Постанова

Іменем України

31 січня 2019 року

м. Київ

справа № 308/6467/15-ц

провадження № 61-25807св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Ступак О. В. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Усика Г. І.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідач - ОСОБА_4,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18 жовтня 2016 року у складі судді Дергачової Н. В. та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 01 червня 2017 року у складі колегії суддів: Собослой Г. Г., Готра Т. Ю., Бисага Т. Ю.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій

У червні 2015 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості.

Позовна заява мотивована тим, що 20 серпня 2007 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_4 укладений кредитний договір № MKAOAU04520095, згідно з умовами якого позивач надав відповідачу кредит у розмірі 14 892,62 доларів США із кінцевим терміном погашення до 19 серпня 2014 року. Відповідач зобов'язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитом у строки та поряду встановленим договором.

ПАТ КБ «ПриватБанк» свої зобов'язання за кредитним договором виконав у повному обсязі, а саме надав відповідачу кредит у розмірі передбаченому договором.

У порушення умов кредитного договору відповідач зобов'язання за вказаним договором не виконав і станом на 15 травня 2015 року має заборгованість у сумі

64 372,02 доларів США, яка складається із 14 887,36 доларів США - заборгованості за кредитом, 8 901,49 доларів США - заборгованості за процентами за користування кредитом, 1 188,45 доларів США - заборгованості за комісією за користування кредитом, 39 394,72 доларів США - пеня за несвоєчасне виконання заборгованості за договором.

Посилаючись на вказані обставини, ПАТ КБ «ПриватБанк» просило стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 64 372,02 доларів США, яка за курсом Національного банку України становить 1 323 488,73 грн.

Рішенням Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18 жовтня 2016 року у задоволенні позову ПАТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що строк позовної давності сплинув у січні 2015 року, а позивач звернувся до суду із цим позовом у червні 2015 року, тобто з пропуском строку звернення із вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Ухвалою Апеляційного суду Закарпатської області від 01 червня 2017 року апеляційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк» відхилено. Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18 жовтня 2016 року залишено без змін.

Постановляючи ухвалу про відхилення апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, який всебічно та повно з'ясував дійсні обставини справи, перевірив доводи та заперечення сторін, дослідив надані сторонами докази та ухвалив законне і обґрунтоване рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У червні 2017 року ПАТ КБ «ПриватБанк» подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18 жовтня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 01 червня 2017 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, обґрунтовуючи свої вимоги порушенням судами першої і апеляційної інстанцій норм процесуального права та неправильним застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що відповідач заявив позовну давність лише до частини заявлених до нього вимог, до решти вимог, а саме до суми 2 673,37 доларів США - позовна давність відповідачем заявлена не була, оскільки була визнана ним як заборгованість перед банком, проте судами ця обставина проігнорована, належна оцінка їй не надана. Крім того, двічі відбулося переривання строку позовної давності, а саме: 13 березня 2012 року - дата набрання законної сили рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 29 лютого 2012 року та 03 червня 2014 року - дата надходження коштів у рахунок погашення заборгованості отриманих від добровільного продажу заставного майна.

Станом на час розгляду вказаної справи у Верховному Суді від інших учасників справи не надходило відзивів на касаційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк».

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 вересня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У травні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ вказану справу передано до Верховного Суду.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Позиція Верховного Суду

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін з огляду на таке.

Судом встановлено, що відповідно до договору від 20 серпня 2007 року

№ MKAOAU04520095 ОСОБА_4 отримав кредитні кошти шляхом видачі готівки у розмірі 14 892,66 доларів США на купівлю автомобіля, та зобов'язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строк та порядку, встановлених кредитним договором.

Позивач зобов'язання за цим договором виконав у повному обсязі, а саме надав відповідачу кредит у розмірі, передбаченому умовами кредитного договору.

Відповідач свої зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконував відповідно до статей 509, 526, 1054 ЦК України, у зв'язку із зазначеним порушенням станом на 15 травня 2015 року заборгованість становить 64 372,02 доларів США, яка складається із: 14 887,36 доларів США - заборгованості за кредитом; 8 901,49 доларів США - заборгованості за процентами за користування кредитом; 1 188,45 доларів США - заборгованості за комісією за користування кредитом; 39 394,72 доларів США - пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором.

Відповідач зазначав, що ним сплачено на погашення кредиту 1 718,66 доларів США та передано автомобіль для реалізації та погашення за рахунок цих коштів заборгованості за кредитом. Це підтверджується актом від 08 листопада 2011 року прийому автомобіля від позичальника ОСОБА_4 співробітниками банку.

Зазначений автомобіль реалізований позивачем за 63 500,00 грн, що підтверджується рахунком від 03 червня 2014 року, зазначена сума у еквіваленті 5 366,21 доларів США цією ж датою зарахована позивачем у погашення заборгованості за зазначеним кредитним договором.

Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська

від 29 лютого 2012 року позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» до Публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк», ОСОБА_4 про звернення стягнення задоволено частково. Звернуто стягнення на нерухоме майно за договором застави, а саме автомобіль Chevrolet, модель: Aveo TC58U1.6L, рік випуску: 2007, тип ТЗ: легковий седан - В, № кузова/шасі: НОМЕР_1, реєстраційний номер:

НОМЕР_2, що належить на праві власності ОСОБА_4 для задоволення грошових вимог ПАТ КБ «ПриватБанк» за кредитним договором від 20 серпня

2007 року № MKAOAU04520095 у розмірі 226 789,56 грн. Стягнуто солідарно з ОСОБА_4, Публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк» на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» 10 000,00 грн. У решті позову відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Зазначене рішення набрало законної сили 12 березня 2012 року та на його виконання Індустріальним районним судом м. Дніпропетровська виданий відповідний виконавчий лист.

Нормативно-правове обґрунтування

Відповідно до статті 1054 ЦК Україниза кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті

1048 цього Кодексу).

Згідно зі статтею 526 ЦК Українизобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Частиною першою статті 530 ЦК Українивстановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність обчислюється за загальними правилами обчислення цивільно-правових строків. Позовна давність установлюється в законі з метою упорядкування цивільного обороту за допомогою стимулювання суб'єктів, права чи законні інтереси яких порушені, до реалізації права на їх позовний захист протягом установленого строку.

Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Позовна давність відноситься до строків захисту цивільних прав; при цьому поняття «позовна» має на увазі форму захисту - шляхом пред'явлення позову, необхідною умовою реалізації якої є виникнення права на позов, що розглядається у двох аспектах - процесуальному (право на пред'явлення позивачем позову і розгляд його судом) і матеріальному (право на задоволення позову, на отримання судового захисту). Питання про об'єкт дії позовної давності виникає через відмінності в розумінні категорії «право на позов у матеріальному сенсі» (право на захист) у контексті її співвідношення із суб'єктивним матеріальним цивільним правом як одним з елементів змісту цивільних правовідносин. Набуття права на захист, для здійснення якого встановлена позовна давність, завжди пов'язане з порушенням суб'єктивного матеріального цивільного права. Суб'єктивне матеріальне цивільне право і право на позов відносяться до різних видів матеріального права: перше - регулятивне, друге - охоронне. Змістом права на позов є правомочність, що включає одну або декілька передбачених законом можливостей для припинення порушення, відновлення права або захисту права іншими способами, які можуть реалізовуватись тільки за допомогою звернення до суду.

Ураховуючи, що метою встановлення у законі позовної давності є забезпечення захисту порушеного суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу в межах певного періоду часу, тобто тимчасове обмеження отримати захист за допомогою звернення до суду, слід дійти висновку, що об'єктом дії позовної давності є право на позовний захист (право на позов у матеріальному сенсі), що є самостійним правом (не ототожнюється із суб'єктивним матеріальним правом і реалізується в межах охоронних правовідносин), яким наділяється особа, право якої порушене.

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Зазначений трирічний строк діє після порушення суб'єктивного матеріального цивільного права (регулятивного), тобто після виникнення права на захист (охоронного).

Відповідно до статті 253 ЦК Україниперебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

За змістом статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставлене майно).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За таких обставин та з підстав, передбачених вищевказаними нормами матеріального права, правильним є висновок суду першої інстанції, із яким погодився й апеляційний суд, що вимоги банку про стягнення заборгованості є обґрунтованими, проте такі вимоги не підлягають задоволенню, оскільки позивач звернувся до суду з позовом у червні 2015 року, тобто з пропуском строку позовної давності, про застосування якої заявлено відповідачем.

Доводи касаційної скарги про те, що відповідач заявив про застосування позовної давності лише щодо частини вимог, до решти вимог, а саме до суми 2 673,37 доларів США - позовна давність відповідачем заявлена не була, оскільки була визнана ним як заборгованість перед банком, є необґрунтованими та не спростовують правильність висновків судів, оскільки суди належним чином оцінили зібрані у справі докази та відповідно встановили усі обставини, що мали значення для правильного вирішення справи, а саме, щодо відліку строку позовної давності від дати першого звернення банку до суду з позовом у січні 2012 року.

Крім того, судами надано правильну оцінку клопотанню відповідача про застосування строку позовної давності та враховано, що відповідачем не подавалась заява про визнання позову відповідно до частини першої статті 174 ЦПК України 2004 року.

Наведені у касаційній скарзі доводи про те, що строк позовної давності переривався двічі, а саме: 13 березня 2012 року - дата набрання законної сили рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 29 лютого 2012 року та 03 червня 2014 року - дата надходження коштів у рахунок погашення заборгованості отриманих від добровільного продажу заставного майна, не заслуговує на увагу, оскільки перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дій, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку, або пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач, проте набрання законної сили рішення чи надходження коштів від продажу заставного майна не може бути підставою для переривання позовної давності.

Таким чином, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують висновків судів та не дають підстав вважати, що судами порушено норми матеріального та процесуального права.

Так, згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Отже, розглядаючи зазначений позов, суди повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і надали їм належну оцінку згідно зі статтями 57-60, 212, 303, 304 ЦПК України 2004 року, правильно встановили обставини справи, у результаті чого ухвалили законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення.

Рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 18 жовтня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Закарпатської області від 01 червня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Ступак

С.О. Погрібний

Г.І. Усик