Постанова

Іменем України

31 січня 2019 року

м. Київ

справа № 344/14545/16-ц

провадження № 61-15665св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Лесько А.О. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_4,

відповідач - ОСОБА_5,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження справу за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області 16 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 27 липня 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5 про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу.

Позовна заява мотивована тим, що з 1996 року до ІНФОРМАЦІЯ_4 року вона проживала однією сім'єю без реєстрації шлюбу з ОСОБА_6 у квартирі АДРЕСА_1. Укласти шлюб ОСОБА_6 не мав права, оскільки перебував у духовному сані. У 2010 році з ним стався інсульт, внаслідок чого йому паралізувало руки та ноги. Свою пенсію ОСОБА_6 залишав на рахунку, а за її пенсію купляли продукти та вели спільне господарство. Вона доглядала за ним, оскільки він перебував в безпорадному стані та не міг самостійно забезпечувати умови свого життя. Після смерті ОСОБА_6 вона звернулась в нотаріальну контору із заявою про прийняття спадщини, яка складалася із однокімнатної квартири АДРЕСА_1, де вони проживали з 1993 року до його смерті. Однак, нотаріус відмовив їй у зв'язку з тим, що між ними не зареєстровано шлюб. Оскільки, вона проживала однією сім'єю з ОСОБА_6, то є спадкоємцем четвертої черги за законом. Посилаючись на вищенаведені обставини, просила суд встановити факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу з 1996 року до ІНФОРМАЦІЯ_4 року для оформлення спадщини після смерті ІНФОРМАЦІЯ_4 року ОСОБА_6

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 16 червня 2017 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 27 липня 2017 року, в задоволенні позову відмовлено.

Судові рішення мотивовано тим, що ОСОБА_4 не надала належних доказів спільного проживання з ОСОБА_7 однією сім'єю як чоловіка та жінки, а періодична допомога ОСОБА_6 у веденні домашнього господарства, у догляді за ним та у оплаті комунальних платежів не є такими доказами.

У жовтні 2017 року ОСОБА_4 звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та процесуального права, просить оскаржувачі судові рішення скасувати.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами не надано належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам, які підтверджують факт спільного проживання та ведення господарства з померлим ОСОБА_6 Крім того, судами не враховано, що племінник ОСОБА_6- ОСОБА_5 ніколи не цікавився життям та здоров'ям померлого.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - ЦПК України) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

30 березня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У частині першій статті 400 ЦПК України зазначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Судами встановлено, що ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, помер ІНФОРМАЦІЯ_4 року (а. с. 55).

Згідно довідки до акта МСЕК від 20 липня 2011 року серії 10ААА № 890899 та копії довідки Івано-Франківської центральної міської клінічної лікарні від 27 листопада 2014 року № 485 ОСОБА_6 був інвалідом другої групи за загальним захворюванням та після перенесеного повторного ішемічного інсульту в лівій півкулі головного мозку помер (а. с. 6, 8).

Відповідно до копії свідоцтва про право власності на житло від 02 листопада 1993 року ОСОБА_6 належала на праві приватної власності квартира АДРЕСА_1 (а. с. 59).

14 січня 2015 року Першою Івано-Франківською державною нотаріальною конторою ОСОБА_4 надіслано відповідь на її заяву про відкриття спадщини після смерті ОСОБА_6, згідно якої вона не може прийняти спадщину, оскільки не відноситься до кола спадкоємців, передбачених статтями 1261-1266 ЦК України (а. с. 9).

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 03 квітня 2015 року за ОСОБА_5, який є племінником померлого, визнано право власності на нерухоме майно в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6, а саме на квартиру АДРЕСА_1 (а. с. 52-53).

Відповідно до копії витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 23 квітня 2015 року ОСОБА_5 є власником вищезазначеної квартири (а. с. 61).

Також судами встановлено, що відповідно до копії угоди страхування № 5787 від 11 липня 1995 року, яка була укладена між АСТ «Довір'я» та ОСОБА_6, у випадку смерті вигодонабувачем за цією угодою є ОСОБА_5 (а. с. 57).

Відповідно до частини другої статті 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.

Обов'язковою умовою для визнання сторін членами сім'ї, крім власне факту спільного проживання (не менше п'яти років), є ведення з спадкодавцем спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

Відповідно до частини першої статті 57 ЦПК України 2004 року доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи.

За змістом частин першої та четвертої статті 60 ЦПК України 2004 року кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказування не може грунтуватися на припущеннях.

У позовній заяві ОСОБА_4 посилалася на те, що вона оплачувала комунальні послуги, купляла продукти, тобто вела спільне господарство із ОСОБА_6 та проживала з ним однією сім'єю.

Разом з цим, відповідно до наявних у матеріалах справи копій квитанцій по оплаті комунальних платежів за період з 22 лютого 2011 по 26 листопада 2013 року, платником зазначено ОСОБА_6 (а. с. 43-49)

Суди взяли до уваги інформацію зі статті «ІНФОРМАЦІЯ_2», розміщеної на сайті Православ'я.ru ІНФОРМАЦІЯ_3 року, відповідно до якої з 1979 року ОСОБА_6 працював садівником та проживав в різних монастирях в Свято-Успенській Почаївській Лаврі, в Свято-Успенському Псково-Печерському монастирі, в Свято-Духовському монастирі м. Вільнюса, в Свято-Успенському Пюхтицькому монастирі та в інших обителях. У 1999 році він прийняв постриг та став іноком. З жовтня 2010 року переніс кілька інсультів, за ним доглядали співробітники та прихожани монастирів, де він проживав. Один-два рази на рік приїжджав до Івано-Франківська, де йому допомагали ОСОБА_4 та отець ОСОБА_10 з храму великомученика Георгія, який знаходиться біля м. Івано-Франківська. Однак, ОСОБА_6 з 1996 року майже весь час проживав в Москві в Стрітенському чоловічому монастирі, де за ним здійснювали догляд прихожани (а. с. 65-76).

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, урахувавши наведені норми матеріального права та обставини справи, дійшов правильного висновку, що надання ОСОБА_4 періодичної допомоги ОСОБА_6 у веденні домашнього господарства, у догляді за ним та у оплаті комунальних платежів, не підтверджують факт спільного проживання з ОСОБА_7 однією сім'єю як чоловіка та жінки.

Доводи касаційної скарги ОСОБА_4 зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами попередніх інстанцій, які їх обґрунтовано спростували.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 57-60, 212 ЦПК України 2004 року, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі

колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргуОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області 16 червня 2017 року та ухвалу Апеляційного суду Івано-Франківської області від 27 липня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді А. О. Лесько

С. Ю. Мартєв

С. П. Штелик