Постанова

Іменем України

28 березня 2018 року

м. Київ

справа № 554/13475/15-ц

провадження № 61-2606св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Білоконь О. В., Гулька Б. І., Синельникова Є. В., Черняк Ю. В. (суддя-доповідач),

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 17 листопада 2015 року у складі судді Андрієнко Г. В. та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 12 січня 2016 року у складі суддів: Дряниці Ю. В., Пилипчук Л. І., Чумак О. В.,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») про витребування грошових коштів з чужого незаконного володіння та відшкодування моральної шкоди.

Позовну заяву мотивовано тим, що 07 липня 2011 року ОСОБА_1заповнив анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг ПАТ КБ «ПриватБанк» (далі - Умови та правила), відповідно до якої позивач підтвердив свою згоду на те, що заява разом з Умовами та правилами і Тарифами Банку складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, у зв'язку з чим йому було видано картку для виплат.

У серпні 2015 року ПАТ КБ «ПриватБанк» заблокувало платіжну картку позивача, на момент блокування картки для виплат залишковий рахунок на картці складав 19 569, 29 грн.

30 вересня 2015 року ОСОБА_1 звернувся до ПАТ КБ «ПриватБанк» із вимогою вирішити питання про розблокування особового рахунку.

23 жовтня 2015 року ПАТ КБ «ПриватБанк» письмово повідомило позивача, що ПАТ КБ «ПриватБанк» змушений відмовити в обслуговуванні картки через порушення держателем картки вимог законодавства України, умов договору та Умов і правил.

Ураховуючи викладене, позивач просив зобов'язати ПАТ КБ «ПриватБанк» розблокувати належну йому банківську платіжну картку «GOLD» ПАТ КБ «ПриватБанк» № НОМЕР_1 та повернути йому кошти у розмірі 19 569,29 грн, а також на відшкодування моральної шкоди стягнути з ПАТ КБ «ПриватБанк» на його користь 20 тис. грн.

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 17 листопада 2015 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Зобов'язано ПАТ КБ «ПриватБанк» в особі Полтавського Головного регіонального управління ПАТ КБ «ПриватБанк» розблокувати банківську платіжну картку «GOLD» ПАТ КБ «ПриватБанк» № НОМЕР_1.

Зобов'язано ПАТ КБ «ПриватБанк» в особі Полтавського Головного регіонального управління ПАТ КБ «ПриватБанк» повернути ОСОБА_1 кошти у сумі 19 569 грн 29 коп., які знаходяться на рахунку № НОМЕР_1 у цій банківській установі. В задоволенні іншої частини позову відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що дії відповідача щодо блокування банківської платіжної картки позивача є незаконними і порушують конституційні права громадянина України та клієнта ПАТ КБ «ПриватБанк».

Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області від 12 січня 2016 року рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 17 листопада 2015 року залишено без змін.

Апеляційний суд, залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, виходив із того, що обмежуючи клієнту доступ до його грошових коштів та до проведення інших операцій з рахунком, банк порушує гарантоване Конституцією та іншими законами України право власника володіти, користуватися і розпоряджатися своєї власністю. Також суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про те, що позивачем не доведено наявність спричиненої йому моральної шкоди.

У касаційній скарзі, поданій у лютому 2016 року до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, ПАТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило скасувати оскаржувані судові рішення, а справу передати на новий розгляд.

Касаційну скаргу мотивовано тим, що ПАТ КБ «ПриватБанк» вніс позивача до списку клієнтів з обмеженням у банківському обслуговуванні як шахрая в електронних операціях. Тому дії ПАТ КБ «ПриватБанк» по зупиненню фінансових операцій позивача відповідають статті 17 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму».

27 квітня 2016 року на адресу суду надійшли заперечення ОСОБА_1 на касаційну скаргу, у яких зазначено, що ПАТ КБ «ПриватБанк» не звертався із заявою до правоохоронних органів про незаконні дії позивача на час блокування його карткового рахунку.

Відповідно до пункту 4 розділу XIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України Цивільного процесуального кодексу України Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», касаційні скарги (подання) на судові рішення у цивільних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного цивільного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до статті 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

18 січня 2018 року справу передано до Верховного Суду.

Згідно із частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час виникнення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 07 липня 2011 року ОСОБА_1заповнив анкету-заяву про приєднання до Умов та правил, відповідно до якої позивач підтвердив свою згоду на те, що заява разом з Умовами та правилами і тарифами банку складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, у зв'язку з чим йому було видано картку для виплат (а. с. 28).

У серпні 2015 року ПАТ КБ «ПриватБанк» заблоковано платіжну картку ОСОБА_1, на момент блокування картки для виплат залишковий рахунок на картці складав 19 569,29 грн.

30 вересня 2015 року ОСОБА_1 звернувся до ПАТ КБ «ПриватБанк» із вимогою вирішити питання про розблокування особового рахунку (а. с. 5).

23 жовтня 2015 року ПАТ КБ «ПриватБанк» письмово повідомило ОСОБА_1, що ПАТ КБ «ПриватБанк» змушений відмовити в обслуговуванні картки через порушення держателем картки вимог законодавства України, умов договору та Умов і Правил (а. с. 6).

Згідно зі статтею 7 Закону України від 05 квітня 2001 року № 2346-III «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» банки мають право відкривати своїм клієнтам вкладні (депозитні), поточні та кореспондентські рахунки.

Відповідно до статті 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Згідно зі статтею 1067 ЦК України договір банківського рахунка укладається для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунка у банку на умовах, погоджених сторонами.

Статтею 1068 ЦК України встановлено, що банк зобов'язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.

Відповідно до статті 12 ЦПК і частини першої статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, правильно виходив на підставі статті 1074 ЦК України із того, що обмеження прав клієнта щодо розпорядження грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпорядження рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом, а також у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов'язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом. У зв'язку з цим судами було зроблено правильний висновок про стягнення на користь позивача грошових сум, заблокованих на рахунку відповідачем.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) суб'єкт первинного фінансового моніторингу має право зупинити здійснення фінансової (фінансових) операції (операцій), яка (які) містить (містять) ознаки, передбачені статтями 15 та/або 16 цього Закону, та/або фінансові операції із зарахування чи списання коштів, що відбувається в результаті дій, які містять ознаки вчинення злочину, визначеного Кримінальним кодексом України, та зобов'язаний зупинити здійснення фінансової (фінансових) операції (операцій), якщо її учасником або вигодоодержувачем за ними є особа, яку включено до переліку осіб, пов'язаних з провадженням терористичної діяльності або щодо яких застосовано міжнародні санкції (якщо види та умови застосування санкцій передбачають зупинення або заборону фінансових операцій), і в день зупинення повідомити спеціально уповноваженому органу в установленому законодавством порядку про таку (такі) фінансову (фінансові) операцію (операції), її (їх) учасників та про залишок коштів на рахунку (рахунках) клієнта, відкритому (відкритих) суб'єктом первинного фінансового моніторингу, який зупинив здійснення фінансової (фінансових) операції (операцій), та у разі зарахування коштів на транзитні рахунки суб'єкта первинного фінансового моніторингу - про залишок коштів на таких рахунках в межах зарахованих сум. Таке зупинення фінансових операцій здійснюється на два робочих дні з дня зупинення (включно).

Спеціально уповноважений орган може прийняти рішення про подальше зупинення фінансової (фінансових) операції (операцій), здійснене відповідно до частини першої цієї статті, на строк до п'яти робочих днів, про що зобов'язаний негайно повідомити суб'єкту первинного фінансового моніторингу, а також правоохоронним органам, уповноваженим приймати рішення відповідно до Кримінального процесуального кодексу України.

Таким чином, правомірність блокування карткового рахунку є можливою лише у випадку подальшого вчинення банком дій, визначених Законом України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму».

Разом з тим у матеріалах справи відсутні докази дотримання банком зазначених вище вимог, а також того, яку саме незаконну операцію було здійснено позивачем та на підставі чого заблоковано його картковий рахунок.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає безпідставними посилання ПАТ КБ «ПриватБанк» у касаційній скарзі на статтю 17 Закону України «Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, фінансуванню тероризму» та доводи про те, що оформлюючи 07 липня 2011 року платіжну картку ОСОБА_1 приєднався до Умов та правил, пунктом 1.1.3.2.2. яких передбачено, що у разі порушення власником або довіреною особою вимог чинного законодавства України та/або умов договору та/або у разі виникнення овердрафту банк має право призупинити розрахунки за карткою (заблокувати картку) та/або визнати картку недійсною до моменту усунення зазначених порушень, а також вимагати дострокового виконання боргових зобов'язань у цілому або у визначеній банком частці у разі невиконання власником та/або довіреною особою власника своїх боргових зобов'язань та інших зобов'язань за договором.

Відповідно до частини першої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої порушенням її прав.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Згідно з частинами першою, другою статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, врахувавши приписи статті 23 ЦК України, правильно виходив з того, що позивачем не доведено факт заподіяння йому діями відповідача моральних чи фізичних страждань.

Отже, висновки судів першої та апеляційної інстанцій відповідають обставинам справи, які встановлено згідно з вимогами процесуального закону, та узгоджуються із нормами матеріального права, які судами правильно застосовано.

Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення.

Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 17 листопада 2015 року та ухвалу Апеляційного суду Полтавської області від 12 січня 2016 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: О. В. Білоконь

Б. І. Гулько

Є. В. Синельников

Ю. В. Черняк