Історія справи

Постанова КЦС ВП від 29.09.2025 року у справі №500/2167/19

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2025 року

м. Київ

справа № 500/2167/19

провадження № 61-16662св24

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Білоконь О. В., Сакари Н. Ю.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ;

відповідач - ОСОБА_2 ;

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Воронков Володимир Олексійович, на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 07 вересня 2023 року у складі судді Пащенко Т. П. та постанову Одеського апеляційного суду від 22 жовтня 2024 року у складі колегії суддів: Погорєлової С. О., Таварткіладзе О. М., Заїкіна А. П.

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , в якому просив визнати недійсним договір № 24В/К/2 від 27 січня 2015 року «про участь у спільному будівництві об`єкту «Житловий будинок с 28-ма квартирами» за адресою АДРЕСА_1 ».

Свої вимоги позивач мотивував тим, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір від 27 січня 2015 року № 24В/К/2 «про участь у спільному будівництві об`єкту «Житловий будинок с 28-ма квартирами» за адресою: АДРЕСА_1 », відповідно до умов розділу 2 якого ОСОБА_1 (виконавець) були прийняті на себе зобов`язання з будівництва та здачі в експлуатацію житлового будинку з подальшою передачею «об`єкту нерухомості» замовнику - ОСОБА_2 до 30 лютого 2015 року. В свою чергу, згідно умов пунктом 3.1 договору від 27 січня 2015 року № 24В/К/2, замовником були прийняті на себе зобов`язання з передачі виконавцю вартості вищезазначеної «комерційної площі» у сумі, еквівалентній 65 000,00 дол. США.

З урахуванням зазначеного, в порядку виконання умов пункту 3.1 договору від

27 січня 2015 року № 24В/K/2 виконавцем того ж дня було оформлено на ім`я ОСОБА_2 розписку від 27 січня 2015 року про отримання грошових коштів у сумі, еквівалентній 65 000,00 дол. США.

Оскільки у день підписання «типового» договору від 27 січня 2015 року № 24В/К/2 та оформлення розписки від 27 січня 2015 року ОСОБА_1 також укладались однорідні правочини з іншими особами, зацікавленими у будівництві «об`єкту нерухомості», позивач не впевнений, що вищевказаний договір та розписка підписувались безпосередньо стороною договору від 27 січня 2015 року № 24В/К/2 ОСОБА_2 , а не іншою особою в її інтересах. Вищенаведені сумніви

ОСОБА_1 згодом знайшли своє підтвердження під час оформлення сторонами договору від 09 червня 2016 року № 24В/к/2/1 «Про розірвання договору від 27 січня 2015 року № 24В/к/2» про участь у спільному будівництві об`єкту «Житловий будинок с 28-ма квартирами» за адресою: АДРЕСА_1 », відповідно до умов пункту 2 якого його сторонами були визначені зобов`язання ОСОБА_1 з повернення ОСОБА_3 до 01 вересня 2016 року грошових коштів у сумі, еквівалентній 65 000,00 дол. США, передбачених умовами пункту 3.1 договору від 27 січня 2015 року № 24B/k/2. У даному випадку ОСОБА_1 наголошував на тому, що ОСОБА_2 особисто підписала договір від 09 червня

2016 року № 24B/K/2/1, але при підписанні цього договору навіть «поверхневий» порівняльний аналіз підпису особи, здійсненого від імені ОСОБА_2 на раніше оформленому договорі від 27 січня 2015 року № 24В/K/2, з підписом ОСОБА_2 на договорі від 09 червня 2016 року № 24B/K/2/1, надав позивачу підстави для об`єктивного висновку про те, що зазначені договори від імені відповідача підписувалися різними особами. Як наслідок, дійшовши висновку про те, що ані договір від 27 січня 2015 року, ані розписку від 27 січня 2015 року про передачу позивачу грошових коштів у сумі, еквівалентний 65 000,00 дол. США, ОСОБА_2 особисто не підписувала та, можливо, взагалі не була присутньою при оформленні вищезазначених документів, ОСОБА_1 вважав, що починаючи саме з 09 червня 2016 року (дата власноручного підписання ОСОБА_2 договору №24В/К/2/1) він дізнався про порушення його прав, як виконавця по договору від 27 січня 2015 року. Cаме з 09 червня 2016 року, у нього виникла матеріально-правова зацікавленість в оспорюванні договору від 27 січня 2015 року № 24B/K/2 з огляду на ті обставини, що фактично позивач не перебував у будь-яких цивільно-правових (договірних) правовідносинах з ОСОБА_2 , на підставі яких у нього могли б виникнути грошові зобов`язання. Незважаючи на ті обставини, що згідно умов пунктом 1 договору від 09 червня 2016 року, договір від 27 січня 2015 року є розірваним, останній та розписка від 27 січня 2015 року, підписані іншою особою від імені та в інтересах ОСОБА_2 , на думку позивача, встановили хибний «правовий» зв`язок між зобов`язаннями ОСОБА_1 по договору від 27 січня 2015 року

з «правами» ОСОБА_2 по договору від 09 червня 2016 року на отримання грошових коштів у сумі, еквівалентній 65 000,00 дол. США, яких відповідачка ОСОБА_1 особисто не передавала. Як наслідок, приведені обставини та правові наслідки підписання договору від 09 червня 2016 року обґрунтовують матеріально-правову зацікавленість ОСОБА_1 в оспорюванні у судовому порядку факту перебування позивача з ОСОБА_2 у цивільно-правових відносинах по договору від 27 січня 2015 року, який відповідачка не підписувала, а томупросив позов задовольнити.

Короткий зміст судових рішень

Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 07 вересня 2023 року, залишеним без змін постановою Одеського апеляційного суду

від 22 жовтня 2024 року, у задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, мотивовано тим, що позивач не надав суду належних доказів того, що оспорюваний договір є недійсним на підставі частини другої та третьої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України, та не довів порушення його прав чи законних інтересів оспорюваним договором. Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору від 27 січня 2015 року № 24В/К/2 недійсним не підлягають задоволенню, оскільки є недоведеними та безпідставними.

Підтримуючи позицію суду першої інстанції, колегія суддів апеляційного суду вказала на те, що сторони продовжили свої правовідносини, шляхом укладання договорувід 09 червня 2016 року про розірвання договору від 27 січня 2015 року про участь у спільному будівництві об`єкту «Житлового будинку с 28-ма квартирами», відповідно до умов якого визначено зобов`язання ОСОБА_1 повернути ОСОБА_2 до 01 вересня 2016 року грошові кошти у сумі, еквівалентній 65 000,00 дол. США, передбаченої пунктом 3.1 договору від 27 січня 2015 року.

Судом апеляційної інстанції зроблено висновок, що ОСОБА_1 не доведено належними доказами того, що ОСОБА_2 не підписувала договір від 27 січня 2015 року № 24 В/К/2 про участь у спільному будівництві об`єкту «Житловий будинок с 28-ма квартирами» за адресою: АДРЕСА_1 .

Короткий зміст вимог касаційної скарги

10 грудня 2024 року засобами поштового зв`язку представник

ОСОБА_1 - адвокат Воронков В. О. подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області

від 07 вересня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду

від 22 жовтня 2024 року, в якій просив скасувати оскаржені судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17,

від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц, у постановах Верховного Суду від 01 грудня 2019 року у справі № 320/4938/15-ц, від 19 грудня 2019 року у справі № 520/11429/17, від 03 березня 2020 року у справі № 910/6091/19,

від 16 жовтня 2020 року у справі № 910/12787/17,від 18 січня 2023 року у справі № 601/2139/21, від 24 травня 2023 року у справі № 567/792/22,

від 21 червня 2023 року у справі № 567/874/22, від 27 вересня 2023 року у справі № 567/1042/22, що передбачають вимоги пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України, а також заявник вказує на порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки суди не дослідили зібрані у справі докази, суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, що передбачають вимоги пункту 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 грудня 2024 року касаційне провадження у справі відкрито, витребувано цивільну справу з Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області.

17 квітня 2025 року справа № 500/2167/19 надійшла до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що за змістом позовної заяви у даній справі про визнання договору про участь у спільному будівництві об`єкту нерухомості недійсним, ОСОБА_1 дійшов висновку про те, що договір та розписку від 27 січня 2015 року про передачу позивачу грошових коштів у сумі, еквівалентній 65 000,00 дол. США, ОСОБА_2 особисто не підписувала та, можливо, взагалі не була присутньою при оформленні вищезазначених документів.

Позивач вважає, що у нього виникла матеріально-правова необхідність в оспорюванні договору від 27 січня 2015 року з огляду на ті обставини, що він фактично не перебував у будь-яких цивільно- правових (договірних) правовідносинах з ОСОБА_2 за оспорюваним правочином, оскільки маючи намір здійснити на власній земельній ділянці будівництво житлового будинку на 28 квартир за адресою: АДРЕСА_1 , «на довіру» отримав від третьої особи грошові кошти та підписав документи - договір та розписку від 27 січня 2015 року про передачу грошових коштів.

Вважає, що за таких обставин, наміри нівелювання у судовому порядку хибного, так би мовити, «правового зв`язку» по договору від 27 січня 2015 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , яка не була фактичним інвестором обумовленого оспорюваним правочином будівництва, мають своїм правовим наслідком позбавлення відповідачки прав, носієм яких вона не була, але на захисті яких наполягала в інших судових провадженнях, зокрема, у цивільній справі

№ 500/6150/14-ц про стягнення заборгованості у зв`язку з розірванням договору.

Звертає увагу на те, що із матеріалів даної справи, вбачається, що позивачем на підтвердження факту підписання оспорюваного правочину іншою особою, ніж відповідачка, було створено усі необхідні процесуальні передумови, а саме: подане клопотання на підставі якого, ухвалою від 30 травня 2019 року Ізмаїльським міськрайонним судом Одеської області було призначено судово-почеркознавчу експертизу по даній справі; надано до суду усі наявні у позивача оригінали документів із зразками підпису ОСОБА_2 , необхідні для проведення експертизи.

Зазначає, що таким чином, правомірним вбачається висновок про те, що в контексті приведених вище вимог щодо забезпечення змагальності сторін процесу позивач вичерпав усі передбачені ЦПК України засоби доведення факту підписання оспорюваного правочину іншою особою, ніж відповідачка.

Звертає увагу на те, що із змісту висновку спеціаліста 21 від 16 квітня 2021 року

№ ЕД-2526-7-1762, складеного на замовлення позивача спеціалістом ТОВ «Судова незалежна експертиза України» (код ЄДРПОУ 36790222) Афоніним Д. С., останній дійшов висновку про те, що «дати відповідь на питання ким, ОСОБА_2 або іншою особою виконаний підпис від імені ОСОБА_2 в графі «__» поруч із рукописним текстом «ОСОБА_6» на сторінці 4 Договору від 27 січня 2015 року № 24 В/К/2, у зв`язку з розбіжністю транскрипцій, не є можливим. Дати відповідь на питання ким, ОСОБА_2 або іншою особою виконаний підпис від імені ОСОБА_2 в графі

«__» поруч із рукописним текстом «ОСОБА_6» в Росписці від 27 січня 2015 року, у зв`язку з розбіжністю транскрипцій, не є можливим, (т.1а. с. 219-222)».

Вважає, що «розбіжності транскрипцій» у виконанні особистого підпису від імені відповідачки у досліджуваних документах, у тому числі на оспорюваному договорі, є настільки відмінними, що не дозволили спеціалісту чітко визначити, що цей підпис виконаний саме ОСОБА_2 , тому не дивним вбачається небажання відповідачки надавати будь-які додаткові матеріали на експертне дослідження під час розгляду даної справи з формальним відсиланням на давність часу.

Вважає, що невиконання ОСОБА_2 передбаченого частиною першою статті 81 ЦПК України обов`язку, в контексті необхідності виконання вимог експерта, тягне за собою правові наслідки, передбачені статтею 109 ЦПК України, на чому також наголошував Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду за змістом постанови від 27 вересня 2023 року у справі № 567/1042/22 (провадження № 61-9773 св 23).

Відзив на касаційну скаргу не надходив

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Судами встановлено, що згідно договору від 27 січня 2015 року № 24 В/К/2 про участь у спільному будівництві об`єкту «Житловий будинок с 28-ма квартирами» за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_2 (Замовник) зобов`язалася здійснити фінансування будівництва об`єкта нерухомості в порядку, вказаному в пункті 3.1, а ОСОБА_1 (Виконавець) зобов`язався побудувати та здати в експлуатацію житловий будинок, після чого передати об`єкт нерухомості Замовнику до 30 лютого 2015 року (а.с.13-16 т.1).

Згідно пункту 10.1 договору від 27 січня 2015 року № 24В/K/2, цей договір набуває чинності з моменту його підписання обома сторонами і оплати Замовником першого внеску, відповідно до пункту 3.1 цього договору.

Пунктом 3.1. договору передбачено, що замовник зобов`язався передати виконавцю суму в розмірі української гривні в еквіваленті української гривні у розмірі 65 000,00 дол. США, яка включає оплату за будівництво комерційної площі розміром 64,70 кв. м. в Бельетажі.

Сторони узгодили, що набрання чинності договором від 27 січня 2015 року № 24В/К/2 відбувається після його підписання та оплати Замовником першого внеску.

Із розписки від 27 січня 2015 року, складеної ОСОБА_1 вбачається, що останній у присутності ОСОБА_4 отримав від ОСОБА_2 суму у розмірі на еквівалент 65 000,00 дол. США в рахунок повної оплати за об`єкт нерухомості - комерційну площу в чотирьох поверховому будинку за адресою: АДРЕСА_1 , згідно договору від 27 січня 2015 року № 25/В/К/2, укладеному між ними. Розписка підписана ОСОБА_1 , ОСОБА_4 та ОСОБА_2 (а.с.17 т.1).

Згідно договору № 24В/К/2/1 від 09 червня 2016 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , договір від 27 січня 2015 року №24/В/К/2 про участь у спільному будівництві об`єкту «Житловий будинок с 28-ма квартирами» за адресою: АДРЕСА_1 , вважається розірваним з 09 червня 2016 року. У зв`язку із розірванням договору, ОСОБА_1 взяв на себе зобов`язання повернути у повному обсязі ОСОБА_2 до 01.09.2016 року суму, еквівалентну 65 000,00 дол. США, отриману раніше за вказаний вище об`єкт комерційної нерухомості (а.с.19 т.1).

ОСОБА_2 надано, для проведення експертизи, експериментальні зразки підпису на 5 арк., оригінал договору від 27 січня 2015 року № 24В/К/2, підписаний ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , та вільні зразки підпису ОСОБА_2 у наступних документах: позовна заява від 26 вересня 2016 року до Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області за підписом ОСОБА_2 , розписка

ОСОБА_1 від 27 січня 2015 року, видана на ім`я ОСОБА_2 , договір № 24В/К/2/1 від 09 червня 2016 року, підписаний ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , заперечення ОСОБА_2 від 25 квітня 2017 року по справі № 500/6466/16-ц, скарга ОСОБА_2 від 26 грудня 2016 року на адресу Ізмаїльської місцевої прокуратури, відзив на клопотання про надання матеріалів для проведення експертизи із зразками підпису ОСОБА_2 , які згідно супроводжувального листа від 26 вересня 2019 року вих. № 500/2167/19/14420/2019 були направлені Директору Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз (а. с. 114 т. 1).

27 листопада 2019 року ОСОБА_2 надавала суду відзив на клопотання про надання додаткових матеріалів для проведення експертизи у справі № 500/2167/19, щодо надання оригіналів документів, складених нею у період 2015 року, та зазначала, що такі документи наразі у неї відсутні, враховуючи час, який вже сплинув (а.с.128 т.1).

Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 26 квітня 2019 року у справі № 500/5194/16-ц було стягнуто з ОСОБА_1 на користь

ОСОБА_2 суму боргу в розмірі еквівалентній 65 000,00 (шістдесят п`ять тисяч) дол. США за курсом НБУ на день виконання рішення (а. с.83-87 т.1).

Постановою Одеського апеляційного суду від 06 червня 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 було залишено без задоволення. Рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 26 квітня 2019 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу залишено без змін (а.с.80-82 т.2).

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року у справі № 500/5194/16-ц касаційну скаргу ОСОБА_1 було залишено без задоволення. Рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 26 квітня 2019 року та постанову Одеського апеляційного суду від 06 червня 2023 року залишено без змін.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Касаційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Воронков В. О. задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної у позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).

Згідно з частинами третьою, четвертою статті 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом.

Частиною першою статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Стаття 13 ЦПК України вказує, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно із частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною першою статті 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно із частинами два, три статті 203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасника правочину має бути вільним та відповідати його внутрішній волі.

Згідно із статтями 16 203 215 ЦК України, для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред`явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб`єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці.

Крім того, у постанові Верховного Суду від 27 січня 2020 року у справі

№ 761/26815/17 міститься висновок про те, що недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документу, як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність правочину, договору, акта органу юридичної особи чи документу не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.

Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першою статті 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.

Судом першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції зроблено висновок про те, що сторони продовжили свої правовідносини, шляхом укладання договору від 09 червня 2016 року №24/B/R/2/1 про розірвання договору від 27 січня 2015 року № 24В/К/2 про участь у спільному будівництві об`єкту «Житлового будинку с 28-ма квартирами за адресою: АДРЕСА_1 », відповідно до умов якого визначено зобов`язання ОСОБА_1 з повернення ОСОБА_2 до 01 вересня 2016 року грошових коштів у сумі, еквівалентній 65 000,00 дол. США, передбаченої пунктом 3.1 договору від 27 січня 2015 року № 24В/К/2.

Доводи касаційної скарги, які є ідентичними доводам апеляційної скарги щодо того, що у висновку спеціаліста № ЕД-2526-7.21, складеного 16 квітня 2021 року Афоніним Д. С. за заявою адвоката Воронкова В. О., зазначено, що дати відповідь на питання ким, ОСОБА_2 або іншою особою виконаний підпис від імені ОСОБА_2 в графі «» поруч із рукописним текстом «ОСОБА_6» на сторінці 4 Договору від 27 січня 2015 року № 24 В/К/2, у зв`язку з розбіжністю транскрипцій, не є можливим. Дати відповідь на питання ким, ОСОБА_2 або іншою особою виконаний підпис від імені ОСОБА_2 в графі «» поруч із рукописним текстом «ОСОБА_6» в Росписці від 27 січня 2015 року, у зв`язку з розбіжністю транскрипцій - не є можливим (а.с.219-222 т.1), не прийняті судом апеляційної інстанції у якості належного доказу у зв`язку із тим, що у ньому не зазначено, що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.

Такий висновок апеляційного суду кореспондується із правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати від 18 грудня 2019 року № 522/1029/18 про те, що висновок експерта не є належним та допустимим доказом, якщо у ньому не зазначено, що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок і що він підготовлений для подання до суду.

Колегія суддів перевірила доводи касаційної скарги на предмет законності судового рішення виключно в межах заявлених в суді першої інстанції вимог та які безпосередньо стосуються правильності застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і дотримання норм процесуального права, у зв`язку із чим, не вдається до аналізу і перевірки інших доводів, які за своїм змістом зводяться до необхідності переоцінки доказів та встановлення обставин, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Отже, суди першої та апеляційної інстанцій дослідили всі наявні у справі докази у їх сукупності та співставленні, надали їм належну оцінку, правильно визначили характер спірних правовідносин і норми права, які підлягали застосуванню до цих правовідносин, і дійшли обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову.

Доводи касаційної скарги про те, що суд апеляційної інстанції не врахував висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17, від 26 жовтня 2022 року у справі № 227/3760/19-ц, у постановах Верховного Суду від 01 грудня 2019 року у справі № 320/4938/15-ц, від 19 грудня 2019 року у справі № 520/11429/17, від 03 березня 2020 року у справі № 910/6091/19, від 16 жовтня 2020 року у справі № 910/12787/17,від 18 січня 2023 року у справі № 601/2139/21, від 24 травня 2023 року у справі № 567/792/22, від 21 червня 2023 року у справі № 567/874/22, від 27 вересня 2023 року у справі № 567/1042/22 колегія судів відхиляє, оскільки висновки у цих справах і у справі, що переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст спірних правовідносин, є різними, у зазначених справах суди виходили з конкретних обставин та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.

Доводи касаційної скарги про недослідження судами наявних в матеріалах справи доказів, не заслуговують на увагу оскільки повторюють доводи апеляційної скарги, яким апеляційним судом було надано належну оцінку.

Згідно із частинами четвертою та п`ятою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Так, суди врахували наявність рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 26 квітня 2019 року у справі № 500/5194/16-ц за яким було стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 суму боргу в розмірі еквівалентній 65 000,00 (шістдесят п`ять тисяч) дол. США за курсом НБУ на день виконання рішення. Зазначене рішення було залишено без змін постановою Одеського апеляційного суду від 06 червня 2023 року та постановою Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2024 року.

Під час перегляду вказаної справи судом касаційної інстанції було зазначено, що ОСОБА_1 не посилався на відсутність у нього обов`язку з повернення коштів позивачці. Водночас уважав, що валютою зобов`язання у цій справі є не долар США, а його гривневий еквівалент, який підлягає обрахуванню не на момент виконання судового рішення, а на день пред`явлення позову.

Отже, ОСОБА_1 у вказаній справі не ставив під сумнів наявність договірних правовідносин між сторонами, не вказував на дефекти договору, а лише оспорював суму заборгованості за договором.

А тому суди надали належну оцінку вказаним обставинам у справі та наявним доказам, та дійшли обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, що відповідає вимогам частин четвертої та п`ятої статті 82 ЦПК України.

У справі, яка переглядається, проаналізувавши зміст оскаржуваних судових рішень, колегія суддів вважає, що при вирішенні спору по суті судами попередніх інстанцій були ухвалені судові рішення відповідно до встановлених ними обставин на підставі поданих сторонами доказів, а також правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

З урахуванням того, що інші наведені в касаційній скарзі доводи аналогічні доводам апеляційної скарги та були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 367 368 ЦПК України перевірив їх та обґрунтовано спростував, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).

В постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77-80 89 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки зводяться до необхідності переоцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судових рішень.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.

Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.

Керуючись статтями 400 401 409 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Воронков Володимир Олексійович залишити без задоволення.

Рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 07 вересня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 22 жовтня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: О. М. Осіян

О. В. Білоконь

Н. Ю. Сакара