбачених статтею 225 ЦК України, суди правильно виходили з того, що факт визнання ОСОБА_4 недієздатним майже через два роки після укладення договору не може свідчити про відсутність здатності усвідомлювати ним свої дії саме під час укладення договору. Крім того, проведеною у справі експертизою не зроблено висновку про абсолютну неспроможність ОСОБА_4 у момент укладення ним кредитного договору розуміти значення своїх дій та керувати ними, а лише стверджено, що існуючі в той час порушення його психічної діяльності істотно впливали на його здатність усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними, що саме по собі не є підставою для визнання кредитного договору недійсним з підстав, передбачених частиною першою статті 225 ЦК України.

Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, яким суди надали належне обґрунтування, а переоцінка доказів згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін із підстав, передбачених статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 409, 410 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Полтави від 20 лютого 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 12 вересня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:О. В. Ступак С. О. Погрібний Г. І. Усик