Постанова

Іменем України

30 червня 2020 року

м. Київ

справа № 645/1694/16

провадження № 61-21082св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Яремка В. В. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Погрібного С. О.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Федоненко Наталя Олександрівна, приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Железняк Лариса Олексіївна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 04 грудня 2017 року у складі судді Бондарєвої І. В. та постанову Апеляційного суду Харківської області від 20 лютого 2018 року у складі колегії суддів: Колтунової А. І., Кругової С. С., Маміної О. В.,

ВСТАНОВИВ:

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог та рішень судів

У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Федоненко Н. О., приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Железняк Л. О., в якому просила визнати недійсним договір представництва, укладений між нею та ОСОБА_2 , посвідчений 21 квітня 2009 року приватним нотаріусом Федоненко Н. О.; визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений 24 квітня 2009 року між нею, від її імені діяв ОСОБА_2 , та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Железняк Л. В.; витребувати із володіння ОСОБА_4 квартиру АДРЕСА_1 та визнати за нею право власності на спірну квартиру.

На обґрунтування позову посилалась на те, що ОСОБА_2 за довіреністю, змісту якої вона не знала, продав ОСОБА_3 її квартиру, за адресою: АДРЕСА_1 , грошей від продажу якої їй не віддав. Отже, вона та члени її сім`ї залишились без житла і грошей. Вказані довіреність та договір є недійсними з підстав вчинення їх з корисливих мотивів шляхом обману. Вироком Апеляційного суду Харківської області від 24 грудня 2015 року, який має преюдиційне значення, ОСОБА_2 визнано винним у тому, що він шляхом обману заволодів правом розпоряджатися належним їй майном.

Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 04 грудня 2017 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивач не довела, що довіреність від 21 квітня 2009 року на розпорядження спірною квартирою на ім`я ОСОБА_2 була видана внаслідок обману, оскільки вказану довіреність було видано не лише на його ім`я, а й на ім`я ОСОБА_5 , якому також надавалися повноваження щодо розпорядження майном. Крім того, суд безспірно встановив, що ОСОБА_1 мала намір продати квартиру з метою проведення розрахунку з Кредитною спілкою «Соколов» (далі - КС «Соколов»), і саме такі дії виконав ОСОБА_2 у межах наданої йому довіреності. Вироком Фрунзенського районного суду м. Харкова від 06 лютого 2015 року встановлено, що шахрайські дії ОСОБА_2 спрямовані не на заволодіння всією квартирою позивача, а лише на залишок коштів від продажу квартири після погашення заборгованості за кредитним договором. Крім того, суд зазначив, що позивач звернулася до суду після спливу позовної давності.

Постановою Апеляційного суду Харківської області від 20 лютого 2018 року рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 04 грудня 2017 року змінено в частині мотивів відмови у задоволенні позову. Виключено з мотивувальної частини рішення суду першої інстанції посилання суду на пропуск ОСОБА_1 позовної давності як підставу для відмови у задоволенні позову. В іншій частині рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 04 грудня 2017 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що вироком Фрунзенського районного суду м. Харкова від 06 лютого 2015 року, зміненим вироком Апеляційного суду Харківської області від 24 грудня 2015 року, встановлено, що шахрайські дії ОСОБА_2 , у тому числі введення в оману ОСОБА_1 , були спрямовані на заволодіння її коштами у розмірі 190 700 грн, а не на укладення оспорюваних правочинів. Продаж спірної квартири вчинено відповідно до волевиявлення позивача, а тому немає правових підстав для визнання недійсним зазначеного договору та витребування спірної квартири у добросовісних набувачів. Водночас суд апеляційної інстанції зазначив, що необґрунтованим є посилання суду першої інстанції на пропуск ОСОБА_1 позовної давності як на підставу для відмови у задоволенні позову, оскільки суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову у зв`язку з його необґрунтованістю, і така додаткова підстава для відмови у задоволенні позову, як пропуск позовної давності, є зайвою.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги і позиції інших учасників

У квітні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що вироком Апеляційного суду Харківської області від 24 грудня 2015 року, який має преюдиційне значення, встановлено, що її волевиявлення при наданні довіреності на продаж квартири не було. Спірна квартира вибула з її володіння поза її волею, шляхом обману, що є підставою для визнання правочинів недійсними та витребування майна від теперішнього власника.

Відзив на касаційну скаргу не надходив.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 05 травня 2018 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» (далі - Закон № 460-ІХ) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом (08 лютого 2020 року).

Касаційна скарга у цій справі подана у квітні 2018 року, тому вона підлягає розгляду в порядку, що діяв до набрання чинності Законом № 460-ІХ.

Відповідно до частини першої статті 401 ЦПК України попередній розгляд справи проводиться у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі - у редакції до набрання чинності Законом № 460-IX) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою та підлягає залишенню без задоволення з огляду на таке.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Суди встановили, що квартира за адресою: АДРЕСА_1 до 24 квітня 2009 року належала ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 21 липня 1993 року (1/2 частини) та свідоцтва про право на спадщину за законом від 19 січня 2004 року (1/2 частини), про що зазначено в договорі купівлі-продажу від 24 квітня 2009 року (т. 1, а. с. 75).

03 серпня 2006 року між ОСОБА_6 , чоловіком позивача, та КС «Соколов» укладений кредитний договір № 38, відповідно до умов якого ОСОБА_6 отримав кредит у сумі 95 760 грн зі сплатою 365 відсотків річних та 4 відсотки за кожний календарний місяць, на строк до 03 лютого 2008 року. На забезпечення кредитного договору від 03 серпня 2006 року між КС « Соколов » та ОСОБА_1 укладений договір іпотеки, відповідно до умов якого позивач передала в іпотеку належну їй квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .

Зазначені обставини встановлені при розгляді Фрунзенським районним судом м. Харкова справи № 2-393/2010 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_8 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном та виселення та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання правочинів недійсними, відшкодування моральної шкоди, визнані представником позивача і не оспорюються (т. 1, а. с.116-128).

У зв`язку з невиконанням боржником зобов`язань за кредитним договором щодо повернення кредитних коштів виникла заборгованість у розмірі 240 900 грн і КС «Соколов» ініціювала звернення стягнення на предмет іпотеки, з чим ОСОБА_1 погодилась за умови придбання для неї іншого житла на залишок коштів від продажу спірної квартири, що представник позивача також визнав і не оспорював у судовому засіданні .

21 квітня 2009 року приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Федоненко Н. О. посвідчила довіреність, якою ОСОБА_1 уповноважила свого онука ОСОБА_5 та ОСОБА_2 бути її представниками з усіма необхідними повноваженнями в усіх державних, громадських, господарських організаціях, підприємствах та установах, в усіх органах державної влади та самоврядування, з усіх питань, що стосуються її, в тому числі з питань управління та розпорядження майном позивача, з правом укладення угод та розпорядження майном, користуватися та розпоряджатися належними позивачеві коштами (т.1, а. с. 74).

24 квітня 2009 року ОСОБА_2 , діючи від імені ОСОБА_1 на підставі її довіреності, як продавець, та ОСОБА_3 як покупець, уклали договір купівлі-продажу квартири, яка належала ОСОБА_1 та знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а. с. 75).

Відповідно до зазначеного договору купівля-продаж спірної квартири здійснена на суму 431 600 грн, які ОСОБА_2 отримав готівкою для свого довірителя від покупця ОСОБА_3 повністю у момент підписання цього договору. Договір купівлі-продажу посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Железняк Л. В.

Станом на 15 липня 2016 року спірна квартира зареєстрована на ім`я ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 08 вересня 2015 року, про що свідчать відомості з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (т. 1, а. с. 46).

Рішенням Фрунзенського районного суду м. Харкова від 14 квітня 2010 року у справі № 2-393/2010 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_8 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном та виселення і за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання правочинів недійсними, стягнення моральної шкоди, позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено, у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.

Відповідно до зазначеного рішення ОСОБА_1 , звертаючись до суду із зустрічним позовом про визнання недійсними довіреності від 21 квітня 2009 року та договору купівлі-продажу від 24 квітня 2009 року, зазначала, що ОСОБА_2 скористався її тяжким майновим та особистим станом, ошукав її та ввів в оману. Також позивач посилалась на нікчемність вказаних правочинів.

Вказані доводи суд визнав недоведеними, у зв`язку з чим відмовив у їх задоволенні (т. 1, а. с.116-123; т. 2, а. с. 49).

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 09 серпня 2010 року рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 14 квітня 2010 року залишено без змін (т. 1, а. с. 124).

Крім того, ОСОБА_1 , вважаючи себе потерпілою від дій ОСОБА_2 , звернулась за захистом своїх прав до органів внутрішніх справ та за її заявою щодо ОСОБА_2 порушено кримінальне провадження за частиною третьою статті 190 Кримінального кодексу України (далі - КК України).

Вироком Фрунзенського районного суду м. Харкова від 06 лютого 2015 року ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого частиною третьою статті 190 КК України та призначено покарання - 4 роки позбавлення волі. Також частково задоволений цивільний позов ОСОБА_1 , а саме стягнено з ОСОБА_2 на її користь 190 700 грн на відшкодування матеріальної шкоди та 50 000 грн - моральної шкоди (т. 1, а. с. 32).

Вироком Апеляційного суду Харківської області від 24 грудня 2015 року вирок Фрунзенського районного суду м. Харкова від 06 лютого 2015 року скасований у частині призначеного покарання, призначено ОСОБА_2 покарання за частиною третьою статті 190 КК України у вигляді 7 років позбавлення волі. Змінено вирок в частині вирішення цивільного позову потерпілої, а саме збільшено відшкодування моральної шкоди, яка підлягає стягненню з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , з 50 000 грн до 200 000 грн (т. 1, а. с. 39).

Відповідно до зазначених судових рішень при розгляді кримінальної справи за обвинуваченням ОСОБА_2 за частиною третьою статті 190 КК України суди встановили, що ОСОБА_2 наприкінці березня 2009 року, маючи умисел на заволодінням чужим майном, із корисливих намірів, шляхом обману та зловживання довірою під приводом надання юридичної допомоги познайомився з ОСОБА_1 , яка повідомила йому, що потребує правової допомоги з питання погашення заборгованості за договором кредиту № 38, укладеним між ОСОБА_6 та КС « Соколов », відповідно до умов якого квартира АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_1 на праві власності є предметом забезпечення кредитного договору, за яким упродовж тривалого часу не здійснювались платежі.

Для досягнення своїх шахрайських намірів ОСОБА_2 , діючи в межах повноважень, наданих йому на підставі вказаної довіреності, зустрівся з представниками КС « Соколов » та отримав інформацію про те, що в разі виплати ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором у розмірі 30 000 дол. США з боку КС « Соколов » претензій до неї не буде. Крім того, ОСОБА_2 стало відомо, що ОСОБА_1 дала згоду на продаж квартири АДРЕСА_1 та погашення заборгованості за умов придбання для неї житла на кошти, які залишаться після продажу квартири.

Реалізуючи свій злочинний намір на заволодіння чужим майном, ОСОБА_2 увійшов у довіру до ОСОБА_1 та запевнив її у щирості своїх намірів під приводом надання їй більш якісної правової допомоги та вирішення питання з КС «Соколов» щодо розстрочення сплати процентів за кредитним договором без відчудження квартири, переконав ОСОБА_1 видати йому довіреність на право розпорядження належним позивачеві майном.

Отримавши 21 квітня 2009 року шляхом обману від ОСОБА_1 вказану довіреність, ОСОБА_2 таким чином заволодів правом розпоряджатись її майном, 24 квітня 2009 року близько 18:45 у приміщенні КС «Соколов» за адресою: Стадіонний проїзд, 11, офіс № 224 у м. Харкові, з корисливих намірів, без згоди ОСОБА_1 , від її імені уклав з ОСОБА_3 договір купівлі-продажу спірної квартири, відповідно до якого отримав 431 600 грн. З отриманої від угоди суми ОСОБА_2 сплатив у касу КС «Соколов» 240 900 грн, погасивши таким чином наявну в ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором, а коштами у розмірі 190 700 грн, які залишились після погашення заборгованості та які він мав передати ОСОБА_1 , розпорядився на власний розсуд, завдавши ОСОБА_1 матеріальні збитки на загальну суму 190 700 грн (т. 1, а. с. 39)

Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Така дія повинна бути правомірною, а її неправомірність є підставою для визнання правочину недійсним.

Згідно зі статтею 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, а правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частин першої та третьої статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.

Статтею 244 ЦК України визначено, що представництво, яке ґрунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

Відповідно до частини першої статті 245 ЦК України форма довіреності повинна відповідати формі, в якій відповідно до закону має вчинятися правочин.

Згідно з пунктом 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, тобто: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно зі статтею 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Сторона, яка застосувала обман, зобов`язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв`язку з вчиненням цього правочину.

Відповідно до статті 230 ЦК України наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману.

Суди першої та апеляційної інстанцій правильно зазначили, що відповідно до вироків Фрунзенського районного суду м. Харкова від 06 лютого 2015 року та Апеляційного суду Харківської області від 24 грудня 2015 року шахрайські дії ОСОБА_2 були спрямовані на заволодіння майном позивача у вигляді грошових коштів у розмірі 190 700 грн, які залишись після продажу квартири позивача - іпотекодавця за кредитним договором та після сплати заборгованості за кредитним договором. Тобто ОСОБА_1 є потерпілою від злочинних дій ОСОБА_2 , спрямованих не на заволодіння квартирою, а на заволодіння частиною грошових коштів від її продажу.

Відповідно до статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, дійшов правильного висновку, що позивач усупереч вимогам частини першої статті 60 ЦПК України 2004 року не надала жодного доказу на підтвердження того, що довіреність від 21 квітня 2009 року була видана нею на ім`я ОСОБА_2 внаслідок обману, оскільки зазначена довіреність була видана й на ім`я ОСОБА_5 , якому також надавались повноваження щодо розпорядження майном. Крім того, як встановлено судами, ОСОБА_1 дійсно мала намір продати спірну квартиру для проведення розрахунку з КС « Соколов », і саме ці дії виконав ОСОБА_2 в межах наданої йому довіреності. Оскільки продаж спірної квартири був вчинений відповідно до волевиявлення ОСОБА_1 , немає підстав для визнання договору купівлі-продажу недійсним та витребування спірної квартири у добросовісних набувачів.

Крім того, суд апеляційної правильно змінив рішення суду першої інстанції в частині мотивів відмови у задоволенні позову та виключив посилання суду на пропуск позивачем позовної давності як на підставу для відмови у позові з огляду на таке.

Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через його необґрунтованість. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі

№ 369/6892/15-ц, від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16).

Доводи касаційної скарги фактично зводяться до власного тлумачення норм матеріального та процесуального права, а також до незгоди із встановленими фактичними обставинами в справі, та необхідності переоцінки доказів, що відповідно до статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (справа «Серявін та інші проти України» (Seryavin and Others v. Ukraine) рішення від 10 лютого 2010 року).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на те, що рішення суду першої інстанції у незміненій частині та постанова суду апеляційної інстанції ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а судових рішень - без змін.

Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції підлягають залишенню без змін, то розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Фрунзенського районного суду м. Харкова від 04 грудня 2017 року у незміненій частині та постанову Апеляційного суду Харківської області від 20 лютого 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. В. Яремко

А. С. Олійник

С. О. Погрібний