Постанова

Іменем України

26 квітня 2018 року

м. Київ

справа № 607/12364/13-ц

провадження № 61-14990св18

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Червинської М. Є. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Курило В. П.

учасники справи:

позивач - публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк»,

представники позивача: ОСОБА_4, ОСОБА_5,

відповідач - ОСОБА_6,

представники відповідача: ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_6, подану представником ОСОБА_12, на рішення Печерського районного суду м. Києва у складі судді Писанець В. А. від 23 жовтня 2017 року та постанову Апеляційного суду м. Києва у складі колегії суддів: Волошиної В. М., Слюсар Т. А., Панченка М. М. від 22 січня 2018 року,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2015 року публічне акціонерне товариство «Альфа-Банк» (далі - ПАТ «Альфа-Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за кредитним договором у сумі 164 615,57 дол. США, що за офіційним курсом Національного банку України (далі - НБУ) становить 3 543 468,67 грн, яка складається із: 154 724,03 дол. США, що за офіційним курсом НБУ становить 3 330 546,15 грн, заборгованості за тілом кредиту; 5 117,18 дол. США, що за офіційним курсом НБУ становить 110 150,98 грн, заборгованості за процентами за користування кредитом; 4 774,36 дол. США, що за офіційним курсом НБУ становить 102 771,54 грн, пені.

Позовна заява мотивована тим, що 01 липня 2008 року між закритим акціонерним товариством «Альфа-Банк» (далі - ЗАТ «Альфа-Банк»), правонаступником якого є ПАТ «Альфа-Банк», та ОСОБА_6 було укладено кредитний договір № 800004592, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 200 000,00 дол. США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 14,80 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення 01 липня 2023 року. Позичальник зобов'язався повернути кредитні кошти в установлений договором строк і сплатити проценти в розмірі, порядку й у строки, встановлені цим договором. Проте, зобов'язання щодо своєчасного внесення вказаних у договорі платежів відповідачем були порушені, унаслідок чого станом на 24 червня 2015 року виникла заборгованість за кредитом та процентами, загальний розмір якої з урахуванням пені склав 164 615,57 дол. США, що за офіційним курсом НБУ становить 3 543 468,67 грн.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 23 жовтня 2017 року позов ПАТ «Альфа-Банк» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ПАТ «Альфа-Банк» заборгованість за кредитним договором від 01 липня 2008 року № 800004592 у сумі 3 543 468,67 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив із того, що оскільки відповідач належним чином не виконував умови кредитного договору, то позивач має право на дострокове повернення кредиту з урахуванням процентів за користування кредитними коштами та пені.

Постановою Апеляційного суду м. Києва від 22 січня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_6, подану представником ОСОБА_12, залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Судове рішення апеляційного суду мотивоване тим, що висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону, обставини справи встановлені повно, а доводи апеляційної скарги не підтверджені належними та допустимими доказами і не спростовують висновків суду першої інстанції.

Відхиляючи доводи апеляційної скарги щодо передчасності вимог банку про повернення всієї суми заборгованості з тих підстав, що позичальник не отримував досудової вимоги про дострокове повернення кредиту, апеляційний суд виходив із того, що банком дотримана реалізація свого права, передбачена пунктом 5.1, 9.1 кредитного договору, у досудовому порядку вимагати дострокове повернення кредиту. Крім того, зазначене у договорі положення про дострокове повернення кредиту не виключає можливості кредитора звернутися безпосереднього до суду за захистом свого порушеного права у порядку, визначеному статтею 1050 ЦК України.

На спростування фактичного розміру заборгованості за кредитним договором відповідач належних та допустимих доказів не надав.

21 лютого 2018 року представник ОСОБА_6 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати судові рішення судів попередніх інстанцій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.

Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували, що позивачем не підтверджено факт видачі відповідачу кредитних коштів, не перевірили правильність обчислення суми заборгованості за наданим банком розрахунком, розмір пені порушує принцип справедливості, добросовісності та розумності. Також зазначав, що вимоги банку про стягнення кредитної заборгованості є передчасними, оскільки у порушення частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» банк не звертався до позичальника з попереднім повідомленням щодо необхідності дострокового повернення всієї суми кредиту.

Відзив до суду не надходив.

Статтею 388 ЦПК України передбачено, що судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.

13 квітня 2018 року до Верховного Суду надійшла вказана справа.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України передбачено, що під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Суд установив, що 01 липня 2008 року між ЗАТ «Альфа-Банк», правонаступником якого є ПАТ «Альфа-Банк», та ОСОБА_6 було укладено кредитний договір № 800004592, відповідно до умов якого останній отримав кредит у розмірі 200 000,00 дол. США зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 14,80 % річних на суму залишку заборгованості за кредитом, з кінцевим терміном повернення 01 липня 2023 року. Позичальник зобов'язувався здійснювати платежі з повернення кредиту та сплати процентів за користування ним, оплати вартості усіх супутніх послуг та інші фінансові зобов'язання у сумах та в терміни, що передбачені графіком платежів, який є додатком № 1 до договору та його невід'ємною частиною.

Згідно з пунктом 3.6. договору в разі невиконання чи несвоєчасного виконання зобов'язання в частині повернення кредиту та/або сплати процентів згідно з умовами договору, позичальник зобов'язаний сплатити кредитору пеню в розмірі 1 % від простроченої суми за кожний день прострочення.

Пунктом 5.1., 9.1 договору передбачено право кредитора вимагати дострокове погашення кредиту у випадку, зокрема, затримання сплати позичальником частини кредиту та/або сплати процентів за його користуванням, щонайменше на один календарний місяць. Вимога кредитора про дострокове погашення кредиту здійснюється у письмовій формі та направляється на адресу позичальника рекомендованим листом. Документом, що підтверджує відправлення банком листа є квитанція поштового відправлення. Лист, що містить вимогу про дострокове повернення кредиту вважається отриманим позичальником, після спливу 7 (семи) календарних днів з моменту відправлення банком такого повідомлення. На позичальника покладається обов'язок щодо контролю за на належним обслуговуванням поштової скриньки позичальника та своєчасним отриманням кореспонденції позичальника.

Договором про внесення змін і доповнень № 1 до кредитного договору сторонами внесено зміни, в тому числі, до пункту 2.2 кредитного договору та виклали його в наступній редакції: процентна ставка за користування кредитом з 01 липня 2008 року по 30 квітня 2011 року включно складає 14,8 % річних, а з 01 травня 2011 року складає 12 % річних. У даному пункті міститься застереження про те, що процентна ставка у розмірі 12 % річних встановлена для позичальника з урахуванням перебування позичальника у трудових відносинах із ТОВ «Фоззі Рітейл», у разі припинення трудових відносин позичальника із ТОВ «Фоззі Рітейл» процентна ставка встановлюється банком у розмірі 14,8 % річних (а. с. 13-14).

Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною другою статті 1050 ЦК України передбачено, що якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до статей 526, 530, 610, частини першої статті 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У зв'язку із не належним виконанням ОСОБА_6 своїх зобов'язань за кредитним договором від 01 липня 2008 року № 800004592, утворилась заборгованість, яка згідно з розрахунком банку станом на 24 червня 2015 року складає 164 615,57 дол. США, що за офіційним курсом НБУ становить 3 543 468,67 грн, яка складається із: 154 724,03 дол. США, що за офіційним курсом НБУ становить 3 330 546,15 грн, заборгованості за тілом кредиту; 5 117,18 дол. США, що за офіційним курсом НБУ становить 110 150,98 грн, заборгованості за процентами за користування кредитом; 4 774,36 дол. США, що за офіційним курсом НБУ становить 102 771,54 грн, пені (а. с. 24).

Із матеріалів справи вбачається, що 14 липня 2015 року позивач на адресу відповідача направив вимогу про дострокове повернення кредиту за кредитним договором від 01 липня 2008 року № 800004592, проте позичальником заборгованість не була погашена (а. с. 22, 23).

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, правильно виходив із того, що у зв'язку із неналежним виконанням позичальником умов кредитного договору у нього виникла заборгованість, у розмірі заявленому в позові, яка підлягає стягненню з останнього.

Заперечуючи проти позову та обґрунтовуючи підстави касаційної скарги, відповідач посилався на недоведеність банком надання йому кредитних коштів у розмірі, заявленому в позові, а наданий позивачем розрахунок заборгованості є неправильним.

Проте такі доводи відповідача не узгоджуються з матеріалами справи.

Розмір заборгованості за кредитним договором підтверджується наданим позивачем розрахунком, у якому зазначено розмір виданого кредиту, суми сплачених позичальником платежів на виконання кредитного зобов'язання, розмір відсоткової ставки за користування кредитом 14,80 %, а з 01 травня 2011 року - 12 %, періоди і суми виникнення заборгованості.

На спростування наданого банком розрахунку кредитної заборгованості відповідачем не надано будь-яких доказів, власного розрахунку боргу, який би відрізнявся від наданого банком розрахунку станом на 24 червня 2015 року.

Посилання в касаційній скарзі на передчасність позовних вимог банку про стягнення кредитної заборгованості, оскільки у порушення частини десятої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» позичальник не отримав досудову вимогу про дострокове повернення кредиту, є безпідставними з огляду на те, що матеріалами справи узгоджується виконання банком вимог пункту 9.1 договору про направлення позичальнику вимогу про дострокове повернення кредиту. Крім того, в силу вимог статті 1050 ЦК України банк може реалізувати своє право на дострокове повернення кредиту безпосереднього в судовому порядку.

Доводи касаційної скарги не спростовують висновків судів, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині рішення, та зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

З урахуванням наведеного висновки судів попередніх інстанцій про задоволення позову є правильними.

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу залишити без задоволення, а судові рішення судів попередніх інстанцій без змін.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_6, подану представником ОСОБА_12, залишити без задоволення.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 23 жовтня 2017 року та постанову Апеляційного суду м. Києва від 22 січня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

ГоловуючийМ. Є Червинська Судді:В. М. Коротун В. П. Курило