Постанова

Іменем України

31 січня 2019 року

м. Київ

справа № 161/3404/15-ц

провадження № 61-24171св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Ступак О. В. (суддя-доповідач), Кузнєцова В. О., Погрібного С. О.,

учасники справи:

позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю «УА Брук»,

відповідач - ОСОБА_4,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «УА Брук» на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 листопада 2016 року у складі судді Крупінської С. С. та рішення Апеляційного суду Волинської області від 16 січня 2017 року у складі колегії суддів: Осіпука В. В., Матвійчук Л. В., Овсієнка О. О.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

У березні 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю «УА Брук» (далі - ТОВ «УА Брук») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4. про стягнення заборгованості за договором позики.

Позовна заява мотивована тим, що 01 лютого 2011 року між ТОВ «УА Брук» та ОСОБА_4. укладений договір безпроцентної цільової позики

№ 02, за яким позикодавець зобов'язувався надати позичальнику безпроцентну цільову позику, а остання зобов'язувалася використати її за цільовим призначенням і повернути у визначений строк.

Пунктом 2.1 договору визначено, що загальна сума позики становить 200 000,00 грн та передано її позичальнику.

03 серпня 2011 року між ТОВ «УА Брук» та ОСОБА_4. досягнуто усної згоди щодо надання додаткової позики, відповідно у період із 03 серпня

2011 року по 28 грудня 2012 року відповідачу надано позику в розмірі

1 074 639,00 грн.

Свої зобов'язання за договором позики відповідач виконала частково, на суму 566 700,66 грн, таким чином заборгованість за договором позики складає

507 938,92 грн та 125 585,14 грн - проценти за користування позикою.

Посилаючись на вказані обставини, ТОВ «УА Брук» просило стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 633 524,06 грн позики.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 листопада

2016 року у задоволенні позову ТОВ «УА Брук» відмовлено.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що вимоги про повернення позики є передчасними, оскільки недотриманий досудовий порядок вирішення правовідносин, які виникли між сторонами, а саме позивачем не надсилалась вимога відповідачу про повернення позики.

Рішенням Апеляційного суду Волинської області від 16 січня 2017 року апеляційну скаргу ТОВ «УА Брук» задоволено частково. Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 листопада 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову з інших підстав.

Апеляційний суд мотивував своє рішення тим, що ТОВ «УА Брук» не довело факту укладення договору позики з ОСОБА_4. на суму

1 074 639,60 грн, тому відсутні правові підстави для стягнення з відповідача спірних грошових коштів.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи.

У лютому 2017 року ТОВ «УА Брук» подало до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ касаційну скаргу на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 листопада 2016 року та рішення Апеляційного суду Волинської області від 16 січня 2017 року, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що 03 серпня 2011 року між ТОВ «УА Брук» та ОСОБА_4 досягнуто усної згоди щодо надання додаткової позики, що підтверджується банківськими виписками та видатковими касовими ордерами про видачу готівки з каси. При цьому ОСОБА_4 у період із 29 грудня 2011 року по 20 грудня 2012 року повернула позику на загальну суму 566 700,68 грн, що свідчить про визнання нею боргу за позикою та обов'язку з його повернення.

Станом на час розгляду вказаної справи у Верховному Суді від інших учасників справи не надходило відзивів на касаційну скаргу ТОВ «УА Брук».

Рух справи у суді касаційної інстанції.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05 квітня 2017 року відкрито касаційне провадження в указаній справі.

15 грудня 2017 року набув чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», за яким судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд (стаття 388 ЦПК України).

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до підпункту 4 пункту 1 розділу XIII «Перехідні положення» ЦПК України касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У травні 2018 року Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ вказану справу передано до Верховного Суду.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Позиція Верховного Суду.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку про те, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судом встановлено з 07 грудня 2009 року по 07 березня 2013 року ОСОБА_4 працювала директором ТОВ «УА Брук», що підтверджується наказами від 07 грудня 2009 року № 13 про прийняття на роботу та від 07 березня 2013 року № 001 про звільнення.

01 лютого 2011 року між ТОВ «УА Брук» та ОСОБА_4 укладений договір безпроцентної цільової позики № 02 на суму 200 000,00 грн, що підтверджується видатковими касовими ордерами від 16 лютого, 21 лютого,

23 лютого 2011 року; прибутковими касовими ордерами від 09 березня 2011 року

№ 9, від 24 травня 2011 року № 42.

Одержані грошові кошти були повністю повернуті позикодавцю позичальником, що не заперечує позивач.

23 січня 2015 року ТОВ «УА Брук» направило письмову вимогу ОСОБА_4 про сплату боргу в сумі 509 616,87 грн, яка отримана останньою

03 лютого 2015 року.

Нормативно-правове обґрунтування.

Статтею 1046 ЦК України встановлено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Згідно із частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред'явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред'явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

Отже, письмова форма договору позики, зокрема у вигляді розписки, внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Відповідно до статті 57, частини першої статті 58 ЦПК України 2004 року доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до статей 10, 60 ЦПК України 2004 року цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони на інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

За таких обставин та з підстав, передбачених вищевказаними нормами матеріального права, правильним та обґрунтованим є висновок суду апеляційного суду, що позивачем не доведено укладення ще одного договору позики з відповідачем на суму 1 074 639,00 грн. Судом апеляційної інстанції надана належна оцінка видатковим касовим ордерам, а саме, що вони не можуть бути підтвердженням існування між сторонами позичкових відносин, а є підтвердженням видачі готівки з каси підприємства директору підприємства.

Такий висновок апеляційного суду відповідає правовому висновку, викладеному Верховного Суду України від 11 листопада 2015 року в справі № 6-1967цс15, а саме, що договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, необхідно виявляти їх справжню правову природу, незважаючи на найменування документа.

Таким чином, документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг із зобов'язанням її повернення та дати отримання коштів.

Оскільки видаткові касові ордери при видачу відповідачу готівки з каси підприємства не містять зобов'язання про їх повернення, судом апеляційної інстанції правильно застосовано статті 1046, 1047, 1049 ЦК України, відтак суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність належних доказів укладення договору позики з відповідачем.

Посилання у касаційній скарзі на те, що 03 серпня між ТОВ «УА Брук» та ОСОБА_4 досягнуто усної згоди щодо надання додаткової позики, що підтверджується банківськими виписками та видатковими касовими ордерами про видачу готівки з каси, є необґрунтованими з підстав, наведених вище, і такі доводи по своїй суті зводяться до переоцінки доказів, що у відповідності до статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Із урахуванням того, що доводи касаційної скарги є ідентичними доводам позовної заяви та апеляційної скарги заявника, яким судом апеляційної інстанції надана належна оцінка, Верховний Суд доходить висновку про відсутність необхідності повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому судом враховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразова відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі Руїз Торія проти Іспанії). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною, більше того, воно дозволяє судам вищих інстанції просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про необґрунтованість касаційної скарги.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскільки апеляційним судом обґрунтовано скасоване рішення суду першої інстанції, то відсутні підстави залишати останнє без змін згідно зі статтею 410 ЦПК України.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «УА Брук» залишити без задоволення.

Рішення Апеляційного суду Волинської області від 16 січня 2017 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. В. Ступак

В.О. Кузнєцов

С.О. Погрібний