Постанова

Іменем України

28 серпня 2020 року

м. Київ

справа № 190/914/17-ц

провадження № 61-1024св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Хопти С. Ф. (суддя-доповідач), Синельникова Є. В., Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

третя особа - приватний нотаріус П`ятихатського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Романенко Тетяна Володимирівна,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - ОСОБА_3 , на постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 листопада 2018 року у складі колегії суддів: Ткаченко І. Ю., Деркач Н. М., Каратаєвої Л. О.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом

до ОСОБА_2 , третя особа - приватний нотаріус П`ятихатського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Романенко Т. В., про визнання договору дарування недійсним, застосування наслідків недійсності правочину.

Позовна заява мотивована тим, що вона є невісткою відповідачки.

21 травня 2016 року на підставі договору дарування, посвідченого приватним нотаріусом П`ятихатського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Романюк Т. В., вона подарувала, а ОСОБА_2 прийняла у дар земельну ділянку площею 0,0787 га, кадастровий номер 1224510100:01:012:0027, що розташована по

АДРЕСА_1 , яка належала їй на праві власності на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно

від 18 вересня 2013 року.

Вважала вказаний договір дарування фіктивним, оскільки дії сторін під час його укладання були направленні не на реальне настання правових наслідків, обумовлених договором дарування, а на фіктивний перехід права власності на спірне нерухоме майно для уникнення вимог кредитора

та звернення стягнення на майно.

Посилалась на те, що на час укладення оспорюваного договору вона мала значний борг перед ОСОБА_4 , тому дарування здійснила саме

з мотивів приховування майна від кредитора.

З урахуванням викладеного, ОСОБА_1 просила суд визнати недійсним указаний договір дарування спірної земельної ділянки та скасувати

у державному реєстрі прав на нерухоме майно реєстраційний запис

№ 14690012 про право власності ОСОБА_2 на спірну земельну ділянку.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області

від 29 серпня 2018 року у складі судді Волчек Н. Ю. у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.

Заборону, накладену на ОСОБА_2 , про не вчинення дій спрямованих

на відчуження земельної ділянки, кадастровий номер 1224510100:01:012:0027, площею 0,0787 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 159665112245 за ухвалою судді П`ятихатського районного суду Дніпропетровської області від 29 серпня 2017 року залишено без змін до набрання рішення суду законної сили.

Рішення суду мотивовано тим, що обставини, на які посилалася позивачка, не знайшли свого підтвердження. Позивачкою не доведено фіктивність, укладеного між нею та відповідачкою договору дарування земельної ділянки.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Дніпровського апеляційного суду від 14 листопада 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 29 серпня 2018 року залишено без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позивачкою фіктивності договору дарування у зв`язку із відсутністю наміру створити правові наслідки, обумовлені спірним договором дарування, оскільки подальші дії сторін правочину свідчили про його виконання в натурі.

На час укладення оспорюваного договору будь-яких позовів до позивачки про стягнення заборгованості не існувало та боргове зобов`язання перед ОСОБА_4 щодо повернення останній коштів у розмірі 160 000,00 грн було виконано.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі, поданій у січні 2019 року до Верховного Суду, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати судове рішення суду апеляційної інстанції

та передати справу на новий апеляційний розгляд.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 23 січня 2019 року було поновлено

ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постанови Дніпровського апеляційного суду від 14 листопада 2018. Відкрито касаційне провадження

у вказаній справі та витребувано матеріали цивільної справи

із Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області.

У лютому 2019 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, під час апеляційного перегляду цієї справи, суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права,

а саме: щодо не повідомлення її та її представника належним чином про дату та час розгляду справи.

Відзив на касаційну скаргу до суду не надійшов

Фактичні обставини справи, встановлені судами

ОСОБА_1 є невісткою ОСОБА_2

ОСОБА_1 на праві власності на підставі свідоцтва про право власності

на нерухоме майно від 18 вересня 2013 року належала земельна ділянка, площею 0,0787 га, кадастровий номер 12245101100:01:012:0027, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1

(а. с. 9 т. 1).

ОСОБА_2 на праві власності на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 18 вересня 2013 року належить земельна ділянка, площею 0,1 га, кадастровий номер 12245101100:01:012:0026, яка розташована за адресою:

АДРЕСА_2 (а. с. 163 т. 1).

21 травня 2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір дарування, відповідно до умов якого ОСОБА_1 подарувала ОСОБА_2 належну їй на праві власності земельну ділянку, площею 0,0787 га, кадастровий номер 12245101100:01:012:0027, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Вказаний договір зареєстрований у реєстрі за № 428 та посвідчений приватним нотаріусом П`ятихатського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Романенко Т. В. (а. с. 8 т. 1).

Будь-яких позовів до ОСОБА_1 щодо стягнення заборгованості не існує.

Грошове зобов`язання від квітня 2014 року перед ОСОБА_4 щодо повернення останній 160 000,00 грн виконано у 2016 році,

що підтверджується поясненнями свідків, зокрема ОСОБА_4 .

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України (тут і далі у редакції, чинній на час подання касаційної скарги) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , задоволенню не підлягає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої та другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні

чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників (частина перша

статті 1 ЦК України).

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи

на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання

або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої

статті 3 ЦПК України 2004 року (частина перша статті 4 ЦПК України) кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду

за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод

чи інтересів.

Згідно зі статтею 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру,

не є договором дарування.

Частиною першою статті 202 ЦК України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав

та обов`язків. Така дія повинна бути правомірною, а її неправомірність

є підставою для визнання правочину недійсним.

Відповідно до положень статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою, шостою статті 203 ЦК України.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна

із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність

на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно зі статтею 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний.

Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним; вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків.

Ознака вчинення його лише для вигляду повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише для вигляду, а інша - намагалася досягти правового результату, такий правочин не може бути фіктивним.

Позивач, який звертається до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, повинен довести суду відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.

Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 21 січня 2015 року у справі № 6-197цс14, з якою погодився Верховний Суд у постановах: від 14 лютого 2018 року у справі № 379/1256/15-ц (провадження № 61-1300св18), від 08 лютого 2018 року у справі

№ 756/9955/16-ц (провадження № 61-835св17).

Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі, якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований

як фіктивний.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому

її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або

в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження

№ 14-260цс19).

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається

як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Частинами першою-третьою статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується

на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів

у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому,

так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Вирішуючи спір, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (стаття 89 ЦПК України), з урахуванням встановлених обставин

і вимог статей 12, 81 ЦПК України, встановивши відсутність належних

та допустимих доказів на підтвердження фіктивності оспорюваного договору дарування земельної ділянки, укладеного між сторонами у справі та ураховуючи те, що спірний договір не приховує іншу угоду, відповідає намірам сторін створити для себе юридичні наслідки, передбачені законом щодо договору дарування, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, дійшов правильного та обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову.

Докази та обставини, на які посилається заявник у касаційній скарзі, були предметом дослідження судом апеляційної інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні

та встановленні судом апеляційної інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги про те, що ОСОБА_1 не було належним чином повідомлено про дату та час розгляду справи є безпідставними, оскільки матеріали справи містять рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення - ухвали Дніпровського апеляційного суду

від 10 жовтня 2018 року про призначення справи до розгляду

на 14 листопада 2018 року на якому стоїть підпис ОСОБА_1 , який свідчить про те, що вона повідомлена про дату та час розгляду цієї справи (а. с. 138 т. 2).

Інші доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника

з висновком суду апеляційної інстанції щодо їх оцінки.

Відповідно до частини другої статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення суду апеляційної інстанції - без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником - ОСОБА_3 , залишити без задоволення.

Постанову Дніпровського апеляційного суду від 14 листопада 2018 року, якою було залишено без змін рішення Жовтоводського міського суду Дніпропетровської області від 29 серпня 2018 року, залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту

її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: С. Ф. Хопта

Є. В. Синельников

В. В. Шипович