Постанова

Іменем України

30 червня 2020 року

м. Київ

справа № 360/851/16-ц

провадження № 61-39123св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Крата В. І.,

учасники справи:

за первісним позовом:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

треті особи: Микулицька сільська рада Бородянського району Київської області, ОСОБА_3 ,

за зустрічним позовом:

позивач - ОСОБА_2 ,

відповідач - ОСОБА_1 ,

треті особи: Микулицька сільська рада Бородянського району Київської області, ОСОБА_3 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Бородянського районного суду Київської області від 22 листопада 2017 року

в складі судді Міланіч А. М. та постанову Апеляційного суду Київської області від 16 травня 2018 року в складі колегії суддів: Сушко Л. П., Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О.

ОПИСОВА ЧАСТИНА

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2016 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до

ОСОБА_2 , треті особи Микулицька сільська рада Бородянського району Київської області, ОСОБА_3 про визнання житлового будинку самочинним будівництвом і припинення права власності на нього, усунення перешкод

у користуванні земельною ділянкою, відновлення стану земельної ділянки, зобов`язання повернути земельну ділянку з чужого володіння.

Позовна заява мотивована тим, що на підставі договору дарування від

19 травня 2009 року вона є власником земельної ділянки площею 0,1099 га,

з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд, яка розташована в АДРЕСА_1 . 18 квітня 2016 року вона, маючи намір розпочати виготовлення будівельної документації для будівництва житлового будинку, звернулась до геодезиста, який виніс в натуру (на місцевості) межові знаки її земельної ділянки, в результаті чого з`ясувалося, що значна частина належної їй земельної ділянки забудована відповідачем ОСОБА_2 , який є власником сусідньої земельної ділянки на АДРЕСА_2 . На її земельній ділянці зведено паркан та житловий будинок. Згідно з висновком експерта площа накладення земельних ділянок сторін становить 0,0606 га.

Посилаючись на вказані обставини, з урахуванням уточнення позовних вимог, просила суд:

визнати житловий будинок в АДРЕСА_2 самочинним будівництвом і припинити право власності на нього, зареєстроване за ОСОБА_2 , у зв`язку з демонтажем будинку;

зобов`язати ОСОБА_2 усунути перешкоди у користуванні та володінні ОСОБА_1 земельною ділянкою в АДРЕСА_1 , кадастровий № 3221085500 :03:001:0090, шляхом демонтажу частини зведеного на цій земельній ділянці паркану та житлового будинку;

зобов`язати ОСОБА_2 за власні кошти привести земельну ділянку на АДРЕСА_1 , кадастровий 3221085500:03:001:0090, до попереднього стану на момент переходу права власності за договором дарування ОСОБА_1 (звільнити від будівельних матеріалів, відновити межі і верхній шар ґрунту);

витребувати на користь ОСОБА_1 з незаконного володіння

ОСОБА_2 частину земельної ділянки площею 0,0606 га, яка розташована в АДРЕСА_1 , кадастровий 3221085500:03:001:0090, для будівництва та обслуговування жилого будинку та господарських споруд, яка належить на праві приватної власності позивачу згідно з договором дарування земельної ділянки та державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 662265.

У жовтні 2017 року ОСОБА_2 звернувся до суду із зустрічним позовом, обґрунтовуючи його тим, що він є власником земельної ділянки площею 0,1400 га, що розташована в АДРЕСА_2 , на підставі укладеного між ним та ОСОБА_3 договору дарування земельної ділянки від 21 березня 2012 року. На зазначені земельній ділянці розташовано будинок загальною площею 211 кв. м, який належить йому на праві приватної власності. Вважає, що за загальним правилом, закріпленим

у частині четвертій статті 120 ЗК України, особа, яка набула права власності на частину будівлі чи споруди, стає власником відповідної частини земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику, якщо інше не передбачено у договорі відчуження нерухомості. Також позивач за зустрічним позовом зазначив, що відповідно експертного висновку частина житлового будинку площею 100 кв. м, належного йому на праві приватної власності, знаходиться на земельній ділянці ОСОБА_1 .

Тому з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог, просив суд визнати за ним право власності на частину земельної ділянки площею 0,01 га, кадастровий № 3221085500:03:001:0090, площею 0,01 га, що знаходиться

в АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Бородянського районного суду Київської області від 22 листопада 2017 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Зобов`язано ОСОБА_2 усунути перешкоди у користуванні та володінні ОСОБА_1 земельною ділянкою площею 0,1099 га, кадастровий номер 3221085500:03:001:0090, що розташована в АДРЕСА_1 , шляхом демонтажу зведених на цій земельній ділянці паркану та частини житлового будинку.

Витребувано з незаконного володіння ОСОБА_2 на користь

ОСОБА_1 частину земельної ділянки площею 0,0606 га, яка розташована в АДРЕСА_1 .

В іншій частині у задоволенні позову відмовлено.

У зустрічному позові ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , треті особи - Микулицька сільська рада Бородянського району Київської області,

ОСОБА_3 , про визнання права власності на земельну ділянку відмовлено.

Рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог про зобов`язання усунути перешкоди у користуванні і володінні майном шляхом демонтажу зведених на земельній ділянці ОСОБА_1 паркану та частини житлового будинку та витребування частини земельної ділянки мотивоване тим, що відповідач порушив права позивача на користування належною їй земельною ділянкою, оскільки частину ділянки загородив парканом та частково забудував.

Відмовляючи в іншій частині позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції обґрунтовував свої висновки тим, що забудова не є самочинною, тому підстав для визнання будинку самочинним будівництвом та припинення права власності на нього немає. Також немає підстав для зобов`язання відповідача за власні кошти привести земельну ділянку до попереднього стану, звільнити від будівельних матеріалів, відновити межі і верхній шар ґрунту, оскільки доказів пошкодження ґрунту на земельній ділянці та наявності там будівельних матеріалів суду не надано, а межі мають бути відновлені в процесі виконання рішення суду щодо усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 , суд першої інстанції зазначив, що немає підстав для застосування до спірних правовідносин статті 120 ЗК України, оскільки ОСОБА_2 набув право власності на власну земельну ділянку ще до будівництва будинку і ділянка ОСОБА_1 для цього не виділялась.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Київської області від 16 травня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.

Рішення Бородянського районного суду Київської області від 22 грудня

2017 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про витребування з незаконного володіння ОСОБА_2 на користь

ОСОБА_1 частини земельної ділянки площею 0,0606 га, яка розташована в АДРЕСА_1 , скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення про відмову

в задоволенні цієї вимоги. В іншій частині рішення залишено без змін.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що висновки суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про витребування майна з чужого незаконного володіння не відповідають обставинам справи, рішення суду в цій частині ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки віндикаційний і негаторний позови вважаються взаємовиключними і їх пред`явлення одночасно

є неможливим.

Аргументи учасників справи

У липні 2018 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні її позовних вимог та постанову апеляційного суду, справу направити до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Касаційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання житлового будинку відповідача самочинним будівництвом і припинення права власності на нього

у зв`язку з його демонтажем, зобов`язання відповідача за власні кошти привести земельну ділянку до попереднього стану (звільнити від будівельних матеріалів, відновити межі і верхній шар гранту) є незаконним, необґрунтованим з підстав неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідності викладених висновків обставинам справи. Суд не звернув уваги на те, що ОСОБА_2 набув право власності на спірний будинок після подання нею позовної заяви. Суд помилково дійшов висновку про відсутність підстав для зобов`язання відповідача за власні кошти привести земельну ділянку до попереднього стану, оскільки наявність на земельній ділянці ОСОБА_1 над і під землею стрічкового фундаменту під будинком та парканом, бетонних стовпів, бутового каміння, котловану під будинком тощо було визнано позивачем та представником відповідача, а також приєднаних до справи знімках експерта в судовій експертизі та знімків позивача, приєднаних до позовної заяви. Демонтаж паркану та частини будинку не передбачає приведення земельної ділянки до стану, який існував до її забудови відповідачем. Апеляційний суд помилково не погодився з висновками суду першої інстанції та безпідставно відмовив у позові в частині витребування на користь ОСОБА_1 з незаконного володіння ОСОБА_2 відповідну частину земельної ділянки.

Рішення судів оскаржуються в частині відмови у задоволенні вимог первісного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання житлового будинку відповідача самочинним будівництвом і припинення права власності на нього

у зв`язку з його демонтажем, зобов`язання відповідача за власні кошти привести земельну ділянку до попереднього стану (звільнити від будівельних матеріалів, відновити межі і верхній шар гранту) та витребування на користь

ОСОБА_1 з незаконного володіння ОСОБА_2 відповідну частину земельної ділянки, тому в частині вирішення вимог зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності на земельну ділянку та в частині задоволених вимог первісного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про зобов`язанння усунути перешкоди у користуванні та володінні земельною ділянкою шляхом демонтажу зведених на цій земельній ділянці паркану та частини житлового будинку в касаційному порядку не переглядаються.

У жовтні 2018 року до Верховного Суду надійшов відзив ОСОБА_2 ,

у якому він просить залишити касаційну скаргу без задоволення.

Рух справи

УхвалоюВерховного Суду від 07 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження в цій справі.

Відповідно до пункту 2 розділу II «;Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ», який набрав чинності 08 лютого 2020 року, касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

15 квітня 2020 року справу передано судді-доповідачу Краснощокову Є. В.

МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА

Позиція Верховного Суду

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Суди встановили, що на підставі рішення Микулицької сільської ради Бородянського району Київської області від 29 червня 2005 року ОСОБА_4

24 листопада 2006 року було видано державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,1099 га, кадастровий № 3221085500:03:001:0090,

з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку та господарських споруд, яка розташована в АДРЕСА_1 .

Відповідно до договору дарування від 19 травня 2009 року ОСОБА_4 передала безоплатно у власність ОСОБА_1 , а вона прийняла як дарунок вказану земельну ділянку.

На підставі рішення Микулицької сільської ради Бородянського району Київської області від 14 травня 2007 року ОСОБА_3 27 січня 2009 року було видано державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0,14 га, кадастровий № 3221085500:03:001:0154, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку та господарських споруд, яка розташована в АДРЕСА_2 .

Відповідно до договору дарування від 21 березня 2012 року ОСОБА_3 подарував, а ОСОБА_2 прийняв у дар зазначену земельну ділянку.

На цій земельній ділянці ОСОБА_2 побудував житловий будинок та встановив паркан.

Відповідно до висновку експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз за результатами проведення комплексної судової земельно-технічної та будівельно-технічної експертизи від 01 вересня 2017 року фактичне місце розташування, розміри меж та площі земельної ділянки з кадастровим номером 3221085500:03:001:0090, площею 0,1099 га, що розташована

в АДРЕСА_1

і належить на праві власності ОСОБА_1 , відповідає місцю розташування, розмірам меж та площі згідно з технічною документацією із землеустрою щодо виготовлення державних актів на право власності на земельні ділянки.

Фактичне місце розташування, розміри меж та площі земельної ділянки

з кадастровим номером 3221085500:03:001:0154, площею 0,14 га, що розташована в АДРЕСА_2 і належить на праві власності ОСОБА_2 , не відповідає місцю розташування, розмірам меж та площі згідно з технічною документацією із землеустрою щодо виготовлення державного акта на право власності на земельну ділянку. Фактичні межі зміщені відносно меж згідно з наданими координатами поворотних точок у південно-східний бік на відстані від 12,92 м до 13,17 м.

У результаті камеральної обробки даних топографо-геодезичних робіт щодо визначення фактичних меж земельних ділянок та наданих координат поворотних точок земельних ділянок було виявлено накладення фактичних меж земельної ділянки (відповідно до проведених топографо-геодезичних робіт

з кадастровим № 3221085500:03:001:0154, площею 0,14 га, що розташована

в АДРЕСА_2

і належить на праві власності ОСОБА_2 , на межі земельної ділянки

з кадастровим № 3221085500:03:001:0090, площею 0,1099 га, що розташована

в АДРЕСА_1

і належить на праві власності ОСОБА_1 . Площа накладення становить 0,0606 га.

При будівництві житлового будинку в АДРЕСА_2 на земельній ділянці з кадастровим номером 3221085500:03:001:0154, площею 0,14 га було порушено вимоги нормативної документації в галузі будівництва, а саме п. 3.25 ДБН 360-92 «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень» в частині відстані від конструкції стін вказаного житлового будинку до межі сусідньої земельної ділянки, кадастровий № 3221085500:03:001:0090, площею 0,1099 га, що розташована в АДРЕСА_1 , менше 1 м зі сторони лівого (по всій довжині) тильного (по всій довжині), частково центрального (довжиною 9,6 м) та частково правого (довжиною 1,9 м) фасадів, стосовно АДРЕСА_1.

Встановлено, що частина житлового будинку відповідача площею

100,00 кв. м знаходиться на земельній ділянці позивача ОСОБА_1 .

Згідно абзацу 1 частини першої статті 60 ЦПК України (в редакції, чинній на момент ухвалення оскарженого рішення суду першої інстанції) кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України (в редакції, чинній на момент ухвалення оскарженого рішення суду апеляційної інстанції) кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 1 ЦПК України (в редакції, чинній на момент ухвалення рішення суду першої інстанції) завданнями цивільного судочинства

є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно частини першої статті 3 ЦПК України (в редакції, чинній на момент ухвалення рішення суду першої інстанції) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

У частині першій та другій статті 2 ЦПК України закріплено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

У частині першій статті 11 ЦПК України передбачено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Тлумачення вказаних норм свідчить, що завданням цивільного судочинства

є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту. Схожий за змістом висновок зроблений

в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17 (провадження

№ 61-2417сво19).

У пункті 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року

у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18) зазначено, що «застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам».

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які

ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.

Відмовляючи в задоволенні позову в частині визнання житлового будинку

в АДРЕСА_2 самочинним будівництвом, зобов`язання відповідача за власні кошти привести земельну ділянку до попереднього стану та витребування з незаконного володіння частини земельної ділянки, апеляційний суд обґрунтовано виходив із того, що зазначені вимоги не є ефективними способами захисту прав позивача враховуючи задоволення позову в частині зобов`язання ОСОБА_2 усунути перешкоди у користуванні та володінні ОСОБА_1 земельною ділянкою шляхом демонтажу зведених на цій земельній ділянці паркану

і частини житлового будинку.

За таких обставин суди обґрунтовано вважали, що відсутні підстави для задоволення позову у наведеній частині.

Згідно частини другої статті 410 ЦПК України (в редакції, чинній станом на

07 лютого 2020 року) не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що судові рішення

в оскарженій частині ухвалено без додержання норм матеріального

і процесуального права, та зводяться до переоцінки доказів у справі, що знаходиться поза межами повноважень Верховного Суду. У зв`язку з наведеним колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції у нескасованій під час апеляційного перегляду частині та постанову суду апеляційної інстанції в оскарженій частині - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 410, 416 ЦПК України (в редакції, чинній станом на 07 лютого 2020 року), Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Бородянського районного суду Київської області від 22 листопада

2017 року у нескасованій під час апеляційного перегляду частині та постанову Апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 грудня 2017 року в частині відмови в задоволенні первісних позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання житлового будинку самочинним будівництвом і припинення права власності на нього, зобов`язання за власні кошти привести земельну ділянку до попереднього стану та витребування з незаконного володіння частини земельної ділянки залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Є. В. Краснощоков

І. О. Дундар

В. І. Крат