Постанова

Іменем України

30 червня 2020 року

м. Київ

справа № 521/19609/16-ц

провадження № 61-38656св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Жданової В. С. (суддя-доповідач), Ігнатенка В. М., Кузнєцова В. О.,

учасники справи:

позивачі за первісним позовом та відповідачі за зустрічним позовом: ОСОБА_7 , ОСОБА_3 ,

відповідач за первісним позовом та позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_4 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 05 лютого 2018 року в складі судді Шкребтієнко Г. М. та постанову апеляційного суду Одеської області від 15 травня 2018 року в складі колегії суддів: Сегеди С. М., Гірняк Л. А., Кононенко Н. А.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У листопаді 2016 року ОСОБА_5 , ОСОБА_3 звернулись до суду з позовом до ОСОБА_4 , який в ході розгляду справи уточнили, та остаточно просили:

- визнати за кожним з них право власності на 3/12 частини житлового будинку АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 ;

- встановити факт родинних відносин, а саме, що ОСОБА_7 та ОСОБА_3 є рідними сестрами спадкодавця ОСОБА_6 .

Позов мотивований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла їхня рідна сестра ОСОБА_6 , після смерті якої відкрилася спадщина у вигляді 3/4 частини житлового будинку АДРЕСА_1 , у зв`язку з чим позивачі, як спадкоємці другої черги спадкування, звернулись до нотаріуса із заявами про прийняття спадщини.

Постановою державного нотаріуса Сьомої одеської державної нотаріальної контори Мельник Л. В. їм відмовлено у вчиненні нотаріальної дії, оскільки вони не надали документ, що посвідчує право власності спадкодавця на спадкове майно.

Посилаючись на те, що не мають можливості надати необхідні документи для оформлення своїх спадкових прав, оскільки вони знаходяться в розпорядженні відповідача, яка відмовляється їх надати, ОСОБА_7 та ОСОБА_3 просили задовольнити позовні вимоги.

У липні 2017 року ОСОБА_4 подала до суду зустрічний позовом до ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , в якому просила усунути відповідачів від права на спадкування за законом після смерті ОСОБА_6 , посилаючись на те, що ОСОБА_6 була особою похилого віку, інвалідом другої групи, знаходилася в безпорадному стані, потребувала сторонньої допомоги та догляду, від надання якої ОСОБА_5 та ОСОБА_3 ухилялись.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 05 лютого 2018 року первісним позов задоволено частково. Визнано за ОСОБА_7 право власності на 1/4 частини домоволодіння АДРЕСА_1 в порядку спадкування після смерті ОСОБА_6 . Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/4 частини домоволодіння АДРЕСА_1 в порядку спадкування після смерті ОСОБА_6 . В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. В задоволенні зустрічного позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції, частково задовольняючи первісний позов, врахував, що сторони є спадкоємцями другої черги за законом після смерті їхньої сестри ОСОБА_6 , якій на підставі рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 25 червня 2009 року належало право власності на 3/4 частини житлового будинку АДРЕСА_1 . Встановивши, що ОСОБА_5 , ОСОБА_3 звернулись до нотаріальної контори із заявам про прийняття спадщини у передбачений законом шестимісячний строк після смерті ОСОБА_6 , проте отримали відмову у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів, що перешкоджає їм отримати свідоцтво про право на спадщину після смерті своєї сестри, місцевий суд дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання за ОСОБА_5 та ОСОБА_3 права власності на 1/4 частини спадкового домоволодіння АДРЕСА_1 .

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині встановлення факту родинних відносин між ОСОБА_5 , ОСОБА_3 та спадкодавцем ОСОБА_6 , суд першої інстанції виходив з того, що відсутній предмет спору, оскільки вказаний факт підтверджений записами у свідоцтвах про народження позивачів та прийнятий до уваги державним нотаріусом при видачі їм свідоцтва про право на спадщину за законом на інше майно, що залишилось після смерті спадкодавця ОСОБА_6 .

Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 , суд виходив з того, що останньою не надано належних та допустимих доказів на підтвердження фактів щодо безпорадного стану ОСОБА_6 , її потреби в отриманні допомоги від сестер ОСОБА_5 , ОСОБА_3 та їх ухиленні від надання допомоги спадкодавцю.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою апеляційного суду Одеської області від 15 травня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 залишено без задоволення, рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 05 лютого 2018 року залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для часткового задоволення позову та відмову в задоволенні зустрічного позову.

Короткий зміст вимог касаційної скаргита узагальнення її доводів

У липні 2018 року ОСОБА_4 звернулась до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні первісного та задоволення зустрічного позовів.

Касаційна скарга мотивована тим, що позивачі не є рідними сестрами померлої ОСОБА_6 , оскільки свідоцтва про народження ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , в яких в графі «матір» вказано « ОСОБА_9 » є сфальсифікованими. Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову, суди попередніх інстанцій не врахували, що ОСОБА_6 була особою з інвалідністю другої групи, а тому перебувала у безпорадному стані та потребувала сторонньої допомоги.

Відзив на касаційну скаргу до суду касаційної інстанції не поданий.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 жовтня 2018 року відкрито провадження у справі та витребувано її з суду першої інстанції.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

У грудні 2018 року вказана справа надійшла до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що рішенням Київського районного суду м. Одеси від 01 серпня 2014 року встановлений юридичний факт, що ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є матір`ю ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Відповідно до свідоцтва про народження ОСОБА_7 , прізвище якої до шлюбу було ОСОБА_10 , її матір`ю є ОСОБА_9 .

Відповідно до свідоцтва про народження ОСОБА_3 , прізвище якої до реєстрації шлюбу було ОСОБА_11 , її матір`ю є ОСОБА_9

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 померла, після її смерті відкрилася спадщина у вигляді 3/4 частини житлового будинку АДРЕСА_1 , яка належала спадкодавцю на підставі рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 25 червня 2009 року.

Із заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 до нотаріальної контори звернулися ОСОБА_7., ОСОБА_3 , ОСОБА_4. як спадкоємці другої черги.

Постановою державного нотаріуса Сьомої одеської державної нотаріальної контори Мельник Л. В. від 09 листопада 2016 року позивачам відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_6 на 3/4 частини житлового будинку АДРЕСА_1 , оскільки не надано необхідних документів на підтвердження права власності померлої на спадкове майно.

При цьому державним нотаріусом спадкоємцям ОСОБА_6 - ОСОБА_7 та ОСОБА_3 видані свідоцтва про право на спадщину за законом на інше майно, яке залишилось у спадкодавця.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України (у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно зі статтею 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. (стаття 1218 ЦК України).

Згідно з частиною другою статті 1223 ЦК України у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу.

Частиною першою статті 1258 ЦК України передбачено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.

Відповідно до частини другої статті 1262 ЦК України у другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері.

Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (стаття 1268 ЦК України). Спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину (стаття 1296 ЦК України).

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (частина перша статті 1270 ЦК України).

Відповідно до Розділу ІІ глави 10 пунктів 4.12, 4.15 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, свідоцтво про право на спадщину видається за наявності у спадковій справі всіх необхідних документів; видача свідоцтва про право на спадщину на майно, яке підлягає реєстрації, проводиться нотаріусом після подання правовстановлюючих документів щодо належності цього майна спадкодавцеві та перевірки відсутності заборони або арешту цього майна.

Таким чином, для оформлення права на спадщину та видачу нотаріусом свідоцтва про право на спадщину у вигляді нерухомого майна (квартири) спадкоємець повинен надати нотаріусу оригінал правовстановлюючого документа, який підтверджує, що на момент смерті спадкодавцю належала ця нерухомість (квартира).

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_5 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 є спадкоємцями другої черги за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 їхньої рідної сестри ОСОБА_6 , якій на підставі рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 25 червня 2009 року належало право власності на 3/4 частини житлового будинку АДРЕСА_1 .

ОСОБА_7 , ОСОБА_3 , звернувшись в межах встановленого частиною першою статті 1270 ЦК України шестимісячного строку до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 , отримали постанову від 09 листопада 2016 року, якою відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_6 на 3/4 частини житлового будинку АДРЕСА_1 , оскільки позивачами не надано необхідних документів на підтвердження права власності померлої на спадкове майно.

Пунктом 23 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» судам роз`яснено, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, установленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

У статті 8 Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, а норми Конституції України є нормами прямої дії.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.

Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.

Україна як учасниця Конвенції повинна створювати умови щодо забезпечення доступності правосуддя та ефективного вирішення порушених прав особи як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.

Враховуючи встановлені судом обставини щодо належності спадкодавцю права власності на 3/4 частини житлового будинку АДРЕСА_1 , а також те, що ОСОБА_5 і ОСОБА_3 є спадкоємцями другої черги за законом після смерті ОСОБА_6 , які звернулись до суду з позовною вимогою про визнання права власності на спадкове майно у зв`язку з неможливістю отримати в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину, Верховний Суд погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для визнання за ОСОБА_5 та ОСОБА_3 права власності на 1/4 частини спадкового домоволодіння.

Колегія суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду враховує, що спадкові права ОСОБА_7 і ОСОБА_3 підлягають судовому захисту, оскільки останні позбавлені права захищати відповідні права у позасудовому порядку.

Пунктом 1 частини першої статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту родинних відносин між фізичними особами.

Відповідно до частини другої статті 315 ЦПК України у судовому засіданні можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

З системного аналізу частини шостої статті 294, статті 315 ЦПК України вбачається, що за наявності спору про право суд в порядку позовного провадження може розглядати справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення в тому числі й факту родинних відносин, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення або особа не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факти, що мають юридичне значення.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, відмовляючи в задоволенні первинних позовних вимог в частині встановлення між ОСОБА_5 , ОСОБА_3 та спадкодавцем ОСОБА_6 факту родинних відносин, правильно виходив з того, що свідоцтва про народження позивачів, які пред`явлені ними нотаріусу при видачі свідоцтва на спадщину на інше майно, містять відомості, що вони є рідними сестрами.

Відповідно до частини п`ятої статті 1224 ЦК України особа може

бути усунена від права на спадкування за законом, якщо судом буде встановлено, що вона ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.

Виходячи зі змісту частини п`ятої статті 1224 ЦК України та з урахуванням роз`яснень, наданих судам у пункті 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», правило частини п`ятої статті 1224 ЦК України стосується всіх спадкоємців за законом, зокрема й тих, які відповідно до СК України не були зобов`язані утримувати спадкодавця. Безпорадним слід розуміти стан особи, зумовлений похилим віком, тяжкою хворобою або каліцтвом, коли вона не може самостійно забезпечити умови свого життя, потребує стороннього догляду, допомоги та піклування.

Суд при вирішенні справи про усунення особи від права на спадкування повинен установити як факт ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги, так і факт перебування спадкодавця в безпорадному стані через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво та потребу спадкодавця в допомозі цієї особи.

Ухилення особи від надання допомоги спадкодавцеві, який потребує допомоги, полягає в умисних діях чи бездіяльності особи, спрямованих на ухилення від обов`язку забезпечити підтримку та допомогу спадкодавцю, тобто ухилення, пов`язане з винною поведінкою особи, яка усвідомлювала свій обов`язок, мала можливість його виконувати, але не вчиняла необхідних дій. Таким чином, ухилення характеризується умисною формою вини.

Так, для задоволення позовних вимог у справах про усунення від права

на спадкування відповідно до частини п`ятої статті 1224 ЦК України має значення сукупність таких обставин: ухилення особи від надання спадкодавцеві допомоги при можливості її надання; перебування спадкодавця в безпорадному стані; потреба спадкодавця в допомозі саме цієї особи.

Факт того, що ОСОБА_6 була особою з інвалідністю другої групи, не підтверджує перебування спадкодавця у безпорадному стані та потребування допомоги.

Таким чином, лише при одночасному настанні наведених обставин і доведеності зазначених фактів у їх сукупності спадкоємець може бути усунений від спадкування.

Суди попередніх інстанцій, відмовляючи в задоволенні зустрічного позову, правильно виходили з того, що ОСОБА_4 не надано належних та допустимих доказів на підтвердження фактів щодо безпорадного стану ОСОБА_6 , її потреби в отриманні допомоги від сестер ОСОБА_5 , ОСОБА_3 та їх ухиленні від надання допомоги спадкодавцю, що відповідно до приписів частини п`ятої статті 1224 ЦК України можуть бути підставою для усунення від права на спадкування.

Доводи касаційної скарги з посиланням на відсутність родинних зв`язків між ОСОБА_6 та спадкоємцями ОСОБА_5 і ОСОБА_3 є безпідставними, оскільки спростовуються свідоцтвами про народження позивачів та рішенням Київського районного суду м. Одеси від 01 серпня 2014 року, яке є чинним.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження судів попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року). Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 05 лютого 2018 року та постанову апеляційного суду Одеської області від 15 травня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді :В. С. Жданова В. М. Ігнатенко В. О. Кузнєцов