Постанова

Іменем України

31 січня 2019 року

м. Київ

справа № 204/6539/16-ц

провадження № 61-23449св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:

Лесько А.О. (суддя-доповідач), Мартєва С. Ю., Штелик С. П.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6,

відповідач - міське комунальне підприємство «Дніпропетровський Електротранспорт» Дніпровської міської ради,

третя особа - ОСОБА_7,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження справу за касаційною скаргою міського комунального підприємства «Дніпропетровський Електротранспорт» Дніпровської міської ради на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 14 лютого 2017 року та рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 квітня 2017 року,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2016 року ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 звернулися до суду з позовом до міського комунального підприємства «Дніпропетровський Електротранспорт» Дніпровської міської ради (далі - МКП «Дніпропетровський Електротранспорт») про відшкодування шкоди.

Позовна заява мотивована тим, що 07 жовтня 2013 року близько 21 год. 40 хв. в Красногвардійському районі м. Дніпропетровська, з боку вул. Свердлова в напрямку вул. Уральської рухався трамвай Т-4, інвентарний номер НОМЕР_1, під керуванням водія ОСОБА_7, яка під час руху в районі електроопори № 65 скоїла наїзд на пішохода ОСОБА_8 Внаслідок наїзду пішоходу ОСОБА_8 були спричинені тілесні ушкодження, від яких він помер у лікарні.

Відповідно до Статуту МКП «Дніпропетровський Електротранспорт», затвердженого рішенням Дніпропетровської міської ради від 30 липня 2003 року № 32/11, та зареєстрованого виконавчим комітетом Дніпропетровської міської ради 03 вересня 2003 року за реєстраційним номером 04052092100030905, головною метою діяльності МКП «Дніпропетровський Електротранспорт» є надання послуг з перевезення пасажирів міським електричним транспортом та організація пасажирських перевезень іншими видами транспорту. Статутом визначено, що предметом діяльності підприємства є, зокрема, надання послуг з перевезення пасажирів та їх багажу трамвайним та тролейбусним транспортом. Тому, саме МКП «Дніпропетровський Електротранспорт» є належним відповідачем у справі та зобов'язаний відшкодувати шкоду, завдану його працівником під час виконання ним своїх трудових обов'язків.

Внаслідок смерті ОСОБА_8, ОСОБА_4, яка була дружиною померлого, було завдано шкоди, пов'язаної із витратами на його поховання у розмірі 4 740,00 грн та витратами на спорудження нагробного пам'ятника у розмірі 9 513,00 грн; сукупний розмір якої становить 14 253,00 грн. Також, внаслідок смерті ОСОБА_8, ОСОБА_5 - синові померлого, було завдано шкоди, пов'язаної із витратами на його поховання, а саме: вартість поминального обіду в день похорону у розмірі 2 100,00 грн.

З урахуванням душевних страждань, які позивачі зазнали у зв'язку з втратою рідної людини - ОСОБА_8, їм було завдано моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню у сумі по 100 000,00 грн кожному.

Судові витрати, пов'язані з оплатою позивачами правової допомоги, становлять 6 000,00 грн.

У звязку з наведеним, позивачі просили стягнути з відповідача на користь ОСОБА_4 4 740,00 грн відшкодування матеріальної шкоди, пов'язаної з витратами на поховання померлого, 9 513,00 грн матеріальної шкоди, пов'язаної з витратами на спорудження надгробного пям'ятника померлому, 100 000,00 грн моральної шкоди, завданої смертю її чоловіка внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; на користь ОСОБА_5 2 100,00 грн матеріальної шкоди, пов'язаної з витратами на поховання померлого, а саме вартості поминального обіду на день похорону, 100 000,00 грн моральної шкоди, завданої смертю його батька внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; на користь ОСОБА_6 100 000,00 грн моральної шкоди, завданої смертю її батька внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, та пропорційно просили стягнути з відповідача 6 000,00 грн судових витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги - по 2 000,00 грн кожному.

Ухвалою Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 22 листопада 2016 року до участі у справі у якості третьої особи залучено ОСОБА_7 (а. с. 69).

Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 14 лютого 2017 року позовні вимоги задоволено частково.

Стягнуто з МКП «Дніпропетровський Електротранспорт»:

на користь ОСОБА_4 в рахунок відшкодування витрат на поховання - 4 740,00 грн, в рахунок відшкодування витрат на спорудження надгробного пам'ятника - 9 513,00 грн, в рахунок відшкодування моральної шкоди - 50 000,00 грн, в рахунок відшкодування витрат на правову допомогу - 2 000,00 грн;

на користь ОСОБА_5 в рахунок відшкодування моральної шкоди - 50 000,00 грн, в рахунок відшкодування витрат на правову допомогу - 2 000,00 грн;

на користь ОСОБА_6 в рахунок відшкодування моральної шкоди - 50 000,00 грн, в рахунок відшкодування витрат на правову допомогу - 2 000,00 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання щодо судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що МКП «Дніпропетровський Електротранспорт» несе відповідальність за шкоду, яка є наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини працівника вказаного підприємства - ОСОБА_7, у її заподіянні. Позовні вимоги в частині відшкодування матеріальної шкоди, спричиненої джерелом підвищеної небезпеки, є доведеними та такими, що підлягають задоволенню. Враховуючи вимоги розумності, виваженості та справедливості, розмір відшкодування моральної шкоди, спричиненої джерелом підвищеної небезпеки, складає 50 000,00 грн на кожного позивача, оскільки виникненню такої шкоди сприяла груба необережність потерпілого.

Рішенням Апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 квітня 2017 року рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 14 лютого 2017 року змінено в частині стягнення з МКП «Дніпропетровський Електротранспорт» на користь ОСОБА_4 витрат на спорудження надгробного пам'ятника, зменшивши суму вказаних витрат з 9 513,00 грн до 2 000,00 грн.

В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Рішення апеляційного суду мотивовано тим, що вказана в позові вартість пам'ятника та огорожі 9 513,00 грн є вищою, ніж гранична вартість стандартних пам'ятників у відповідній місцевості, визначеної у постанові правління Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України «Про витрати на поховання та пов'язані з цим ритуальні послуги у разі смерті потерпілого від нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання» від 03 жовтня 2008 року № 45, та для Дніпропетровської області складає 2 000,00 грн. В іншій частині рішення суду першої інстанції є законним та обгрунтованим.

У травні 2017 року МКП «Дніпропетровський Електротранспорт» звернулося до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та процесуального права, просило оскаржувачі судові рішення скасувати у частині відшкодування моральної шкоди та витрат на правову допомогу, в іншій частині судові рішення залишити без змін.

Касаційна скарга мотивована тим, що судами, при вирішення питання про відшкодування позивачам моральної шкоди, не враховано, що причиною ДТП були неправомірні дії ОСОБА_8, а саме порушення ПДР України та перебування у стані алкогольного сп'яніння, тобто потерпілий свідомо допускав настання негативних наслідків, при цьому протиправності поведіки водія не встановлено. Позивачами не надано доказів, що внаслідок ДТП ними були пережиті моральні та фізичні страждання, а тому підстави для відшкодування моральної шкоди відсутні. Крім того, позивачами не надано належних доказів, які б підтверджували правомірність розрахунку наданої їм правової допомоги у розмірі 6 000,00 грн.

У запереченні на касаційну скаргу адвокат позивачів - Мелех Д. О. зазначав, що доводи касаційної скарги про відсутність підстав для відшкодування моральної шкоди у зв'язку з відсутністю вини водія є необгрунтованими, оскільки шкода, завдана внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, відшкодовується потерпілим незалежно від наявності вини водія. Втрата позивачами близької людини, а саме чоловіка та батька, є травмою на все життя та обставиною, яка не підлягає доказуванню. Крім того, позивачами відповідно до вимог статті 84 ЦПК України 2004 року надано документи для підтвердження витрат на правову допомогу.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - ЦПК України) касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

10 травня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

У частині першій статті 400 ЦПК України зазначено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Судами встановлено, що водій трамваю ОСОБА_7 під час виконання нею своїх трудових обов'язків, 07 жовтня 2013 року, керуючи трамваєм Т-4 інвентарний номер НОМЕР_1, скоїла наїзд на пішохода ОСОБА_8

ОСОБА_4 є дружиною ОСОБА_10, ОСОБА_6 - донькою ОСОБА_8 та ОСОБА_5 - сином ОСОБА_8 (а. с. 9, 103).

Звернувшись до суду з вказаними позовними вимогами, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 посилалися на те, що у зв'язку із загибеллю ОСОБА_8 ними були витрачені кошти на його поховання, поминальний обід, виготовлення надгробного пам'ятника, та кожному з них було спричинено моральну шкоду у зв'язку із втратою рідної людини (а. с. 1-6).

Відповідно до частин першої, другої, п'ятої статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

При завданні шкоди джерелом підвищеної небезпеки на особу, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, не може бути покладено обов'язок з її відшкодування, якщо вона виникла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п'ята статті 1187 ЦК України). Під непереборною силою слід розуміти, зокрема, надзвичайні або невідворотні за даних умов події (пункт 1 частини першої статті 263 ЦК України), тобто ті, які мають зовнішній характер. Під умислом потерпілого слід розуміти, зокрема, таку його протиправну поведінку, коли потерпілий не лише передбачає, але і бажає або свідомо допускає настання шкідливого результату (наприклад, суїцид).

Якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого, якщо інше не встановлено законом, розмір відшкодування з особи, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, має бути зменшено (але не може бути повністю відмовлено у відшкодуванні шкоди).

Положення статті 1193 ЦК України про зменшення розміру відшкодування з урахуванням ступеня вини потерпілого застосовуються і в інших випадках завдання шкоди майну, а також фізичній особі, однак у кожному разі підставою для цього може бути груба необережність потерпілого (перебування у нетверезому стані, нехтування правилами безпеки руху тощо), а не проста необачність. Саме по собі перебування у нетверезому стані не є прикладом грубої необережності, якщо при цьому не було порушено ПДР.

Відповідно до постанови про закриття кримінального провадження від 26 грудня 2013 року, винесеної слідчим СВ по ДТП ДМУ ГУМВС України в Дніпропетровській області у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань за № 12013040030001083 від 08 жовтня 2013 року, 07 жовтня 2013 року близько 21 год. 30 хв. на вул. Робочій в Красногвардійському районі м. Дніпропетровська, з боку вул. Свердлова в напрямку вул. Уральської рухався трамвай Т-4, інвентарний номер НОМЕР_1, під керуванням водія ОСОБА_7, яка під час руху в районі електроопори № 65 скоїла наїзд на пішохода ОСОБА_8 Внаслідок наїзду пішоходу ОСОБА_8 були спричинені тілесні ушкодження, від яких він помер у лікарні. Механізм даної дорожньо-транспортної пригоди підтверджується усіма зібраними у кримінальному провадженні матеріалами, а саме: показаннями водія ОСОБА_7; протоколом відтворення обставин події з ОСОБА_7; висновками судово-медичної експертизи; висновками судово-автотехнічної експертизи, згідно яких в діях водія автомобіля ОСОБА_7 не вбачається невідповідностей вимогам ПДР України, які б з технічної точки зору могли знаходитися в причинному зв'язку з настанням події даної ДТП. Причиною даної дорожньо-транспортної пригоди стали необачні дії пішохода ОСОБА_8, який порушив вимоги пункту 4.7 (пішоходи повинні переходити проїзну частину по пішохідних переходах…, а у разі їх відсутності - на перехрестях по лініях тротуарів або узбіч) та пункту 4.14 а (пішоходам забороняється виходити на проїзну частину, не впевнившись у відсутності небезпеки для себе та інших учасників руху) ПДР. Кримінальне провадження було закрите у зв'язку з відсутністю в діях водія ОСОБА_7 складу злочину, передбаченого статтею 286 КК України (а. с. 7, 8).

Вказані обставини підтверджуються також висновками експертів № 1800/290-Е від 30 жовтня 2013 року, № 70/27-979 від 26 грудня 2013 року (а. с. 111-113, 121-124).

У листі КЗ «Дніпропетровська обласна клінічна лікарня ім. І.І. Мечникова» № 3/146 від 10 лютого 2017 року зазначено, що на момент коли ОСОБА_8 поступив 07 жовтня 2013 року в приймально-діагностичне відділення, результат дослідження його крові щодо наявності алкогольного сп'яніння становив 2,575 % (а. с. 140).

Згідно з частиною першою статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 426/16825/16-ц зроблено висновок, що особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) з особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, не є суб'єктом, який несе відповідальність за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки. У цьому випадку таким суб'єктом є законний володілець джерела підвищеної небезпеки - роботодавець. Отже, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, що на відповідній правовій підставі керував автомобілем, який перебуває у володінні роботодавця, відшкодовується саме володільцем цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

Як встановлено судами, водій ОСОБА_7 перебувала у трудових відносинах з відповідачем та під час виконання трудових обов'язків здійснила наїзд на пішохода.

Врахувавши наведені обставини та норми матеріального права, суди дійшли правильного висновку, що МКП «Дніпропетровський електротранспорт», найменування якого змінено на КП «Дніпровський електротранспорт» Дніпровської міської ради, як володілець джерела підвищеної небезпеки повинен нести відповідальність за шкоду, в тому числі й моральну, завдану таким джерелом, незалежно від наявності його вини.

За правилами частини третьої статті 23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, з урахуванням принципу розумності і співмірності, з відповідача на користь кожного з позивачів стягнув по 50 000,00 грн відшкодування моральної шкоди у зв'язку із загибеллю ОСОБА_8 - чоловіка та батька позивачів.

Також судами відповідно до вимог статті 84 ЦПК України 2004 року стягнуто з відповідача на користь позивача витрати на правову допомогу по 2 000,00 грн на кожного, які були понесені позивачами відповідно до договорів про надання правової допомоги від 13 жовтня 2016 року, від 01 листопада 2016 року, що підтверджується відповідними квитанціями від 02 листопада 2016 року (а. с. 54-62, 64-66).

Судові рішення в частині відшкодування витрат, понесених на спорудження надгробного пам'ятника, огорожі та витрат на поховання, відповідачем не оскаржуються, тому в цій частині касаційному перегляду не підлягають.

Доводи касаційної скарги МКП «Дніпропетровський Електротранспорт» зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судами попередніх інстанцій, які їх обґрунтовано спростували.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно зі статтями 57-60, 212 ЦПК України 2004 року, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі

колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу міського комунального підприємства «Дніпропетровський Електротранспорт» Дніпровської міської ради залишити без задоволення.

Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 14 лютого 2017 року та рішення Апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 квітня 2017 року в частині відшкодування моральної шкоди та витрат на правову допомогу залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді А. О. Лесько

С. Ю. Мартєв

С. П. Штелик