Ухвала КЦС ВП від 28.07.2019 року у справі №701/864/15-ц

Друк

Пошук

КОММЕНТАРИЙ от ресурса "ПРОТОКОЛ":

Постанова

касаційний цивільний суд верховного суду ( КЦС ВП )

Державний герб України

Постанова

Іменем України

30 червня 2020 року

м. Київ

справа № 701/864/15

провадження № 61-20501св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Жданової В. С. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Кузнєцова В. О.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: ОСОБА_3 (яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору), Кищенецька сільська рада Маньківського району Черкаської області, Маньківська державна нотаріальна контора, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_3 на постанову Черкаського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року в складі колегії суддів: Новікова О. М., Вініченка Б. Б., Бондаренка С. І.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2015 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: ОСОБА_3 , Кищенецька сільська рада Маньківського району Черкаської області, Маньківська державна нотаріальна контора, ОСОБА_5 , ОСОБА_5 , в якому з урахуванням уточнених позовних вимог просила:

1) визнати недійсними свідоцтва про право на спадщину, видані Маньківською державною нотаріальною конторою на ім`я ОСОБА_6 після смерті ОСОБА_7 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , та після смерті ОСОБА_8 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 , в частині оформлення прав на спадкове майно на ім`я ОСОБА_6 ;

2) визнати частково недійсним свідоцтво про право на спадщину, видане 09 грудня 2004 року Маньківською державною нотаріальною конторою на ім`я ОСОБА_2 після смерті ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 , згідно з яким переоформлено спадщину на майно після смерті ОСОБА_7 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , та після смерті ОСОБА_8 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ;

3) перерозподілити спадщину, яка відкрилася після смерті ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_6 ;

4) визнати за нею право власності на 1/3 частини земельної ділянки, що складає 2,0284 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Кищенецької сільської ради Маньківського району Черкаської області;

5) стягнути з ОСОБА_2 20 878,04 грн компенсації вартості 5/18 часток житлового будинку з надвірними спорудами АДРЕСА_1 , а також 7 399,55 грн компенсації вартості 5/18 часток земельної ділянки, на якій розташований житловий будинок.

Позов мотивований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_7 , а ІНФОРМАЦІЯ_4 її мати - ОСОБА_8 . Після їх смерті вона та ОСОБА_9 , які є дочками померлих, звернулися у встановлений законом шестимісячний строк до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини.

ОСОБА_9 померла ІНФОРМАЦІЯ_5 , а спадщину після неї прийняла ОСОБА_3 .

Оскільки видача свідоцтва про право на спадщину не обмежена будь-яким строком, вона у квітні 2015 року звернулася до нотаріальної контори за отриманням свідоцтва про право на спадщину після смерті батьків, де її повідомлено, що після смерті її батьків видано свідоцтва про право на спадщину за заповітом і за законом на ім`я сина спадкодавця ОСОБА_6 (її брата) на житловий будинок в селі Кищенці Маньківського району Черкаської області та земельні частки (паї), які перебувають у колективній власності КСГП «Кищенецьке».

ОСОБА_6 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , спадщину після його смерті отримала його дружина ОСОБА_2 , яка ІНФОРМАЦІЯ_6 подарувала отриманий у спадщину житловий будинок АДРЕСА_2 .

Вважає, що такими діями порушено її права на спадщину, яка відкрилась після її батька ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_1.

У серпні 2015 року, третя особа, яка заявляє самостійні вимоги, ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому з урахуванням уточнених позовних вимог просила:

3) перерозподілити спадщину, яка відкрилася після смерті ОСОБА_7 , ОСОБА_8 та ОСОБА_6 ;

5) стягнути з ОСОБА_2 на її користь 20 878,04 грн компенсації вартості 5/18 часток житлового будинку з надвірними спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 , та 7 399,55 грн компенсації вартості 5/18 часток земельної ділянки площею 0,6003 га, на якій розташований вказаний будинок.

Позов мотивований тим, що вона є спадкоємцем першої черги за законом після смерті своєї матері ОСОБА_9 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_5 , яка у червні 1998 року прийняла спадщину після смерті своїх батьків ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , однак за життя її не оформила.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Справа слухалась судами неодноразово.

Рішенням Маньківського районного суду Черкаської області від 16 травня 2016 року позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_3 задоволено. Визнано недійсними оспорювані свідоцтва, здійснено перерозподіл часток на спадкове майно, визнано право власності на частку спірних земельних ділянок, стягнено компенсацію за відчужений житловий будинок та земельної ділянки, на якій він розташований, вирішено питання розподілу судових витрат.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що при оформленні спадщини після смерті ОСОБА_7 та ОСОБА_8 порушено права на спадкове майно спадкоємців за законом першої черги ОСОБА_1 та ОСОБА_9 , які прийняли спадщину.

Рішенням Апеляційного суду Черкаської області від 28 липня 2016 року рішення Маньківського районного суду Черкаської області від 16 травня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_3 задоволено частково.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд, виходив з того, що суд першої інстанції невірно визначив розмір грошової компенсації, яка підлягає стягненню на користь позивача ОСОБА_1 та третьої особи ОСОБА_3 . Відхилив доводи відповідача ОСОБА_2 щодо порушення позовної давності.

Постановою Верховного Суду від 14 серпня 2019 року рішення Апеляційного суду Черкаської області від 28 липня 2016 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до апеляційного суду з посиланням на те, що апеляційним судом невірно визначено частки при спадкуванні за заповітом та, відповідно, невірно визначено розмір компенсації часток у спадковому майні. Належало з`ясувати питання про визначення часу коли позивачі дізналися або могли дізнатися про порушення своїх прав за умови, що останнє свідоцтво про право на спадщину отримано 15 вересня 2001 року ОСОБА_6 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Черкаського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року рішення Маньківського районного суду Черкаської області від 16 травня 2016 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким в задоволенні позову ОСОБА_1 та ОСОБА_3 відмовлено. Вирішено питання розподілу судових витрат.

Апеляційний суд, відмовляючи в задоволенні позову, виходив із того, що після смерті ОСОБА_10 та ОСОБА_8 їх діти - ОСОБА_6 , ОСОБА_9 (мати ОСОБА_3 ) та ОСОБА_1 прийняли спадщину, але свідоцтво про право на спадщину на все спадкове майно отримав лише ОСОБА_6 , який не повідомив про наявність інших спадкоємців, а подані позивачами заяви не прийняті до уваги державним нотаріусом, тому права позивачів були порушені та підлягали захисту в судовому порядку. Проте, враховуючи, що ОСОБА_7 отримав останнє свідоцтво про право на спадщину 15 вересня 2001 року та відкрито розпоряджався спадковим майном за життя на свій розсуд; що права на спадщину після його смерті отримала дружина - відповідач ОСОБА_2 , яка здійснила відчуження будинку та розпоряджалась спадковим майном протягом 11 років, про що позивачам було достовірно відомо, але з позовними вимогами вони звернулися лише в липні та серпні 2015 року, в задоволенні позову належить відмовити за спливом позовної давності.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 , ОСОБА_3 звернулися до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять скасувати постанову апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована тим, що право прийняття спадщини належить спадкодавцю з часу відкриття спадщини, відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє його спадщини. Показаннями свідків підтверджується те, що їм не було відомо про порушення своїх права, оскільки вони із ОСОБА_6 є членами однієї родини, у них склалися дружні стосунки, ІНФОРМАЦІЯ_3 помер ОСОБА_6 , спадкове майно перейшло до його дружини ОСОБА_2 , яка ІНФОРМАЦІЯ_6 подарувала успадкований будинок. З ОСОБА_6 , згодом і з його дружиною, спільно розпоряджалися спадковим майном. Через недобросовісну поведінку ОСОБА_6 вони не знали і не могли знати про порушення свого права. Позов у даній справі є негаторним.

Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу та узагальнення його доводів

У грудні 2019 року до суду касаційної інстанції від ОСОБА_2 надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому остання просить касаційну скаргу залишити без задоволення, постанову апеляційного суду залишити без змін.

Посилається на те, що з часу вступу ОСОБА_6 у володіння спадковим майном пройшло понад 17 років, з часу його смерті пройшло 11 років. Будь-яких дій на приховання факту володіння, користування та розпорядження спадковим майном не вчинялося. Позивачам достовірно відомо, що саме вона як дружина померлого користувалася земельними паями (передала їх в оренду), житловим будинком, який згодом подарувала. Даний позов не містить ознак негаторного позову, оскільки вони не є власниками спірного майна.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 19 листопада 2019 року відкрито провадження у справі та витребувано її з суду першої інстанції. Зупинено дію постанови Черкаського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року в частині вирішення питання про розподіл судових витрат до закінчення касаційного провадження.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У листопаді 2019 року вказана справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

02 грудня 1997 року ОСОБА_7 склав заповіт, яким належний йому на праві власності житловий будинок з надвірними спорудами, розташований в с. Кищенці Маньківського району Черкаської області, заповів ОСОБА_6

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 помер, ІНФОРМАЦІЯ_2 померла його дружина ОСОБА_8 , після смерті яких відкрилася спадщина на належне їм майно, а саме: житловий будинок з надвірними спорудами АДРЕСА_2 ; земельну ділянку площею 0,603 га за вказаною адресою; права на дві земельні частки (паї) розміром по 3,55 умовних кадастрових одиниць в КСГП «Кищенецьке», грошовий вклад.

Спадкоємцями після їх смерті були діти: ОСОБА_1 , ОСОБА_9 та ОСОБА_6

09 червня 1998 року ОСОБА_1 , ОСОБА_9 звернулися із заявами про прийняття спадщини за законом, ОСОБА_6 - за заповітом.

02 жовтня 1998 року Маньківською державною нотаріальною конторою на ім`я ОСОБА_6 видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом, зареєстроване у реєстрі за № 1387, на житловий будинок з надвірними спорудами, що знаходиться на АДРЕСА_2 на земельній ділянці розміром 5 700 кв. м, належний спадкодавцю на підставі свідоцтва про право власності на житловий будинок, виданого Маньківською держадміністрацією 02 вересня 1998 року.

10 листопада 1999 року ОСОБА_6 отримав свідоцтво про право на спадщину за законом на земельну ділянку розміром 0,6003 га для ведення підсобного господарства, розташовану в с. Кищенці Маньківського району Черкаської області.

22 серпня 2001 року ОСОБА_6 отримав свідоцтво про право на спадщину за законом (додаткове) після смерті ОСОБА_7 , на спадкове майно, яке складається з права на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває в колективній власності КСГП «Кищенецьке» с. Кищенці, розміром 3,55 умовних кадастрових гектарів.

15 вересня 2001 року ОСОБА_6 отримав свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_8 на право на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності КСГП «Кищенецьке» с. Кищенці, розміром 3,55 умовних кадастрових гектарів.

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_6 помер, спадщину після його смерті прийняла дружина ОСОБА_2 , яка 09 грудня 2004 року отримала свідоцтво про право на спадщину за законом, що складається з: житлового будинку з надвірними спорудами АДРЕСА_2 ; приватизованої земельної ділянки площею 0,6003 га для ведення особистого підсобного господарства, розташованої на АДРЕСА_2 ; приватизованої земельної ділянки площею 3,1109 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої в с. Кищенці; приватизованої земельної ділянки площею 2,9743 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої в селі Кищенці.

14 грудня 2004 року ОСОБА_2 подарувала ОСОБА_11 , ОСОБА_12 житловий будинок АДРЕСА_2 .

ІНФОРМАЦІЯ_5 померла ОСОБА_9 , після смерті якої спадщину прийняла її дочка ОСОБА_3

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційних скарг, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення з таких підстав.

Спірні спадкові правовідносини виникли у зв`язку з відкриттям спадщини після смерті ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_4

Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Згідно зі статтями 548, 549 ЦК Української РСР 1963 року для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини. Визнається, що спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.

Апеляційний суд встановив, що ОСОБА_1 , ОСОБА_9 (мати ОСОБА_3 ) є спадкоємцями за законом після смерті своїх батьків, які 09 червня 1998 року подали заяву про прийняття спадщини. Свідоцтва про право на спадщину видано лише на ім`я ОСОБА_6 .

Зважаючи на викладене, висновки апеляційного суду про порушення спадкових прав ОСОБА_1 та ОСОБА_3 при видачі спірних свідоцтв про право на спадщину від 02 жовтня 1998 року, від 10 листопада 1999 року, від 22 серпня 2001 року, від 15 вересня 2001 року на ім`я ОСОБА_6 є обґрунтованими.

Встановлено, що ОСОБА_2 , яка оформила спадщину після смерті свого чоловіка ОСОБА_6 , до якої входить і частка спірного майна, подала до суду першої інстанції заяву про застосування позовної давності.

Відповідно до частини першої статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з частиною першою статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

У частині першій статті 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

В пункті 7.11 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16 зазначено, що у статті 261 ЦК України аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами «довідалася» та «могла довідатися», дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 81 ЦПК України, про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення.

Механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення від 20 грудня 2007 року у за заявою № 23890/02 у справі «Фінікарідов проти Кіпру»).

Відповідно до частини четвертої статті 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Оспорювані свідоцтва про право на спадщину видані на ім`я ОСОБА_13 02 жовтня 1998 року, 10 листопада 1999 року, 22 серпня 2001 року, 15 вересня 2001 року.

ОСОБА_1 , ОСОБА_9 , ОСОБА_6 були членами однієї родини, підтримували дружні стосунки; користування та розпорядження спадковим майном лише ОСОБА_6 та його родиною було відкритим; факт відчуження спірного будинку після смерті ОСОБА_6 у 2004 році був наявним та очевидним.

Будь-яких дій щодо оформлення спадкових прав ОСОБА_1 та ОСОБА_9 не вчинили і після смерті свого брата ОСОБА_6 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3

З позовними вимогами ОСОБА_1 звернулася до суду в липні 2015 року, ОСОБА_3 - в серпні 2015 року(фактично через 14 років з моменту видачі останнього спірного свідоцтва про право на спадщину), тобто із значним пропуском 3-річного строку позовної давності.

Оскільки ОСОБА_1 та ОСОБА_3 не надали суду належних і допустимих доказів на спростування презумпції можливості та обов`язку знати про стан своїх майнових прав, апеляційний суд дійшов правильного висновку про пропуск строку позовної давності.

Доводи касаційної скарги про те, що судами належним чином не досліджено показання свідків направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції, а апеляційний суд надав їм належну правову оцінку відповідно до вимог статті 89 ЦПК України.

Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги в частині того, що позов у даній справі є негаторним з огляду на таке.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16 дійшла до висновку, що негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном.

ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , звертаючи з позовом до ОСОБА_2 , не набули право власності на спірне спадкове майно, позовні вимоги не спрямовані на усунення прав власника, а тому даний позов не містить ознак негаторного позову.

Інші доводи касаційної скарги не спростовують висновків апеляційного суду, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині судового рішення, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявників з висновками суду щодо їх оцінки.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Колегія суддів вважає за необхідне касаційні скарги залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційні скарги залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Враховуючи, що ухвалою Верховного Суду від 19 листопада 2019 року зупинено дію постанови Черкаського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року в частині вирішення питання про розподіл судових витрат до закінчення касаційного провадження, тоді як, касаційне провадження у справі закінчено, то дія постанови апеляційного суду підлягає поновленню.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Постанову Черкаського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року залишити без змін.

Поновити дію постанови Черкаського апеляційного суду від 17 жовтня 2019 року.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:В. С. Жданова В. М. Ігнатенко В. О. Кузнєцов