Історія справи

Постанова КЦС ВП від 29.09.2025 року у справі №752/16824/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2025 року

м. Київ

справа № 752/16824/18

провадження № 61-18739св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва 24 жовтня 2022 року у складі судді Плахотнюк К. Г. та постанову Київського апеляційного суду від 04 вересня 2023 року у складі колегії суддів Лапчевської О. Ф., Березовенко Р. В., Мостової Г. І.,

у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу.

Позов мотивувала тим, що з червня 2011 року вона проживала з ОСОБА_3 однією сім`єю без реєстрації шлюбу по день його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 , мали спільне господарство та бюджет.

Просила суд встановити факт проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_1 однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу з червня 2011 року по грудень 2016 року.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Голосіївський районний суд м. Києва рішенням від 24 жовтня 2022 року, яке Київський апеляційний суд постановою від 04 вересня 2023 року залишив без змін, позовні вимоги залишив без задоволення.

Рішення місцевого суду, з яким погодився суд апеляційної інстанції, мотивоване тим, що належних та допустимих доказів на підтвердження спільного проживання з ОСОБА_3 , ведення спільного бюджету, господарства та побуту, а також спільної праці, не надано, а також позивачем не доведено, що між нею та ОСОБА_3 виникли відносини, притаманні подружжю, а спірне майно придбано за спільні кошти та спільними зусиллями.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у грудні 2023 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 ,посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати і ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції

Верховний Суд ухвалою від 07 лютого 2024 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 у справі, витребував її із Голосіївського районного суду м. Києва.

19 лютого 2024 року справу передано колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В касаційній скарзі ОСОБА_1 посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц та постановах Верховного Суду від 07 грудня 20220 року у справі № 295/14208/18-ц та від 03 березня 2021 року у справі № 127/28507/15.

У касаційній скарзі зазначається, що суди першої та апеляційної інстанцій не повно з`ясували обставини справи, зокрема те, що позивач проживала з ОСОБА_3 однією сім`єю, вели спільне господарство та бюджет з червня 2011 року по день його смерті. Також не взято до уваги висновок експерта за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи віл 30 травня 2018 року № 21-18 та акт обстеження умов проживання, складений 03 грудня 2018 року.

Доводи інших учасників справи

У квітні 2024 року ОСОБА_2 надіслав відзив на касаційну скаргу у якому просить касаційну скаргу залишити без задоволення.

Фактичні обставини справи

Суд встановив що ІНФОРМАЦІЯ_2 у позивача ОСОБА_1 народилася дочка ОСОБА_4 (а. с. 8).

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 21 січня 2019 року визнано батьківство ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 стосовно дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Зобов`язано Шевченківський районний у місті Полтаві відділ ДРАЦС ГТУЮ у Полтавській області внести зміни в актовий запис від 01 березня 2017 року за № 235 про народження ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , а саме в графі «відомості про батька» вказати батьком ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та в графі «прізвище» вказати прізвище батька - ОСОБА_5 . Зазначене рішення набрало законної сили 05 лютого 2020 року (а. с. 81-83).

ОСОБА_3 також мав сина, який є відповідачем у справі - ОСОБА_2

ОСОБА_2 та позивач в інтересах своєї малолітньої дитини ОСОБА_6 подали до нотаріальної контори заяви про прийняття спадщини, що відкрилася після смерті спадкодавця ОСОБА_3 .

До спадкової маси увійшли 8/18 частин житлового будинку з надвірними будівлями, придбаного ОСОБА_3 26 серпня 2005 року за договором купівлі-продажу за 26 320,84 грн, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 6, 14-17).

03 грудня 2018 року комісія у складі депутата Овчаренко В. О., сусідів ОСОБА_7 та ОСОБА_8 у м. Українка склала акт обстеження умов проживання, у якому йдеться про те, що ОСОБА_1 проживала разом з ОСОБА_3 з 2012 року по 2016 рік за адресою: АДРЕСА_1 . Підпис депутата підтверджено керуючою справами виконкому (а. с. 96).

Позиція Верховного Суду

Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права

і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.

Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).

Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Отже, стаття 15 ЦК України визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

За правилами статей 12 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною другою статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Частинами першою та другою статті 21 СК України передбачено, що шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.

Згідно з частиною першою статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

У постанові від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц Велика Палата Верховного Суду зауважила, що, вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3 74 СК України).

Таким чином, для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні наведеному визначенню, і предметом доказування у таких справах є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю.

Згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99, обов`язковими умовами для визнання осіб членами сім`ї, крім спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц).

Для встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу потрібно враховувати у сукупності всі ознаки, що притаманні подружжю. Таким чином, предметом доказування у справах про встановлення факту проживання чоловіка та жінки однією сім`єю без реєстрації шлюбу є факти спільного проживання, ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання майна в інтересах сім`ї, наявності між сторонами взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю. Критеріями, за якими майну може бути надано статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, відповідно до якої йому може бути надано правовий статус спільної власності подружжя. З урахуванням зазначеного, вирішуючи спір про поділ майна, необхідно установити як обсяг спільного нажитого майна, так і з`ясувати час та джерела його придбання, а вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки.

Подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 686/15993/21, від 09 листопада 2022 року у справі № 753/10315/19 та від 16 листопада 2022 року у справі № 199/3941/20.

Факт спільного відпочинку сторін, спільна присутність на святкуваннях, самі по собі окремо, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не може свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце усталені відносини, які притаманні подружжю (постанови Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15, від 19 березня 2020 року у справі № 303/2865/17, від 23 вересня 2021 року у справі № 204/6931/20, від 30 червня 2022 року у справі № 694/1540/20).

Закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту спільного проживання, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов`язком суду при їх оцінці.

Метою доказування є з`ясування дійсних обставин справи, обов`язок доказування покладається на сторін, суд, за загальним правилом, за власною ініціативою не може збирати докази (постанова Верховного Суду від 26 травня 2022 року у справі № 362/3705/20).

Згідно з частинами першою-четвертою статті 12, частинами першою п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Суд першої інстанції надав належну оцінку висновку експерта за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи від 30 травня 2018 року № 21-18 та акту обстеження умов проживання, складеному 03 грудня 2018 року, та мотивовано вказав, що ці докази достовірно не підтверджують того, що відносини позивача з померлим ОСОБА_3 носили характер саме сімейних відносин у розумінні частини другої статті 3 СК України.

Суд обґрунтовано виходив з того, що саме по собі перебування ОСОБА_1 та ОСОБА_3 у близьких стосунках, встановлення батьківства ОСОБА_3 стосовно дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , періодичне проживання за однією адресою, не можуть беззаперечно свідчити, що між ними склались та мали місце усталені відносини, притаманні подружжю, а доводи касаційної скарги вказаних висновків не спростовують та фактично зводяться до переоцінки доказів, яким була надана належна оцінка.

Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77 78 79 80 89 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц).

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дослідивши наявні у справі докази та давши їм належну оцінку, дійшов обґрунтованих висновків про те, що позивач не довела достатніми та достовірними доказами факт її спільного проживання з ОСОБА_3 однією сім`єю як жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу з червня 2011 року по день його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Посилання в касаційній скарзі на те, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах є безпідставними, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Отже, доводи касаційної скарги не спростовують зроблені у справі висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальних частинах оскаржуваних судових рішень.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З огляду на вказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій - без змін, оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Щодо судових витрат

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.

Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 400 409 410 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Голосіївського районного суду міста Києва 24 жовтня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 04 вересня 2023 рокузалишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:А. І. Грушицький І. В. Литвиненко Є. В. Петров