ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 червня 2020 року

м. Київ

справа № 527/1469/16-ц

провадження № 61-42860 св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Журавель В. І., Русинчука М. М.,

учасники справи:

позивачі, відповідачі за зустрічним позовом - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідач, позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_3 , правонаступником якого є ОСОБА_4 ,

треті особи - Градизька селищна рада Глобинського району Полтавської області, ОСОБА_5 ,

розглянувши в попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову апеляційного суду Полтавської області від 23 липня 2018 року в складі колегії суддів Дорош А. І., Лобова О. А., Триголова В. М.,

ВСТАНОВИВ :

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У липні 2016 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися в суд із позовом до ОСОБА_3 та просили:

- визнати недійсним договір купівлі продажу 1/2 частини будинку та надвірних будівель за адресою АДРЕСА_1 , від 23 листопада 1989 року, укладений між ОСОБА_3 і колгоспом «Україна», посвідчений секретарем виконавчого комітету Градизької селищної Ради народних депутатів 23 листопада 1989 року за реєстровим номером 322, зареєстрований 31 січня 1990 року в Кременчуцькому МБТІ в книзі 18 за реєстровим номером 3267;

- визнати за ОСОБА_1 , ОСОБА_2 право власності на майно колишнього колгоспного двору, а саме по 1/6 частині вказаного житлового будинку та надвірних будівель, залишивши у власності ОСОБА_3 1/6 частину відповідної нерухомості.

В обґрунтування своїх вимог позивачі вказували, що з січня 1985 року ОСОБА_1 і ОСОБА_3 проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу в с. Костюківка Теплицького району Вінницької області разом із малолітнім сином ОСОБА_2 .

У вересні 1985 року вони втрьох переїхали в смт Градизьк Глобинського району Полтавської області, де ОСОБА_1 прийнято в члени колгоспу «Україна» дояркою, а ОСОБА_3 - трактористом, а також виділено їм як членам колгоспного двору, Ѕ частину житлового будинку з присадибною земельною ділянкою розміром 0,12 га за адресою: АДРЕСА_1 .

23 листопада 1989 року ОСОБА_3 без згоди позивачів уклав із колгоспом «Україна» договір купівлі продажу вказаної частини житлового будинку.

У жовтні 2017 року ОСОБА_3 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та просив усунути йому перешкоди в користуванні належною йому на праві власності 1/2 частиною житлового будинку, розташованого по АДРЕСА_1 , шляхом виселення ОСОБА_1 і ОСОБА_2 з цього житла без надання іншого житлового приміщення з позбавленням права користування цим житловим приміщенням.

Свої позовні вимоги ОСОБА_3 обґрунтовував тим, що з 1985 року він є власником 1/2 частини житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , де крім нього зареєстровані та проживають ОСОБА_1 і ОСОБА_2 .

Відповідачі вчиняють сварки, створюють нестерпні умови для проживання та чинять перешкоди в користуванні належним ОСОБА_3 майном, а тому він просив вирішити спір у судовому порядку.

Ухвалою Глобинського районного суду Полтавської області від 17 жовтня 2016 року вказані позови об`єднані в одне провадження.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

Рішенням Глобинського районного суду Полтавської області від 25 січня 2018 року первісний позов задоволено:

- визнано договір купівлі-продажу Ѕ частини будинку від 23 листопада 1989 року, укладений між ОСОБА_3 і колгоспом «Україна», недійсним;

- визнано за ОСОБА_1 , ОСОБА_2 право власності на майно колишнього колгоспного двору в розмірі по 1/3 частині кожному з виділеної їм та ОСОБА_3 колгоспом «Україна» 1/2 частини жилого будинку АДРЕСА_1 .

У задоволенні зустрічного позову відмовлено.

Задовольняючи первісний позов, суд першої інстанції виходив із того, що укладений між ОСОБА_3 і колгоспом «Україна» договір купівлі-продажу від 23 листопада 1989 року не відповідав вимогам закону, оскільки істотно звужував права іншого повноправного члена колгоспного двору ОСОБА_1 і права неповнолітнього ОСОБА_2 .

Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову, місцевий суд виходив із того, що ОСОБА_1 і ОСОБА_2 є співвласниками Ѕ частини житлового будинку, а тому вони не можуть бути позбавлені права користування належним їм житлом.

Короткий зміст судового рішення апеляційного суду

Постановою апеляційного суду Полтавської області від 23 липня 2018 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні первісного та зустрічного позовів відмовлено.

Апеляційний суд виходив із того, що ОСОБА_3 і ОСОБА_1 на час укладення спірного договору були членами колгоспу, але вони не перебували в зареєстрованому шлюбі та не складали сім`ю в розумінні КпШС України, тому на спірні правовідносини не поширюються вимоги частини другої статті 123 ЦК УРСР, якою передбачалося, що розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних.

Відмовляючи в задоволенні вимог зустрічного позову, апеляційний суд виходив із того, що ОСОБА_3 не довів у встановленому законом порядку факт чинення відповідачами йому перешкод у користуванні будинком.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

У серпні 2018 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову апеляційного суду Полтавської області від 23 липня 2018 року.

Ухвалою Верховного Суду від 27 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження в справі.

21 січня 2019 року до Верховного Суду надійшла заява адвоката Голубенка В. П. про зупинення провадження у цивільній справі в зв`язку з тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер відповідач та позивач за зустрічним позовом ОСОБА_3 , на підтвердження чого надав ксерокопію свідоцтва про смерть ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Ухвалою Верховного Суду від 11 лютого 2019 року касаційне провадження в даній справі зупинене до залучення до участі в справі спадкоємців відповідача, позивача за зустрічним позовом, ОСОБА_3

13 червня 2019 року адвокат Голубенко В. П., який діє в інтересах ОСОБА_4 , подав до Верховного Суду клопотання про поновлення провадження в даній справі, посилаючись на те, що єдиним правонаступником померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 є його дружина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та як доказ надав довідку з нотаріальної контори.

Ухвалою Верховного Суду від 03 липня 2019 року касаційне провадження в даній справі поновлено. Залучено до участі в справі ОСОБА_4 як правонаступника ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржувану постанову апеляційного суду як таку, що прийнята з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Аналіз вимог касаційної скарги дає підстави для висновку, що рішення апеляційного суду оскаржується в частині відмови в задоволенні первісного позову, а в іншій частині в касаційному порядку не оскаржується, тому Верховним Судом не переглядається.

Відзив на касаційну скаргу

30 жовтня 2018 року ОСОБА_3 подав до Верховного Суду відзив на дану касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного суду - без змін.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Апеляційний суд установив, що в 1985 році ОСОБА_1 і ОСОБА_3 прийняті в члени колгоспу «Україна» смт Градизьк і їм виділено 1/2 частину житлового будинку з присадибною земельною ділянкою площею 0,12 га по АДРЕСА_1 .

ОСОБА_3 і ОСОБА_1 у зареєстованому шлюбі не перебували.

Згідно з довідкою виконавчого комітету Градизької селищної ради № 2654 від 18 липня 2016 року за даними погосподарських книг за 1986-1990 роки ОСОБА_1 зі своїм сином ОСОБА_2 та ОСОБА_3 проживали разом і вели спільне господарство за адресою: АДРЕСА_1 , а також були зареєстровані за вказаною адресою.

23 листопада1989 року ОСОБА_3 уклав із колгоспом «Україна» договір купівлі-продажу вказаної 1/2 частини житлового будинку з надвірними будівлями, зареєстрований у Кременчуцькому МБТІ 31 січня 1990 року в реєстрову книгу № 18 за реєстром № 3267.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга подана до набрання чинності Закону України № 460-ІХ від 15 січня 2020 року «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», тому відповідно до пункту 2 прикінцевих та перехідних положень вищезазначеного закону розглядається у порядку, що діяв до набрання чинності цим законом.

Згідно з положеннями статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній до 08 лютого 2020 року) підставами касаційного оскарження є неправильне

застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За результатами розгляду касаційної скарги колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Постанова апеляційного суду в оскаржуваній частині відповідає зазначеним вимогам закону.

Виходячи з предмету спору та спірних правовідносин, які виникли у 1985 році, при вирішенні спору підлягають застосуванню норми КпШС України в редакції 1969 року та ЦК України в редакції 1963 року.

Відповідно до статті 120 ЦК УРСР колгоспний двір визначався як сімейно-трудове об`єднанняосіб, усі або частина яких були членами колгоспу, брали участь у суспільному виробництві колгоспу та спільно вели підсобне господарство. Майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності.

Спори про поділ майна осіб, які живуть однією сім`єю, але не перебувають у зареєстрованому шлюбі, мають вирішуватися згідно з частиною першою статті 17 Закону України «Про власність», відповідних норм ЦК УРСР 1963 року.

Розглядаючи позови, пов`язані зі спільною власністю громадян, суди повинні виходити з того, що відповідно до чинного законодавства спільною сумісною власністю є не лише майно, нажите подружжям за час шлюбу (стаття 16 Закону України «Про власність», стаття 22 Кодексу про шлюб та сім`ю України), а й майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім`ї, або спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю (пункт 1 статті 17, статті 18, пункт 2 статті 17 Закону України «Про власність»).

Частиною другою статті 112 ЦК УРСР 1963 року визначено, що сумісною власністю є спільна власність без визначення часток. Аналогічне положення містить частина перша статті 368 чинного ЦК України.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про власність», який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім`ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об`єдналися для спільної діяльності, є їх спільною частковою власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними. Розмір частки кожного визначається ступенем його трудової участі.

Отже, майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об`єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім`ї (при цьому спільною працею осіб необхідно вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, внаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об`єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними.

Указана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року в справі № 6-1026цс15, а також у постанові Верховного Суду від 24 сіня 2020 року в спраі № 546/912/16-ц (провадження № 61-36178св18).

Установивши, що ОСОБА_1 не перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 і не надала судам належних і допустимих доказів на підтвердження того, що спірна частина будинку була придбана ОСОБА_3 унаслідок спільної праці з ОСОБА_1 , апеляційний суд зробив правильний висновок про відсутність правових підстав для задоволення первісного позову.

Доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки встановлених судами обставин і незгоди з оскаржуваною постановою апеляційного суду, що відповідно до положень статті 400 ЦПК України знаходиться за межами повноважень касаційного суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE , № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

У контексті вказаної практики Верховний Суд уважає наведене обґрунтування цієї постанови достатнім.

Ураховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про наявність передбачених частиною третьою статті 401 ЦПК України підстав для залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваної постанови апеляційного суду - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову апеляційного суду Полтавської області від 23 липня 2018 року в частині вимог первісного позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , правонаступником якого є ОСОБА_4 , про визнання договору купівлі-продажу недійсним та визнання права власності на майно колишнього колгоспного двору, треті особи Градизька селищна рада Глобинського району Полтавської області, ОСОБА_5 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: Н. О. Антоненко

В. І. Журавель

М. М. Русинчук