Постанова

Іменем України

31 січня 2019 року

м. Київ

справа № 295/14623/14-ц

провадження № 61-13187св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: ЛеськоА. О. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Штелик С. П.,

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

відповідач - ОСОБА_4,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження справу за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Богунського районного суду м. Житомира від 14 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 28 лютого 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

У вересні 2014 року публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк», Банк) звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 06 липня 2007 року Банк уклав з відповідачем кредитний договір № ZRZ0GK00003931, згідно якого ОСОБА_4 надано кредит в розмірі 46 000,00 доларів США строком до 05 липня 2027 року. Банк свої зобов'язання за кредитним договором виконав належним чином, а відповідач свої зобов'язання належним чином не виконує, у зв'язку з чим виникла заборгованість, яка станом на 14 серпня 2014 року становить

52 282,27 доларів США, що еквівалентно 684 375,07 грн та складається з:

40 713,89 доларів США заборгованості за кредитом, 6 353,58 доларів США заборгованості за процентами, 1 564,00 доларів США заборгованості з комісії,

1 142,99 доларів США - пені, 2 507,82 доларів США - штрафу.

У звязку з викладеним Банк просив стягнути з відповідача на користь Банку заборгованість за кредитним договором від 06 липня 2007 року

№ ZRZ0GK00003931 у розмірі 52 282,27 доларів США.

Ухвалою Богунського районного суду м. Житомира від 12 квітня 2016 року, яка набрала законної сили, позовну заяву ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором 06 липня 2007 року

№ ZRZ0GK00003931 у частині позовних вимог за період з 09 липня 2007 року до 26 липня 2012 року залишено без розгляду.

Зазначена ухвала суду першої інстанції набрала законної сили, оскільки сторонами оскаржена не була.

Рішенням Богунського районного суду м. Житомира від 14 грудня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від

28 лютого 2017 року, у задоволенні позову відмовлено.

Судові рішення мотивовані тим, що кредитний договір від 06 липня 2007 року

№ZRZ0GK00003931 з 05 грудня 2011 року було розірвано, з того часу зобов'язання між сторонами є припиненими відповідно до статті 653 ЦК України, тому позовні вимоги про стягнення кредитної заборгованості за період з

27 липня 2012 року до 14 серпня 2014 року є необґрунтованими.

01 квітня 2017 року ПАТ КБ «ПриватБанк» подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли неправильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог Банку, у зв'язку з тим, що ними було неправильно надано оцінку встановленим обставинам у справі. Зазначають, що оскільки після розірвання кредитного договору відповідач продовжувала регулярно сплачувати заборгованість за кредитним договором, то такими активними діями вона підтвердила наявність кредитних відносин з Банком. Стверджують про те, що кредитні правовідносини між сторонами не є припиненими ні у зв'язку із збільшенням відсоткової ставки, ні у зв'язку з розірванням кредитного договору, тому Банк правомірно нараховував боржнику заборгованість за кредитним договором та має законне право на стягнення коштів, вказаних в позовній заяві.

16 лютого 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_4 на касаційну скаргу ПАТ КБ «ПриватБанк», у якому вказано, що оскаржувані судові рішення є законними та обґрунтованими, а доводи касаційної скарги Банку зводяться до незгоди з висновками судів щодо встановлених у справі обставин.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

13 березня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги та дослідивши матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Суди встановили, що 06 липня 2007 року між сторонами було укладено кредитний договір № ZRZ0GK00003931, згідно якого ОСОБА_4 надано кредит у розмірі 46 000,00 доларів США на споживчі потреби, зі сплатою 0,84 % в місяць на суму залишку заборгованості, зі строком повернення до 05 липня 2027 року (а. с. 13-18).

У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем зобов'язань виникла заборгованість перед Банком.

Згідно наданого Банком розрахунку заборгованість станом на 14 серпня

2014 року становила 52 282,27 доларів США, що еквівалентно 684 375,07 грн, з них: 40 713,89 доларів США заборгованості за кредитом; 6 353,58 доларів США заборгованості за процентами; 1 564,00 доларів США заборгованості з комісії;

1 142,99 доларів США - пені; 2 507,82 доларів США - штрафу (а.с. 6-11).

Вказаний розрахунок здійснений за період з 06 липня 2007 року до

14 серпня 2014 року.

Банк в лютому 2012 року звернувся до Октябрського районного суду м. Полтави з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення заборгованості за цим же кредитним договором.

Заочним рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 21 квітня

2015 року позов було задоволено частково та стягнуто з ОСОБА_4 на користь Банку заборгованість за кредитним договором від 06 липня 2007 року

№ ZRZ0GK00003931, яка утворилась станом на 26 липня 2012 року в розмірі 59 929,17 доларів США, що за курсом НБУ станом на 24 липня 2012 року становила - 479 013,86 грн (а. с. 64).

Ухвалою Октябрського районного суду м. Полтави від 10 серпня 2015 року заочне рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 21 квітня 2015 року було скасовано, а справу призначено до нового розгляду (а. с. 93).

Ухвалою Богунського районного суду м. Житомира від 12 квітня 2016 року позовну заяву Банку до ОСОБА_4 в частині позовних вимог про стягнення заборгованості за період з 09 липня 2007 року до 26 липня 2012 року залишено без розгляду, у зв'язку з тим, що в провадженні Октябрського районного суду

м. Полтави розглядається справа між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав у частині стягнення заборгованості за період з

09 липня 2007 року до 26 липня 2012 року (а. с. 108-109).

Банком було подано до суду першої інстанції новий розрахунок заборгованості за період з 27 липня 2012 року до 14 серпня 2014 року, в якому розмір нарахованої заборгованості залишився незмінним та існував станом на

27 липня 2012 року (за винятком пені) (а. с. 120-121).

Зі змісту рішення Богунського районного суду м. Житомира від 19 грудня

2014 року та змісту повідомлень Банка від 17 листопада 2011 року встановлено, що кредитний договір від 06 липня 2007 року № ZRZ0GK00003931 розірвано з

05 грудня 2011 року на підставі пункту 2.3.3. кредитного договору

(а. с. 86, 133-134).

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частинами першою та третьою статі 651 ЦК України визначено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Відповідно до частин другої та третьої статті 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

Аналізи змісту вищезазначених норм матеріального права дає підстави для висновку, що якщо укладеним між сторонами договором передбачено розірвання договору у односторонньому порядку і зацікавленою стороною дотримано порядку його розірвання, він відповідно є розірваним у порядку, визначеному договором.

Таким чином, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильного висновку, що оскільки Банк в односторонньому порядку відповідно до статті

651 ЦК України та пункту 2.3.3 кредитного договору розірвав з 05 грудня

2011 року кредитний договір з ОСОБА_4, то позовні вимоги Банку про стягнення кредитної заборгованості за період з 27 липня 2012 року до 14 серпня 2014 рокузадоволенню не підлягають.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у цій справі, суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначилися із характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і надали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення.

Доводи касаційної скарги ПАТ КБ «ПриватБанк» зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій стосовно встановлених обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами, тому не заслуговують на увагу, оскільки всім обставинам, які викладені у позовній заяві та апеляційній скарзі суди першої та апеляційної інстанцій надали належну оцінку. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.

Згідно частини першої статті 410 ЦПК Українисуд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду апеляційної інстанції без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення.

Рішення Богунського районного суду м. Житомира від 14 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Житомирської області від 28 лютого 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. О. Лесько

С. Ю. Мартєв

С.П. Штелик