Постанова

Іменем України

30 червня 2020 року

м. Київ

справа № 344/4061/15-ц

провадження № 61-40078св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Мартєва С. Ю. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Сімоненко В. М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі: прокуратура Івано-Франківської області, Державна казначейська служба України,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Івано-Франківського міського суду від 27 березня 2018 року у складі судді Татарінової О. А. та постанову Апеляційного суду Івано-Франківської області від 13 червня 2018 року у складі колегії суддів: Василишин Л. В., Максюти І. О., Матківського Р. Й.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до прокуратури міста Івано-Франківська, Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди.

Позовні вимоги обґрунтовував тим, що в липні 1995 року щодо нього скоєно злочин (шахрайство), під час якого фізична особа шляхом обману та зловживання довірою заволодів всім фактичним майном, належним йому та його дружині в сумі 35 000,00 дол. США. 29 серпня 1996 року за його заявою порушено кримінальну справу. 26 вересня 1996 року його визнано потерпілим від злочину і цивільним позивачем щодо відшкодування матеріальної шкоди. Слідство проводилося неефективно. Органи слідства і прокуратури фактично не вживали жодних заходів щодо забезпечення цивільних позовів та конфіскації майна.

24 листопада 1997 року вироком Івано-Франківського обласного суду ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні злочинів та засуджено до 8 років позбавлення волі, конфіскації майна та задоволено цивільні позови в кримінальній справі. Постановлено стягнути на його користь суму в гривнях, еквівалентну на той час 35 000,00 дол. США та 3 000,00 грн компенсації моральної шкоди.

Ані суди, ані органи прокуратури не вживали будь-яких заходів для організації подальшого розшуку привласнених коштів шляхом чергового кримінального розслідування, чи шляхом належного здійснення конфіскаційної процедури на виконання Конвенції Ради Європи «Про відмивання, пошук, арешт та конфіскацію доходів, одержаних злочинним шляхом».

14 травня 2001 року у зв`язку з завершенням відбування покарання в частині позбавлення волі ОСОБА_2 повернувся до м. Івано-Франківськ, відшкодування збитків ним не здійснено.

Зазначає, що станом на 01 вересня 2005 року існували рішення, виконання яких ігнорувалися прокуратурою області, а саме вирок Івано-Франківського обласного суду від 24 листопада 1997 року, рішення Івано-Франківського міського суду від 04 грудня 2002 року, постанова Івано-Франківського міського суду від 13 жовтня 2004 року та ухвала апеляційного суду Івано-Франківської області від 04 квітня 2005 року.

Жодних ознак початку виконання рішень судів не було.

У подальшому у 2005 році та 2007 році він звертався до суду з позовом про стягнення заподіяної незаконними діями прокуратури м. Івано-Франківська моральної шкоди та зобов`язання усунути загрозу майну, а також про визнання фактів протиправного поширення недостовірної інформації, впливу на суд, невиконання судового рішення та вчинення спроби його перегляду на підставах та в порядку, не передбачених законом, зловживання правами, ненадання інформації, стягнення відшкодування заподіяної цим моральної шкоди та зобов`язання вчинити належні дії.

Постановою Івано-Франківського міського суду від 22 грудня 2008 року, яка залишена без змін ухвалами Львівського апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2009 року та Вищого адміністративного суду України від 13 листопада 2014 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково, визнано неправомірною бездіяльність прокуратури м. Івано-Франківська щодо виконання постанови Івано-Франківського міського суду від 13 жовтня 2004 року та зобов`язано прокуратуру м. Івано-Франківська вжити заходи на виконання даної постанови та ухвали апеляційного суду Івано-Франківської області від 04 квітня 2005 року.

09 січня 2015 року позивач направив прокурору м. Івано-Франківська письмову вимогу негайно надати інформацію про виконання прокуратурою міста постанови суду першої інстанції від 22 грудня 2008 року та надати належно завірені копії всіх процесуальних рішень, надати всю супутню інформацію з копіями процесуальних документів. 06 лютого 2015 року заступником прокурора міста йому була надана відповідь про відсутність виконавчого провадження щодо примусового виконання постанови у справі №2а-18/2008р.

Посилаючись на те, що йому заподіяна моральна шкода, яка полягає в душевних стражданнях, яких він зазнав у зв`язку з протиправною поведінкою прокуратури щодо нього та в процесі розгляду справи, змінивши предмет позову та збільшивши позовні вимоги, просив стягнути з Держави України в особі відповідного органу державного казначейства - Державної казначейської служби України - 50 000,00 грн відшкодування моральної шкоди, заподіяної відповідачем прокуратурою м. Івано-Франківська, злісним невиконанням судових рішень, ухвалених на його користь, чим створено та не усунено загрозу його майну (остаточного позбавлення майна), стягнути з Держави України в особі відповідного державного казначейства - Державної казначейської служби України - 25 000,00 грн відшкодування моральної шкоди, заподіяної відповідачем прокуратурою Івано-Франківської області, шляхом злісного невиконання статутних обов`язків прокуратури, сформульованих у пунктах 3, 4 частини першої статті 6, статей 25, 36-1 Закону України «Про прокуратуру», статей 4, 94 КПК редакції 1960 року, а саме злісної бездіяльності щодо захисту в межах своєї компетенції права позивача на безперешкодний судовий захист та його прав, що випливають зі змісту такого захисту (на засадах рівності перед законом та незалежно від будь-яких ознак) та застосування за змістом ухвалених на його користь та невиконаних судових рішень заходів до усунення порушень закону, від кого б вони не виходили, для поновлення порушених прав і притягнення у встановленому законом порядку до відповідальності осіб, які допустили ці порушення, стягнути з Держави України в особі відповідного державного казначейства - Державної казначейської служби України - 10 000, 00 грн відшкодування моральної шкоди, заподіяної відповідачем прокуратурою Івано-Франківської області та 10 000,00 грн відшкодування моральної шкоди, заподіяної прокуратурою м. Івано-Франківська подальшим, після злісного невиконання судових рішень, продовженням психотравмуючої поведінки у спосіб приховування та знищення доказів вказаного невиконання судових рішень і намаганням цим діянням перешкодити отриманню позивачем судового захисту та викликати стійку недовіру до судових та прокурорських органів.

Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 26 березня 2015 року залучено до участі в якості співвідповідача прокуратуру Івано-Франківської області.

Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 15 березня 2016 року замінено у справі співвідповідача прокуратуру м. Івано-Франківська на відповідача прокуратуру Івано-Франківської області.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 27 березня 2018 року у позові відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б вказували на заподіяння йому моральної шкоди та не доведено як самого факту завдання йому моральної шкоди, так і протиправності відповідних дій відповідача, причинного зв`язку між зазначеними фактами та відповідними негативними наслідками, які настали.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Апеляційного суду Івано-Франківської області від 13 червня 2018 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що позивач не надав доказів, які підтверджують факт встановленої неправомірної бездіяльності, і як наслідок, - спричинення йому моральної шкоди таким неправомірним невиконанням рішення суду.

Короткий зміст касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у липні 2018 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування судами норм матеріального права, просить скасувати рішення місцевого суду та постанову суду апеляційної інстанції, ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 04 вересня 2018 року відкрито касаційне провадження; витребувано справу із місцевого суду.

На підставі розпорядження заступника керівника апарату Верховного Суду від 16 квітня 2020 року «Про призначення повторного автоматизованого розподілу судової справи» відповідно до підпунктів 2.3.4, 2.3.13, 2.3.49 Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради судді України від 26 листопада 2010 року № 30 (з наступними змінами і доповненнями) та рішення зборів Касаційного цивільного суду від 02 квітня 2020 року № 1 «Про заходи, спрямовані на належне здійснення правосуддя», було призначено повторний автоматизований розподіл цієї справи.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14 квітня 2020 року справу призначено судді-доповідачеві Мартєву С. Ю.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що справу розглянуто незаконним складом місцевого суду, оскільки, на його думку, порушено порядок автоматизованого розподілу справ між суддями; справу розглянуто незаконним складом суду апеляційної інстанції, , оскільки, на його думку, у задоволенні заяв про відводи судді Василишин Л. В. було відмовлено; під час розгляду справи суди неповно з`ясували обставини, що мають істотне значення для справи; не надали належної оцінки наданим доказам, не правильно застосували норми матеріального права, не застосували практику Європейського суду з прав людини, у зв`язку з чим судові рішення є необґрунтованими; крім того, відмовляючи у позові суди ухилились від всебічного та об`єктивного розгляду та вирішення спору, що є порушенням, зокрема Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

У відзиві, поданому у жовтні 2018 року до Верховного Суду, прокуратура Івано-Франківської області просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення у справі без змін.

Розгляд заяв та клопотань

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить суд передати справу на розглядВеликої Палати Верховного Суду для присічення незаконної практики відмов судів у вирішенні цивільних позовів про відшкодування шкоди заподіяної суб`єктом владних повноважень, зокрема прокуратурою.

Тлумачення змісту частини п`ятої статті 403 ЦПК України свідчить, що клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду має містити обґрунтування необхідності про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Аналіз змісту клопотання та матеріалів справи не свідчить про необхідність передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, а тому у задоволенні клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду слід відмовити.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить суд визнати обґрунтованими його заяви про відвід.

Відповідно до частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: 1) рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті; 2) ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду в апеляційному порядку; 3) ухвали суду апеляційної інстанції про відмову у відкритті або закриття апеляційного провадження, про повернення апеляційної скарги, про зупинення провадження, щодо забезпечення позову, заміни заходу забезпечення позову, щодо зустрічного забезпечення, про відмову ухвалити додаткове рішення, про роз`яснення рішення чи відмову у роз`ясненні рішення, про внесення або відмову у внесенні виправлень у рішення, про повернення заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову у відкритті провадження за нововиявленими або виключними обставинами, про відмову в задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами, про заміну сторони у справі, про накладення штрафу в порядку процесуального примусу, окремі ухвали.

На підставі викладеного, клопотання ОСОБА_1 щодо визнання обґрунтованими його заяв про відвід не підлягає розгляду.

У жовтні 2018 року ОСОБА_1 направив до Верховного Суду заяву у якій просив визнати не поданим та не враховувати при розгляді справи відзив на касаційну скаргу поданий прокуратурою Івано-Франківської області, у зв`язку з тим, що копії відзиву станом на 16 жовтня 2018 року ним не отримано.

Відповідно до частини другої статті 183 ЦПК України до заяви, скарги, клопотання чи заперечення, які подаються на стадії виконання судового рішення, в тому числі в процесі здійснення судового контролю за виконанням судових рішень, додаються докази їх надіслання (надання) іншим учасникам справи (провадження).

Згідно з пунктом 2 частини п`ятої статті 178 ЦПК України до відзиву додаються: документи, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів іншим учасникам справи.

У частині четвертій статті 395 ЦПК України передбачено, що до відзиву додаються докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи.

Прокуратура Івано-Франківської області не долучила до відзиву на касаційну скаргу доказів на підтвердження надіслання його позивачу.

Згідно з частиною четвертою статті 183 ЦПК України суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду.

Таким чином, заява ОСОБА_1 підлягає задоволенню, відзив на касаційну скаргу поданий прокуратурою Івано-Франківської області не може бути прийнятий судом касаційної інстанції до розгляду та підлягає поверненню.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що вироком Івано-Франківського обласного суду у справі № К-2-62 від 24 листопада 1997 року ОСОБА_2 визнано винним за частиною другою статті 143, частиною другою статті 80 КК України та засуджено до 8 років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна на праві індивідуальної власності. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 65 625,00 грн та 3 000,00 грн моральної шкоди. (т. 1, а. с. 10-12).

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 04 грудня 2002 року у справі № 2-6758/2002 скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, визнано неправомірними дії прокурора м. Івано-Франківська щодо неприйняття рішення відповідно до статті 97 КПК України за заявою ОСОБА_1 про порушення кримінальної справи від 01 вересня 2001 року в строки, вказані у даній статті, зобов`язано прокурора м. Івано-Франківська вручити ОСОБА_1 копію постанови, винесеної за результами розгляду заяви ОСОБА_1 про порушення кримінальної справи від 01 вересня 2001 року (т. 1, а. с. 13).

Постановою Івано-Франківського міського суду у справі № 5-12 від 13 жовтня 2004 року скаргу ОСОБА_1 на постанову помічника прокурора прокуратури м. Івано-Франківська Чугунової В. М. від 20 жовтня 2001 року про відмову в порушенні кримінальної справи відносно ОСОБА_3. за статтями 209, 388 КК України за відсутністю в її діях складу злочинів задоволено, скасовано постанову помічника прокурора прокуратури м. Івано-Франківська Чугунової В. М. від 20 жовтня 2001 року про відмову в порушенні кримінальної справи відносно ОСОБА_3. за статтями 209, 388 КК України за відсутністю в її діях складу злочинів та повернуто матеріали прокурору м. Івано-Франківська для проведення додаткової перевірки (т. 1, а. с. 14).

Ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 04 квітня 2005 року апеляційну скаргу прокурора м. Івано-Франківська залишено без задоволення, а постанову Івано-Франківського міського суду від 13 жовтня 2004 року про скасування постанови помічника прокурора м. Івано-Франківська щодо ОСОБА_3. без зміни (т. 1, а. с. 15).

Постановою Івано-Франківського міського суду від 22 грудня 2008 року у справі № 2а-18/08 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено частково, визнано неправомірною бездіяльність прокуратури м. Івано-Франківська щодо виконання постанови Івано-Франківського міського суду від 13 жовтня 2004 року та зобов`язано прокуратуру м. Івано-Франківська вжити вичерпних заходів на виконання даної постанови та ухвали апеляційного суду Івано-Франківської області від 04 квітня 2005 року (т. 1, а. с. 16-18).

Ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2009 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а постанову Івано-Франківського міського суду від 22 грудня 2008 року у справі № 2а-18/08 без змін (т. 1, а. с. 19-21).

Ухвалою Вищого адміністративного суду України від 13 листопада 2014 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а постанову Івано-Франківського міського суду від 22 грудня 2008 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 10 листопада 2009 року залишено без змін (т. 1, а. с. 22-24).

09 січня 2015 року ОСОБА_1 звернувся до прокурора м. Івано-Франківська із заявою негайно надати інформацію про виконання прокуратурою м. Івано-Франківська постанови Івано-Франківського міського суду від 22 грудня 2008 року у справі №2а-18/2008 та надати належно завірені копії всіх процесуальних рішень (т. 1, а. с. 25).

Листом від 06 лютого 2015 року № 26-15 прокуратурою м. Івано-Франківська ОСОБА_1 роз`яснено, що у відповідності до КАС України за кожним судовим рішенням, яке набрало законної сили, за заявою осіб, на користь яких воно ухвалено видається виконавчий лист, та повідомлено, що до прокуратури міста інформації з приводу відкриття виконавчого провадження у вказаній справі не надходило. Крім цього зазначено, що при ознайомленні з матеріалами судової справи встановлено, що ОСОБА_1 не подавалась заява про видачу виконавчого листа та згідно з інформацією відділу примусового виконання рішень управління ДВС ГУЮ в Івано-Франківській області станом на 06 лютого 2015 року виконавчий лист № 2а-18/2008 від 22 грудня 2008 року на виконання у відділ не надходив (т. 1, а. с. 26-27).

Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 26 березня 2015 року витребувано в прокуратури м. Івано-Франківська інформацію чи вчинялись дії прокуратурою Івано-Франківської області щодо вказівок на участь прокуратури м. Івано-Франківська у судових справах №2а-18/2008 та №5-12/2004 року, що були у провадженні Івано-Франківського міського суду.

30 квітня 2015 року прокуратурою м. Івано-Франківська надано відповідь, в якій зазначено про те, що інформація про зобов`язання прокуратурою області прокуратури м. Івано-Франківська на участь у судових справах 2004 та 2008 років відсутня через списання та знищення книг обліку вхідної кореспонденції за 2005-2009 роки відповідно до Акту виділення та знищення справ (документів, що не підлягають зберіганню) (т. 1, а. с. 45).

27 березня 2015 року ОСОБА_1 звернувся до прокурора Івано-Франківської області з інформаційним запитом про надання інформації щодо вжиття прокуратурою Івано-Франківської області заходів до виконання прокуратурою м. Івано-Франківська постанови Івано-Франківського міського суду від 22 грудня 2008 року у справі № 2а-18/2008 та з приводу бездіяльності прокуратури м. Івано-Франківська в частині виконання постанови Івано-Франківського міського суду від 13 жовтня 2004 року по справі № 5-12/2004 та ухвали апеляційного суду від 04 квітня 2005 року ( т. 1, а. с. 71).

Листом від 02 квітня 2015 року прокуратурою Івано-Франківської області ОСОБА_1 . надано відповідь про те, що під час подій в ніч з 18 на 19 лютого 2014 року в приміщенні прокуратури Івано-Франківської області було знищено ряд кримінальних справ та проваджень, матеріалів перевірок, звернень, завдань і доручень, номенклатурних справ та інших документів (згідно акту інвентаризації, затвердженого прокурором області від 12 березня 2014 року). У зв`язку із цим, надати повну інформацію по суті запиту з долученням відповідних документів не представляється можливим, через відсутність вихідних даних. Разом з тим, з травня 2005 року по теперішній час до дисциплінарної відповідальності притягнуто 6 працівників прокуратури міста Івано-Франківська. Вивченням змістів наказів про притягнення до дисциплінарної відповідальності даних працівників, фактів притягнення за злісне невиконання постанови Івано-Франківського міського суду від 22 грудня 2008 року у справі №2а-18/2008 не встановлено. Випадки вжиття прокуратурою заходів щодо притягнення до відповідальності працівників, винних за невиконання постанови суду в порядку статті 382 КК України відсутні.

Листом від 05 червня 2015 року на заяву ОСОБА_1 щодо ознайомлення з наглядовим провадженням № 361с-98, відмовним матеріалом № 361-98 та наглядовим провадженням представника прокуратури міста у справі № 2а-18/2008 прокуратура м. Івано-Франківська роз`яснила, що відповідно до актів про вилучення для знищення справ (документів) що не підлягають зберіганню, відмовні матеріали прокуратури м. Івано-Франківська за період з 1999-2009 років знищені. Аналогічно знищені і позовні матеріали до цивільних судів за період з 2007-2008 років. ( т. 1, а. с. 120).

Листом від 09 червня 2015 року на запит ОСОБА_1 на публічну інформацію, прокуратура Івано-Франківської області повідомила про неможливість надання інформації по суті запиту, та роз`яснено окремі положення законодавства про доступ до публічної інформації (т. 1, а .с. 149-150).

Листом від 15 червня 2015 року на заяву ОСОБА_1 щодо ознайомлення з матеріалами наглядових проваджень та інших питань, прокуратура Івано-Франківської області надала заявнику інформацію про відсутність вказаних у заяві наглядових проваджень, а також роз`яснено окремі положення законодавства про доступ до публічної інформації (т. 1, а. с. 125-126).

Листом від 25 червня 2015 року на звернення ОСОБА_1 щодо порушення Закону України «Про звернення громадян» в частині повноти та об`єктивності розгляду звернення від 29 травня 2015 року, прокуратура м. Івано-Франківська повідомила про безпідставність звернення та роз`яснила окремі положення законодавства про звернення громадян (т. 1, а. с. 123-124).

Листом від 10 листопада 2015 року на звернення ОСОБА_1 щодо невжиття органами прокуратури достатніх заходів для виконання вироку Івано-Франківського міського суду від 24 листопада 1997 року в частині відшкодування ОСОБА_2 збитків, заподіяних злочином та з інших питань, прокуратурою Івано-Франківської області надано інформацію про те, що органи прокуратури області не були учасниками виконавчого провадження, а також роз`яснено окремі положення законодавства про виконавче провадження. Щодо стягнення з ОСОБА_2 збитків, заподіяних злочином на користь ОСОБА_1 , повідомлено про неможливість надання іншої запитуваної інформації у зв`язку з подіями в ніч з 18 на 19 лютого 2014 року, під час яких в приміщенні прокуратури Івано-Франківської області було знищено ряд кримінальних справ та проваджень, матеріалів перевірок, звернень, завдань і доручень, номенклатурних справ, журналів обліку та інших документів. Щодо неналежного виконання виконавчого листа щодо конфіскації майна за вироком суду від 24 листопада 1997 року повідомлено, що після набрання вироком законної сили, його скеровано в Калуський міський суд для виконання. 24 квітня 1998 року даний виконавчий лист повернуто Івано-Франківському обласному суду без виконання у зв`язку з відсутністю майна (т. 1, а. с. 237-238).

Ухвалою Івано-Франківського міського суду від 15 березня 2016 року витребувано від прокуратури Івано-Франківської області копії процесуального звернення представника цієї прокуратури до суду з повідомленням про існування судових рішень у справі № 5-12/2004 та про наслідки їх виконання прокуратурою міста, які можуть міститись в наглядовому провадженні щодо вступу прокуратури області в справу за №2а-2а/2009.

На виконання ухвали Івано-Франківського міського суду від 15 березня 2016 року прокуратурою Івано-Франківської області листом від 06 квітня 2016 року повідомлено про неможливість надання витребуваної інформації, оскільки матеріали справ за номерами № 2а-2а/2009 та № 5-12/2004 в приміщенні прокуратури області відсутні (т. 2, а. с. 33).

На вимогу Івано-Франківського міського суду щодо надання відомостей про наявність звернень прокуратури м. Івано-Франківська чи прокуратури Івано-Франківської області з повідомленням про існування судових рішень у справах № 5-12/2004 та № 2а-18/2008 та наслідки їх виконання прокуратурою м. Івано-Франківська Львівський апеляційний адміністративний суд листом від 05 квітня 2016 року проінформував про те, що зазначені звернення в матеріалах справи № 0907/2-а-3/2011 відсутні (т. 2, а. с. 36 ).

Листом від 25 березня 2016 року на звернення ОСОБА_1 про надання інформації щодо здійснення прокуратурою м. Івано-Франківська оперативно-розшукових заходів (негласних слідчих (розшукових) дій стосовно ОСОБА_2 , ОСОБА_3. , ОСОБА_7 за період з 01 січня 2009 по даний час, Івано-Франківська місцева прокуратура повідомила про те, що відомості до ЄРДР відносно вказаних осіб не вносились, а тому підстави та повноваження щодо проведення стосовно вказаних осіб негласних слідчих (розшукових) дій відсутні (т. 2, а. с. 98).

На запити ОСОБА_1 про надання інформації щодо здійснення прокуратурою м. Івано-Франківська оперативно-розшукових заходів (негласних слідчих дій) відносно ОСОБА_2 , ОСОБА_3. , ОСОБА_7 , Івано-Франківська місцева прокуратура та прокуратура Івано-Франківської області листами від 05 квітня 2016 року, 26 квітня 2016 року інформувала заявника про неможливість повідомити будь-яку інформацію про проведені оперативно-розшукові заходи (негласні слідчі дії) стосовно даних громадян за вказаний період (т. 2, а. с. 108-109, 112).

На виконання ухвали Івано-Франківського міського суду від 30 травня 2016 року прокуратура Івано-Франківської області надала інформацію про те, що у провадженні СВ прокуратури Івано-Франківської області на даний час немає кримінальних проваджень стосовно громадян ОСОБА_2 , ОСОБА_3. або ОСОБА_7 , в яких могли проводитись негласні слідчі (розшукові) дії і які досі потребували б прийняття рішення в порядку кримінального судочинства, у тому числі раніше розглянутих судами або зупинених. Закриті кримінальні провадження, у тому числі щодо вказаних вище осіб, у слідчому відділі не перебувають. За період з 01 січня 2009 року по 01 січня 2012 року негласні слідчі (розшукові) дії у кримінальних справах не проводились, оскільки не були передбачені чинним на той час кримінально-процесуальним законодавством, тому у вказаний період такого провадження не було і не могло бути (т. 2, а. с.145).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до пункту 2 розділу II «;Перехідні положення» Закону України від 15 січня 2020 року № 460-ІХ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Частиною другою статті 389 ЦПК України (у редакції чинній на час подання касаційної скарги) передбачено, що підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України (у редакції чинній на час подання касаційної скарги) під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Статтею 56 Конституції України, передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Статтею 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).

Із справи відомо, що ОСОБА_1 звернувся до суду позовом про відшкодування моральної шкоди, внаслідок злісного, впродовж 10 років, невиконання прокуратурою міста та області судових рішень, ухвалених на його користь, скоєння численних обманних заходів та зловживань для приховування бездіяльності, чим створено та не усунуто загрозу його майну; злісним невиконанням прокуратурою області статутних обов`язків, передбачених Законом України «Про прокуратуру», КПК України в редакції 1960 року, які полягають у злісній бездіяльності щодо захисту в межах своєї компетенції права позивача на безперешкодний судовий захист та застосування за змістом ухвалених на його користь та невиконаних судових рішень заходів щодо усунення порушень закону, від кого б вони не виходили.

Предметом позову у справі є відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок бездіяльності органу прокуратури.

Звертаючись з позовом до суду за захистом своїх прав ОСОБА_1 посилався на статті 1163, 1164, 1165, 1173 та 1174 ЦК України.

Відповідно до статті 1163 ЦК України фізична особа, життю, здоров`ю або майну якої загрожує небезпека, а також юридична особа, майну якої загрожує небезпека, мають право вимагати її усунення від того, хто її створює.

Зобов`язання, передбачене даною статтею, спрямоване на виконання превентивної (попереджувальної) функції - запобігання завдання шкоди життю, здоров`ю майну фізичної особи або майну юридичної особи. Змістом зобов`язання, визначеного у даній статті, є право кредитора вимагати усунення небезпеки та обов`язок боржника припинити дії або бездіяльність, які викликали небезпеку.

Статтею 1164 ЦК України передбачено, що у разі неусунення загрози життю, здоров`ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи заінтересована особа має право вимагати: 1) вжиття невідкладних заходів щодо усунення загрози; 2) відшкодування завданої шкоди; 3) заборони діяльності, яка створює загрозу.

Цією статтею, закон визначає ряд прав, які набуває особа в разі незадоволення її вимоги усунути загрозу життю, здоров`ю або майну.

Згідно статті 1165 ЦК України шкода, завдана внаслідок неусунення загрози життю, здоров`ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи, відшкодовується відповідно до цього Кодексу.

Даною статтею передбачено спеціальний вид зобов`язань, які виникають внаслідок створення загрози життю, здоров`ю, майну фізичної або юридичної особи - зобов`язання відшкодування шкоди, завданої внаслідок неусунення такої шкоди. Зазначена норма Цивільного кодексу не містить спеціальних правил, тому відшкодування шкоди має проводитися відповідно до норм глави 82 ЦК України «Відшкодування шкоди».

Цивільно-правова відповідальність за виникнення шкоди в результаті неусунення загрози, створеної життю, здоров`ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи, - це покладання на особу, що винна у створенні загрози і не усунула її, негативних майнових наслідків такої поведінки, яке супроводжується осудом правопорушника і має на меті захист інтересів потерпілої особи.

За змістом статтей 1163, 1164, 1165 ЦК України регулюються правовідносини щодо виникнення недоговірних зобов`язань між особою, інтересам якої загрожує небезпека, і особою, котра таку небезпеку створює. Підставами виникнення таких зобов`язань є вчинення боржником дій, якими створюється загроза життю, здоров`ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи.

Згідно зі статтею 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Відповідно до статті 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

При вирішенні позову про відшкодування моральної шкоди, необхідно з`ясовувати, коли виникли правовідносини сторін, коли заподіяна моральна шкода.

Отже, для покладення обов`язку компенсації шкоди, необхідно довести наявність всіх складових цивільно-правової відповідальності.

Відмовляючи у задоволенні позову суди свій висновок мотивували тим, що позивач не надав доказів, які б вказували на заподіяння йому моральної шкоди, не довів факту завдання йому моральної шкоди, протиправності дій відповідача, причинного зв`язку між зазначеними фактами та відповідними негативними наслідками, які настали.

Суд касаційної інстанції вважає, що висновки судів відповідають вимогам закону та не суперечать обставинам, що мають значення для справи, судами правильно застосовано закон, який підлягав застосуванню, тому підстав для скасування судових рішень немає.

Із справи відомо, що згідно з довідкою про автоматичний розподіл справи між суддями Івано-Франківського міського суду від 17 березня 2015 року розгляд справи визначено судді Барашкову В. В., в подальшому протоколом повторного автоматизованого розподілу справи від 27 січня 2016 року на підставі розпорядження керівника апарату здійснено заміну судді Барашкова В. В. на суддю Бабій О. М., протоколом повторного автоматизованого розподілу справи від 15 вересня 2016 року на підставі розпорядження керівника апарату здійснено заміну судді Бабій О. М. на суддю Бородовського С. О., протоколом повторного автоматизованого розподілу справи від 02 лютого 2017 року на підставі розпорядження керівника апарату здійснено заміну судді Бородовського С. О. на суддю Домбровську Г. В., протоколом повторного автоматизованого розподілу справи від 24 травня 2017 року на підставі розпорядження керівника апарату здійснено заміну судді Домбровської Г. В. на суддю Татарінову О. А., протоколом автоматизованого розподілу справи Апеляційного суду Івано-Франківського області від 03 травня 2018 року розгляд справи визначено колегії суддів : Василишин Л. В. (головуючий суддя), Девляшевський В. А., Матківський Р. Й., протоколом повторного автоматизованого розподілу справи від 12 червня 2018 року на підставі розпорядження керівника апарату здійснено заміну судді члена колегії Девляшевського В. А. на суддю Максюту І. О.

Заяви ОСОБА_1 про відвід суддів Татарінової О. А. та Василишин Л. В. розглянуті з прийняттям ухвал відповідно до вимог ЦПК України діючих на час розгляду відповідних заяв.

Доводи касаційної скарги про те, що справу розглянуто незаконним складом місцевого суду, оскільки, на його думку, порушено порядок автоматизованого розподілу справ між суддями; справу розглянуто незаконним складом суду апеляційної інстанції, у зв`язку з тим, що у задоволенні заяв позивача про відводи судді Василишин Л. В. було відмовлено є необґрунтованими.

Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції згідно зі статтею 400 ЦПК України (у редакції чинній на час подання касаційної скарги).

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення місцевого суду та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 27 березня 2018 року та постанову Апеляційного суду Івано-Франківської області від 13 червня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ю. Мартєв

Є. В. Петров

В. М. Сімоненко